Яковлєв Леонід Георгійович
Леонід Георгійович Яковлєв (12 квітня 1858, м. Єлисаветград – 2 червня 1919, м. Петроград) – відомий театральний діяч, співак, актор, режисер Маріїнського театру (1887 – 1906), керівник провінційних труп.
“Для хороших акторів не існує поганих ролей.”
Йоган Фрідріх Шиллер
Життя і діяльність
Яковлєв Леонід Георгійович народився 12 квітня (за старим стилем 31 березня) 1858 року в Єлисаветграді Херсонської губернії (за іншими джерелами – в Санкт-Петербурзі). Навчався в гімназії і Миколаївському кавалерійському училищі, відбував службу в Уланському Її Величності полку. Після виходу в запас Яковлєв присвятив себе музичному мистецтву. Він опановував вокальну майстерність у провінційного співака Євгена Карловича Ряднова. Потім продовжував в Італіі брати уроки мистецтва співу у видатних учителів. У 1886 році відбувся перший концерт Леоніда Яковлєва в тифліському оперному театрі. За рекомендацією Петра Чайковського співак дебютував у партії Валентина (“Фауст”) в квітні 1887 року на сцені Маріїнського театру. З 1906 року Яковлєв створює різні оперні трупи, в яких виступає в якості співака і режисера. Окрім вистав на імператорській сцені, співак активно виступав з камерним репертуаром як виконавець романсів П. І.Чайковського, О. І. Глазунова, а також арій і аріозо з опер. Найчастіше його запрошували на концертні виступи до Москви, на симфонічні зібрання під керівництвом В. І. Сафонова. Щорічно, на великий піст, коли видовища і розваги заборонялися і театри закривалися, співак приїздив і до Києва, де його сприймали як столичну знаменитість. Кияни, зокрема, дивувалися, що Яковлєв співав у незвичній манері і при цьому скорював слухачів і зривав бурі оплесків. Можливо тому у камерно-вокальній спадщині російських композиторів є декілька романсів, присвячених співаку. Відомо також, що Яковлєв чудово виконував циганські романси.
Голосова криза у співака посилилася 1906 року. У Яковлєва не було іншого шляху, як залишити сцену, але така людина не могла безслідно зникнути, відійти. Смерть улюбленої доньки визвала ще й стійке нервове захворювання з повною втратою голосу. Артист оголосив війну власному організму. Рік лікування за кордоном, у Монті, вплинув позитивно на його міцне здоров’я, і Яковлєв тріумфально повертається, щоб попрощатися, сказати «до побачення!» своїм прихильникам, друзям, сценічній кар’єрі виставою 5 грудня 1906 року. Петербург вітав його багаточисленними оваціями, а студентська гальорка, про яку він сам колись сказав, що «з них шуби не пошиєш», піднесла йому на знак пошани саме цінну шубу.
Як невтомний шукач щастя на безкрайніх шляхах життя, Яковлєв згадав про місто свого дитинства напередодні двадцятиріччя творчої діяльності. 9 квітня 1907 року він приїздив до Єлисаветграда і салютував в залі Громадського зібрання. У сузір’ї оперної антрепризи М. М. Боголюбова, поряд з яскравими молодими співаками – О. Аслановою, Є. Чайковською, Є. Євгеньєвим-Дарським, М. Бріан артист зачарував єлисаветградців витонченою мелодією «співця туги і журби». Кореспондент «Голосу Півдня» повідомив, що «невмолимий час наклав свій нещадний слід на прекрасний голос артиста, особливо вплинувши на його низький регістр. Але Яковлєв своєю грою постійно тримав увагу глядачів.
Протягом усього творчого життя співак активно і постійно брав участь у благодійницьких концертах на користь студентства. За спогадами сучасника Д. Похітонова, серед петербурзьких гімназистів і студентів Яковлєв проходив як незмінний улюбленець, «він ніколи не обманював і завжди приїздив внести свою артистичну копійку, навіть після складної вистави». Так було на цей раз і у Єлисаветграді. На запрошення єлисаветградських гімназисток Яковлєв відвідав громадську жіночу гімназію, де погодився бути розпорядником балу і проспівав декілька романсів, чим сприяв художньому успіху вокально-літературного вечора.
Подальша доля співака підкреслює усю непевність існування талановитої людини у провінції. Леонід Георгійович організовував різні периферійні оперні трупи, в яких виступав як співак і режисер. Той же єлисаветградський кореспондент повідомляв своїм читачам, що з наступного сезону співак братиме участь у театральній антрепризі Собольщикова-Самаріна в Казані і Саратові, де очолить оперну частину вистав. Називаються деякі прізвища артистів, яких було запрошено з антрепризи Боголюбова до цих російських міст, а саме: Є. Євгеньєв-Дарський, Алексеєвський, Россолімо. Також до трупи було запрошено відомого диригента Ейхенвальда.
У 1907 році прізвище співака з’явилося серед учасників Товариства російської опери під керівництвом А. Ейхенвальда у Харкові. Пізніше, з 1911 року, Яковлєв викладав на музичних курсах Г. Я. Заславського в Петербурзі. Під час Першої світової війни Леонід Георгійович очолив Автомобільний загін “Червоного Хреста” РОПиТ (Русское общество пароходства и торговли). Загін відзначився вражаючою енергією і дієздатністю. А у 1918-1919 роках Яковлєв заявив себе в новому амплуа – як режисер Державної опери в Петрограді. У 1919 році він вдало відновив у Михайлівському театрі «Ромео і Джульєту» Ш. Гуно Але, на жаль, до кінця довести свої режисерські плани не встиг. Друге повернення виявилося останнім.
Реаліст і мандрівник, славетний співак і улюбленець жіночої частини людства, заслужений артист імператорських театрів Леонід Яковлєв зостанеться для майбутніх поколінь видатним і неперевершеним Євгеном Онєгіним, для якого рідною землею на усе життя залишився наш старий і добрий Єлисаветград. Помер співак 2 червня 1919 року в Петрограді ( Санкт-Петербурзі), де і похований.
Творчість Леоніда Яковлєва була плідною і насиченою подіями. Він володів голосом м’якого, теплого, оксамитового тембру, широкого діапазону, з вільними верхніми нотами. Репертуар Леоніда Георгійовича нараховував 53 партії. Це були ролі Демона, Орсо в “Корделії” Соловйова, Євгенія Онєгіна (“Євгеній Онєгін”) , Єлецького (“Пікова дама”), Роберта (“ Іоланта”), Князя Серебряного (“Князь Серебяний”), Троєкурова (“Дубровський”), Дон Жуана (“Дон Жуан”), Мазепи (“Мазепа”) та інші партії.
Фото театральних ролей
Бібліографія
Альшванг А. П. І. Чайковський. - М., 1967, C. 744
Гозенпуд А. Російський оперний театр XIX ст.(1873-1889). - Л.,1973, C. 5
Григорьєва А. П. Яковлєв Л. Г. // Музична енциклопедія. Т.6. - М., 1982, С. 614
Дні і роки П. І. Чайковського: Літопис життя і творчості. - М.-Л., 1940, С. 508, 514, 518, 561, 565, 578, 597
Кашкін М. Д. Вибрані статті про П. І. Чайковського. - М., 1954, С.146, 227
Лисенко І. Співаки України. Енциклопедичне видання. – К. : Знання, 2011. – C. 620
Лосський В. А. Мемуари. Статті і промови. Спогади про Лосського. - М., 1959, С. 106, 135
Музичний енциклопедичний словник. - М., 1966, С. 609
Музичний енциклопедичний словник. - М., 1990, С. 667
Мшвелідзе А. С. Нариси з історії музичної освіти в Грузії. - М., 1971, С. 141, 206
Назаров О. Ф. Цезарь Антонович Кюї. - М., 1989, С. 159-161
Направник В. Е. Е. Ф. Направник і його сучасники. - Л., 1991, С. 256, 275
Римський-Корсаков М. А. Літопис мого життя. - М., 1980, С. 255, 290-292
Сторінки життя М. А. Римського-Корсакова: Літопис життя і творчості. Вип. 2. - Л.,1971, С. 273, 293
Театральна енциклопедія. Т.5. - М., 1967, С. 1085
У цей день. – 31березня // Новини Кіровоградщини. – 2013. – 31 березня. С.8
Чайковський П. І. Повне зібрання творів. Т. 15Б. - М.,1977, С. 63, 110, 311; Т. 14. - М., 1974, С. 588-589; Т. 16Б. - М.,1979, С. 28, 46
Шаляпін Ф. І. Статті, спогади. Т.2. - М.,1960, С. 154-155, 264-265
Яковлєв В. В. Вибрані праці про музику. Т. 1. - М.,1964, с. 281, 458; Т.2. - М.,1971,С .91-92
Ястрєбцев В. В. М. А. Римський-Корсаков . Спогади. Т. 2. - Л., 1960, С. 45, 47, 101, 209, 210, 231, 254, 258, 265-266, 52
Web-ресурси
Яковлев Леонид Георгиевич, Харьков
Артист оперы – баритон Яковлев Леонид Георгиевич
Баритон Мариинского театра Яковлев Леонид Георгиевич