Козаченко Василь Павлович
Василь Павлович Козаченко
Дата народження — 25.03.1913
Місце народження —селище Новоархангельськ, Новоархангельська волость, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині Новоархангельська селищна громада, Голованівський район, Кіровоградська область, Україна)
Дата смерті — 2.03.1995
Місце смерті — м. Київ
Місце поховання – Байкове кладовище (м. Київ)
Василь Павлович Козаченко (25 березня 1913 р., селище Новоархангельськ Новоархангельської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії Російської імперії (нині Новоархангельської селищної громади Голованівського району Кіровоградської області України) – 2 березня 1995, м. Київ) – український радянський письменник, політичний і громадський діяч.
Життя і діяльність
25 березня 1913 року в мальовничому селищі Новоархангельськ у родині селян-бідняків Павла Матвійовича і Наталії Митрофанівни Козаченків народився первісток. Мати дуже любила квіти, тому й назвала свого сина Васильком.
Козаченки – сім'я давнього роду. Батько майбутнього письменника був кавалером Георгіївського хреста за Першу світову війну. У період колективізації Павло Матвійович працював першим головою колгоспу.
Мати Василя, сербка за національністю, була уособленням ніжності й доброти, гарно співала, навіть співуче говорила. Вона наділила своїх п’ятьох синів порядністю і добротою.
Жили Козаченки скромно, зате в щирості й повазі один до одного.
У спогадах про дитинство Василь Павлович писав, що в інших сім’ях багато пісень співали, а в родині Козаченків батьки й діти натхненно читали вірші.
У школі Василь вчився дуже добре, хоч і в латаному одязі ходив. Мати згадувала, що з рушників шила сорочки хлопцям.
Ріс Василько уважним, спостережливим і працелюбним. Коли п’ятеро братів Козаченків виходили жнивувати в поле, то під час обідньої перерви Василь залазив під копну сіна з книгою, з якою не розлучався і вночі.
До літературної творчості майбутній письменник долучився ще в дитинстві. Наталія Митрофанівна згадувала: «Тільки-но навчився писати, як уже й твори складав. Його первістки – «Як вишні цвітуть» та «Як дідів тютюн цвіте»... Кожного разу записував у блокнот, що робив і що бачив… Одного разу хотів переплисти річку Синюху. Посередині річки став тонути, та сусідський хлопець Олекса Зелецький витяг його. Цю подію згодом і записав у блокноті – отак його таємниця стала для мене відомою».
У п’ятому класі хлопцю поталанило: потрапив до вчительки, яка «кохалася» в рідній та світовій поезії. «”Кобзар” кожним рядком за душу брав. А коли, сидячи в сутінках холодної хати, при каганці дочитав “Гайдамаків”, – плакав» – згадував письменник. З того часу поезія назавжди стала для нього святом.
Після закінчення сільської семирічки Василь працював у Новоархангельському райкомі ЛКСМУ, навчався на літературному факультеті Уманського інституту соціального виховання, а згодом закінчив філологічний факультет Київського державного університету (1938).
Вперше твори В. Козаченка опублікували в «Літературній газеті» у 1938 році. В цьому ж році його прийняли до Спілки письменників Радянського Союзу.
Наприкінці 1930-х років Василь Павлович одружився з Іриною Завістовською – донькою репресованого «ворога народу» – лікаря за фахом, який вчився в Київському університеті разом з Михайлом Булгаковим. Ірина Сигізмундівна стане для нашого земляка вірною супутницею на все життя. Подружжя виховало двох синів і доньку.
Німецько-радянська війна перервала роботу Василя Павловича на посаді відповідального секретаря редакції журналу «Радянська література». З перших днів війни В. Козаченко перебував у регулярній армії: був командиром стрілецького взводу, брав участь в обороні Києва. Потрапивши у вороже оточення, після невдалих спроб пробитися до своїх, Василь Павлович добрався до рідного Новоархангельська, де налагодив зв’язки з підпільниками, виконував доручення партизан, був одним із організаторів партизанського загону імені В. Чапаєва на Кіровоградщині.
Василь Козаченко під час німецько-радянської війни
Войовничою зброєю проти ворога на окупованій території служило перо В. Козаченка. Він складав, друкував і розповсюджував антифашистські листівки, збирав розвідувальні дані про ворожі війська. Особистий досвід підпільної роботи та пережите на війні послужило йому матеріалом для написання низки повістей і оповідань, які письменник ховав у пляшки та гільзи від снарядів і закопував у землю.
Після визволення Кіровоградщини від нацистів Козаченко працював агітатором у райвійськкоматі та в редакції Новоархангельської районної газети «Під прапором перемоги».
Переїхавши до Києва, Василь обіймав посаду завідувача відділу прози в республіканських журналах «Вітчизна» та «Дніпро», поринувши знову у вир літературного та громадсько-політичного життя.
Протягом 1960-х – 1980-х рр. Василь Козаченко обіймав керівні посади у спілках письменників України та Радянського Союзу: відповідального секретаря, заступника голови, 1-го заступника голови, 1-го секретаря правління Спілки письменників України; секретаря правління Спілки письменників СРСР, голови ради Спілки письменників СРСР з пригодницької та науково-фантастичної літератури.
Василь Павлович обирався депутатом Верховної Ради СРСР 9-го скликання (1974-1977) та УРСР 7-8-го скликань (1967-1975).
У 1957 році в складі української урядової делегації Василь Козаченко брав участь в роботі Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Під час поїздки до США, у Нью-Йорку він відвідав відому англійську письменницю Етель Ліліан Войнич – авторку культового роману «Овід», прообразом головного героя якого був наш земляк – революціонер-народник Сергій Михайлович Степняк-Кравчинський.
Українські письменники в гостях у письменниці Етель Ліліан Войнич. В. Козаченко – крайній праворуч. Нью-Йорк. 1957 р.
Попри важливі державні й громадські справи наш земляк не забував своїх батьків: писав теплі листи матері, вітав з кожним святом, розповідав про життя родини. Часом всі брати сім’ями з’їжджалися на свято до отчого дому. Часто Василь Павлович запрошував рідню до себе, водив у гості до друзів-письменників.
Родина Козаченків. 1960-і рр.
Василь Козаченко ніколи не поривав в’язків з рідним краєм, часто відвідував Кіровоградщину, зустрічався з читачами, брав участь у багатьох культурних подіях, що відбувалися на терені краю.
Він був учасником урочистостей з нагоди 70-річчя з дня народження Юрія Яновського та святкування 35-річчя визволення Новоархангельського району від нацистських загарбників, стояв біля витоків створення Кіровоградської обласної організації Спілки письменників України.
Письменник опікувався проблемами музею-заповідника Хутір Надія, неодноразово приїздив на театральне свято «Вересневі самоцвіти», підтримував зв’язки з онуком І. К. Карпенка-Карого Андрієм Тобілевичем.
М. Смоленчук, В. Козаченко, А. Тобілевич на Хуторі Надія. 1960-і рр.
У вересні 1970 року на Кіровоградщині проходив Тиждень української літератури в рамках святкування 125-річчя від дня народження відомого українського драматурга І. К. Карпенка-Карого (Тобілевича). Великий десант українських письменників на чолі з Олесем Гончаром завітав на Кіровоградщину. До участі в широкомасштабній акції запросили більше сімдесяти провідних письменників, серед них був і Василь Павлович Козаченко. Літераторів поділили на для відвідування різних районів нашої області. Групу, що відвідала Новоархангельський район, очолював Василь Павлович. До групи входили Борис Олійник, Павло Байдебура, Богдан Чалий, Микола Сингаївський, Степан Олійник. Митці виступали в колгоспах, тракторних бригадах, музеях і школах.
Останній раз Василь Павлович завітав на Кіровоградщину 1985 року, напередодні 40-річчя Перемоги у німецько-радянській війні. Він взяв участь у зустрічі з письменниками, які воювали на Кіровоградщині.
Як письменник Василь Козаченко залишив гідну літературну спадщину: повісті «Пегас» (1938), «Данило Скоробагатько» (1939), «Перший взвод» (1941), «Атестат зрілості» (1946), «Серце матері» (1947), «Нові потоки» (1948), «Зорі назустріч» (1951), «Сальвія» (1956), «Гарячі руки» (1960), «Блискавка» (1962), «Листи з патрона» (1967), «Яринка Калиновська» (1969), «Біла пляма» (1970); книгу «Три літа» (1945); збірки оповідань «Золота грамота» (1939), «Вісімсот мільйонів» (1953); збірки нарисів «В боях гартована» (1954), «Нью-Йорк зблизька» (1958), «Вершники Ченліма» (1963); книгу критики та публіцистики «Головний напрямок» (1976); романи «Отчий дім» (1979), «Коні воронії» (1989); книгу повістей, оповідань і спогадів «День слави» (1985).
Твори В. Козаченка перекладалися російською, болгарською, вірменською, литовською, німецькою, польською, угорською, французькою та іншими мовами.
Письменник-земляк нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, «Знаком пошани» та медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» I ступеню.
За цикл повістей «Листи з патрона» письменник удостоєний Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1971), за повість «Блискавка» – Республіканської комсомольської премії імені Миколи Островського (1963), за повісті «Блискавка» та «Біла пляма» – премії імені Олександра Фадєєва (1973).
Василь Козаченко з дружиною Іриною та онуками на відпочинку. 1970-і рр.
Помер Василь Козаченко 25 березня 1995 року в Києві. Похований письменник на Байковому кладовищі.
Пам’ять
Дружина письменника Ірина Сигізмундівна Козаченко після смерті чоловіка передала до фондів Кіровоградського міського літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого велику добірку фотодокументальних матеріалів з особистого архіву письменника (228 музейних предметів). Це твори митця, газетні і журнальні публікації, документи та велика добірка світлин. На основі цих матеріалів створено фонд літератора, який є важливою частиною музейного зібрання і висвітлює життєвий і творчий шлях відомого українського письменника та громадського-політичного діяча.
9 березня 2013 року до 100-річчя від дня народження Василя Павловича Козаченка в Києві, на будинку по вулиці Червоноармійській, 6 (нині вулиця Велика Васильківська), де з 1952 по 1995 рік мешкав письменник, відкрили меморіальну дошку.
Меморіальна дошка В. Козаченку на будинку, де мешкав письменник
Бібліографія
Твори В. П. Козаченка
Козаченко, Василь Павлович. Твори : в 4 т. / Василь Павлович Козаченко ; Авт. передм. С. М. Шаховський. – К. : Дніпро. – 1979. Т. 1 : Листи з патрона ; Цикл повістей про «Блискавку» ; Ціна життя ; Гарячі руки ; Блискавка ; – 1979. – 535 с. : портр. Т. 2 : Листи з патрона ; Цикл повістей про «Блискавку» ; Біла пляма ; Яринка Калиновська ; – 1980. – 671 с. : портр. Т. 3 : Атестат зрілості ; Зорі назустріч ; Сальвія : Повісті ; : Повісті. – 1980. – 576 с. : портр. Т. 4 : Серце матері : Повість; Оповідання; Нариси; Статті. – 1980. – 391 с. : портр.
Козаченко Василь. День слави : Повість, оповідання, спогади / Василь Козаченко ; Худ. М. З. Белошицький. – К. : Рад. письменник, 1985. – 318 с. : іл.
Козаченко Василь. Коні воронії : (Дума про матір) : Роман / Василь Козаченко. – К. : Рад. письменник, 1989. – 453,[1] с. : іл.
Козаченко, Василь Павлович. Отчий дім : Роман / Василь Козаченко, – К. : Рад. письменник, 1979. – 453 с.
Література про життя і діяльність
Босько, В. М. [Козаченко Василь Павлович] // Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік. Люди. Події. Факти. / В. М. Босько. – Кіровоград : Центр.-Укр. вид-во, 2007. – С. 48-49.
Босько, В. М. [Козаченко Василь Павлович] // Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти. / В. М. Босько. – Кіровоград : Центр.-Укр. вид-во, 2012. – С. 55.
Василь Козаченко: Письменники-фронтовики // Народне слово. – 2015. – 7 січня. С. 10. : фото.
Вовченко, Віктор. Василь Козаченко : «Я живу радощами і болями України / Віктор Вовченко // Західний регіон. – 2013. – 30 березня. – С. 2.
Килимник, Олег. Вічний вогонь натхнення : до 60-річчя від дня народження Василя Козаченка / Олег Килимник // Дніпро. – 1973. – № 3. С. 133-135.
Корінь, А. Літописець народного подвигу / А. Корінь // Народне слово. – 2013. – 28 березня. – С. 10.
Лісняк, Катерина. Найпрестижніша премія України та її контраверсійна історія / Катерина Лісняк // Народне слово. 2026. – 14 травня. – С. 1, 3. : фото.
Логвиненко, В. Літописець народного подвигу : В. Козаченко / В. Логвиненко // Радянське літературознавство. – 1978. – № 2. – С. 52-56.
Міллер, Т. Прозорий струмок. В. Козаченку – 80! / Т. Міллер // Вечірня газета. 1993. – 6 квітня. – С. 4.
Міллер, Т. Н. Син для мене – щастя і життя : до 75-річчя з дня народження В. П. Козаченка / Т. Н. Міллер // Молодий комунар. 1988. – 2 квітня. – С. 6. : фото.
Олефіренко, І. Роздуми між двома датами : 25 березня день народження поета, нашого земляка Василя Павловича Козаченка / І. Олефіренко // Кіровоградська правда. – 2000. – 25 березня. – С. 2.
Пінчук, Степан Петрович. Василь Козаченко : Літературний портрет / Степан Пінчук. – К. : Дніпро, 1973. – 103 с.
Саржевський, А. «Запиши! Не маєш права не записати!» / А. Саржевський // Новини Кіровоградщини. – 2013. – 21 березня. – С. 9 : фото.
Саржевський, А. «Моїм дорогим читачам – землякам» / А. Саржевський // Кіровоградська правда. – 2013. – 2 квітня. – С. 7 : фото.
Світло отчого дому : Статті, етюди, есе про Василя Козаченка / укл. : О. В. Килимник. – К. : Рад. письменник, 1983. – 247 с. : іл.
Шевченківські лауреати [Козаченко Василь Павлович] : 1962-2001 : енциклопедичний довідник / авт. передм. І. М. Дзюба, укл. М. Г. Лабінський. – К. : Криниця, 2001. – С. 243-244. : порт.
Шевченківські лауреати [Козаченко Василь Павлович] : 1962-2012 : енциклопедичний довідник / авт.-укл. М. Г. Лабінський; авт. передм. Б. І. Олійник. – Вид. 3-є, змін. і доп. – К. : Криниця, 2012. – С. 312-313 : порт.
Яровий, Олександр. Василь Козаченко: титли і коми : до 95-річчя з дня народження письменника / Олександр Яровий // Літературна Україна. – 2008. – 24 квітня. – С. 7-8.
Web-ресурси
Козаченко Василь Павлович (Вікіпедія)
Козаченко Василь Павлович (Центральна публічна бібліотека Новоархангельської селищної ради)
Павловська В.П. Козаченко Василь Павлович (Енциклопедія Сучасної України)