Відмінності між версіями «Чернов Леонід Кіндратович»

Матеріал з wiki
Перейти до навігації Перейти до пошуку
(Створена сторінка: [[Файл:ChernovLK.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Чернов Леонід Кіндратович'''</p><p style="text-align:left;"><b>...)
 
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:ChernovLK.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Чернов Леонід Кіндратович'''</p><p style="text-align:left;"><b>Дата народження</b> — 15.01.1899<br /><b>Місце народження</b> — м. Олександрія, Херсонська губернія ( нині Кіровоградська обл. України)<br /><b>Дата смерті</b> — 23.01.1933<br /><b>Місце смерті</b> — м. Харків<br />]]</p>
 
[[Файл:ChernovLK.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Чернов Леонід Кіндратович'''</p><p style="text-align:left;"><b>Дата народження</b> — 15.01.1899<br /><b>Місце народження</b> — м. Олександрія, Херсонська губернія ( нині Кіровоградська обл. України)<br /><b>Дата смерті</b> — 23.01.1933<br /><b>Місце смерті</b> — м. Харків<br />]]</p>
 
'''Чернов Леонід Кіндратович''' (справжнє прізвище – Малошийченко; 15 січня 1899 – 23 січня 1933) – поет, прозаїк.
 
'''Чернов Леонід Кіндратович''' (справжнє прізвище – Малошийченко; 15 січня 1899 – 23 січня 1933) – поет, прозаїк.
 +
 +
==Життя і діяльність==
 +
 +
Леонід Чернов (Малошийченко) народився 15 січня 1899 року в місті Олександрія на Єлисаветградщині. З автобіографії відомо, що його батько – Кіндрат Малошийченко – був страховим агентом, дід з батькового боку – селянином-баштанником, материн батько – робітником, матросом, бунтарем, бурлакою.
 +
Навчався Леонід у міській чоловічій гімназії Олександрії. В цей час до нього прийшов перший літературний успіх, пов'язаний з виданням ілюстрованого сатиричного журналу «Рогатка». Продовжив навчання юнак у Кишинівській гімназії у Молдові, де і здобув середню освіту.
 +
За словами письменника, 1917-1922 роки – це безперервні стрибки факультетами і драматичним трупами. А ще, у травні 1917-го, в «Известиях» Олександрійського земства була надрукована перша Леонідова стаття «Свято волі» – про сонце, весну й революцію. Старенький редактор придумав йому псевдонім: «Леонід Чернов». З того часу все більше й більше людей знали його саме під цим прізвищем.
 +
 +
Починаючи з 1917 року Л. Малошийченко вивчав математику, медицину, юриспруденцію в університетах Одеси, Катеринослава, Києва. В той же час працював актором, організатором театру, кінооператором, дипломатом, журналістом.
 +
1919-го молодий письменник починає видавати в Олександрії гумористичний тижневик «Рубікон», однак через брак папера журнал швидко припинив існування, й Л. Малошийченко стає актором мандрівного театру та творить «міжплянетні» футуристичні поеми». А згодом працює в українській філії Російського телеграфного агентства. З 1920-го у складі Олександрійського театру Терентія Юри «Сурма» гастролює містами й селами України, пише агітаційні п’єси. Але найбільш плідною для письменника виявилася подальша – з весни 1921 року – праця в театрі ім. І. Франка, який очолював відомий український режисер Гнат Юра. Саме тут з’являються п’єси «Закон вовків» («Бог Авраама») й «Вертеп» («Цар Максиміліян»), переклади з Мольєра, а також так ніколи й не друковані поеми «П’яте Євангеліє», «Людина в цвіту» та «Наталя Кавренко».
 +
У 1922-му році Леонід Малошийченко разом з Юрієм Філянським і Олександром Горським заснував у Кременчуці власний театр – українське мистецьке об'єднання «Махудрам» (Майстерня художньої драми). На жаль, наприкінці 1922-го року театр закрили з фінансових причин.
 +
 +
Крах театру Л. Малошийченко називає найчорнішими хвилинами свого життя. Він, щоб урятувати себе, кидається у вир пригод у Сибіру та на Далекому Сході. У Владивостоці організовував літературні концерти, пробував свої сили в малій прозі, а також в кіно, співпрацював з газетами «Червоний Прапор» і «Червона Зірка», а на сторінках журналу «Приморский огонëк» відбувся дебют Чернова-прозаїка.
 +
 +
[[Файл:ChernovLK2.jpg|200px|]]
 +
 +
Улітку 1924-го, продавши мотоцикла, за виручені кошти вирушив у морську подорож до Індії, де захворів у бенгальських джунглях туберкульозом, що змусило його повернутися в Одесу. З 1926 року жив у Харкові.
 +
Леонід Чернов брав участь у діяльності літературної групи «Нова генерація», належав до літературної організації «Авангард», очолюваної критиком і поетом Валер'яном Поліщуком, друкувався також у журналах «Літературний ярмарок» і «Пролітфронт». Був автором подорожніх нарисів «125 день під тропіками» (1928), збірок нарисів і оповідань «Сонце під веслами» (1929), «Станція Знам'янка» (1930), «Людина з іншої планети» (1931), гумористичних оповідань «Чудаки прикрашають світ» (1929), «Пригоди професора Вокса на острові Ціпаго» (1931), «Подарунок молодим кінематографістам» (1930) тощо. Написав поему «Фронт» (1931). Посмертно вийшла друком збірка поезій «На розі бур» (1933) та ін.
 +
 +
[[Файл:ChernovLK3.jpg|200px|]]
 +
 +
[[Файл:ChernovLK4.jpg|200px|]]
 +
 +
[[Файл:ChernovLK5.jpg|200px|]]
 +
 +
Леонід Кіндратович з гордістю згадував, що був одним із піонерів українського радіомовлення: «Мені випало на долю робити перші в історії спроби творення оригінального українського специфічного радіо–фейлетону і радіо–фільму».
 +
Помер Л. Малошийченко у розпал Голодомору, в Харкові. На похороні були присутні Максим Рильський та Юрій Смолич.
 +
Рання смерть запобігла арештові талановитого письменника. Остання його книга поезій «На розі бур» (1933) вийшла у світ уже по смерті автора, хоча мала вийти під назвою «Кобзар на мотоциклі». І одразу книга була сконфіскована та знищена цензурою, зберігся лише один примірник. У 1934-му письменника звинуватили у націоналізмі, а його твори заборонили.
 +
 +
==Пам’ять==
 +
 +
[[Файл:ChernovLK6.jpg|200px|]]
 +
 +
Пам’ятна дошка на будинку колишньої Олександрійської чоловічої гімназії, де навчався український поет, письменник Чернов (Малошийченко) Леонід Кіндратович.
 +
 +
==Бібліографія==
 +
 +
Автор книг-досліджень про письменників з Олександрії і Кропивницького закликав "не чекати команди "зверху" // Городской курьер. – 2019. – 28 березня. – С. 2
 +
Одеськими маршрутами Чернова–Малошийченка мандрували представники культурно–освітнього центру "Толока", де відбулася зустріч з письменником Іваном Задоя.
 +
 +
Божко О. Олександрійський циклодром АОЛВ та "Кобзар на мотоциклі" / О. Божко // Вільне слово. – 2018. – 30 травня. – С. 4
 +
 +
Бондар В. "У бруді словоблудія шукав справжнє..." : Минуло 75 років з дня смерті поета Леоніда Чернова – Малошийченка / В. Бондар // Народне слово. – 2008. – 19 лютого. – С. 3
 +
 +
Босько В.М. Історичний календар Кіровоградщини на 2019 рік. Люди. Події. Факти. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2018. – С.21
 +
 +
Голобородько В. Возвращение Бориса Нечерды и Леонида Чернова / В. Голобородько // Городской курьер. – 2010. – 3 июня. – С. 1,2
 +
 +
Голобородько В. Комиссия рекомендует вспомнить наших славных земляков / В. Голобородько // Городской курьер. – 2010. – 11 марта. – С. 2
 +
Рішенням топонімічної комісії рекомендовано виконавчому комітету міської ради установити меморіальні дошки видатним олександрійцям–літераторам Леоніду Чернову та Борису Нечерді.
 +
 +
Голобородько В. Олександрійський поет-байкер епохи "Розстріляного Відродження" Леонід Чернов–Малошийченко. Розстріл продовжується / В. Голобородько  // Городской курьер. – 2019. – 17 січня. – С. 10
 +
 +
Гусейнов, Григорій Джамалович. Незаймані сніги : п’ятнадцять мандрівних історій : документальні повісті : в 3–х кн. / Григорій Джамалович Гусейнов ; Григорій Гусейнов. – 2010. –
 +
Кн. 1. – Дніпропетровськ : Арт-Прес, 2010. – 511 с. : іл.
 +
 +
"Джек Лондон написав би повість..." : Автобіографія Леоніда Чернова (Вступне слово Л. Куценка) // Народне слово. – 1999. – 14 січня. – С. 4
 +
 +
Доценко Р. Аргонавт, який оминув ГУЛАГ : З циклу "Україна без українців" про Чернова Леоніда / Р. Доценко // Дивослово. – 2002. – № 11. – С. 63–67
 +
 +
Жванко В. "Бруківка, вежі, вулики в дворах..." / В. Жванко // Городской курьер. – 2017. – 7 вересня. – С. 1,8
 +
 +
Жванко, Валерій. "Бруківка, вежі, вулики в дворах..." / Валерій Жванко // Первая городская газета. – 2017. – 12 октября. –  С. 19 : фот.
 +
Стаття–персоналія про нашого земляка, українського поета, прозаїка, драматурга, кінооператора доби розстріляного відродження Чернова–Малошийченка Леоніда Кіндратовича.
 +
 +
Жванко В. "Серед голубів, бур'янів і курей..." / В. Жванко // Городской курьер. – 2017. – 6 липня. – С. 10
 +
 +
Забуті імена // Олександрійський тиждень. – 2010. – 11 лютого. – С. 2
 +
Міська топонімічна комісія затвердила рішення про встановлення меморіальних табличок на вшанування пам`яті письменників–земляків.
 +
 +
Задоя І. "Одесо!. Моє здивування і мій восторг!" / Задоя І. // Вежа . – 2003. – №13. –  С. 201–225
 +
 +
Ковалів, Юрій Іванович. Історія української літератури кінець ХІХ – початок ХХІ ст. : у 10 т. : підручник / Юрій Іванович Ковалів ; Юрій Ковалів. – К. : Академія. – 2013. – (Сер. "Альма–матер"). –
 +
Т. 4 : У сподіваннях і трагічних зламах. – 2015. – 574,[2] с., бібліогр. с. 568–574
 +
 +
Куценко Л.В. Балада про невідому війну / Л. В. Куценко // Народне слово. – 1996. – 15 лютого
 +
Про поета Леоніда Чернова та уривки з його поеми "Повстанці"
 +
 +
Куценко Л.В. Репресований після смерті / Л. В. Куценко // Народне слово. – 1994. – 10 листопада
 +
Про українського письменника Леоніда Чернова, книга якого була репресована, а сам автор помер в ранньому віці
 +
 +
Куценко Л.В. "Ти мене, Вкраїне, не забудеш ..." : Про письменника Леоніда Чернова / Л. В. Куценко // Степ. – 1995. – № 1. – С. 51–54
 +
 +
Лавріненко, Юрій Андріянович. Розстріляне відродження : Антологія 1917–1933: Поезія – проза – драма – есей / Юрій Лавріненко,; Підгот. тексту, фахове ред. і передм. Михайла Наєнка,. – К. : Просвіта, 2001. – 794 с
 +
 +
Макей Л. Щоб пам`ятали земляки / Л. Макей // Народне слово. – 2010. – 21 січня. – С. 10
 +
 +
Мельників Ростислав. На розі бур театру бунтів : Штрихи до портрета Леоніда Чернова – Малошийченка / Ростислав Мельників // Кур'єр Кривбасу. – 2007. – № 216–217. – С. 139–150
 +
 +
Московченко І. Відбулося засідання комісії з питань топоніміки / І. Московченко // Вільне слово. – 2010. – 20 січня. – С. 4
 +
Про увічнення пам'яті поетів та письменників, уродженців м. Олександрії, шляхом встановлення на їхню честь меморіальних дошок.
 +
 +
Московченко І. Меморіальні дошки нашим поетам / І. Московченко // Олександрійські Відомості. – 2010. – 21 січня. – С. 4
 +
Про засідання міської комісії з питань топоніміки з приводу увічнення пам'яті поетів та прозаїків, уродженців м. Олександрії Б. Нечерди і Л. Чернова–Малошийченка.
 +
 +
Погрібний В. Подарунок Івана Задої – одкровення Леоніда Чернова / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2006. – 13 травня. – С. 3
 +
Уривок з книги відомого олександрійця Леоніда Чернова–Малошийченка "Кобзар на мотоциклі" (помер 1933–го р.), яку впорядкував і надіслав з Одеси  наш земляк, письменник Іван Задоя.
 +
 +
Поліщук, Володимир. "Кобзар на мотоциклі". Про долю і спадок Леоніда Малошийченка (Чернова) / Володимир Поліщук // День. – 2018. – № 147–148 (17–18 серпня). – С. 12 : фото
 +
 +
Поліщук Володимир. Час псевдонімів і робкорів. – Кропивницький: ВЦ ККТК, 2018. – 122с.
 +
 +
Сенченко І. Було колись... / І. Сенченко // Народне слово. – 1995. – 2 березня. – С. 3–4
 +
 +
Сяйво білого тіла: антологія української еротичної поезії / Павло Тичина [та ін.] ; упор. Микола Сулима. – К. : ФАКТ, 2008. – 400 с.
 +
 +
Український письменник Леонід Чернов (Малошийченко) : Біобібліографічний покажчик / М–во культури і мистецтв України, Харк. держ. наук. б–ка ім. В.Г. Короленка ; укл. : Т. В. Гологорська. – Харків, 2006. – 42 с. – Імен. покаж.: с. 35–40
 +
 +
Чернов Л. Заспів : Уривок / Л.Чернов // Дивослово. – 2002. – № 11. – С. 67
 +
 +
Чернов Л. Злочинці / Чернов Л. // Вежа. – 2003. – №13. – С. 225–230
 +
 +
Чернов Леонід (Малошийченко, 1899–1933). Поезії / Леонід (Малошийченко, 1899–1933)Чернов // Кур'єр Кривбасу. – 2007. – № 216–217. – С. 150–172
 +
 +
Чернов Л. Харків : Уривок з поеми / Л. Чернов // Дивослово. – 2002. – № 11. – С. 67
 +
 +
Чернов Л. Хатні ліки / Чернов Л. // Вежа . – 2003. – С. 230–232
 +
 +
Шевченкіана степова : антологія / укл. Василь Бондар. – Кіровоград : Мавік, 2005. – 223,[1] с. : портр., кол. іл
 +
 +
==Web–ресурси==
 +
 +
[https://day.kyiv.ua/uk/article/poshta–dnya/kobzar–na–motocykli Володимир Поліщук. «Кобзар на мотоциклі». Про долю і спадок Леоніда Малошийченка (Чернова) (День).]
 +
 +
[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B2_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4_%D0%9A%D1%96%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Чернов Леонід Кіндратович (Вікіпедія)]
 +
 +
[https://www.litmir.me/a/?id=282929 Чернов Леонід Кіндратович (ЛитМир)]

Поточна версія на 14:15, 21 жовтня 2019

Чернов Леонід Кіндратович

Дата народження — 15.01.1899
Місце народження — м. Олександрія, Херсонська губернія ( нині Кіровоградська обл. України)
Дата смерті — 23.01.1933
Місце смерті — м. Харків

Чернов Леонід Кіндратович (справжнє прізвище – Малошийченко; 15 січня 1899 – 23 січня 1933) – поет, прозаїк.

Життя і діяльність

Леонід Чернов (Малошийченко) народився 15 січня 1899 року в місті Олександрія на Єлисаветградщині. З автобіографії відомо, що його батько – Кіндрат Малошийченко – був страховим агентом, дід з батькового боку – селянином-баштанником, материн батько – робітником, матросом, бунтарем, бурлакою. Навчався Леонід у міській чоловічій гімназії Олександрії. В цей час до нього прийшов перший літературний успіх, пов'язаний з виданням ілюстрованого сатиричного журналу «Рогатка». Продовжив навчання юнак у Кишинівській гімназії у Молдові, де і здобув середню освіту. За словами письменника, 1917-1922 роки – це безперервні стрибки факультетами і драматичним трупами. А ще, у травні 1917-го, в «Известиях» Олександрійського земства була надрукована перша Леонідова стаття «Свято волі» – про сонце, весну й революцію. Старенький редактор придумав йому псевдонім: «Леонід Чернов». З того часу все більше й більше людей знали його саме під цим прізвищем.

Починаючи з 1917 року Л. Малошийченко вивчав математику, медицину, юриспруденцію в університетах Одеси, Катеринослава, Києва. В той же час працював актором, організатором театру, кінооператором, дипломатом, журналістом. 1919-го молодий письменник починає видавати в Олександрії гумористичний тижневик «Рубікон», однак через брак папера журнал швидко припинив існування, й Л. Малошийченко стає актором мандрівного театру та творить «міжплянетні» футуристичні поеми». А згодом працює в українській філії Російського телеграфного агентства. З 1920-го у складі Олександрійського театру Терентія Юри «Сурма» гастролює містами й селами України, пише агітаційні п’єси. Але найбільш плідною для письменника виявилася подальша – з весни 1921 року – праця в театрі ім. І. Франка, який очолював відомий український режисер Гнат Юра. Саме тут з’являються п’єси «Закон вовків» («Бог Авраама») й «Вертеп» («Цар Максиміліян»), переклади з Мольєра, а також так ніколи й не друковані поеми «П’яте Євангеліє», «Людина в цвіту» та «Наталя Кавренко». У 1922-му році Леонід Малошийченко разом з Юрієм Філянським і Олександром Горським заснував у Кременчуці власний театр – українське мистецьке об'єднання «Махудрам» (Майстерня художньої драми). На жаль, наприкінці 1922-го року театр закрили з фінансових причин.

Крах театру Л. Малошийченко називає найчорнішими хвилинами свого життя. Він, щоб урятувати себе, кидається у вир пригод у Сибіру та на Далекому Сході. У Владивостоці організовував літературні концерти, пробував свої сили в малій прозі, а також в кіно, співпрацював з газетами «Червоний Прапор» і «Червона Зірка», а на сторінках журналу «Приморский огонëк» відбувся дебют Чернова-прозаїка.

ChernovLK2.jpg

Улітку 1924-го, продавши мотоцикла, за виручені кошти вирушив у морську подорож до Індії, де захворів у бенгальських джунглях туберкульозом, що змусило його повернутися в Одесу. З 1926 року жив у Харкові. Леонід Чернов брав участь у діяльності літературної групи «Нова генерація», належав до літературної організації «Авангард», очолюваної критиком і поетом Валер'яном Поліщуком, друкувався також у журналах «Літературний ярмарок» і «Пролітфронт». Був автором подорожніх нарисів «125 день під тропіками» (1928), збірок нарисів і оповідань «Сонце під веслами» (1929), «Станція Знам'янка» (1930), «Людина з іншої планети» (1931), гумористичних оповідань «Чудаки прикрашають світ» (1929), «Пригоди професора Вокса на острові Ціпаго» (1931), «Подарунок молодим кінематографістам» (1930) тощо. Написав поему «Фронт» (1931). Посмертно вийшла друком збірка поезій «На розі бур» (1933) та ін.

ChernovLK3.jpg

ChernovLK4.jpg

ChernovLK5.jpg

Леонід Кіндратович з гордістю згадував, що був одним із піонерів українського радіомовлення: «Мені випало на долю робити перші в історії спроби творення оригінального українського специфічного радіо–фейлетону і радіо–фільму». Помер Л. Малошийченко у розпал Голодомору, в Харкові. На похороні були присутні Максим Рильський та Юрій Смолич. Рання смерть запобігла арештові талановитого письменника. Остання його книга поезій «На розі бур» (1933) вийшла у світ уже по смерті автора, хоча мала вийти під назвою «Кобзар на мотоциклі». І одразу книга була сконфіскована та знищена цензурою, зберігся лише один примірник. У 1934-му письменника звинуватили у націоналізмі, а його твори заборонили.

Пам’ять

ChernovLK6.jpg

Пам’ятна дошка на будинку колишньої Олександрійської чоловічої гімназії, де навчався український поет, письменник Чернов (Малошийченко) Леонід Кіндратович.

Бібліографія

Автор книг-досліджень про письменників з Олександрії і Кропивницького закликав "не чекати команди "зверху" // Городской курьер. – 2019. – 28 березня. – С. 2 Одеськими маршрутами Чернова–Малошийченка мандрували представники культурно–освітнього центру "Толока", де відбулася зустріч з письменником Іваном Задоя.

Божко О. Олександрійський циклодром АОЛВ та "Кобзар на мотоциклі" / О. Божко // Вільне слово. – 2018. – 30 травня. – С. 4

Бондар В. "У бруді словоблудія шукав справжнє..." : Минуло 75 років з дня смерті поета Леоніда Чернова – Малошийченка / В. Бондар // Народне слово. – 2008. – 19 лютого. – С. 3

Босько В.М. Історичний календар Кіровоградщини на 2019 рік. Люди. Події. Факти. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2018. – С.21

Голобородько В. Возвращение Бориса Нечерды и Леонида Чернова / В. Голобородько // Городской курьер. – 2010. – 3 июня. – С. 1,2

Голобородько В. Комиссия рекомендует вспомнить наших славных земляков / В. Голобородько // Городской курьер. – 2010. – 11 марта. – С. 2 Рішенням топонімічної комісії рекомендовано виконавчому комітету міської ради установити меморіальні дошки видатним олександрійцям–літераторам Леоніду Чернову та Борису Нечерді.

Голобородько В. Олександрійський поет-байкер епохи "Розстріляного Відродження" Леонід Чернов–Малошийченко. Розстріл продовжується / В. Голобородько // Городской курьер. – 2019. – 17 січня. – С. 10

Гусейнов, Григорій Джамалович. Незаймані сніги : п’ятнадцять мандрівних історій : документальні повісті : в 3–х кн. / Григорій Джамалович Гусейнов ; Григорій Гусейнов. – 2010. – Кн. 1. – Дніпропетровськ : Арт-Прес, 2010. – 511 с. : іл.

"Джек Лондон написав би повість..." : Автобіографія Леоніда Чернова (Вступне слово Л. Куценка) // Народне слово. – 1999. – 14 січня. – С. 4

Доценко Р. Аргонавт, який оминув ГУЛАГ : З циклу "Україна без українців" про Чернова Леоніда / Р. Доценко // Дивослово. – 2002. – № 11. – С. 63–67

Жванко В. "Бруківка, вежі, вулики в дворах..." / В. Жванко // Городской курьер. – 2017. – 7 вересня. – С. 1,8

Жванко, Валерій. "Бруківка, вежі, вулики в дворах..." / Валерій Жванко // Первая городская газета. – 2017. – 12 октября. – С. 19 : фот. Стаття–персоналія про нашого земляка, українського поета, прозаїка, драматурга, кінооператора доби розстріляного відродження Чернова–Малошийченка Леоніда Кіндратовича.

Жванко В. "Серед голубів, бур'янів і курей..." / В. Жванко // Городской курьер. – 2017. – 6 липня. – С. 10

Забуті імена // Олександрійський тиждень. – 2010. – 11 лютого. – С. 2 Міська топонімічна комісія затвердила рішення про встановлення меморіальних табличок на вшанування пам`яті письменників–земляків.

Задоя І. "Одесо!. Моє здивування і мій восторг!" / Задоя І. // Вежа . – 2003. – №13. – С. 201–225

Ковалів, Юрій Іванович. Історія української літератури кінець ХІХ – початок ХХІ ст. : у 10 т. : підручник / Юрій Іванович Ковалів ; Юрій Ковалів. – К. : Академія. – 2013. – (Сер. "Альма–матер"). – Т. 4 : У сподіваннях і трагічних зламах. – 2015. – 574,[2] с., бібліогр. с. 568–574

Куценко Л.В. Балада про невідому війну / Л. В. Куценко // Народне слово. – 1996. – 15 лютого Про поета Леоніда Чернова та уривки з його поеми "Повстанці"

Куценко Л.В. Репресований після смерті / Л. В. Куценко // Народне слово. – 1994. – 10 листопада Про українського письменника Леоніда Чернова, книга якого була репресована, а сам автор помер в ранньому віці

Куценко Л.В. "Ти мене, Вкраїне, не забудеш ..." : Про письменника Леоніда Чернова / Л. В. Куценко // Степ. – 1995. – № 1. – С. 51–54

Лавріненко, Юрій Андріянович. Розстріляне відродження : Антологія 1917–1933: Поезія – проза – драма – есей / Юрій Лавріненко,; Підгот. тексту, фахове ред. і передм. Михайла Наєнка,. – К. : Просвіта, 2001. – 794 с

Макей Л. Щоб пам`ятали земляки / Л. Макей // Народне слово. – 2010. – 21 січня. – С. 10

Мельників Ростислав. На розі бур театру бунтів : Штрихи до портрета Леоніда Чернова – Малошийченка / Ростислав Мельників // Кур'єр Кривбасу. – 2007. – № 216–217. – С. 139–150

Московченко І. Відбулося засідання комісії з питань топоніміки / І. Московченко // Вільне слово. – 2010. – 20 січня. – С. 4 Про увічнення пам'яті поетів та письменників, уродженців м. Олександрії, шляхом встановлення на їхню честь меморіальних дошок.

Московченко І. Меморіальні дошки нашим поетам / І. Московченко // Олександрійські Відомості. – 2010. – 21 січня. – С. 4 Про засідання міської комісії з питань топоніміки з приводу увічнення пам'яті поетів та прозаїків, уродженців м. Олександрії Б. Нечерди і Л. Чернова–Малошийченка.

Погрібний В. Подарунок Івана Задої – одкровення Леоніда Чернова / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2006. – 13 травня. – С. 3 Уривок з книги відомого олександрійця Леоніда Чернова–Малошийченка "Кобзар на мотоциклі" (помер 1933–го р.), яку впорядкував і надіслав з Одеси наш земляк, письменник Іван Задоя.

Поліщук, Володимир. "Кобзар на мотоциклі". Про долю і спадок Леоніда Малошийченка (Чернова) / Володимир Поліщук // День. – 2018. – № 147–148 (17–18 серпня). – С. 12 : фото

Поліщук Володимир. Час псевдонімів і робкорів. – Кропивницький: ВЦ ККТК, 2018. – 122с.

Сенченко І. Було колись... / І. Сенченко // Народне слово. – 1995. – 2 березня. – С. 3–4

Сяйво білого тіла: антологія української еротичної поезії / Павло Тичина [та ін.] ; упор. Микола Сулима. – К. : ФАКТ, 2008. – 400 с.

Український письменник Леонід Чернов (Малошийченко) : Біобібліографічний покажчик / М–во культури і мистецтв України, Харк. держ. наук. б–ка ім. В.Г. Короленка ; укл. : Т. В. Гологорська. – Харків, 2006. – 42 с. – Імен. покаж.: с. 35–40

Чернов Л. Заспів : Уривок / Л.Чернов // Дивослово. – 2002. – № 11. – С. 67

Чернов Л. Злочинці / Чернов Л. // Вежа. – 2003. – №13. – С. 225–230

Чернов Леонід (Малошийченко, 1899–1933). Поезії / Леонід (Малошийченко, 1899–1933)Чернов // Кур'єр Кривбасу. – 2007. – № 216–217. – С. 150–172

Чернов Л. Харків : Уривок з поеми / Л. Чернов // Дивослово. – 2002. – № 11. – С. 67

Чернов Л. Хатні ліки / Чернов Л. // Вежа . – 2003. – С. 230–232

Шевченкіана степова : антологія / укл. Василь Бондар. – Кіровоград : Мавік, 2005. – 223,[1] с. : портр., кол. іл

Web–ресурси

Володимир Поліщук. «Кобзар на мотоциклі». Про долю і спадок Леоніда Малошийченка (Чернова) (День).

Чернов Леонід Кіндратович (Вікіпедія)

Чернов Леонід Кіндратович (ЛитМир)