Давидов Микола Львович

Матеріал з wiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Микола Львович Давидов

Дата народження — 27.07.1860
Місце народження — с. Іванівка, Олександрійський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині Кропивницький район, Кіровоградська область, Україна)
Дата смерті — 6.01.1930
Місце смерті — м. Люботин, Люботинський район, Харківська область, УСРР (нині Харківська область, Україна)
Місце поховання — Холодногірське кладовище, м. Харків (могила не збереглася)

Микола Львович Давидов (27 липня 1860 р., с. Іванівка Олександрійського повіту Херсонської губернії Російської імперії (нині Кропивницького району Кіровоградської області України) – 6 січня 1930 р., м. Люботин Люботинського району Харківської області УСРР (нині Харківського району Харківської області України) – дендролог, садівник, засновник дендрологічного парку «Веселі Боковеньки» на Кіровоградщині.

Життя і діяльність

Микола Львович Давидов народився в родині спадкових дворян-землевласників, штабс-ротмістра у відставці, учасника Кримської війни 1853-1856 років, Лева Івановича Давидова і його дружини Ганни Семенівни (в дівоцтві – Плакса).

Годувальницею і нянькою маленького Миколи була кріпосна селянка Парасковія Арсентіївна Куделя, яку він любив як рідну матір: «У мене була не мати, що народила, а та, що вигодувала, і, хоча й була неграмотною, зуміла на все життя прищепити любов до трудівників, що і становить сенс і красу життя, –так говорив Микола Львович Давидов уже в похилому віці. У казках нянька стверджувала, що колись народиться на землі така людина, яка насадить рай, де будуть рости дерева з усієї землі, а люди, дивлячись на нього, будуть забувати горе... Хто знає, може бути, це часте навіювання Параски Арсентіївни про земний сад – рай і послужило Миколі Львовичу присвятити своє життя створенню чудового парку, нині Весело-Боковеньківського державного заповідника.

Навчався Давидов у Рішельєвському ліцеї міста Одеси, який закінчив із золотою медаллю 1874 року. У 1881 році Микола Львович вступив на юридичний факультет Московського університету, проте наступного року був переведений на історико-філософський факультет, де навчався протягом 1882-1883 років, але був відрахований. З 1884 року він продолжив навчання на юридичному факультеті Новоросійського університету м. Одеса (нині Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), який закінчив у 1888 році зі срібною медаллю.

Протягом тридцяти років Давидов працював мировим суддею у волосному містечку Братолюбівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині село Братолюбівка Долинського району на Кіровоградщині).

Ще студентом Микола Львович захопився садово-парковим мистецтвом і уважно його вивчав. Для опанування паркобудівної справи в першій половині 80-х років ХІХ століття він здійснив поїздки у Крим і на Кавказ, відвідав Англію, Німеччину, Францію, Італію, Данію.

Великий вплив на життєвий вибір Давидова мала сім’я землевласника-новатора Кефали, яка в с. Олександрівка, що поряд Іванівки, мала один із найкращих в Олександрівському повіті сад і парк, передове на той час сільськогосподарське виробництво.

У 1888 році Давидов познайомився з молодим садівником, випускником Одеської школи садівництва ім. Маразлі Іполитом Васильовичем Владиславським-Падалкою. На конкурс, який оголосив М. Давидов, він подав п'ять малюнків і виграв його. У «Нарисі Весело-Боковеньківського дендрологічного парку» Микола Львович згадує, що упродовж більше ніж двох десятиліть Іполит Васильович наглядав за усіма роботами в парку, який «розбито в англійському природному пейзажному стилі, що вважає за свою вчительку природу з усіма її принадами і красотами». З часом Іполит Васильович спроєктував знаменитий біосферний заповідник «Асканія-Нова» барона Фальц-Фейна, дендрологічний заповідник в с. Цауль на 64 гектарах, парк в с. Редю-Маре (обидва – в Дондюшанському районі Молдови) у 1912-1914 роках.

У 1891 році І. В. Владиславський-Падалка закінчив проєкт парку на 10 десятинах. Складання проєкту, планування та розробка парку обійшлася Миколі Давидову в 200 тисяч рублів золотом. Загалом на парк він витратив один мільйон чотириста п'ятдесят тисяч карбованців.

Протягом 1889-1892 років разом з Іполитом Владиславським-Падалкою Давидов здійснював підготовчі роботи (була закладена школа для дерев і чагарників, вибудована оранжерея, почалося викорчовування старого фруктового батьківського саду); у 1893-1903 рр. в посушливих степах під Єлисаветградом, на злитті річок Боковенька і Скотовата було здійснено перенесення проєктних рішень на місцевість – закладено дендрологічний парк «Веселі Боковеньки».

Існує і легенда про виникнення парку, яка говорить, що Микола Давидов був закоханий у Ганну Бурдзункевич, доньку місцевого поміщика. Дівчина обрала іншого та вийшла заміж, а незабаром померла. Давидов був невтішний. На честь своєї коханої він заклав парк, якому присвятив всього себе і ніколи вже не одружився. Для роботи над краєвидним садом знадобилося 30 років. Консультували закладання парку відомі вчені Г.М. Висоцький, паркознавець А.Є. Регель, дендролог Є.П. Вульф, губернський лісничий А.А. Яцкевич. Парк був створений у ландшафтному стилі, на площі 109,3 гектари по берегах річки Боковенька в ньому було посаджено понад 250 порід дерев та інших рослин різних видів і форм.

Під час заворушень 1905 року Микола Давидов не покидав своє дітище, лише на короткий час він виїжджав до Олександрії, Одеси, Єлисаветграда (нині Кропивницький). У парку в цей час активно йшла робота, дендрарій поступово розширював свої кордони щораз новими екземплярами.

1912 року Микола Давидов продав частину орних земель й отримані кошти витратив на розширення парку. До 1914 року проєкт було втілено в життя, відбувалося спостереження щодо акліматизації дерев. Цього ж року на кошти Миколи Львовича в Іванівці було побудовано сільську школу.

За заповітом Давидова після його смерті парк мав перейти у власність «Російського географічного товариства» – громадської організації науково-просвітницького спрямування. Микола Львович перебував у парку до кінця 1917 року, а згодом змушений був виїхати до Одеси, працював на одному із заводів обліковцем, активно підтримував зв'язок із мешканцями Іванівки, цікавився життям парку.

Парк пережив буремні роки жовтневої революції і громадянської війн. Земельний відділ Кривого Рогу 1922 року прийняв Давидовський парк на баланс як звичайну площу лісової ділянки, виділивши для цього платних працівників: одного наглядача і двох охоронців. Це врятувало унікальний об'єкт від вирубки та знищення у важкі післяреволюційні роки голоду й розрухи.

За підтримки жителів сіл Іванівки, Братолюбівки, Новогригорівки та Долинського виконкому 1923 року Микола Давидов звернувся з клопотанням про повернення до Іванівського парку. За спогадами вчителя місцевої школи А. Ліненка, коли 67-річний Давидов приїхав до саду вперше після п’ятирічної розлуки, то підтюпцем буквально перебігав від дерева до дерева, обіймав їх, а перед окремими ставав на коліна.

Після повернення Микола Львович відстояв парк від намагання чиновників віднести об’єкт з тридцятирічними насадженнями майже з усієї північної частини Земної кулі, акліматизованими до умов степу, до розряду звичайних лісів. Цього ж року він став першим завідувачем новоствореної Весело-Боковеньківської дендрологічної дослідної станції Всеукраїнського управління лісами, яка через сім років стала опорною базою Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького. Основними напрямками роботи станції були акліматизація і виведення нових порід дерев та чагарників для заліснення Кіровоградської, Херсонської, Дніпропетровської та інших степових областей України.

Долю Миколи Давидова не могла обійти сумнозвісна Постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про позбавлення колишніх дідичів, великих землеволодільців і нетрудових орендарів права на землекористування й проживання в господарствах, що належали їм». З кінця 1927 року Микола Давидов мешкав у Харкові. Від 1928 року він обіймав посаду інспектора Всеукраїнського управління лісами. Цього ж року вийшов друком «Нарис Весело-Боковеньківського дендрологічного парку», підготовлений М. Давидовим у співавторстві з ботаніком Г. Потапенком. Передмову до нього написав професор Г. Висоцький.

Помер Микола Львович Давидов 6 січня 1930 року під час відрядження на станції Люботин під Харковом. Похований у Харкові, на Холодногірському кладовищі, яке було повністю знесено у 1950–1960-х роках ХХ століття. Могила Миколи Давидова не збереглася.

Дендропарк 1930 року був переданий Українському науково-дослідному інституту агролісомеліорації.


Пам’ять

1993 року на честь століття з часу заснування дендропарку надано ім’я його засновника Миколи Львовича Давидова, на адміністративному будинку було відкрито меморіальну дошку з бронзовим погруддям Миколи Давидова роботи скульптора А. Німенка.

Фото 2

У 1996 і 2006 роках вийшли поштові конверти. 1996 року вийшов конверт із портретом діяча та написом «Микола Давидов. Засновник дендропарку “Веселі Боковеньки”» (художник Г. Задніпряний).

2006 року державне підприємство «Укрпошта» випустило художній маркований конверт, на якому зображено портрет засновника на тлі пейзажу його парку із зазначенням спецпогашення в місті Долинська Кіровоградської області. Конверт 2006 року погашувався в м. Долинській спеціально розробленим для цієї події штемпелем (автор С. Яковенко).

У грудні 2016 року у дендропарку «Веселі боковеньки» відкрито кімнату-музей, де представлено життєвий шлях Миколи Давидова.

26 січня 2024 року на честь Миколи Львовича Давидова перейменовано одну з вулиць міста Кривий Ріг.

Світлини

Фото 3 Місцева еліта міжріччя Бокової-Боковеньки. Микола Давидов – другий зліва у першому ряду

Фото 4 Стіл і стілець з кабінету кімнати-музею засновника парку Миколи Давидова.

Фото 5 Один із останніх прижиттєвих знімків Миколи Львовича Давидова. Іванівка, травень 1928 року. З фондів кімнати-музею парку «Веселі Боковеньки»

Фото 6 Портрет Миколи Давидова роботи художника О. Охапкіна

Фото 7 Портрет Миколи Давидова роботи художника В. Сорбата

Бібліографія

Біла Л. Вшанували засновника дендропарку / Л. Біла // Долинські новини. – 2006. – 9 грудня. – С. 1

Висоцький Ю. Микола Давидов і його парк / Ю. Висоцький // Хроніка 2000. – 2001. – вип. 41-42. – С. 688-690

Давидов М. Нарис Весело-Боковеньківського дендрологічного парку / М. Давидов // Хроніка 2000. – 2001. – № 41-42. – С. 691-702

Гусейнов, Григорій Джамалович. Давидов Микола Львович // Господні зерна: художньо-документальний життєпис: В 8 кн. Алфавітний покажчик імен. / Г. Д. Гусейнов. – Дніпропетровськ : Січ, 2000, 2005. – С. 71

Маруценко В. Г. Давидов Микола Львович // Боковенька-2006. Степовики. Біографічний довідник. – Долинська, 2007. – С. 39-40

Кузик Б. М. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України: в 2 т. – Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2005. – Т. 1. – С. 282

Ландшафтний парк «Боковеньківський ім. М. Л. Давидова» // Долинські новини. – 2005. – 17 грудня. – С. 3

Маруценко В. Давидов Микола Львович / В. Маруценко // Долинські новини. – 2001. – 17 жовтня. – С. 2

Микола Львович Давидов та його краєвидний сад / упор. В. А. Сердюк; ред. І. Доленник. – К.: ТОВ «7БЦ»: Веселі Боковеньки, 2024. – 656 с.: іл., портр., фот. – Бiблiогр. в пiдрядк. прим.

Моріс Вільям. Веселі Боковеньки / Вільям Моріс // Зустрічна смуга. – 2014. – № 5, 6. – С. 62-63

Орел Светлана. «Веселые Боковеньки»: непростое возвращение к себе / Светлана Орел // Зеркало недели. – 2006. – № 34. – С. 15

Пістрюга С. Черткові-Зуеві. Іванівко, ти все це пам’ятаєш / С. Пістрюга // Долинські новини. – 2009. – 31 березня. – С. 3

Підтикана Г. У «Веселих Боковеньках» відкрито кімнату-музей М. Л. Давидова / Г. Підтикана // Провінція. – 2016. – 23 грудня. – С. 3

Черниш М. Здрастуй, доню моя Австрійська! / М. Черниш // Долинські новини. – 2013. – 26 січня. – С. 1

Черниш М. Пам'ять живе у краї: М. Л. Давидову – 150 років / М. Черниш // Долинські новини. – 2006. – 25 жовтня. – С. 2

Web-ресурси

Біографічний нарис Микола Львович Давидов (Дослідно-селекційний дендрологічний лісовий центр «Веселі Боковеньки»)

Давидов Микола Львович (Вікіпедія)

Маруценко В.Г. Давидов Микола Львович (Енциклопедія сучасної України)

Сердюк Владислав. Дослідження старого знімка. Частина І. (Кропивницький час-тайм)