Луцкевич Юрій Павлович

Юрій Павлович Луцкевич

Дата народження — 09.09.1934
Місце народження — м. Зінов’євськ, Зінов’євський район, Одеська область, УРСР, СРСР (нині – м. Кропивницький, Кропивницький район, Кіровоградська область, Україна)
Дата смерті — 22.06.2001
Місце смерті — м. Київ, Україна, УРСР
Місце поховання — м. Київ, Лук’янівське військове кладовище

Юрій Павлович Луцкевич (9 вересня 1934 року, м. Зінов’євськ Зінов’євського району Одеської області УРСР, СРСР (нині – м. Кропивницький Кропивницького району Кіровоградської області, Україна) – 22 червня 2001 року, м. Київ) – художник.

Життя і діяльність

Юрій Павлович Луцкевич народився 9 вересня 1934 року в сім’ї художника у м. Зінов’євську, який в грудні 1934 року був перейменований в м. Кірове, а в 1939 році – у м. Кіровоград (нині – Кропивницький).

З 1942 по 1949 рік Юрій Луцкевич навчався у середній школі № 6 (нині – Навчально-виховне об’єднання Кропивницького № 6). Майбутній художник відвідував також гурток образотворчого мистецтва в Кіровоградському Палаці піонерів у групі художника Бориса Вінтенка.

Відчуваючи потяг до творчої діяльності, юнак вирушив на навчання до Києва. У цьому місті Юрій Луцкевич провів усе своє життя. З 1951 по 1953 рік майбутній художник навчався в Київській художній середній школі імені Тараса Шевченка, яку закінчив із золотою медаллю; упродовж 1953-1959 років продовжив навчання у Київському художньому інституті, був учнем Георгія Меліхова, Віктора Пузирькова.

У 1959-1962 роках Юрій Луцкевич викладав малюнок і живопис у Київському училищі прикладного мистецтва й малювання. Протягом 1962-1965 років художник стажувався у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР у Києві під керівництвом Сергія Григор’єва (майстерня Михайла Дерегуса). У 1966 році Юрія Павловича приймають у члени Спілки художників СРСР.

Ближче до кінця 60-х років у картинах Юрія Луцкевича стала помітною характерна для тих років підвищена увага до традицій народного мистецтва. І хоча в той період він створює картини «історико-революційної» та «військово-патріотичної» тематики зі щирим бажанням розкрити в них такі поняття, як офіцерська честь, достеменною пристрастю художника все ж стають пошуки не прив’язаної до тематичної кон’юнктури живописної гармонії в її індивідуальному, авторському тлумаченні.

Юрій Луцкевич – перший майстер, який засвідчив народження нової хвилі необарочних пошуків у сучасному українському мистецтві ХХ століття. Він належав до покоління видатних шістдесятників, які прагнули до нових форм і нових відчуттів у мистецтві.

В основі методу Ю. Луцкевича – успадкування імпресіоністичного живописного погляду на світ. Юрій Павлович – художник дуже різносторонній, він однаково працював у різних жанрах станкового живопису і графіки як автор жанрових композицій, портретів, міських пейзажів, у тому числі циклу картин, присвячених Києву, містам Західної Європи.

Ю. Луцкевич брав участь у республіканських виставках з 1960 року, всесоюзних – з 1961 року, зарубіжних – з 1963 року.

Його персональні виставки відбулися у Києві у 1991-1992, 1996-1997, 1999-2001 роках, посмертні – у 2001-2011, 2014 роках, в Оденсе (Данія) – у 1994 році, Загребі (Хорватія) – у 1996 році та посмертна – у 2002 році.

Художник широко знаний у мистецьких колах України та світу. Картини майстра зберігаються в музеях, галереях та приватних зібраннях Росії, України, Німеччини, Польщі, Хорватії, Великобританії, Франції, Данії, Португалії, США та інших країн.

Роботи Юрія зберігаються в Національному художньому музеї України у Києві, Одеському, Кіровоградському обласному, Донецькому, Харківському, Чернігівському художніх музеях, Вінницькому краєзнавчому музеї, Державній Третьяковській галереї у Москві, у Зібранні образотворчого мистецтва Градобанку та інших приватних колекціях.

У Києві Луцкевич мешкав у будинку на бульварі Перова (нині Воскресенський проспект), № 24, квартира № 19 та в будинку на вулиці Саксаганського, № 65, квартира № 12.

Юрій Луцкевич був двічі одружений з відомими художницями України Зоєю Наумівною Лерман-Луцкевич та Галиною Іванівною Городнічевою. Зоя народила сина Олександра (1960 р.), який нині – український художник; член Спілки радянських художників України з 1989 року. Олександр більш відомий як Алекс Лерман.

Помер Юрій Павлович Луцкевич від інфаркту 22 червня 2001 року, повертаючись з Конче Заспи, де він домальовував свій останній пейзаж. Похований в Києві на Лук’янівському військовому кладовищі.

«Художники-шестидесятники, до яких належав і мій чоловік, не бастували, не мітингували, не воювали. Вони просто робили нове мистецтво, яке поступово змінювало світ і дало новий виток розвитку в українському мистецтві модерну», – розповіла про роль життя і творчості свого чоловіка Галина Іванівна Городнічева.

Роботи художника

«Натюрморт із кавуном» (1956);

«Автопортрет» (1959; 1995);

«Бабин Яр» (1962);

«Азовське літо» (1964, офорт);

«Спека» (1964);

«У дні війни» (1965);

«Ляльковий майстер» (1966);

«Дуня» (1966);

«Інтер'єр із червоними подушками» (1966);

серія «Закордонні зустрічі» (1968);

«Військова музика» (1968);

«Бабина хата» (1971);

«Мадригал» (1972);

«Стара Риґа» (1974);

«Два чуми» (1974);

«Королі та валети» (1975);

«Апофеоз живопису» (1983);

«Галя» (1985);

«Михайло Булгаков» (1986);

«С. Цикора» (1988);

«Бабина хата» (1991);

диптих «Церква святої Катерини» (1992);

«Старі дуби» (1992);

«С. Солов'яненко» (1993);

«Світ Божий» (1993);

«Андріївський узвіз» (1993);

«Розп'яття» (1993);

«Андріївська церква» (1994);

триптих «Єрусалим» (1994);

«Танок смерті» (1995);

«Церква святого Іллі на Подолі» (1998);

«Осінь» (1998; 2000);

«Свята земля» (1999);

«Цриквениця» (1999);

«Автопортрет» (графіка, 1969; 2000).

Пам’ять

У місті Кропивницькому, на будівлі загальноосвітньої школи № 6, розташованої на вулиці Тараса Карпи № 63, 11 вересня 2014 року встановлено бронзову меморіальну дошку (скульптор Віктор Френчко).

Автопортрет
Азовське літо
Натюрморт з кавуном
Околиця. Місяць на небі
Старі

Бібліографія

Кіровоград. Образотворче мистецтво (минуле і сучасне): / авт.-упор.: В. Добробатько, О. Сіома; літ. ред.: В. Бондар; авт. передм.: Б. Куманський. – Кіровоград: Мавік, 2008. – 309 с.

Луцкевич Юрій Павлович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. – К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. – 272 с.– С. 137.

Луцкевич Юрій Павлович // Українські радянські художники: довідник: на 1 січня 1971 р. / Спілка художників України; укл.: Р. О. Даскалова, З. В. Кучеренко, В. Ф. Мальцева та ін. – К.: Мистецтво, 1972. – С. 277.

Макаров А. М. Луцкевич Юрій Павлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.]; НАН України, НТШ. – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. – Т. 18. – С. 153.

Юрій Луцкевич: Живопис / Авт. передм. Анатолій Макаров. – [б. м.], б.р. – 10 с.

Юрий Луцкевич: Каталог выставки произведений Юрия Павловича Луцкевича / Союз художников Украины, Союз художников Киева. – К.: Издание Союза художников Украины, 1992. – 32 с.

В Кировограде установят памятную доску Юрию Луцкевичу // Ведомости Плюс. – 2012. – 27 января. – С. 3.

Ванина Е. Уникальный Луцкевич / Ванина Е. // Украина-центр. – 2003. – 31 октября. – С. 17.

Іванова І. Майстру від музи Галини / І. Іванова // Кіровоградська правда. – 2011. – 11 січня. – С. 8.

Кімнатний, Анатолій. Феєрія лідера українського необароко / А. Кімнатний // Народне слово. – 2014. – № 40 (12-18 вересня). – С. 20.

Левочко В. Меморіальна Луцкевичу / В. Левочко // Наше місто. – 2014. – 25 вересня. – С. 4.

Левочко В. Музейный калейдоскоп / В. Левочко // Ведомости Плюс. – 2008. – 30 мая. – С. 8.

Левочко В. Что говорить, хорошее начало / В. Левочко // Ведомости Плюс. – 2011. – 21 января. – С. 6.

Лісниченко Ю. Вшанування визначного митця-краянина / Ю. Лісниченко // Вечірня газета. – 2014. – 19 вересня. – С. 12.

Макей Л. Гімн, написаний фарбами / Л. Макей // Народне слово. – 2011. – 11 січня. – С. 8.

Погрібний В. Музика легких кольорів: Відбулася презентація картин Юрія Луцкевича та Галини Городничевої / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2003. – 8 листопада. – С. 3.

Худояров Р. Повернення земляка / Худояров Р. // Фаворит. – 2003. – 30 жовтня. – С. 9.