Яновський Юрій Іванович

Юрій Іванович Яновський

Дата народження — 27.08.1902 (14.08. за ст. ст.)
Місце народження — с. Маєрове, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині с. Нечаївка, Кропивницький район, Кіровоградська область, Україна)
Дата смерті — 25.02.1954
Місце смерті — м. Київ
Місце поховання — м. Київ, Байкове кладовище

Юрій Іванович Яновський (псевдоніми – Григорій Ней, Юрій Юрченко та ін., 27 серпня 1902, с. Маєрове Єлисаветградського повіту Херсонської губернії – 25 лютого 1954, м. Київ) – український радянський прозаїк, поет, драматург, публіцист.

Життя і діяльність

…це був художник-відкривач, що дорожив свіжістю, правдивістю образів, нетерпимець до будь-якої рутизни…
Олесь Гончар, «Блакитні вежі Яновського»

Творчість Юрія Яновського – показовий приклад постійних новаторських шукань митця. Він став одним із фундаторів лірико-романтичної стильової течії в літературі. На шляху до художніх вершин письменнику довелось долати значні перешкоди, пов’язані з труднощами визрівання таланту під постійним вогнем гострої, дошкульної критики.

Народився майбутній письменник 27 серпня 1902 року в селі Маєрове (нині село Нечаївка Кіровоградської області). У родині Яновських було дев’ятеро дітей. У пошуках кращої долі батьки Юрія – Іван Миколайович та Марія Мусіївна – оселилися в м. Єлисаветграді (нині м. Кропивницький), де батько влаштувався робітником на завод. Юрій ріс дуже хворобливим – переніс змалку шість операцій. Початкову освіту хлопчик здобував у церковнопарафіяльній школі.

У 1919 році Яновський закінчив Єлисаветградське земське реальне училище із золотою медаллю, згодом працював в адмінвідділі повітового виконкому та в статистичному бюро, поєднуючи роботу з навчанням у механічному технікумі. Жадібними очима молодого художника вбирав у себе Яновський всі барви того буремного часу, які забуяють потім в його поезіях та оповіданнях.

1922 року Юрій Яновський успішно склав вступні іспити на електротехнічний факультет Київського політехнічного інституту. Навчався Юрій в одній групі з майбутнім конструктором космічних кораблів Сергієм Корольовим. Студент Яновський брав активну участь у роботі літературної студії інституту, організував на факультеті стінну тижневу газету, був її редактором.

1 травня 1922 року Яновський-початківець під псевдонімом Георгій Ней у київській газеті «Пролетарська правда» надрукував перший вірш – «Море» (російською мовою). Через два роки він опублікував вірш «Дзвін» вже українською за власним прізвищем. Основних літературних успіхів Ю. Яновський досягне в майбутньому на ниві прози та драматургії, але поезії не залишатиме протягом усього життя.

Перший прозовий твір – новелу «А потім німці тікали» – Ю. Яновський опублікував у газеті «Більшовик» 2 березня 1924 року. Більшість ранніх новел письменника, що увійшли до збірки «Мамутові бивні» (1925), створено на матеріалі конкретних подій громадянської війни і присвячено проблемі духовного оновлення людини та суспільства в революційну епоху.

У 1925-1926 роках Юрій Іванович працював на Одеській кінофабриці спочатку художнім редактором, далі обіймав посаду головного редактора, писав і кіносценарії. Тут він разом із режисером П. Долиною екранізує повість М. Коцюбинського «Фата моргана», професійно переклавши прозовий твір мовою кінематографії, пише сценарій до фільму «Гамбург» режисера Володимира Баллюзека, творчо співпрацює з О. Довженком – створює титри до його фільму «Сумка дипкур’єра».

У 1927 році Юрій Яновський приймає запрошення Михайла Семенка, який очолював сценарний відділ ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), працювати редактором цієї організації. У Харкові, тодішній столиці, вирувало літературно-мистецьке життя, у подіях якого письменник брав безпосередню участь. У журналі «Вапліте» Юрій Іванович друкує повість «Байгород», у якій зовнішній перебіг подій прагне «пропустити» крізь внутрішній світ людини, її психологію. У цьому ж році виходить збірка оповідань Ю. Яновського «Кров землі». До неї увійшли такі твори: «Історія попільниці», «Мамутові бивні», «Роман Ма», «Туз і перстень», «Рейд», «Байгород», «В листопаді».

«Майстер корабля» (1928), перший роман Юрія Яновського, увібрав частку того безпосереднього життєвого досвіду, що його молодий письменник набув за час роботи на Одеській кінофабриці. Критика сприйняла роман неоднозначно, бо в ньому був відсутній герой-пролетарій, не оспівувалась краса «щасливої радянської дійсності».

Наступний роман – «Чотири шаблі» (1930) – у романістичному дусі змальовує стихію національно-визвольного руху. Після виходу книги у світ на Яновського посипалися звинувачення в оспівуванні «націоналістичної романтики». Цей роман не видавався в Україні понад п’ятдесят років.

У 1935 році побачив світ роман письменника «Вершники», в якому вдало поєднані ознаки народної думи, героїчної поеми і новелістичного роману про боротьбу добра і зла, красу українського неба і степу, про людську витривалість і прагнення свободи.

Талановитий майстер, який фактично за десять років молодого життя створив свої найкращі твори, що збагатили нашу літературу, решту часу був змушений виправдовуватись, підлаштовуватись під настанови кабінетних посередностей і писати на замовлення.

1939 року Ю. Яновського нагороджують орденом Трудового Червоного Прапора, дають квартиру у Києві. Офіційно визнаному письменнику довіряють посаду головного редактора журналу «Українська література» (з 1946 року – «Вітчизна»). До початку німецько-радянської війни письменник створив кілька сценаріїв, писав п’єси та видав збірку гумористичних оповідань «Короткі історії». Коли почалася війна, його разом із сім’єю евакуювали в Уфу, де він брав активну участь в організації видання творів українських письменників серії «Фронт і тил», згодом працював військовим кореспондентом на Першому Українському фронті. У 1946 році Юрій Іванович був одним із представників радянської преси на Нюрнберзькому процесі, під його враженням написаний цикл хвилюючих репортажів «Листи з Нюрнберга» (1946).

Талант Яновського-новеліста, який, здавалося, був уже цілком сформованим у передвоєнні роки, під час Другої світової війни засяяв новими гранями. Новелістика тепер стає основним жанром художньої творчості письменника. Найповніше вона представлена у збірці «Земля батьків» (1944). Відразу по війні на нього знову чекали неприємності. У 1946 році «за націоналізм, міщансько-обивательські погляди, аполітичність, друк помилкових і порочних творів на сторінках журналу “Вітчизна”» Ю. Яновського звільняють з посади головного редактора журналу, а наступного року ідеологічного розгрому зазнав його новий роман «Жива вода» – про перший післявоєнний рік, відбудову зруйнованого господарства, трудовий героїзм жінок, про волелюбний, працьовитий і гордий український народ. Яновський записав у щоденнику: «Поховали «Живу воду» метрів на десять під землю». Вже після смерті автора, після вимушених багаточисленних правок роман вийшов у спотвореному вигляді під назвою «Мир» (1956). Опального романіста зовсім перестали друкувати, тож Юрій Іванович потроху носив букіністам найкоштовніші раритети з власної книгозбірні. Його врятувала несподівано присуджена у 1949 році Сталінська (пізніше перейменована в Державну) премія ІІІ ступеня за збірку «Київські оповідання».

Продовжував Юрій Іванович працювати і як сценарист – брав участь у написанні сценаріїв до художнього фільму «Зв’язковий підпілля» (1951), документального фільму «Микола Васильович Гоголь» (1952), створював літературні сценарії.

Віддавши кращі творчі роки прозі, останнє слово в літературі письменник сказав мовою драматургічного мистецтва. Він звертався до драматургії неодноразово протягом життя. «Дума про Британку», написана у 1937 році, пройшла у п’ятдесяти театрах країни у рік виходу. Таке досягнення спонукало Яновського до написання нових п’єс, частину з яких він встиг завершити, але працю над іншими перервала війна. Після війни письменник знову повернувся до драматургії, завершив кілька довоєнних задумів та створив нові п’єси. «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1937), «Потомки» (1938), «Син династії» (1942-1947), «Дочка прокурора» (1953), «Райський табір» (1953), «Молода воля» (1954) – такий творчий доробок Яновського-драматурга. 16 лютого 1954 р. на сцені Київського театру російської драми ім. Лесі Українки (нині – Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки) відбулася прем’єра п’єси Ю. Яновського «Дочка прокурора», що стала його лебединою піснею. Морально-етичні колізії, майстерно виписані характери забезпечили драмі сценічний успіх.

Не стало Ю. Яновського 25 лютого 1954 року. Похований письменник на Байковому цвинтарі.

За роки, що минули після смерті письменника, його творча спадщина здобула широке визнання читачів, двічі виходили твори майстра слова п’ятитомними виданнями; твори письменника перекладали багатьма мовами, про нього знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. У 1968 році Кіровоградський обком комсомолу заснував обласну премію імені Ю. Яновського для відзначення досягнень творчої молоді області. У 1982 році правління Спілки письменників України запровадило республіканську премію ім. Ю. Яновського для пошанування кращих майстрів новели. Компаніївська районна рада 2016 року започаткувала також літературну премію ім. Юрія Яновського у жанрах малої прози й поезії.

Пам'ять

• 

  У рідному селі письменника сворено меморіальний музей його імені, відкритий 1972 року (архітектор В. Губенко).

• 

  На будинку Роліта в Києві, де з 1939-го по 1954 рік жив і працював письменник, у 1958 році встановлена меморіальна дошка (граніт, бронза; барельєф, скульптор А.В. Німенко)

• 

  Пам’ятник на могилі письменника на Байковомк цвинтарі (ділянка № 2; надгробок — бронза, граніт; скульптор І. В. Макогон, архітектор П. Ф. Костирко; встановлений в 1961 році).

У Кропивницькому у 1972 році відкрито меморіальну дошку на будинку, в якому мешкав з 1909 до 1919 року Юрій Яновський.

Іменем Юрія Яновського названі вулиці в містах: Києві, Одесі, Кропивницькому, Баштанці.

Бібліографія

Твори Ю. І. Яновського

Яновський, Юрій Іванович. Твори: в 5 т. / Юрій Яновський; Упоряд. та приміт. К. П. Волинського, М. М. Острика; Редкол.: І. О. Дзеверін (голова) та ін. – К.: Дніпро, 1983.

Яновський, Юрій Іванович. Вибрані твори / Юрій Яновський; Вступ. ст. С. Плачинди. – К.: Дніпро, 1970. – 451,[2] с. – (Шкільна б-ка).

Яновський, Юрій Іванович. Вершники / Юрій Яновський. Мир: Романи / Післямова. І. Муратова. – К.: Молодь, 1980. – 278,[2] с. – (Б-ка художніх творів для підлітків і юнацтва).

Яновський, Юрій Іванович. Майстер корабля: роман / Юрій Яновський; авт. передм.: Григорій Зленко, Михайло Левченко; худ. Іван Пуленко. – Одеса: Маяк, 1972. – 156 с. – (Сер. «Морська бібліотека»; кн. 3).

Яновський, Юрій Іванович Мамутові бивні: оповідання / Юрій Яновський. – Харків: Книгоспілка, 1925. – 77,[2] с.

Яновський, Юрій Іванович. Мир: роман / Юрій Яновський. – К.: Дніпро, 1965. – 286 с.

Яновський, Юрій Іванович. Прекрасна Ут: морські вірші / Юрій Яновський. – Харків: Книгоспілка, 1928. – 76,[1] с.

Яновський, Юрій Іванович. Чотири шаблі: роман: В 2 ч. / Юрій Яновський. – Вінніпег, 1951 – (Б-ка «Нового Шляху»).

Яновський, Юрій Іванович. Земля батьків: вибране / Юрій Яновський; вступ. стаття: С. Плачинда. – К.: Дніпро, 1966. – 200 с.: портр. – (Шкільна бібліотека).

Яновський Юрій. Біографія / Юрій Яновський // Вітчизна. – 2003. – № 1-2. – С. 35.

Література про життя і діяльність Ю. Яновського

Бабишкін, Олег Кіндратович. Кіноспадщина Юрія Яновського / Олег Бабишкін. – К.: Мистецтво, 1987. – 139,[2] с.

Панченко, Володимир Євгенович. Юрій Яновський: життя і творчість / Володимир Панченко. – К.: Дніпро, 1988. – 292, [2] с.: факс.

Панченко, Володимир Євгенович. Морський рейс Юрія Третього / Володимир Панченко. – Кіровоград: Мавік, 2002. – 146,[1] с.: портр.

Плачинда, Сергій Петрович. Юрій Яновський: біогр. роман / Сергій Плачинда. – К.: Молодь, 1986. – 256,[3] с.,: іл. – (Сер. біографічних творів «Уславлені імена»; вип. 67) (Б-ка юнацтва). – Бібліогр. в прим.: с. 250-254.

Поліщук, Володимир. До безуму любив степ / В. Поліщук, С. Ушакова. – Кропивницький: ФО-П Ротар О. С., 2020. – 150,[2] с.: фот. – Бібліогр. с. 144-149.

Пугач, Володимир Гаврилович. Юрій Яновський: літ. портрет / Володимир Пугач. – К.: Дніпро, 1972. 127, [1] с. – Бібліогр.: с. 126-127 та в підрядк. приміт.

Семенчук, Іван Романович. Юрій Яновський: Життя і творчість: книга для вчителя / Іван Семенчук. – К.: Рад. шк., 1990. – 256 с. – (Сер. «Література і мистецтво» / Т-во «Знання» УРСР; № 1). – Бібліогр.: с. 30-32.

Тростянецький, Арон Абрамович. Крила романтики: життя і творчість Юрія Яновського / Арон Тростянецький. – К.: Рад. письменник, 1962. – 175 с.

Юрій Яновський: Бібліогр. покажчик літератури: до 70-річчя з дня народження / Кіровоградське обл. управління культури, Кіровоградська обл. універсальна наук. б-ка ім. Н. К. Крупської; укл.: Л. Г. Шуменко, Н. М. Бурлака; ред. Е. І. Наливайко; відп. викон. П. М. Півняк. – Кіровоград, 1972. – 18 с.

Базилевський, В. Карбування по металу / В. Базилевський // Кіровоградська правда. – 1977. – 27 серпня – С. 3

Бернадська Н. Юрій Яновський / Н. Бернадська // Українська мова і література в школі. – 1999. – № 45. – С. 1-3.

Бондар В. Один з уніфікованих: над першим томом Ю. Яновського / В. Бондар // Літературна Україна. – 2002. – 12 грудня. – С. 11.

Бондаренко С. Сто років забуття: Про Юрія Яновського / С. Бондаренко // Київські Відомості. – 2002. – 20 вересня. – С. 9.

Брюховецька, Лариса. Мистецтво високої напруги. Юрій Яновський і кіно / Лариса Брюховецька // Літературна Україна. – 2019. – 28 вересня. – С. 21.

Войтенко, Володимир. Скалічений вершник: Яновський Юрій / Володимир Войтенко // День. – 2005. – 17 серпня. – С. 11.

Волиняк, Петро. Помер Юрій Іванович Яновський / П. Волиняк // Нові дні. – 1954. – № 51. – С. 22-23.

Вороніна К. Лицар національної культури / К. Вороніна // Кіровоградська правда. – 2002. – 14 вересня. – С. 1.

Гнатюк, Мирослава. Реляція «автор-текст» у модерній новелістиці Юрія Яновського / М. Гнатюк // Слово і час. – 2004. – № 2. – С. 3-13.

Гнатюк, Мирослава. Микола Гоголь і Юрій Яновський: дві гілки українського дерева / М. Гнатюк // Київська старовина. – 2009. –№ 4. – С. 133-144.

Голобородько, Ярослав. Естетика й естетизм Юрія Яновського (романи «Майстер корабля», «Вершники») / Я. Голобородько // Українська мова і література в школі. – 2007. – № 5. – С. 50-60.

Голобородько, Ярослав. Естетична поліфонія Юрія Яновського / Я. Голобородько // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2004. – № 4. – С. 129-142.

Голобородько, Ярослав. Зодчий прози. Романний світогляд Юрія Яновського / Ярослав Голобородько // Українська мова та література. – 2005. – № 33. – С. 14-20.

Данюк, Анна. Творча біографія Юрія Яновського: Роман «Майстер корабля» – романтичний трактат про мистецтво / Анна Данюк // Українська мова і література в школі. – 2021. – № 6. – С. 32-36.

Дацька, Валентина. Його особистий Байгород: 27 серпня – 114 років від дня народження Юрія Яновського / Валентина Дацька // Народне слово. – 2016. – 25 серпня. – С. 7: фото.

Жигун, Сніжана. Мовна гра як стилетвірний чинник у творчості Юрія Яновського / Сніжана Жигун // Дивослово. – 2010. – № 10. – С. 47-49.

Загрійчук А. «Моні Лізі» судився довгий вік. На відміну від творця: історія кохання Юрія Яновського / Загрійчук А. // Народне слово. – 2002. – 24 вересня. – С. 3.

Зеров, Микола. Юрій Яновський / М. Зеров // Українська культура. – 2002. – № 7. – С. 10-12.

«І як нам мало треба...»: Історія одного листування // Єлисавет. – 1992. – 14 жовтня. – С. 2

Іщенко, Зонатта. Новатор української літератури / Зонатта Іщенко // Народне слово. – 2022. – 1 вересня. – С. 4: фото.

Кавун, Л. Історизм і міфологізм у романі Юрія Яновського «Чотири шаблі» / Л. Кавун // Українська мова та література. – 2003. – № 38 – С. 21-24.

Карамаш С. Про Ю. Яновського / Карамаш С. // Літературна Україна. – 2002. – 10 жовтня. – С. 9.

Кирилюк, Вітольд. «Тамар, світ Юріївно!»: Архів / В. Кирилюк // Київ. – 2004. – № 4-5. – С. 174-181.

Ковальчук, Олександр. Жінка у візіях чоловіка: аберації зору: Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» / О. Ковальчук // Дивослово. –- 2004. – № 8. – С. 37-42.

Кондратьєва, Світлана. «Завойовники» Юрія Яновського: автор у пошуках назви твору / Світлана Кондратьєва // Слово і час. – 2021. – № 3. – С. 76-82. – Бібліогр. в кінці ст.

Криворотенко, Ольга. Юрій Яновський – сміливий новатор в українській літературі. / Ольга Криворотенко // Українська мова і література в школі. – 2020. – № 3. – С. 27-32.

Мариненко, Ю. Від «Живої води» до «Миру» / Ю. Мариненко // Українська мова і література в школі. ؘ 2002. – № 37 жовтень. – С. 13-17.

Мартинчук Я. В. Трагедія роду половців у романі «Вершники» Ю. Яновського / Я. В. Мартинчук // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 10. – С. 23-26.

Матівос Ю. Микола Гоголь і Юрій Яновський – родичі / Ю. Матівос // Голос України. – 2002. – 31 жовтня. – С. 18-19.

Мафтин, Наталя. Типологія новелістичного мислення у прозі Юрія Яновського / Наталя Мафтин // Слово і час. – 2010. – № 10. – С. 3-10 – Бібліогр. в кінці ст.

Митрофаненко Юрій. Народне повстання єлисаветградців проти загону М. Никифорової (Марусі) – історична основа повісті Ю. Яновського «Байгород» / Юрій Митрофаненко // Вежа. – 2006. – № 18. – С. 126-148.

Михайловська, Наталія Іванівна. Видатний степовик Яновський / Н. І. Михайловська // Степовий край. – 2022. – 25 лютого. – С. 2: фото.

Мовчан, Раїса. «Благословіть почати щирий труд, що відчинив би далину, як двері...» (Неоромантизм ранньої прози Ю. Яновського) / Раїса Мовчан // Українська мова та література. – 1999. – № 45 – С. 4-7.

Мовчан, Раїса. Візуальні форми та їх роль у модерністському романі («Чотири шаблі» Юрія Яновського) / Раїса Мовчан // Слово і час. – 2018. – № 11. – С. 88-96. – Бібліогр. в кінці ст.

Мовчан, Раїса. Неоромантична проза Юрія Яновського: «Майстер корабля», «Чотири шаблі» / Раїса Мовчан // Дивослово. – 2001. – № 7. – С. 59-67.

Моргаєнко, П. Романтик високого покликання: [Ю. Яновський] / П. Моргаєнко // Кіровоградська правда. – 1972. – 27 серпня. – С. 2.

Несисюк О. Юрій Яновський як стиль: виструнчений, коректний / О. Несисюк // Українська мова і література в школі. – 2002. – № 37 жовтень. – С. 17-19.

Німенко А. Стежина до майстра корабля: уривки зі спогадів / А. Німенко // Кіровоградська правда. – 2003. – 29 липня. – С. 3.

Орел, Світлана. Володимир Панченко: «Екран великої історії Юрія Яновського не роз’їла кислота творчої несвободи» / С. Орел // Вечірня газета. – 2002. – 27 вересня. – С. 11.

Панченко В. «Я теж жив ...» / В. Панченко В. // День. – 2002. – 29 серпня. – С. 5.

Панченко В. Юрію Яновському – 100 / В. Панченко В. // Українська культура. – 2002. – №7. – С. 10.

Панченко, Володимир. «Морські вовки» в степах України. Чому неоромантик Юрій Яновський став соцреалістом / Володимир Панченко // Літературна Україна. – 2012. – 9 серпня. – С. 6-7.

Перші редактори // Вітчизна. – 2003. – № 1-2. – С. 73.

Погрібний В. Прийдешній вересень Юрія Яновського / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2002. – 4 липня. – С. 1.

Погрібний В. Соціалізмові Яновський був потрібен?... : Про музей Юрія Яновського в с. Нечаївка / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2000. – 26 жовтня. – С. 3.

Прокопенко, Світлана. Життєвий і творчий шлях Юрія Яновського / Світлана Прокопенко // Українська мова й література в сучасній школі. – 2012. – № 4. – С. 43-46.

Приходько, І. Ф. Модерна поетика раннього Юрія Яновського / І. Ф. Приходько // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2013. – № 34-36. – С. 59-67. – Бібліогр. в кінці ст.

Пугач В. Слово про Юрія Яновського / Пугач В. // Степовий край. – 2001. – 23 серпня. – С. 4.

Пуніна, Ольга. Кіноконструкція в романі Юрія Яновського «Майстер корабля» / Ольга Пуніна // Слово і час. – 2010. – № 11. – С. 41-50.

Рудницька, Ольга. Соцреалістичний канон і новаторський естетичний пошук у романі Юрія Яновського «Вершники» / О. Рудницька // Дивослово. – 2011. – № 5. – С. 55-59.

Садовенко, Раїса. Є в Нечаївці музей / Р. Садовенко // Степовий край. – 2006. – 20 травня. – С. 2.

Сизоненко О. Війни минають, а небо й земля залишаються: Про Ю. Яновського / О. Сизоненко // Літературна Україна. – 2002. – 10 жовтня. – С. 9.

Сизоненко О. Лютували шаблі... : Юрію Яновському – 100 / О. Сизоненко // Вежа. – 2003. – № 14. – С. 237-258

Скорик, Михайло. «Вершники» з поля бою / Михайло Скорик // Слово Просвіти. – 2015. – № 2 (січень). – С. 13.

Скрипник, Людмила. Трагедія роду і народу (за романом «Вершники» Ю. Яновського) / Л. Скрипник // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 1. – С. 39-43. – Бібліогр.: 14 назв.

Слабошпицький М. Молодість – це жадоба життя / М. Слабошпицький // Урядовий кур’єр. – 2002. – 29  серпня. – С. 5.

Смолич Ю. Злигодні Юрія Яновського / Ю. Смолич // Сучасність. – 1971. – № 7-8. – С. 68-84.

Стоян Микола. Доброго дня, Юрію Івановичу!: Зустріч з Ю. Яновським / Микола Стоян // Кіровоградська правда. – 2002. – 15 жовтня. – С. 3.

Ульянова Г. О. Ю. Яновський. «Шаланда в морі». Особливості стилю письменника. / Г. О. Ульянова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. – № 13. – С. 15-17.

Цалик, Станіслав. Іронічний вершник Юрій Яновський / Станіслав Цалик // Українська мова та література. – 2005. – № 21-23. – С. 37-42.

Целих Ю. Г. Юрій Яновський / Ю. Г. Целих, П. Селігей // Літературна Україна. – 2002. – 29 серпня. – С. 7.

Шпак, Віктор. Добрий геній українського кіно. / Віктор Шпак // Урядовий кур’єр. – 2012. – 13 жовтня. – С. 16: фото.

Ющенко О. Вершник з відібраним сідлом : До 100-річчя з дня народження Юрія Яновського / О. Ющенко // Народне слово. – 2002. – 20 серпня. – С. 3.

Web-ресурси

Бурбан Володимир. Стриножений вершник. 27 серпня виповнюється 100 років із дня народження видатного українського письменника Юрія Яновського (ZN,UA)

Гриневич Віктор. Зачарований вершник (Голос України)

Гунько Олександр. «Мамо, мені лікують серце, а воно зовсім не болить» (Gazeta.ua)

Жежера Віталій. Каганович півгодини присвятив романові Яновського (Gazeta.ua)

Ковальова Анастасія. «І думав я не тільки те, що написав у книжках». 120 років тому народився Юрій Яновський (Суспільне. Новини)

Юрій Яновський – книги та біографія (Книгарня «Є»)

Юрій Яновський (ВУФКУ)

Юрій Яновський – сміливий новатор в українській літературі XX ст. (Освіта. UА. Українська література)

Шевелєва Мар’яна. Юрій Яновський – неоромантик, розчавлений радянською кирзою (Український інтерес)

Шепель Федір. У Кропивницькому зберігають унікальні історичні записи письменника-земляка про Нюрнберзький процес (З перших уст. Новини Кіровоградщини)

Янковська Оксана. Яновський Юрій Іванович (Енциклопедія історії України. Інститут історії України)

Яновський Юрій – Біографія (OnlyArt)

Яновський Юрій Іванович (Вікіпедія)