Войченко Гарій Олександрович

Матеріал з wiki
Версія від 16:54, 10 листопада 2021, створена Wikiuser (обговорення | внесок) (Створена сторінка: Файл:VoichenkoHO.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Гарій Олександрович Войченко'''</p><p style="text-align:lef...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гарій Олександрович Войченко

Дата народження — 23.04.1936
Місце народження — м. Кірово, Одеська область (нині м. Кропивницький, Кіровоградська область), Українська РСР
Дата смерті — 28.08.2018
Місце смерті — м. Кропивницький, Україна
Місце поховання — м. Кропивницький, Рівнянський цвинтар

Гарій Олександрович Войченко (23 квітня 1936, м. Кірово, Одеська область, Українська РСР – 28 серпня 2018, м. Кропивницький, Кіровоградська область, Україна) – український театрознавець, режисер, журналіст, поет; член Національної спілки театральних діячів України, Національної спілки журналістів України.

Життя і діяльність

Гарій Войченко народився 23 квітня 1936 року в місті Кірово (нині м. Кропивницький) у сім’ї лейтенанта військово-повітряних сил СРСР Олександра Андрійовича Войченка. За військовою частиною батька маленький Гарій подорожував з мамою, Ганною Федорівною, до Львова, Чернівців, Києва, де їх у 1941 році застала війна. У серпні 1941 року, напередодні нацистської окупації, яка закінчилася лише в січні 1944 року, жінка з дітьми повертається до рідного міста. Драматичні події тих років закарбувалися в пам’яті хлопчика назавжди. А в зрілому віці він напише про них спогади.

У вересні 1944 року хлопчик пішов до 1 класу чоловічої школи № 20, на Биковій, у дворі Грецької церкви (відразу після війни школи були окремо чоловічі й жіночі).

Отримавши у 1954 році технічну спеціальність, юнак працював на заводі, а з 1955 року проходив службу в Радянській армії. Спочатку у м. Чугуєві Гарій Олександрович закінчує школу молодших авіаспеціалістів (ШМАС) молодшим сержантом, далі служить в авіаполку м. Куп’янськ Харківської області, у відставку Г. Войченко вийшов у чині капітана ВПС.

Проте любов до театру, мистецтва переважила при виборі подальшого життєвого шляху. Ще в шкільні роки Гарій був активним учасником літературного, хореографічного, драматичного гуртків, співав у вокальному ансамблі, тому освіту вирішив отримати в галузі культури.

У 1961 році Гарій Олександрович закінчив Сімферопольське училище культури, а у 1968 році – Харківський державний інститут культури і мистецтв за спеціальністю режисер театрального колективу.

VoichenkoHO2.jpg

Після інституту Гарій Войченко працював в обласному управлінні культури (1968-1970), обласному будинку народної творчості на посадах завідувача сектора театрального мистецтва і провідного методиста з театрального мистецтва (1971-1997), академічному обласному театрі ляльок. Про відданість Войченка справі аматорського театру свідчить той факт, що при вступі його на посаду в області було лише два народні театральні колективи, а стало вісімнадцять.

У послужному списку культурного діяча – три десятки поставлених вистав класичної та сучасної драматургії, сотні проведених семінарів і практикумів в усіх куточках області для аматорів театрального мистецтва, участь у роботі журі різних конкурсів. Войченко першим в Україні започаткував конкурс одноактних п’єс, він є автором кількох десятків буклетів та інших методичних матеріалів з питань режисури, акторської майстерності, сценографії.

Гарій Олександрович був режисером багатьох вистав у різних колективах, серед найкращих такі вистави: «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Безталанна» І. Карпенка-Карого, «Божественна комедія» І. Штока, «Диктатура» І. Микитенка, «Трибунал» А. Макайонка, «Перебіжчик» А. та П. Тур, «Похоронок не було» З. Тоболкіна, «Павлинка» Я. Купали, «Мийдодір» К. Чуковського. Крім театральних постановок, митець підготовив і провів не менше п'ятисот концертних і шоупрограм. Майже в кожній виставі режисер залишав і для себе роль (найулюбленішою була роль Шельменка), на естраді виступав у розмовному жанрі.

VoichenkoHO3.jpg VoichenkoHO4.jpg

Войченко координував організацію фестивалю «Театральна весна Кіровоградщини», який започатковано 1960 року, з дванадцятого (1971 р.) до тридцять восьмого (1997 р.).

Організаційна і творча діяльність Г. Войченка тісно пов’язана з історією ще одного театрального фестивалю. У вересні 1970 року на «Хуторі Надія» відбувся перший масовий захід – свято з нагоди 125-ої річниці від дня народження Івана Карповича Тобілевича, а вже наступного, 1971 року, розпочали свій відлік «Вересневі самоцвіти», в підготовці і проведенні яких Гарій Олександрович брав участь понад тридцять років. Безпосереднє відношення він має до того, що фестиваль називається «Вересневі самоцвіти»: таку назву Войченко запропонував після виходу в газеті «Кіровоградська правда» статті Віри Монастирської, яка описувала це мистецьке дійство; а раніше, до десятого фестивалю, захід проводився як свято театрального мистецтва.

VoichenkoHO5.jpg

Як журналіст Гарій Войченко друкувався в місцевій пресі, всеукраїнському виданні «Культура і життя». Його нариси були присвячені розвитку аматорського театрального мистецтва, видатним діячам культури, подіям та героям Другої світової війни. Гарій Олександрович Войченко нагороджений премією ім. Володимира Винниченка 2013 року від газети «Народне слово» за публікації, які пропагують українську народну творчість і культуру.

На Кіровоградщині, та й в Україні, знають Гарія Олександровича і як поета. Його вірші українською та російською мовами друкувалися в обласних газетах, їх використовували в різних сценаріях клубні працівники, але першу збірку своїх поезій йому вдалося видати до свого «золотого» ювілею під назвою «Думи мої» (1996). Далі була збірка «Степова симфонія» (1998) і «Ми родом з дитинства» (2003). Чимало поетичних рядків Войченка покладено на музику. Ці пісні виконували солісти і вокальні ансамблі у нашій країні і за кордоном. З прозових творів були надруковані «Анка», «Теплий дощ», «Перші кроки».

Бібліографія

Публікації автора

Войченко, Гарій Олександрович. Думи мої...: Вірші / Гарій Войченко. – Кіровоград: Б.в., 1996. – 43 с.: портр.

Войченко, Гарій Олександрович. Ми родом з дитинства: Пісні, вірші / Гарій Войченко. – Кіровоград: Мавік, 2003. – 69,[2] с.: 1 арк. портр.

Войченко, Гарій Олександрович. Степова симфонія: вірші / Гарій Войченко. – Кіровоград: ООО «Код», 1998. – 43 с. : портр.

Войченко, Гарій. А з пам’яті ніщо не зникає / Гарій Войченко // Кіровоградська правда. – 2016. – 17 червня. – С. 10

Про нього

Босько Володимир Миколайович. Гарій Олександрович Войченко // Історичний календар Кіровоградщини на 2016 рік. Люди. Події. Факти / В. М. Босько; КЗ КОІППО ім. Василя Сухомлинського. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2016. – С. 95

Лауреати премії ім. Володимира Винниченка 2013 року // Народне слово. – 2013. – 22 серпня. – С. 1

Левочко, В. «Роби, що повинен. Хай буде, що буде» / В. Левочко // Народне слово. – 2005. – 26 листопада. – С. 3

Любарський, Р. «Слова Гарія Войченка» / Р. Любарський // Народне слово. – 2013. – 8 серпня. – С. 10

Web-ресурси

Відбувся захід приурочений пам’яті Гарія Войченка (1936 -2018): «Життя – це театр. Історія театрально-мистецької епохи з історії одного життя». (Музей мистецтв)

Войченко Гарій Олександрович (Вікіпедія. Вільна енциклопедія)

«Життя – театр». Пам’яті Гарія Войченка (Музей мистецтв)

Корінь Антоніна «Усі зроблені справи – твої діти», – Гарій Войченко (Утренний город)

Пішов з життя театрознавець і режисер Гарія Войченко (Гречка)