Григорович Віктор Іванович

Віктор Іванович Григорович

Дата народження — 30.04.1815
Місце народження — м. Балта, Подільська губернія, Російська імперія (нині м. Балта, Подільський район, Одеська область, Україна)
Дата смерті — 19.12.1876
Місце смерті —м. Єлисаветград, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині м. Кропивницький, Кіровоградська область, Україна)
Місце поховання — Петропавлівське кладовище м. Єлисаветграда (не збереглося)
Місце перепоховання — Рівнянське кладовище м. Кропивницького

Віктор Іванович Григорович (30 квітня 1815, м. Балта Подільської губернії Російської імперії – 19 грудня 1876, м. Єлисаветград Єлисаветградського повіту Херсонської губернії Російської імперії (нині м. Кропивницький, Кіровоградська область, Україна) – видатний славіст, палеограф, педагог, член-кореспондент Петербурзької Академії Наук, член багатьох іноземних наукових товариств, один із основоположників слов’янської філології.

Життя і діяльність

Григорович Віктор Іванович народився 30 квітня 1815 року в місті Балта Подільської губернії, на Півдні Російської імперії (нині м. Балта, Подільський район, Одеська область, Україна) у родині чиновника. Саме ці відомості відображені в усіх довідкових джерелах, починаючи з Енциклопедичного словника видавництва Ф.А. Брокгауза та І.А. Ефрона. Однак професор А.А. Кочубинський, посилаючись на спогади самого Григоровича, називає місцем народження вченого родовий маєток його матері у селі Антонівка Ананьївського повіту Херсонської губернії, на самому кордоні Подільскої губернії.

Батько вченого, Іван Іванович Григорович, походив з Чернігівської губернії, був православним, не мав шляхетного походження, служив земським справником міста Балта. Мати, дочка дрібнопомісного польського шляхтича Шелеховського, була католицького віросповідання, в її родині панувала польська мова. Батьки Віктора Івановича мали ще трьох дітей окрім нього – дочку та двох синів. Після ранньої смерті матері її маєток, де мешкала родина Григоровичів, знов перейшов до роду Шелеховських.

Через втрату майнових прав родина не мала пристойних статків. Незаміжня сестра Григоровича завжди жила у злиднях, а Вікторові довелося самотужки виховувати молодшого брата Олімпія.

Дитячі роки майбутнього вченого пройшли в Балті та Умані. У семирічному віці його віддали на виховання та навчання до греко-католицького колегіуму, що діяв при Уманському Свято-Богородицькому василіанському монастирі й був одним із найпотужніших та найпрестижніших навчальних закладів Правобережної України.

1830 року, у п’ятнадцятирічному віці, Віктор Григорович вступив до Харківського університету на етико-філологічне відділення філософського факультету. Університет він закінчив 1833 року у вісімнадцятирічному віці й тогоріч вступив на службу у Санкт-Петербурзі, проте через декілька місяців подав у відставку і з січня 1834 став студентом Дерптського професорського інституту.

У Дерпті Григорович навчався протягом п’яти років, грунтовно поглибивши свої знання з німецької класичної філософії, лінгвістики та слов’янознавства.

У 1839 році Віктор Григорович отримав запрошення на щойно відкриту кафедру історії та літератури слов’янських наріч філософського факультету Казанського університету, де в подальшому він викладав грецьку мову, читав лекції зі слов’янської літератури. Впродовж наступних 1840-1841 років учений видав дві наукові праці: «Дослідження про церковнослов'янське наріччя, засновані на вивченні його в найдавніших пам'ятках, на історичних свідченнях і ставленні його до новітніх наріч» та «Короткий огляд слов’янських літератур».

У 1842 році Григорович отримав магістерський ступінь за дослідження «Досвід викладу літератури слов'ян у її найголовніших епохах».

У дисертації була зроблена спроба простежити загальні закономірності розвитку літератури слов’янських народів на різних етапах, дана періодизація історії слов’янської літератури від часу виникнення до XIX століття.

Все своє життя Віктор Григорович присвятив вивченню пам’яток слов’янської писемності, болгарських і македонських діалектів, а також дослідженню походження та історії старослов’янської мови.

Вчений багато подорожував південними берегами Дніпра й Дністра, заклавши основи наукового вивчення історії Півдня України. Ці напрацювання стали теоретичною базою для його подальших легендарних фольклорних та археографічних експедицій до Османської імперії.

Протягом 1844-1847 рр. Григорович здійснив подорож до балканських володінь Османської імперії з метою знайомства з рукописними джерелами південнослов’янських монастирських сховищ, мало відомих європейським і російським славістам, вивчення на місцях живих мов і діалектів, побуту (у т. ч. релігійного), історії та фольклору південнослов’янських народів.

Розпочавши свою наукову подорож з Одеси 1844 року, Віктор Іванович відвідав Константинополь, Фессалоніки, Афон, Македонію, Болгарію, Валахію (зараз Молдова), Банат (історичний край між Дунаєм, Нижньою Тисою, р. Мурош і Трансільванськими Альпами), Угорщину, Відень; після цього – герцогство Крайна (зараз частина сучасної Словенії), Далмацію (історичний регіон на сході Адріатичного узбережжя, який зараз належить Хорватії та Чорногорії), та Славонію (історико-географічна область на сході Хорватії), потім – Моравію (історичний регіон на сході Чехії) й Чехію, а по дорозі назад проїхав через Дрезден, Лейпциг, Берлін і Кенігсберг.

У Стамбулі Григорович відвідав бібліотеку Єрусалимського Патріархату, в Австрії ознайомився із зібранням стародавніх слов’янських рукописів австрійського консула А. Михановича, працював із книжковими та архівними зібраннями на Афоні, коротко описавши найбільш цікаві.

Із своєї подорожі Віктор Іванович Григорович привіз унікальне зібрання рукописів. Воно налічувало близько 60 найцінніших слов'янських та грецьких манускриптів ІX–XVIII століть. Привезені книги та свитки належали переважно до релігійної та ранньої історичної літератури.

Вчений привіз до Росії цінну знахідку – Хлудівський псалтир – манускрипт грецькою мовою, одним з трьох псалтирів IX століття. Найзначнішими з привезених вченим знахідок, які перевернули уявлення про ранню слов'янську писемність, стали «Маріїнське євангеліє» (XI століття) – одна з найдавніших пам'яток старослов'янської мови, знайдена на Афоні; «Охридські глаголічні листки» (XI століття); «Хіландарські листки» (XI століття); «Сліпченський апостол», відомий також як «Апостол Григоровича» (кінець XII століття); Болонський псалтир (фрагменти) – унікальний тлумачний пергаментний кодекс, створений у 1230–1241 роках.

Загалом Григорович переглянув близько 580 томів слов’янських і грецьких рукописів і опублікував короткі відомості про найважливіші з них.

Після повернення 1848 року науковець опублікував «Нарис подорожі по Європейській Туреччині».

У Казанському університеті Григорович викладав понад двадцять років з невеличкою перервою. 1849 року його перевели з Казанського в Московський університет, де він працював протягом одного семестру, а взимку 1850 року знов повернувся до Казані, де одночасно з лекціями в університеті проводив заняття зі слов’янської палеографії в Казанській Духовній Академії (на запрошення Казанського архієпископа Григорія [Постнікова]).

З відкриттям 1865 року Новоросійського університету в Одесі Григоровича призначили професором кафедри слов’янської філології. Тут він працював протягом одинадцяти років. Професор Григорович був першим деканом історико-філологічного факультету, він заснував наукову школу славістів, істориків і археологів. Його учнями та послідовниками були відомі вчені: О. Маркевич, О. Кочубинський, М. Попруженко.

В Одесі В.І. Григорович розвинув активну громадську діяльність, спрямовану на поширення ідеї співробітництва між слов’янами. Він був головним натхненником виникнення на початку 1870-х років Одеського слов’янського благодійного товариства Св. Кирила та Мефодія. Частину своїх дорогоцінних рукописів, вивезених зі слов’янських земель та з Афона, Григорович подарував Новоросійському університету при його заснуванні.

У березні 1874 року він увійшов до комісії зі створення Центрального архіву вивчення історії Новоросійського краю, що складалася з професорів історико-філологічного та юридичного факультетів. Результатом спільних дій членів комісії була невелика записка В.І. Григоровича, яку він представив на 3-му археологічному з'їзді у Києві (1874).

У 1876 році в званні заслуженого професора Віктор Григорович вийшов у відставку і переїхав до Єлисаветграда. Тут він викладав в Єлисаветградському земському реальному училищі та планував залишок життя присвятити вивченню духовних скарбів місцевих старообрядців, особливо коштовного лицевого Євангелія Покровської церкви єдиновірців, написаного на пергаменті XIV-XV століть. Вчений мав намір видати найбільш важливі із знайдених ним рукописів. Раптова смерть 31 грудня 1876 року не дозволила здійснитися всім планам вченого.

Віктор Григорович був одним із засновників наукового історичного слов'янознавства. Головні праці Григоровича, крім вищеназваних: «Статьи, касающиеся древнеславянского языка»; «Описание четвероевангелия, писанного глаголицей»; «Послание русского митрополита Иоанна II»; «О Сербии в ее отношении к соседним державам в XIV-XV в.»; «Древнеславянский памятник, дополняющий житие св. апостолов Кирилла и Мефодия»; «Как выражались отношения константинопольской церкви к окрестным северным народам в начале Х в.»; «Из летописи науки славянской»; «Я. А. Коменский, славянский педагог-реалист XVIII в.»; «Записка антиквара о поездке его на Калку и Калмиус и пр.»; «Об участии сербов в наших общественных отношениях».

Після смерті Григоровича у «Працях київського архівного з’їзду» було надруковано низку його рефератів, а три його університетські курси було видано у Варшаві та Воронежі.

Величезний внесок для збереження пам’яті про вченого зробило Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті. Зусиллями його членів було споруджено пам’ятник на могилі В.І. Григоровича, а 1916 року було видано зібрання його творів.

Нагороди

орден Св. Станіслава ІІ ст. з імператорською короною (1859)

орден Св. Анни ІІ ст. з імператорською короною (1862)

орден Св. Володимира ІІІ ст. (1870)

орден Св. Станіслава І ст. (1872)

орден Св. Анни І ст. (1874)

Світлини

Віктор Іванович Григорович

В.І. Григорович. Фототипія. Кінець 60-х рр. XIX ст.

Пам'ятник В.І. Григоровичу на Рівнянському кладовищі в Єлисаветграді (скульптор Б.В. Едуардс, архітектор О.Й. Бернардацці)

Сучасний вигляд пам'ятника В.І. Григоровичу на Рівнянському кладовищі в Кропивницькому

Погруддя В.І. Григоровича (архітектор А. Губенко) перед центральним входом у Кропивницький інженерний фаховий коледж ЦНТУ (колишнє Єлисаветградське земське реальне училище)

Титульна сторінка роботи В.І Григоровича «Заметки о Солуне и Корсуне»

Титульна сторінка роботи В.І Григоровича «Записки антиквара»

Бібліографія

Бабенко Алла. Шукач слов'янських скарбів // Народне слово. – 2017. – 27 липня. – С. 10.

Бонфельд С. Основоположник вітчизняної славістики // Кіровоградська правда. – 1976. – 28 листопада. – С. 4.

Босько В. Видатні мовознавці нашого краю: від Віктора Григоровича до Віталія Скляренка // Народне слово. – 2012. – 2 лютого. – С. 1, 13.

Босько В. І сором нас не обпікає! // Народне слово. – 1991. – 23 травня. – С. 4

Григорович Виктор Иванович. Славянские наречия : Лекции: Отдельный оттиск из «Русского Филологического Вестника» / Виктор Григорович,1884. – 158 с.

В. І. Григорович і Єлисаветград : Славетні земляки // Фаворит. – 2003. – 18 грудня. – С. 3.

Віктор Іванович Григорович. Життя й наукова спадщина: збірник наукових праць / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні Національної Академії Наук України; ред. В. Ю. Франчук. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2017. – 200 с.

Видатний вчений-болгарист // Караіванов, Нікола. Великі та видатні українці-болгаролюби : збірник науково-популярних статей, опублікованих в газеті «Роден край» (м. Одеса). – 4-те вид., доп. – Кропивницький : Видавець Лисенко В. Ф., 2023. – С. 45-47.

Кротов О. Пам’ятник орачеві слов’янської культури – наша гордість і ганьба / О. Кротов // Народне слово. – 2001. – 19 квітня. – С. 3.

Матівос Ю. Професорові трьох університетів // Кіровоградська правда. – 1980. – 8 квітня. – С. 4 : іл.

Памятник профессору В. И. Григоровичу на могиле его в Елисаветграде : [Сборник], 1894. – 83 с.

Сергеев Александр Васильевич. Исторические взгляды В. И. Григоровича. – Казань : Изд-во Казан. ун-та,1978. – 134 с.

Чернецький В. Будинок на околиці // Молодий комунар. – 1967. – 14 червня. – С. 2.

Чернецький В. В. І. Григорович у Єлисаветграді : Берегти пам’ятки історії і культури / В. Чернецький // Кіровоградська правда. – 1969. – 13 березня. – С. 3.

Шевченко С. Видатний славіст // Кіровоградська правда. – 2003. – 9 січня. – С. 2.

Шевченко С. Гордість слов'ян // Вечірня газета. – 2000. – 15 вересня. – С. 12.

Шевченко С. Неподільні степи : літератори у зв’язках Центральної України і Югославії // Вежа. – 2002. – № 12. – С. 200-203.

Щербань Тетяна Олександрівна. Фундатор наукового слов’янознавства: До 190-річчя від дня народження В. І. Григоровича // Вісник Національної академії наук України. – 2005. – № 5. – С. 63-69.