Мартинова Світлана Андріївна
Світлана Андріївна Мартинова (16 травня 1932, м. Біла Церква, Київська область, УРСР, СРСР – 06 липня 2010, м. Кіровоград (нині м. Кропивницький), Кіровоградська область, Україна) – українська театральна актриса, заслужена артистка УРСР.
Життя і діяльність
Світлана Мартинова народилася у місті Біла Церква на Київщині у 1932 році. Її батько, Андрій Семенович Мартинов, був відомим театральним актором. Свою сценічну діяльність він починав у Леся Курбаса під псевдонімом «Андрійко». Мати актриси, Євгенія Мартинова (Янковська), закінчивши балетну школу, все життя працювала балетмейстером та музичним керівником. Світланці було лише півроку, коли батьки принесли її до театру. Мати боялася залишати дівчинку вдома, навіть з нянею (був рік Голодомору), тож брала її і на репетиції, і на вистави. Дівчинка зростала серед талановитих людей мистецтва.
У 1933 році родина Мартинових переїхала до Чернігова. Світлана навчалася у «школі Войкова», яка була розташована у центрі міста. Її подругою дитинства стала Михайлина Коцюбинська, племінниця відомого українського письменника Михайла Коцюбинського. Дівчатка часто гралися разом у домі, де він колись жив.
На початку Другої світової війни Світлана разом із матір’ю виїхали в евакуацію до сибірського міста Камінь-на-Обі, а згодом – до міста Бійськ, де жили до 1947 року. «Ми ходили до школи. Нам викладали військову справу. Ми пиляли ліс. Хлопчики робили надсічку, а ми, дівчатка − нам було по 10-11 років – пиляли. Ходили по госпіталях, хлопці скручували пораненим цигарки, дівчата шили кисети, читали книги, газети, писали розведеною марганцівкою листи їхнім рідним», − згадувала про своє дитинство в одному з інтерв’ю С. Мартинова. (Шурапов В. Заслужена артистка України Світлана Мартинова: «Дивовижний велетень полонив мою душу». «Вечірня газета», 1999, 5 березня, с. 11.)
Батько Світлани, перебуваючи у партизанському загоні Федорова, нічого не знав про свою родину. Більше того, він вважав, що дружина і донька загинули під час бомбардування фашистами Чернігова або евакуаційного потягу. Невдовзі Андрія Семеновича разом з усіма акторами-добровольцями відправили в тил і видали бронь. Згодом він знайшов своїх рідних у Сибіру.
Світлана дуже любила читати, але світла не було, його заміняв «сліпачок» – гільза від снаряда з гасом і гнотиком. Мати підробляла у дитячому садочку, завдяки чому у доньки завжди була порція супу і шматочок гіркого, з устюками хліба, про який вона пам’ятала все своє життя.
В евакуації у Світлани був перший вихід на велику сцену із справжніми акторами. Їй було десять років. З подругою Галею Сакевич (донькою театральних художників Миколи Сакевича та Есфірі Білецької) дівчата грали у виставі «Сталінградці» самих себе – евакуйованих дітей. Вони грали на сцені те, що пережили в житті.
У 1947 році родина Мартинових переїхала до Кіровограда. Навчання у школі Світлана поєднувала з відвідуванням балетної студії. Закінчивши середню школу, Мартинова вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого. У 1954 році студентка отримала диплом за фахом «Актриса драматичних театрів». Наставником у неї був народний артист України, професор Володимир Бертольдович Вільнер. У студентські роки Світлана зустріла свою долю – майбутнього чоловіка Івана Казнадія, який згодом став одним із провідних театральних режисерів України. Теплі і щирі стосунки театральне подружжя зберегло і пронесло крізь роки.
Акторська кар’єра Світлани Мартинової розпочалася на сцені Кіровоградського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького, колискою якого був перший український професійний театр. Молода актриса приїхала працювати за направленням. Світлані в театрі працювалося легко, радісно, весело. Цьому сприяла творча атмосфера, талановитий ансамбль акторів і режисерів, з якими накопичувалась майстерність, досвід і фаховий рівень С. Мартинової.
Вона зіграла багато цікавих ролей: Женю у «Замулених джерелах» (1959) за п’єсою Марка Кропивницького (режисер Іван Казнадій), Азу у «Лихій долі» (1958) за п’єсою Михайла Старицького «Циганка Аза» (режисер Михайло Донець). Роль Ази, яку С. Мартинова грала у різних постановках, стала її візитівкою і принесла популярність. Світлані Андріївні поталанило грати на одній сцені з такими видатними акторами, як Костянтин Параконьєв, Георгій Семенов, Андрій Мартинов, Лідія Тімош, Іван Кравцов, Владилен Попудренко та ін.
За запрошенням місцевої влади театральне подружжя переїхало до Дніпропетровська (1962), де С. Мартинова грала у виставах «На світанку», опереті «Севастопольський вальс», «Людина з зірки», у телеспектаклі дніпропетровського телебачення «Смерть Бесі Сміт» та інших постановках. Через переслідування з боку влади її чоловіка, режисера Івана Казнадія, подружжю довелося залишити Дніпропетровськ у 1967 році та переїхати до Львова.
Через 2 роки родина знову повернулася до Кіровограда. На сцені театру корифеїв Світлана Мартинова працювала до 2003 року, створивши понад сто п’ятдесят яскравих жіночих образів: Тетяни у п’єсі «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, Ази у «Циганці Азі» М. Старицького, Ельвіри у «Тартюфі» Мольєра, Гелени у «Варшавській мелодії» Л. Зоріна, Одарки в «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського, Хіврі у «Сорочинському ярмарку» М. Старицького (за М. Гоголем), Марусі у «Марусі Богуславці» М. Старицького, Лауренсії в «Овечій криниці» Лопе де Вега та багатьох інших, які увійшли до золотого фонду театру ім. М. Кропивницького.
Маючи природну яскраву сценічну зовнішність, тонке відчуття образів, надзвичайну працездатність, вона швидко заполонила серця театралів і стала провідною актрисою.
Різнопланове акторське обдарування, творчий потенціал, вокальні дані принесли успіх актрисі у різних жанрах – драмі, комедії, трагедії, опереті.
Її героїні на сцені абсолютно різні, несхожі за віком, соціальним статусом, переконаннями, життєвими долями, але всі вони, як правило, були лідерами, які ведуть за собою. І поза сценою Світлана Андріївна була теж лідером з активною життєвою позицією та особистою точкою зору на все.
6 липня 2010 року відома актриса завершила свій земний шлях, але назавжди у пам’яті вдячних глядачів залишилися образи, які вона створювала на сцені з любов’ю та майстерністю.
Нагороди
За значний особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва у жовтні 1971 року Світлані Андріївні Мартиновій було присвоєне звання «Заслужений артист України».
Фотогалерея
Світлана Мартинова з батьками 
Молоде подружжя: С. Мартинова та І. Казнадій 
Вистава «Замулені джерела» (м. Кіровоград, 1958 р.) 
Оперета «На світанку» (м. Дніпропетровськ, 1964 р.)
Телевізійна вистава «Смерть Бесі Сміт» (м. Дніпропетровськ, 1966 р.) 
Вистава «Варшавська мелодія» (м. Кіровоград, 1970 р.) 
Вистава «Циганка Аза» (м. Кіровоград, 1971 р.) 
Вистава «Дім Бернарди Альби» (м. Кіровоград, 1996 р.)
Бібліографія
Босько Володимир. [Мартинова Світлана Андріївна] Визначні постаті Степової Еллади: до 250-річчя заснування фортеці Святої Єлисавети, міста Єлисаветграда та 65-річчя утворення Кіровоградської області / Кіровоградський обл. ін-т післядипломної пед. освіти ім. Василя Сухомлинського; рец. А. С. Бик, К. В. Шляховий. – Кіровоград: Інформаційна мережа, 2004 – Ч. 1. – 2004. – С. 180: фото.
Босько Володимир Миколайович. [Світлана Андріївна Мартинова] Історичний календар Кіровоградщини. Люди. Події. Факти. 2022 рік. Нариси та розвідки з історії художнього життя краю: Земська рисувальна школа, митці, колекціонери, виставки, картини, ікони / В. М. Босько. Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2021. – С.93: фото.
Театр Марка Кропивницького: минуле і сучасне: альбом / авт.-упор. В. П. Шурапов; ред. В. В. Бондар; худ. І. В. Смичек. – Кіровоград: Мавік, 2004. – C. 116-117: іл., фото.
Мартинова Світлана Андріївна // Народне слово. – 2010. – 8 липня. – С. 12. Олійниченко Ж. Золото пройдених доріг / Ж. Олійниченко // Народне слово. – 2004. – 1 січня. – С. 2.
Орел С. «Бути послідовником корифеїв дуже важко, а інколи й небезпечно...» / С. Орел // Слово «Просвіти». – 2011. – № 36 (621), 8-14 серпня. – С. 13.
Орел С. На крилах однієї любові: Золоте весілля / С. Орел // Вечірня газета. – 2004. – 1 січня. – С. 4.
Шурапов В. Заслужена артистка України Світлана Мартинова: «Дивовижний велетень полонив мою душу» / В. Шурапов // Вечірня газета. – 1999. – 5 березня. – С. 11.
Web-ресурси
Мартинова Світлана Андріївна (Вікіпедія)
Мартинова Світалана Андріївна (Енциклопедія Сучасної України)