Безпечний Іван Прокопович
Іван Прокопович Безпечний (11 листопада 1909, с. Піщаний Брід Лисогірської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, Російська імперія – 18 червня 1994, м. Ніагара-он-де-Лейк, провінція Онтаріо, Канада) – літературознавець, критик, публіцист.
Життя і діяльність
Безпечний Іван Прокопович народився 11 листопада 1909 року в селі Піщаний Брід Лисогірської волості Єлисаветського повіту Херсонської губернії (нині – Новоукраїнський район Кіровоградської області) у заможній селянській родині, заснованій кріпаком-втікачем із Київщини, який, рятуючи честь своєї молодої дружини, зарубав поміщика.
Змалку Іван допомагав у батьківському господарстві: пас худобу, працював у полі, на обійсті, а взимку (до початку польових робіт) відвідував школу. Закінчивши сільську школу, хлопець навчався в Олександрійській семирічній школі. Незважаючи на щоденну важку фізичну працю, в сім’ї шанували слово, культуру, козацький дух, що передалося й Іванові. Вихований на розповідях старших про минуле й сучасне життя в Україні, закоханий у фольклор, хлопець свідомо обрав шлях учителя рідної мови та літератури і вступив 1926 р. до Олександрійського (з 1927 р. – Кременчуцького) педагогічного технікуму, який закінчив 1929 р.
У серпні 1929 р. Іван Безпечний одержав перше призначення на посаду вчителя мови і літератури в Козельщанській семирічній школі. Із січня 1930 р. він очолив районну спілку працівників освіти. У 1931 р. Безпечний переїхав в м. Кам’янське і влаштувався викладачем української мови та літератури в металургійному технікумі. Як голова спілки, педагог брав участь у всеукраїнських педагогічних конференціях і нарадах у Харкові, де відстоював засадничі принципи українізації міст через всебічну освіту.
В цей же час його було покликано на військову службу до гарматного полку в м. Орджонікідзе (Північний Кавказ). Служба ще більше зміцнила патріотичні переконання молодого вчителя, тому, відбувши рік в лавах армії, після звільнення в запас Іван Прокопович знову повернувся на роботу в Кам’янський металургійний технікум, де працював викладачем і завідувачем навчальної частини сектора фабрично-заводських технічних курсів (ФЗТК).
У 1934 році внаслідок реорганізації ФЗТК було створено окремий навчально-курсовий комбінат у Кам’янському, де Безпечний працював завідувачем педагогічної частини та директором до 1940 р. Щоб принести більшу користь улюбленій освітянській справі, Іван Прокопович вступив до Кам’янського педагогічного інституту, де навчався в 1935-1937 рр., поєднуючи процес навчання з роботою.
Як досвідченого фахівця й громадського активіста в 1940 р. його призначили старшим викладачем української мови та вченим секретарем Львівського інституту радянської торгівлі. Переїзд до Львова, знайомство та співпраця з місцевою галицькою інтелігенцією сприяли поглибленню наукових зацікавлень педагога.
З початком Другої світової війни Івана Безпечного мобілізували на фронт, згодом він повернувся до Львова. У зв’язку з розгортанням війни майже всі вищі навчальні заклади по всій Україні німці зачинили, а педагогічний персонал залишився без праці. І лише дякуючи професору В. Сімовичеві Іван Прокопович дістав посаду літературного редактора у львівському Українському видавництві, де перебував аж до вигнання. Тут друкувалися часописи «Вечірня година», «Наші дні», «Дорога», «Малі друзі» тощо. У згаданих часописах поруч із документальною інформацією про події на фронті та в тилу досить часто друкувалися твори поетів, прозаїків, статті науковців, які не евакуювалися вглиб Радянського Союзу, та тих, хто мешкав в еміграції, зокрема Д. та В. Дорошенків, М. Возняка, В. Щурата, О. Оглобліна, Ю. Шевельова та ін. Їхні праці присвячені історії давнього письменства, творчості Г. Сковороди, Т. Шевченка, давньому театрові, фольклору, праісторії, літературному процесові ХХ ст., музичній культурі. Безпечний працював з великою енергією й захопленням. Крім звичайної редакційної роботи, він писав рецензії, нариси, нотатки тощо.
Активна й плідна праця багатьох інтелігентів у роки окупації забезпечила безперервний розвиток національної освіти, науки, культури, але вона була вороже поцінована більшовицькими загарбникамим. Тому ці патріоти вимушені були відступати разом із німцями на Захід.
Для І. Безпечного, як і сотень тисяч інших вимушених емігрантів, настала нова доба випробувань. Перебуваючи в стані вигнанця, спочатку він працював робітником на аеродромі Зайрінг поблизу Відня, згодом викладачем української мови та літератури в українській гімназії в Західній Німеччині, референтом із питань культури в реґенсбурзькому таборі для переміщених осіб.
Коли емігранти через повоєнну руїну в Німеччині та переслідування енкаведистами почали масово виїжджати до Австралії, Канади, США, Великобританії, країн Південної Америки, Іван Безпечний з родиною у січні 1950 р. прибув у канадське місто Ніагара-он-де-Лейк (першу столицю цієї країни), де й оселився. Відтоді й до виходу на пенсію в 1976 р. він працював робітником автомобільної компанії «Дженерел Моторс» у м. Ст. Кетеринс у штаті Онтаріо. Така доля спіткала більшість емігрантської інтелігенції, яка змушена була фізичною працею забезпечувати матеріальний добробут родин.
І. Безпечний важко працював фізично, але не полишив свого покликання, увесь вільний від заводської роботи час використовував для поглиблення своїх знань у галузі літературознавства, читав лекції на різних курсах, у клубах, на зібраннях. До кожної лекції він готувався надзвичайно старанно, перечитував дуже багато книжок, за що співвітчизники шанобливо величали його паном професором. Іван Прокопович умів запалювати у своїх слухачів іскри того вогню, що горів у ньому самому. Його колеги, студенти й учні завжди були з ним в тісній особистій дружбі.
І. Безпечний активно співпрацював з часописами «Вільне Слово», «Український Голос», «Канадійський Фермер», «Нові Дні», «Молода Україна». У його статтях, нарисах, передмовах, рецензіях на праці та твори Петра Одарченка, Яра Славутича, Олекси Гай-Головка, Дмитра Козія та ін., роздумах, нотатках звучало об’єктивне й пафосне слово патріота, фахівця, котрий з радістю пише про творчі здобутки письменників, учених, різноманітні грані культурного життя українців Канади, США, колонізаторську руїну в Україні, зокрема зросійщення освіти, культури, побуту. У своїх наукових розвідках Іван Прокопович завжди вмів широко і глибоко висвітлити предмет дослідження, із великою майстерністю охопити й розглянути з усіх боків наукове питання. Його виклад виявляв живий інтерес до свого предмета, багатий порівняннями, а інколи – тонким гумором. Проте більшої ваги він завжди надавав своїм лекціям, ніж друкованим творам.
Не маючи змоги сповна реалізувати свої знання і талант у Канаді, І. Безпечний все-таки увічнив власне ім’я в історії національного літературознавства. У 1984 р. в Торонто вийшов друком новаторський на той час підручник «Теорія літератури», що став підсумком наукової діяльності автора. Це був перший в українській діаспорі та загалом в науці підручник із теорії літератури. Відштовхуючись від досягнень світової та національної літературно-теоретичної думки, Безпечний зумів створити такий навчальний посібник, який дає не лише усталене розуміння теорії (вільне від радянської інтерпретації), а й збуджує зацікавлення до дальшого, ширшого студіювання письменства. Він відчував, що цей підручник потрібний і корисний не тільки студентам-філологам, а й педагогам, критикам, редакторам і навіть кожному культурному читачеві, виховуючи і поглиблюючи в нього увагу до сприймання художнього літературного твору. Авторитетні рецензенти, такі як Петро Одарченко та Оксана Бризгун-Соколик, наголошували на новизні, науковості та прикладній користі видання.
На долю Івана Безпечного припали нелегкі випробування: дві світові війни, революція, колективізація, голодомори в Україні, масове виселення в Сибір, переслідування ЧК, ГПУ, НКВД, вигнання. Проте його енергія, організаторські здібності, відвага, сильна воля сприяли подоланню національних і власних трагедій.
Серце Івана Прокоповича перестало битися 18 червня 1994 року. Його життєвий шлях був освячений незгасною вірою в національну силу свого народу та відбудову української державності.
Бібліографія
Безпечний, Іван Прокопович. Теорія літератури / Іван Безпечний. – К. : Смолоскип, 2009. – 388,[2] с. : портр. – Бібліогр. : с. 375-376.
Безпечний, Іван. Теорія літератури / Іван Безпечний. – Торонто : Молода Україна, 1984. – 304 с.
Корпанюк, М. Сподвижник національного обов’язку Іван Безпечний / М. Корпанюк // Слово і час. – 2002. – № 2. – С. 66-69.
Web-ресурси
Безпечний Іван Прокопович (Вікіпедія. Вільна енциклопедія)
Безпечний Іван Прокопович (Енциклопедія сучасної України)
Неліпа, Людмила. Іван Прокопович Безпечний: українець, педагог, автор, батько... (Ятрань)