Шульгин Яков Миколайович

Яков Миколайович Шульгин

Дата народження — 19.02.1851
Місце народження — м. Київ
Дата смерті — 14.11.1911
Місце смерті — м. Київ

Шульгин Яков Миколайович - (19.02.1851, м. Київ - 14.11.1911, м. Київ) - історик, педагог, громадський діяч.

Життя та діяльніст

Яків Миколайович Шульгін був і досі залишається маловідомою через довготривале замовчування постаттю в українознавстві, незважаючи на те, що він один із авторитетних представників українського наукового і громадського життя 70-90-х років XIX ст. Проживши 60 років, Я.Шульгін залишив по собі пам'ять як громадсько-політичний діяч, педагог і як видатний український історик-дослідник історії України середини XVII ст. За визначенням М.Грушевського, це був чоловік пам'ятний ідеалістичним настроєм та чистотою свого характеру.

Яків Шульгін народився 19 лютого 1851 року. По батьковій лінії він походив із старовинного українського дворянського роду, фамільне прізвище якого було Шульга, в якому успадковувалися українофільні настрої і традиції. Дід Якова Миколайовича, за поширеним тоді поміж російськими урядниками звичаєм, погодився зросійщити своє прізвище і додав до нього склад „ ін ”; проте російська мова тяжко йому давалася і він розмовляв не інакше, як по-українськи . Інший дід Якова Миколайовича (з боку матері) – відомий український письменник 30-40-х років Є.П.Рудиковський за фахом був військовим лікарем. Батько Якова Шульгіна – Микола служив у канцелярії київського генерал-губернатора.

Яків мало пам'ятав батька, бо той помер від туберкульозу, коли він був ще дитиною. Виховував Якова брат покійного Віталій Якович Шульгін – відомий професор Київського університету св. Володимира, що мало великий вплив на все подальше життя Якова. Його дитячі роки минали у сприятливих умовах. Віталій Шульгін, який тоді не мав своєї родини, прагнув замінити хлопцеві батька. І хоча згодом, через розбіжність поглядів на майбутнє України, ставлення Якова до дядька помітно змінилося, однак він назавжди зберіг про нього вдячну пам’ять.

У середині 70-х років Я.Шульгін розчарувався у своєму дядькові. Це було пов’язане з тим, що Віталій Шульгін був причетний до підготовки документа, який після підписання його царем 18 травня 1876 р. став відомий як Емський указ, згідно з ним українська культура, праця в ім'я її розвитку опинилися поза законом. Я. М. Шульгін негативно поставився до Емського указу. Особливо болісним було для нього закриття газети „Київський Телеграф”, для розвитку якої він зробив чимало корисного. Проте навіть в умовах тривалої хвороби, коли Яків Миколайович доживав свої останні дні, він з гордістю згадував свого дядька, ставлячи його за приклад своїм учням.

Великий вплив на формування поглядів Я.Шульгіна справляло оточення, в якому він жив. Його дитинство проходило в період загального пожвавлення суспільного життя після закінчення Кримської війни, на початку „епохи великих реформ”. В.Шульгін був одним з провідних цензорів того часу. У нього часто збиралися його колеги – професори Київського університету: Микола Бунге, Олесандр Селін, Микола Резенкампф, Олександр Линиченко, бували молоді науковці, зокрема М.Драгоманов, якого В.Шульгін готував для роботи на кафедрі. Яків став свідком серйозних розмов, які не завжди були йому зрозумілими, але цікавими, залишали сильне враження. Особливо пам’ятними стали розповіді про М.Пирогова, про його «попечительство» в Києві та примусову відставку, про урочисте прощання з ним киян.

У 1862 р. Яків Миколайович вступив до 2-ї Київської гімназії. На той час М.Пирогова вже не було в Києві, і в шкільній справі відчувався інший дух, проте деякі із старих співробітників ще залишалися на викладацьких посадах. Таким прихильником М.Пирогова був і директор 2-ї Київської гімназіїї І.Слєпушкін, відомий як один із керманичів першої на терені Росії недільної школи. У гімназії ще панували традиції Пирогова. Тут починали свою педагогічну діяльність М.Драгоманов, М.Тульманов, М.Володимирський-Буданов, П.Житецький, А.Юркевич та інші.

В 1868 р. Я.Шульгін закінчив гімназію із золотою медаллю і вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, який на той час був не в кращому стані . Тоді навіть ставилося питання про його закриття. Тому Яків мав намір перевестися до Московського університету, однак після того, як на деяких кафедрах з'явилися нові професори, – залишився в Києві. Він слухав лекції В.Антоновича, М. Драгоманова, старанно працював під наглядом обох професорів. Зокрема, під керівництвом М.Драгоманова вивчав історію Стародавнього Сходу (в тому числі й історію релігії), а під керівництвом В. Антоновича працював у Центральному архіві давніх актів. Ще за студентства почалася педагогічна діяльність Я.Шульгіна. За вказівкою М.Бунге він познайомився з педагогічними ідеями Л.Толстого (М.Бунге давав йому журнал Л.Толстого „Ясная Поляна”); передплачував найкращий на той час педагогічний журнал „ Семья и Школа ”, набуті педагогічні знання використовував на практиці, викладаючи в деяких початкових школах. До своєї роботи Яків завжди ставився дуже відповідально: вечорами сидів за підручниками і посібниками, особливо з природознавства, бо гімназія давала мало знань з цієї галузі. Проживаючи влітку на дачі в Китаєві, він через день ходив пішки до Києва, щоб викладати, повертався пізно ввечері, що, з огляду на його не дуже міцне здоров’я, було зовсім нелегкою справою. Так, у листі до М.П.Драгоманова в 1877 р., він писав, що в Російській державі політичний клімат надзвичайно жорстокий, а тому на її гербі замість двоголового орла слід помістити „покручену приземкувату березу”. Він називав тогочасні російські державні порядки гнилими, деспотичними; самодержавство, на його думку , віджило свій вік і стало гальмом розвитку. Я. Миколайович визнавав тяжке тогочасне соціально-економічне становище українців, особливо селянства, переживав за їхню долю, негативно ставився до експлуататорів народу. Водночас, під час своєї діяльності в Київській громаді в середині 70-х років ХIX ст., він виступав прибічником виключно мирних засобів боротьби з царизмом (подача петицій, організація демонстрацій тощо).

Ззовні діяльність Я.Шульгіна мала національний науково – культурницький характер, проте по суті своїй це була опозиційна, національна, політична і соціальна боротьба в ім'я світлого майбутнього українського народу, яку продовжили українолюбці - шістдесятники і водночас новим щаблем в українському національному русі XIX cт.

Починаючи з кінця 70-х років XIX ст. відбувається поступова радикалізація суспільно-політичних поглядів Я.Шульгіна. Він долучається до практичної (в тому числі пропагандистської) діяльності серед народних мас. Яків Миколайович розумів, що лише історичних, етнографічних, фольклорних та інших досліджень про минуле України недостатньо для того, щоб наблизити реалізацію своїх провідних ідей, що важливо залучати до національного руху нові молоді сили. Він підтримував ідею організації видання періодичного органу учасників національного руху, і його прагнення певною мірою вдалися, коли громадівці фактично перебрали до своїх рук редагування газети „Київський Телеграф” . У цей час газета мала прогресивне спрямування з яскраво вираженим українським забарвленням. На сторінках „Київського Телеграфу” Я.Шульгін і його однодумці порушували питання національно-культурного плану, писали про соціально-економічний стан і потреби України.

Отже, діяльність Якова Миколайовича Шульгіна в Київській громаді принесла вагомі здобутки на другому етапі українського національного руху. А коли через сильні політичні утиски з боку влади залишатися в Києві було неможливо, він переїхав до Одеси, щоб там продовжити активну суспільно-політичну діяльність. Надзвичайний інтерес у Я.Шульгіна викликав приїзд до Одеси М.П.Драгоманова 1875 р. Михайло Петрович говорив про необхідність послідовної та копіткої праці для розвитку національної самосвідомості українського народу, а також поділився своїми планами щодо утворення в Женеві позацензурного українського журналу „Громада”. З цієї хвилини Я.Шульгін визначив для себе конкретне завдання – здійснювати нелегальну доставку журналу „Громада” в Україну. Крім того, потрібно було забезпечувати журнал новими кореспонденціями, статтями, надавати йому матеріальну допомогу. Зі статтями було легше, адже творчий потенціал діячів Одеської громади був достатньо високим. Складніше виявилося з коштами. Викладанням у гімназіях та репетиторством великі гроші не наживалися. Яків Миколайович розумів, що видання часопису є дуже важливим для розвитку українського національного руху, тому передав всю суму отриманої спадщини (10 тис. крб.) на фінансування журналу „Громада”. Популярність журналу зростала, і Я.Шульгін зі своїми однодумцями запланували на 1879 р. масштабну акцію: перевезення із-за кордону друкарні та нелегальне встановлення її поблизу Києва. На квартирі Я.Шульгіна відбувалися зустрічі з М.Левченком, О.Андрієвським та іншими діячами українського національного руху. Проте цим планам не судилося здійснитися. Заходи щодо організації громадської друкарні перервали масові арешти, які розпочалися у зв'язку з невдалим замахом російського народника В.Соловйова на Олександра II. Використовуючи широкі повноваження, надані сенатським указом для боротьби проти революційного руху, тимчасовий генерал-губернатор Одеси Е.Тотлебен почав переслідувати діячів українського національного руху. Серед них опинився і Я.Шульгін, якого в ніч на 1 червня 1879 р. було заарештовано, а 6 червня 1879р. відправлено до Вишневолоцької пересильної в'язниці у розпорядження тверського генерал-губернатора для подальшого заслання до Східного Сибіру.

Наступні чотири роки свого життя Я. Миколайович змушений був провести на засланні у Красноярську. Тут він, звичайно, не міг активно проводити громадсько-політичну діяльність. Відсутність джерел не дає змоги дослідити життя Я.Шульгіна на засланні. Відомо лише, що під час перебування у Красноярську дуже погіршилося його здоров'я – Я.Миколайович переніс тиф. Лише через чотири роки, у 1883 р., йому було дозволено повернутися до Києва. Незважаючи на всі труднощі, він не втратив бадьорості духу і, як і раніше, бажав працювати.

Оскільки досить довго не вдавалося отримати посаду вчителя, він вирішив спробувати себе на іншому терені. 1 грудня 1893 р. з дозволу Міністра фінансів його було призначено контролером у Єлизаветградському відділі Державного Банку. Пропрацював Я.Шульгін на цій посаді неповні два роки і 19 вересня 1895 р. за вислугу років був переведений в чин губернського секретаря із старшинством. Упродовж наступного періоду він отримав декілька державних нагород: 14 травня 1896 р. став кавалером ордена Св. діБанку, отримав срібну медаль на Олександрівській стрічці на пам’ять від Імператора Олександра III.

1 грудня 1896 року Яків Миколайович відправлений у відставку і за вислугу років переведений в колегіальні секретарі зі старшинством. На цій посаді пропрацював неповні три роки і указом від 19 серпня 1899 р. остаточно був відправлений у відставку.

Оскільки улюбленим заняттям Я.Шульгіна була педагогічна діяльність, він наступні майже два роки писав звернення до різних гімназій з проханням надати йому викладацьку посаду. Але, з огляду на те, що Шульгін побував на засланні, отримати викладацьку посаду йому довго не вдавалося. І все ж за пропозицією попечителя Київського учбового округу від 19 жовтня 1901 р. за №12513 Я.Шульгін одержав посаду викладача історії і російської мови в Київській приватній чоловічій гімназії Г.А.Валькера, а 2 листопада 1901 р. був обраний секретарем педагогічної ради.

1 липня 1903 р. за пропозицією попечителя Київського учбового округу Яків Миколайович переведений на посаду вчителя російської мови 1-ої Київської гімназії, де працював до кінця життя. У 1904 р. він додатково отримав уроки російської мови в Київський жіночій гімназії А.А. Бейтель. Це було гарною допомогою для Я.Шульгіна, оскільки після одруження в 1887 р. на Любові Петрівні він мав виховувати чотирьох дітей: трьох синів: Олександра (1889 р.н.), Володимира (1894 р.н.), Миколу (1896 р.н.) і доньку Надію (1898 р.н.) . За пропозицією попечителя Київського учбового округу з 22 травня 1908 р. Я. Шульгіну призначено вищий оклад жалування – 900руб. на рік.

Педагогічній діяльності він віддавався цілковито, не раз виступав з лекціями у „Спілці грамотності” і в Народній аудиторії. 12 листопада 1911 р. під час лекції в 1-ій Київській гімназії у Якова Миколайовича стався серцевий напад. Було вирішено транспортувати його до шпиталю у відкритому трамваї. На дворі стояла пізня осінь і було досить холодно. Проте вирішили ризикнути, оскільки хворий потребував нагляду лікаря. Під час перевезення Яків Миколайович сильно застудився і вже в лікарні у нього виявили запалення легенів. І без того слабкий організм його справитися з недугою не зміг і 14 листопада 1911 р. о 6-й годині вечора Якова Миколайовича не стало. 15 листопада 1911 р. провести в останню путь Я.Шульгіна прийшли його учні, друзі, знайомі і навіть ті, хто його ледве знав. Україна втратила видатного українського історика, педагога і громадсько-політичного діяча.

Пам’ять про Я.Шульгіна жива й сьогодні. Його онучка регулярно проводять вечори пам’яті Якова Миколайовича, на які запрошує науковців –дослідників історії громад, учителів та всіх, хто цікавиться історією України.

Вагомим внеском у розвиток українознавства Я.Шульгіна є його творча спадщина. Окрім цілого ряду газетних статей і кореспонденцій, які звертали на себе увагу громадськості, Якову Миколайовичу належить кілька наукових праць. Найважливіші з них (не враховуючи дрібних заміток і рецензій): „Малоросія після 1654 р.”, „Декілька слів про Правобережну Україну в першій половині XVIII століття”, „Очерк Коліївщини за невиданими і виданими документами 1768 року”, „Чернігівський полковник Павло Полуботок”. Крім того, він підготував до друку працю „Наукові етюди на полі української мови” .

Праця „Малоросія після 1654 р.” – це, власне, розширена передмова до задуманої Шульгіним великої праці з історії України. Вона поділяється на три розділи:

I – „Відношення російського уряду до лівобережних українців після 1654 року”

II – „Відношення до правобережців”

III – „Коліївщина ( 1768 р.).”

Таким чином, незважаючи на те, що постать Якова Миколайовича Шульгіна все ще залишається маловідомою в українознавстві, його життя і творчий шлях заслуговують на увагу. Адже цей талановитий педагог, видатний український історик і громадсько-політичний діяч зробив вагомий внесок у розвиток історичних знань, у розгортання українського національного руху останньої чверті XIX ст.

Бібліографія

Архів Михайла Драгоманова. - Варшава, 1937. - 1. С.129

Болдирєв О. В. Одеська громада: історичний нарис про українське національне відродження в Одесі в 70-ті рр. ХІХ ст. Одесса, 1994. C. 43

Босько В. Шульгини в Єлисаветграді. Наші земляки в бою під Крутами / В. Босько // Народне слово. 2014. - січня.С. 8

Грушевський М.С. Пам’яті Якова Шульгіна. // Записки Наукового Товариства імені Т.Г.Шевченка. - 1912.- Т.107.- №1.- С.6.

Драгоманов М. П. Вибране. - К., 1991. - С.426

Єгунова-Щербина С. Одеська громада кінця 1870-х років // За сто літ. - 1928. -№2.- С.18 За сто літ: матеріали з громадського і літературного життя Украині ХІХ і поч. ХХст. Під ред. М. Грушевського. Книга1. К., 1927. - С.11

Катренко А. М. Український національний рух ХІХ ст. - К., 1993. - С.79

Матівос Ю. Знайомтесь: сім'я Шульгиних /Ю. Матівос //Кіровоградська правда. - 2012. - 10 серпня. - С. 10

Орел С. Шульгины: история оживает. /С. Орел //Зеркало недели.- 2006. - 18 февраля. С. 22 Презентована историческая книга “Шульгины. Ингульская страница.”//Первая городская газета. - 2013. - 12 сентября. - С.10

Романюк Л. Сергій Шевченко: Шульгини — це українська патріотична родина / Л. Романюк //Наш бізнес. - 2013. - 19 вересня. - С. 9

Томашевська С. Інгульські сторінки життя Шульгиних побачили світ. //Народне слово. - 2013. - 12 вересня. С.9 Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф.707. - Оп.261. - Спр.17. - Арк 1.

Шкабой В. Шульгини. Інгульська сторінка: рецензія /В. Шкабой // Народне слово. - 2014. - 23 січня. - С.8

Шульгин Я. М. Україна після 1654 року. // Записки Наукового Товариства імені Т. Г. Шевченка. - 1899. - т. 29. - С. 5

Шульгин Я. М. Очерк Коліївщини. //Київська старовина. - 1890. - т. 29. - С. 195

Пам'ять

16 грудня 2014 року у місті Кіровоград з'явилася Вулиця Родини Шульгиних, названа не лише в честь Якова, а усієї його героїчної родини.

Web-ресурси

Родина Шульгиних http://uahistory.com/topics/famous_people/2308

Шульгин Яків Миколайович

Шульгин Яков Николаевич

Яков Шульгин - украинский историк http://dentaprofrb.ru/?p=149

Шульгини - історія оживає http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/shulginy_istoriya_ozhivaet.html

Яків Шульгин в історіографії та джерелах http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=52619

Шульгин Яков Миколайович http://studbooks.net/2731/kulturologiya/shulgin_yakov_nikolaevich

Вулиці Кіровограда - повернення Шульгиних

Шульгин Яків Миколайович

Яків Шульгин - український історик-дослідник http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/395d0ce575001892/

Маловідомі великі українці http://h.ua/story/113759/

Шульгин Яків Миколайович

Шульгини: інгульська сторінка http://persha.kr.ua/article/377-ingulskij-slid-shulginix.html

У Кіровограді вулицю Калініна перейменували на вулицю Шульгиних http://akulamedia.com/vulitsi-kirovograda-povernennja-shulginih-foto

Славетний рід Шульгиних повернувся із забуття http://ukurier.gov.ua/uk/articles/slavetnij-rid-shulginih-povernuvsya-iz-zabuttya/