Тобілевич Панас Карпович (Саксаганський)
Панас Карпович Тобілевич (Саксаганський)
Дата народження — 15(3).05.1859
Місце народження — с. Кам’яно-Костувате, Бобринецький повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна)
Дата смерті — 17.09.1940
Місце смерті — м. Київ, Україна
Місце поховання — м. Київ, Байкове кладовище
Панас Карпович Тобілевич (псевдонім Саксаганський) (15 травня (3 за ст. ст.) 1859 року, с. Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії – 17 вересня 1940 року, м. Київ) – визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького, корифей українського побутового театру.
Життя і діяльність
Син орлиної родини,
Син великої Вкраїни.
Всі серця він чарував,
Як весняний подих трав...
Він дожив до днів щасливих,
Що по наших ходять нивах,
І народ йому воздав
Світлу славу серед слав!
М. Рильський, «Саксаганський» (1950)
Кожен актор є складовою частиною
своєї епохи,
нації, суспільства,
що безпосередньо оточує його.
П. Саксаганський
Тобілевич Панас Карпович народився 15 травня (3 за ст. ст.) 1859 року в с. Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту на Херсонщині в сім’ї управителя поміщицьких маєтків. Панас був наймолодшою дитиною в славній родині Тобілевичів. Своє дитинство Саксаганський провів у селі, серед широких херсонських степів. Початкову освіту Панас здобув у Бобринецькій початковій школі, продовжив навчання в Єлисаветградському реальному училищі, яке закінчив 1877 року.
Втім чиновницька кар’єра юнака не привабила, натомість він досить скоро став визнаним майстром характерних ролей. У книзі «Думки про театр» Панас Саксаганський згадував: «Від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам’ять усю «Наталку Полтавку», і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю «Наталку» напам’ять». За прикладом братів Панас ще в школі захопився театром – брав участь в аматорських виставах. Особливо великий вплив на нього здійснив гурток, яким опікувався старший брат Іван з Марком Кропивницьким.
Із спогадів П. Саксаганського: «Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах – спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значний успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі. Я їх виконував, наслідуючи засобам Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам’ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім’ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його».
У 1876 році Панас, проводжаючи брата Миколу Садовського до війська, пообіцяв, що в разі загибелі брата він помститься за його смерть. Довго не маючи звістки від брата, 1878 року Панас пішов на військову службу (Одеська юнкерська школа); служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому у Миколаєві, проте дедалі більше цікавості виявляв не до служби, а до сцени: брав участь в українських виставах трупи Чернишова. Професійне творче життя Панас Саксаганський розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького, виконавши роль Возного в «Наталці Полтавці».
З 1885 р. актор працював у трупі М. Кропивницького, з 1888 р. – у брата М. Садовського, у 1890-1898 та 1905-1909 рр. очолював разом із своїм старшим братом Іваном «Товариство російсько-малоросійських артистів», де Панас був режисером, а в основу репертуару лягли п’єси Карпенка-Карого. У творчому тандемі брати пропрацювали 9 років.
Після припинення діяльності Товариства (1909 р.) впродовж 1910-1917 рр. Панас Карпович виступав в інших трупах і театрах, товариствах: «Товаристві Українських артистів під орудою І. Мар’яненка», «Товаристві українських артистів за участю М. Заньковецької і П. Саксаганського», згодом співпрацював з іншими театральними об’єднаннями як актор і режисер.
З 1918 р. Панас Саксаганський очолював Державний народний театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. В цей час з’являється його перша режисерська праця зі світової класики – «Розбійники» Ф. Шіллера, де він грав роль Франца Моора, а 1919 року – друга потужна режисерська робота – «Урієль Акоста» К. Гуцкова.
Діяльність театру припинилася навесні 1922 року. Його спадкоємцем став Театр ім. М. К. Заньковецької, до якого увійшло основне акторське ядро Державного народного театру. Саксаганський час від часу грав на сцені новоствореного театру, працював там як режисер – поставив «Отелло» (1926 р.).
Початок 20-х рр. – сумний період в біографії П. Саксаганського: «пляма» творця «буржуазно-націоналістичного» театру тяжіє над ним. Як велику «ласку», актору дозволяють лише періодично виступати, але кожен виступ викликає нечувані овації. Це єдине, що підтримує його тяжкий моральний стан, а матеріально він вимушений, ледве зводячи кінці з кінцями, йти пиляти дрова по червоноармійських казармах. Періодичні вистави продовжувалися до 1930 р. У 1932 р. Саксаганський грає роль Возного в «Наталці Полтавці» на святкуванні 50-річного ювілею існування українського професійного театру разом з Михайлом Донцем, Марією Литвиненко-Вольгемут та Галиною Борисоглібською.
З кожним роком здоров’я артиста слабшало, декілька разів були інсульти, потім його паралізувало. Востаннє Саксаганський виступив на сцені 12 травня 1935 року, коли офіційно-урочисто відзначали 75-річчя його життя й 50-річчя сценічної діяльності. Актор грав, як завжди, неперевершено, але вже сидячи в кріслі.
Зігравши понад 100 головних ролей і поставивши 80 вистав, він здобув любов глядачів і повагу критиків. До найвищих досягнень Саксаганського-актора належать ролі Франца Моора («Розбійники» Шіллера); Шельменка, Стецька («Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка), Голохвастого («За двома зайцями» Михайла Старицького), Карася («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Бонавентури («Сто тисяч» Карпенко-Карого) та інші.
З-під його пера вийшло й кілька п’єс про закулісне життя українських артистів: «Лицеміри» (1908 р.), «Шантрапа» (1914р.).
Помер видатний театральний діяч 17 вересня 1940 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.
Ще за життя корифея у Києві з’явилася вулиця Саксаганського. У день його похорону О. Богомолець сказав: «Вулиця в Києві, що носить його славне ім’я, довша за ту степову річечку Саксагань, яку він, з природної скромності, обрав для свого театрального псевдоніма». Цим актор увічнив батьківщину своєї матері Євдокії.
Нагороди
Народний артист УРСР (1925 р.)
Народний артист СРСР (1936 р.)
Герой Праці (1924 р.)
Орден Трудового Червоного Прапора (1935 р.)
Пам’ять
На честь Панаса Саксаганського названо вулиці у Києві, Дніпрі, Львові, Вінниці та інших містах України.
У Музеї видатних діячів української культури створено експозицію, яка репрезентує життєвий і творчий шлях П. К. Саксаганського.
У 2019 році Національний банк України випустив ювілейну монету на честь корифея народного театру.
У місті Біла Церква знаходиться Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П. К. Саксаганського.
У с. Кам’яно-Костувате на Миколаївщині створено меморіальний музей митця.
Фотогалерея
Надгробок на могилі Панаса Саксаганського на Байковому кладовищі в Києві.
Меморіальна дошка на вулиці Жилянській в Києві де з 1912 по 1940 рік проживав Саксаганський.
Бібліографія
Чаговець В. П. К. Саксаганський. — К., 1931.
Саксаганський, Панас Карпович. Моя праця над роллю. - К. : Мистецтво, 1937. - 39,[1] с. : портр, іл..
Саксаганський П. К. Статті і спогади про корифея укр. сцени. — К.-X., 1938
Саксаганський П. До молодих режисерів. — К., 1940.
Рильський М. Панас Саксаганський // Наук. записки Інституту мистецтвознавства, фолкльору та етнографії АН УРСР. — К., 1947
Тобілевич, Софія Віталіївна. Корифеї українського театру : Портрети. Спогади; ред, авт. передм. та приміток О. Борщаговський. - К. : Мистецтво, 1947. - 112,[2] с. : портр., іл.
Ревуцький, Валеріян. П’ять великих акторів української сцени. - Париж : Видання Першої Укр. Друк. у Франції, 1955. - 93,[1] с. : портр. - Бібліогр. : с. 93
Хорол, В. Фрідріх Шіллер на україннській сцені// Мистецтво. - 1955. - № 6 . - С. 38-40 : іл.
Стеценко Л. Панас Саксаганський. — К., 1957
Тобілевич Б. Саксаганський Панас Карпович. — К., 1957.
Мельничук-Лучко Л. Саксаганський — актор. — Л., 1958.
Український драматичний театр, т. І. — К., 1967
Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
Корифеї українського театру [Текст] : Матеріали про діяльність театру корифеїв / Упоряд., вступна ст., приміт. І.О.Волошина. - К. : Мистецтво, 1982. - 307,[2] с. : іл.
Спогади про Панаса Саксаганського : Збірник / укл., авт.передм., комент. Р. Я Пилипчук. - К. : Мистецтво, 1984. - 190 с. : 13 арк. іл.
Коломієць, Ростислав Григорович. Театр Саксаганського і Карпенко-Карого. - К. : Мистецтво, 1986. - 98,[1] с. : іл.
Саксаганський, Панас Карпович. Театр і життя : Мемуари. - Харків : Вид. "Рух", Б.г. - С. 25-192 : портр, іл..
Артемчук, Ігор. Із бувальщин про Панаса Саксаганського// Український театр. - 2005. - № 5. - С. 25
Кирилюк, Г. Його герої раділи, плакали, сміялися, співпереживали / Г. Кирилюк // Культура і життя. - 2009. - 13 травня. - С. 3
Ревуцький, Валеріан. Творець сміху : До 150-рччя народження Панаса Саксаганського// Кіно Театр. - 2009. - № 3 . - С. 62 : іл.
Український театр: шляхи розвитку [Текст] // Кіно Театр. - 2009. - № 4 . - С. 2-5 : іл.
Гусейнов, Григорій Джамалович. Незаймані сніги : п’ятнадцять мандрівних історій : документальні повісті : в 3-х кн. – 2010.
Корифеї українського театру в Одеській пресі : бібліографічний покажчик / М-во культури і туризму України, Одеська нац. наук. б-ка ім. М. Горького ; укл. Олена Нуньєс ; ред. І. С. Шелестович. - Одеса : [б. в.], 2011. - 277,[2] с.
Web-ресурси
«Проект — Єлисаветградський абрис. Персони українського театру.» Біографія, бібліографія, світлини Панаса Саксаганського та експонатів з фондів меморіального музею М. Л. Кропивницького, Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович - Кіровоградська ОУНБ ім..д.Чижевського. http://library.kr.ua/kray/abrys/saksagan/
П. К. Саксаганський Життя і творчість http://library.kr.ua/elib/chagovec/saks
Історія театру на Кіровоградщині http://library.kr.ua/elib/bosiyP/teatr
Моя праця над роллю. (книга) http://library.kr.ua/kray/saksaganskiy/
Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович: Бібліографічний покажчик видань у фондах ОУНБ ім. Чижевського. http://library.kr.ua/kray/abrys/saksagan/bibl.html