Вінярський Михайло Борисович
Михайло Борисович Вінярський (21 листопада 1912, м. Бобринець (нині Бобринецької міської громади Кропивницького району Кіровоградської області) – 30 березня 1977, м. Київ) – український радянський кінорежисер, організатор кіновиробництва.
Життя і діяльність
Михайло Борисович Вінярський народився 21 листопада 1912 року в невеликому степовому місті Бобринець, що на Кіровоградщині, в родині робітника. Його батько, Борис Матвійович, був працьовитою й відповідальною людиною, а мати, Єлизавета Михайлівна, дбала про родину й домашній затишок. Дитячі роки Михайла припали на складний і тривожний період революцій, частих змін влади та громадянської війни. Саме в цих непростих умовах формувався характер майбутнього митця. Попри нестабільність часу він із ранніх років вирізнявся допитливістю, уважністю до навколишнього світу та щирим потягом до творчості.
У травні 1928 року п’ятнадцятирічний Михайло Вінярський розпочав самостійне життя, ставши учнем складача в бобринецькій друкарні (підприємство мало ідеологізовану назву «Червоний шлях», типову для тогочасної радянської доби). Уже за рік юнак переїхав до Одеси – одного з головних культурних і видавничих центрів півдня України. Тут із березня 1929-го до червня 1931 року він працював складачем у міській типографії, яка тоді діяла під назвою «Чорноморська комуна» (назва пов’язана з радянською символікою).
Повсякденна праця серед газетних рядків і шрифтів, запах свіжої фарби та постійний рух інформації поступово виховували в Михайла відчуття часу, точності й відповідальності за слово. Тут зародилася його любов до графіки літер і до того моменту, коли думка набуває видимої форми.
У двадцятих і тридцятих роках ХХ століття утверджувалося мистецтво кінематографу як наймолодше й водночас найвпливовіше мистецтво епохи. У ньому вбачали майбутнє і для ідеї, і для нової естетики. На той час юний типографський наборщик Вінярський ще не знав, що невдовзі його життєвий шлях пролягатиме у просторі, де літери поступляться місцем кадрам, а рядки перетворяться на кіноплівку.
Роботу складача Михайло поєднував із навчанням на вечірньому робітничому факультеті – освітній формі, створеній для молоді з робітничого середовища, яка не мала змоги здобути повноцінну середню освіту в стандартний спосіб. Після завершення цього навчання Вінярський отримав статус особи «робітничого походження» (соціальна характеристика, що в той період відігравала вирішальну роль під час вступу до вищих навчальних закладів і фактично замінювала конкурсний відбір).
Саме ця обставина дала йому змогу скористатися державним направленням молодіжної організації радянського зразка (йдеться про тодішню комсомольську структуру), завдяки якому Михайло без вступних іспитів був зарахований на режисерський факультет московського інституту кінематографії – навчального закладу, що нині відомий як Всеросійський державний університет кінематографії імені Сергія Герасимова (ВДІК).
Перший курс М. Вінярський навчався в майстерні Лева Кулєшова, а надалі, з 1932 року долею йому судилося навчатися в майстерні Сергія Ейзенштейна, одного з геніїв світового кіно. Навчання під керівництвом метра кінематографії стало визначальним етапом у творчій біографії майбутнього кінорежисера, під час якого він засвоїв не лише режисерську техніку, а й глибоку філософію кадру, ритму та монтажу.
Влітку 1935 року студент ВДІКівської майстерні долучився до масштабних кінопроєктів провідних режисерів СРСР, зокрема потрапив на тримісячну практику до знімальної групи режисера Олександра Довженка у роботі над фільмом «Аероград». Молодого кінематографіста вирізняли уважність, точність і вміння зберігати зосередженість навіть у найскладніших знімальних умовах. Довженко з повагою ставився до учня, чимало часу приділяв вихованню на знімальному майданчику та поза ним. Щоденна спільна діяльність з асистенткою режисера Юлією Солнцевою також стала важливим чинником ефективного виробничого навчання.
Професійне становлення під керівництвом О. Довженка продовжувалося й після завершення навчання у ВДІКу – Михайло Вінярський був залучений до режисерської лабораторії при Київській кінофабриці (РЛККФ), де він працював у 1936-1941 рр. Співпраця з митцем, який став символом поетичного кіно, справила на Вінярського глибокий вплив. Він остаточно усвідомив, що кінематограф є не лише ремеслом, а й способом філософського осмислення світу. Зустріч із Довженком стала справжнім одкровенням, адже відкрила можливість говорити про землю, людину й Батьківщину мовою поетичного образу.
Найкраще підготовлені режисери-лаборанти, М. Вінярський та Ю. Солнцева, у 1936-1937 рр. здобули право на створення своєї першої повнометражної художньої стрічки – «Вісунська республіка», що розповідає про повстання українських селян-бідняків на Миколаївщині. У 1937-1938 рр. сценарно-режисерський дует М. Вінярського з Ю. Солнцевою працював над кінофільмом «Як гартувалася сталь» за сценарієм Ісаака Бабеля. Обидва кінопроєкти були включені керівництвом до тематичних планів Київської кіностудії на 1937-й і 1938 роки. Проте зняти ці фільми через об’єктивні обставини другої половини 30-х рр. ХХ ст. не вдалося.
У 1938 році Вінярський отримав шанс для творчої реалізації – став співрежисером (за сучасною термінологією другим режисером) на зйомках картини Миколи Федоровича Садковича «Гомони, містечко».
У 1939 році Михайло Вінярський створює свій власний дебютний короткометражний фільм «Херсонес Таврійський». Цей документальний твір був присвячений давньому місту поблизу Севастополя на кримському узбережжі. Картина вирізнялася тонким відчуттям історії та гармонійним поєднанням археологічної реальності з виваженою естетикою кадру.
У 1940 році кінорежисер працював над сценарієм під назвою «Командири» разом з автором твору, молодим драматургом Олександром Бейліновим, який вже був кандидатом на вступ до Спілки письменників СРСР.
Початок Другої світової війни перервав творчі задуми Вінярського. Режисер пішов добровольцем на фронт, де служив начальником маскувальної служби авіаційного району. Він організовував захист аеродромів, планував операції, що зберігали життя воїнів. Під час окупації України фашисти у єврейському гетто розстріляли найрідніших людей Михайла Вінярського – батька, матір і сестру Асю. Сам він хоробро бився від першого до останнього дня війни, був поранений, і у вересні 1945 року демобілізований у званні старшого лейтенанта. Був нагороджений орденом Червоної Зірки та бойовими медалями. Війна загартувала його характер, зробила стриманішим і глибшим, навчила цінувати кожну мить і кожен промінь світла, які згодом стануть сутністю його кінематографічного мислення.
У 1944 році Михайло Вінярський вступив до партії. У той час це було не лише політичним кроком, а й необхідною умовою для повернення до активної культурної діяльності. Для нього ж це означало передусім можливість знову працювати з камерою та фільмом. З 1945 року Михайло Борисович працював на Київській студії художніх фільмів. Його післявоєнні роботи були сповнені віри у відбудову країни та у творчий потенціал людини. У 1946 році спільно з Віктором Шкловським Вінярський написав сценарій «Стеля світу», який так і не був реалізований.
У 1953-1954 роках Михайло Вінярський працював режисером на кіностудії «Київнаукфільм», де долучився до створення наукових та науково-популярних стрічок. Із 1954 року Вінярський продовжив режисерську діяльність на Одеській кіностудії, одній із провідних кіновиробничих баз України того часу. Тут він розширив творчий досвід, працюючи в умовах більш масштабного кіновиробництва.
У 1955 році режисер створює художній фільм «Тінь біля пірсу», присвячений темі післявоєнного морального вибору. Стрічка, знята за мотивами повісті Миколи Панова «В океані», стала однією з перших, де напружений сюжет поєднувався з глибоким психологізмом і соціальними мотивами, що відповідали духові часу. Через два роки виходить фільм «Координати невідомі» (1957), у якому режисер звертається до теми наукових пошуків, технічних відкриттів і людської відваги. А стрічка «Мрії збуваються» (1959) розповідає про будівництво гідроелектростанції як символа сучасності та віри в прогрес. Кіно Вінярського завжди було зосереджене на людині, не на плакатному герої, а на реальному робітникові, інженерові чи будівельникові, який сумнівається, мріє і долає труднощі. Його мова була простою, але сповненою глибокого сенсу.
З початку 1960-х років Вінярський стає одним із провідних режисерів студії «Київнаукфільм», що перетворилася на осередок українського науково- популярного кіно. Тут він працював як постановник, організатор виробництва та наставник молодих режисерів. Михайло Вінярський створив науково-популярні стрічки: «Плече друга» (1962), «Раціональне використання землі» (1963), «Вирок виносить історія» (1964), «Шлях до одного голу» (1965), «Шлях до антиречовини» (1966), «Внутрішньогосподарський розрахунок» (1967), «Лист до друга» (1967), «Техніка безпеки при обслуговуванні залізниць», «За новим графіком» (1968), «Дружба народів СРСР» (1969), «Прискорювачі науки», «Науково-технічна революція в СРСР» (1970). Колеги згадували його як дисципліновану, вимогливу й водночас доброзичливу людину, здатну знаходити баланс між мистецтвом і виробничими реаліями, між творчою ідеєю та державною системою.
Михайло Борисович Вінярський входив до складу Спілки кінематографістів України.
Життєвий шлях Михайла Вінярського завершився 30 березня 1977 року. Похований кінорежисер у Києві на Берковецькому кладовищі.
У збірнику «Киноведческие записки» (№ 80) від 2006 року вперше було опубліковане велике спільне інтерв’ю М. Вінярського та радянського кінематографіста й педагога Григорія Ліпшица про навчання, атмосферу творчих пошуків і професійних дискусій, а також про унікальний досвід роботи в режисерській майстерні Сергія Ейзенштейна: «Лучшие годы нашей жизни: Воспоминания о занятиях в режиссерской мастерской Сергея Эйзенштейна», яке вони дали кінознавцю Єфиму Левіну у 1968 році.
Ім’я Вінярського сьогодні відоме не кожному, проте в історії українського кінематографа він залишається важливою постаттю. Це була людина, що поєднала героїчне кіно 1930-х років із науково-популярною документалістикою другої половини ХХ століття і яка вміла перетворювати реальність на поезію кадру, і саме тому його роботи були зрозумілими та близькими глядачам.
Бібліографія
Босько, Володимир Миколайович. [Михайло Борисович Винярський] // Історичний календар Кіровоградщини на 2017 рік. Люди. Події. Факти : довідник / Володимир Босько ; КЗ «КОІППО ім. Василя Сухомлинського». – Кропивницький : Центрально-Українське вид-во, 2016. – С. 220 : фото.
Босько, Володимир Миколайович. [Михайло Борисович Вінярський] // Історичний календар Кіровоградщини. Люди. Події. Факти. 2022 рік. Нариси та розвідки з історії художнього життя краю: Земська рисувальна школа, митці, колекціонери, виставки, картини, ікони / В. М. Босько. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2021. – С. 155: фото.
[Винярський Михайло Борисович] // Кіномистецтво України в біографіях : кінодовідник / Нонна Капельгородська, Євгенія Глущенко, Олександра Синько ; Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (Київ). Львівське відділення, Музей-майстерня та Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе. – К. : АВДІ, 2004. – С. 100-101.
Web-ресурси
Безручко Олександр. Повість полум’яних літ Олександра Довженка: розсекречені документи (Кіно-Театр)
Вінярський Михайло Борисович (Вікіпедія. Вільна енциклопедія)