Синиця Григорій Іванович
Григорій Іванович Синиця (17 січня 1908, м. Одеса – 10 жовтня 1996, м. Кривий Ріг) – заслужений художник України, лауреат Шевченківської премії 1992 року – за відродження української колористичної школи. Дитинство пройшло в Єлисаветграді, де хлопець виховувався у дитячому будинку, навчався у Зінов’євській художньо-промисловій школі. Деякий час працював учителем малювання в Олександрії.
Життя і діяльність
«Я безповоротно зрозумів і засвоїв:
народне мистецтво – першоджерело
художніх форм... Воно відоме давним-
давно, воно жило, набиралося сил у народі,
в його надрах. Етнографічні, сюжетні, інші
ознаки – це ще не народність. Йдеться про
систему мислення, де колір виступає як
образ, про глибинне явище самобутнього в
палітрі художника»
Григорій Синиця.
Синиця Григорій Іванович народився в Одесі. У короткій біографічній довідці, складеній уже після смерті художника, сказано, що його батьки загинули під час одного з погромів, яких у 1919 році траплялося немало. Десятилітнього хлопчика родичі передали на виховання в один із дитячих притулків Єлисаветграда. Через кілька років – навчання у Зінов’євській художньо-промисловій школі у художника С. І. Данишевського. Перед нами фотокартка 1930 року, зроблена фотолюбителем Москальовим. На ній зображено вісім учнів Зінов'ївської художньо-промислової школи та викладача. Стоять: перший зліва – Михайло Світенко, поруч з ним – Юрій Горобченко, сидить другий зліва – Григорій Синиця. Прізвище викладача малювання – Семен Данішевський. Це фото кілька років тому подарував Кіровоградському художньо-меморіальному музею О. Осмьоркіна 92-літній кіровоградець Юрій Макарович Горобченко.
У 1934 році Григорій Іванович закінчив Київський художній інститут, був учнем М. Бойчука. А у 1936 над творчою інтелігенцією України продовжувала літати жахлива примара кривавих репресій. Уже були заарештовані Михайло Бойчук і його учні. У будь-який час могли прийти і до нього. І Григорій користується єдиним у ті часи засобом порятунку: він залишає столицю і їде на периферію. Місцем свого перебування обирає місто Олександрію Кіровоградської області. Тут працює викладачем у дитячій художній школі. Потім доля закидає його до Кривого Рогу. Причому усі ці роки – майже п'ятдесят(!) – художник перебував фактично на нелегальному становищі, не маючи елементарних побутових умов для нормального людського життя. Та Григорій Іванович не тільки не зрікся засад школи М. Бойчука, в основі якої лежала ідея відродження українського монументального малярства, а й розвинув і збагатив її засобами сучасної народної колористичної культури. У 1941 році у Києві відбулася його перша персональна виставка.
Під час нацистської окупації Григорій Синиця потрапив у колону, котру гнали до Бабиного Яру, йому вдалося врятуватись; численну кількість своїх робіт художник присвятив цій трагедії. Після війни працював над новою технікою – флоромозаїка, у якій створив 29 творів. Працював на київському заводі «Керамік» майстром-технологом, виконував завдання по відновленню міста: облицювання теракотою Головпоштамту, будинків на Хрещатику, вулиці Червоноармійської. Кандидатуру Синиці було висунуто на здобуття Сталінської премії, та потім без будь-яких пояснень у ній було відмовлено.
У 1960-х Синиця з народними майстрами започаткував новий напрям – «Українська колористична школа» – шанування народної культури кольору як естетичного образу, материнської мови, національної та історичної категорії. До їх числа входили Марія та Федір Приймаченки, Ганна Собачко-Шостак та Іван Шостак – народний розпис, Ганна Верес та Ганна Василащук – ткацтво, Федір Олексієнко – кераміка, Євмен Повстяний – вибійка, Олександр Саєнко – інкрустація соломкою. Григорій Синиця є автором естетично-філософської праці «Колорит в образотворчому мистецтві». Разом з учнями створив ряд монументальних ансамблів, серед них – мозаїчний стінопис у Донецьку та Олександрії.
Творча спадщина Григорія Синиці вражає. Познайомитися з нею можна в Національному технічному університеті (колишній політехнічний інститут) у Києві. Там розгорнута постійно діюча персональна виставка Майстра. Вражають епічні живописні і мозаїчні композиції "Ярослав Мудрий", "Нестор-літописець", "Бабин Яр", "XX століття". Не можна без захоплення оглядати фотомозаїчні роботи, у тому числі автопортрет, виконаний у цій техніці. Митець подарував Україні десятки незвичних акварелей, своєрідних образних абстракцій.
У 1992 році художник став лауреатом Державної премії України імені. Т. Г. Шевченка.
Помер Синиця Григорій Іванович у 1996 році у місті Кривий Ріг.
Роботи Синиці Г. І.:
1960 — «Видубицький монастир»;
«Бабин Яр»;
«Українська старовина»;
«Тарасовими стежками»;
«Дума про могилу Тараса Шевченка»;
«Боги стародавнього Києва»;
«Спас на Берестові»;
1961 – «Літописець Нестор»;
«Останній промінь»;
1965 – ансамбль монументальних композицій: «Прометеї», «Космос», «Жива вода», «Сонце», «Земля» – в Донецькій експериментальній школі № 5, разом з В. Зарецьким, А. Горською, Г. Зубченко, Г. Марченком;
1966 – «Рубін», у співавторстві з В. Зарецьким, А. Горською;
1968 – монументальна композиція торгової зали в гастрономі міста Олександрія Кіровоградської області, у співавторстві з Л. Тоцьким, М. Шкарапутою;
«Байда»;
1969 – «Запорозький марш»;
1970 – «Нестор-літописець»;
1971 – «Поляни»;
1972 – «Світовид»;
1972–1974 – «Ковалі сучасності» – в Інституті ядерних досліджень АН УРСР;
1975 – «Скіфи»;
«Хортиця»;
1976 – «Передзвони»;
«Автопортрет»;
1977 – «Скіфський степ»;
«Спалах»;
1978 – «Ярослав Мудрий»;
1979 – «Темрява проти світла»;
1980 – «Кожум'яка – переможець»;
«Мадонна палеоліту»;
1981 – «Зупиніться, роки»;
1983 – «Світло в просторі»;
1987 – «Боротьба»;
1988 – «Святі руїни»;
«Краю мій»;
«Архітектор Степан Ковнір»;
«Коли цвітуть каштани»;
1989 – «Шляхи минулого»;
«Андріївська церква»;
«Безупинний рух»;
«Київська Русь»;
«Славутич»;
«Київська осінь»;
«Подільські задвірки»;
1989–1990 – «Волхви»;
1990 – «Блакитний Дніпро»;
«Кирилівська церква XII століття»;
«Сонячні роси Саксагані».
Пам’ять
Меморіальна дошка Григорію Синиці у Кривому Розі.
Музей-квартира Григорія Синиці – місце, де господарює українське мистецтво.
Щорічний міський конкурс дитячого малюнку носить ім’я Григорія Івановича Синиці.
Бібліографія
Адамович Олег. Остров Синицы : В этом году заслуженному украинскому советскому художнику-монументалисту, лауреату премии им. Т. Шевченко Григорию Ивановичу Синице исполнилось бы 95 лет /Олег Адамович //Зеркало недели. - 2003. - 14 июня. - С. 13 : портр.
Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2018 рік. Люди. Події. Факти. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2017. – С. 46
Григорій Синиця [Текст] : Каталог виставки /М-во культури і мистецтв України, Дирекція художніх виставок України, НТУУ "КПІ" ; Авт. передм. Григорій Мєстєчкін. - Київ : РВА "Тріумф", 1995. - 36 с. : кол. іл. - Список творів що експонуються на виставці: С. 30-36
Кукіль, Наталія. Він створював національне мистецтво /Наталія Кукіль //Слово Просвіти. - 2016. - № 40 (жовтень). - С. 16 : портр.
Кукіль, Наталія. Маловідома сторінка творчості Григорія Синиці /Н. Кукіль //Образотворче мистецтво. - 2014. - № 3. - С. 118-121 : кол. іл.
Матівос Ю. Вибачте, не можу пишатися і бути гордим /Ю. Матівос //Кіровоградська правда. - 2011. - 22 листопада. - С. 6 : фото
Матівос Ю. Геній пензля і мозаїки / Ю. Матівос // Вечірня газета. - 2003. - 11 квітня. - С. 10
Мистецтво України / За ред. В. Кудрицького. – К.: Укр. Енцикл., 1997. – С. 538
Митці України: Енцикл. Довідник / За ред. В. Кудрицького. – К.: Укр. Енцикл., 1992. – С. 528
Тимченко , Станіслав. Кольорова стихія майстра : (Синиця Григорій) / Станіслав Тимченко // Образотворче мистецтво. - 2008. - № 2. - С. 16-19
Тимченко, Станіслав. Музика кольору / Станіслав Тимченко // Освіта. - 2008. - № 6-7 (лютий). - С. 12-13