Тобілевич Панас Карпович (Саксаганський)

Панас Карпович Тобілевич (Саксаганський)

Дата народження — 15(3).05.1859
Місце народження — с. Кам’яно-Костувате, Бобринецький повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна)
Дата смерті — 17.09.1940
Місце смерті — м. Київ, Україна
Місце поховання — м. Київ, Байкове кладовище

Панас Карпович Тобілевич (псевдонім Саксаганський) (15 травня (3 за ст. ст.) 1859 року, с. Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії – 17 вересня 1940 року, м. Київ) – визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького, корифей українського побутового театру.

Життя і діяльність

Син орлиної родини,
Син великої Вкраїни.
Всі серця він чарував,
Як весняний подих трав...
Він дожив до днів щасливих,
Що по наших ходять нивах,
І народ йому воздав
Світлу славу серед слав!
М. Рильський, «Саксаганський» (1950)

Кожен актор є складовою частиною
своєї епохи, нації, суспільства,
що безпосередньо оточує його.
П. Саксаганський

Тобілевич Панас Карпович народився 15 травня (3 за ст. ст.) 1859 року в с. Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту на Херсонщині в сім’ї управителя поміщицьких маєтків. Панас був наймолодшою дитиною в славній родині Тобілевичів. Своє дитинство Саксаганський провів у селі, серед широких херсонських степів. Початкову освіту Панас здобув у Бобринецькій початковій школі, продовжив навчання в Єлисаветградському реальному училищі, яке закінчив 1877 року.

Втім чиновницька кар’єра юнака не привабила, натомість він досить скоро став визнаним майстром характерних ролей. У книзі «Думки про театр» Панас Саксаганський згадував: «Від матері, Євдокії Зіновіївни, діти вперше почули про театр. Вона знала напам’ять усю «Наталку Полтавку», і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб… Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю «Наталку» напам’ять». За прикладом братів Панас ще в школі захопився театром – брав участь в аматорських виставах. Особливо великий вплив на нього здійснив гурток, яким опікувався старший брат Іван з Марком Кропивницьким.

Із спогадів П. Саксаганського: «Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати у аматорських виставах – спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значний успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі. Я їх виконував, наслідуючи засобам Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції і спектаклі, я добре запам’ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації і міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його… Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант… Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім’ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його».

У 1876 році Панас, проводжаючи брата Миколу Садовського до війська, пообіцяв, що в разі загибелі брата він помститься за його смерть. Довго не маючи звістки від брата, 1878 року Панас пішов на військову службу (Одеська юнкерська школа); служив у 58-му Празькому піхотному полку, розташованому у Миколаєві, проте дедалі більше цікавості виявляв не до служби, а до сцени: брав участь в українських виставах трупи Чернишова. Професійне творче життя Панас Саксаганський розпочав 1883 року на сцені Миколаївського театру під керівництвом М. Кропивницького та М. Старицького, виконавши роль Возного в «Наталці Полтавці».

З 1885 р. актор працював у трупі М. Кропивницького, з 1888 р. – у брата М. Садовського, у 1890-1898 та 1905-1909 рр. очолював разом із своїм старшим братом Іваном «Товариство російсько-малоросійських артистів», де Панас був режисером, а в основу репертуару лягли п’єси Карпенка-Карого. У творчому тандемі брати пропрацювали 9 років.

Після припинення діяльності Товариства (1909 р.) впродовж 1910-1917 рр. Панас Карпович виступав в інших трупах і театрах, товариствах: «Товаристві Українських артистів під орудою І. Мар’яненка», «Товаристві українських артистів за участю М. Заньковецької і П. Саксаганського», згодом співпрацював з іншими театральними об’єднаннями як актор і режисер.

З 1918 р. Панас Саксаганський очолював Державний народний театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий і класичний репертуар. В цей час з’являється його перша режисерська праця зі світової класики – «Розбійники» Ф. Шіллера, де він грав роль Франца Моора, а 1919 року – друга потужна режисерська робота – «Урієль Акоста» К. Гуцкова.

Діяльність театру припинилася навесні 1922 року. Його спадкоємцем став Театр ім. М. К. Заньковецької, до якого увійшло основне акторське ядро Державного народного театру. Саксаганський час від часу грав на сцені новоствореного театру, працював там як режисер – поставив «Отелло» (1926 р.).

Початок 20-х рр. – сумний період в біографії П. Саксаганського: «пляма» творця «буржуазно-націоналістичного» театру тяжіє над ним. Як велику «ласку», актору дозволяють лише періодично виступати, але кожен виступ викликає нечувані овації. Це єдине, що підтримує його тяжкий моральний стан, а матеріально він вимушений, ледве зводячи кінці з кінцями, йти пиляти дрова по червоноармійських казармах. Періодичні вистави продовжувалися до 1930 р. У 1932 р. Саксаганський грає роль Возного в «Наталці Полтавці» на святкуванні 50-річного ювілею існування українського професійного театру разом з Михайлом Донцем, Марією Литвиненко-Вольгемут та Галиною Борисоглібською.

З кожним роком здоров’я артиста слабшало, декілька разів були інсульти, потім його паралізувало. Востаннє Саксаганський виступив на сцені 12 травня 1935 року, коли офіційно-урочисто відзначали 75-річчя його життя й 50-річчя сценічної діяльності. Актор грав, як завжди, неперевершено, але вже сидячи в кріслі.

Зігравши понад 100 головних ролей і поставивши 80 вистав, він здобув любов глядачів і повагу критиків. До найвищих досягнень Саксаганського-актора належать ролі Франца Моора («Розбійники» Шіллера); Шельменка, Стецька («Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка), Голохвастого («За двома зайцями» Михайла Старицького), Карася («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Бонавентури («Сто тисяч» Карпенко-Карого) та інші.

З-під його пера вийшло й кілька п’єс про закулісне життя українських артистів: «Лицеміри» (1908 р.), «Шантрапа» (1914р.).

Помер видатний театральний діяч 17 вересня 1940 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Ще за життя корифея у Києві з’явилася вулиця Саксаганського. У день його похорону О. Богомолець сказав: «Вулиця в Києві, що носить його славне ім’я, довша за ту степову річечку Саксагань, яку він, з природної скромності, обрав для свого театрального псевдоніма». Цим актор увічнив батьківщину своєї матері Євдокії.

Нагороди

Народний артист УРСР (1925 р.)

Народний артист СРСР (1936 р.)

Герой Праці (1924 р.)

Орден Трудового Червоного Прапора (1935 р.)

Пам’ять

На честь Панаса Саксаганського названо вулиці у Києві, Дніпрі, Львові, Вінниці та інших містах України.

У Музеї видатних діячів української культури створено експозицію, яка репрезентує життєвий і творчий шлях П. К. Саксаганського.

У 2019 році Національний банк України випустив ювілейну монету на честь корифея народного театру.

У місті Біла Церква знаходиться Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П. К. Саксаганського.

У с. Кам’яно-Костувате на Миколаївщині створено меморіальний музей митця.

Фотогалерея

• 

  Панас Тобілевич у молоді роки

• 

  Саксаганський П.К. у роки військової служби

• 

  Панас Саксаганський. 1890-ті роки

• 

  Панас Саксаганський

• 

  Панас Саксаганський із сином Петром Тобілевичем

• 

  Саксаганський П.К. у колі артистів та друзів

• 

  Саксаганський П.К. у ролі Гайдамаки

• 

  Панас Тобілевич у сценічному образі

• 

  Панас Саксаганський з дружиною Ніною Левченко

• 

  Ювілейна монета НБУ на честь корифея народного театру

• 

  Надгробок Панаса Саксаганського на Байковому кладовищі в Києві

Бібліографія

Основні видання творів

Саксаганський Панас Карпович. Моя праця над роллю / Панас Саксаганський. – К. : Мистецтво, 1937. – 39 с. : портр, іл.

Саксаганський Панас Карпович. Театр і життя : Мемуари / Панас Саксаганський. – Харків : Вид. «Рух», Б.г. – С. 25-192 : портр, іл.

Саксаганський Панас Карпович. Думки про театр / Панас Саксаганський; АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – К. : Мистецтво, 1955. – 233 с.

Матеріали про життя і творчість Панаса Карповича Тобілевича (Саксаганського)

Босько Володимир. [Панас Саксаганський (Тобілевич)] // Історичний календар Кіровоградщини на 2019 рік. Люди. Події. Факти / Володимир Босько; Комунальний заклад «Кіровоградський обл. інститут післядипломної педагогічної освіти ім. Василя Сухомлинського». – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2018. – С. 98 : фото.

Корифеї українського театру : матеріали про діяльність театру корифеїв / упоряд., вступна ст., приміт. І. О. Волошина. – К. : Мистецтво, 1982. – 307 с.

Корифеї українського театру в Одеській пресі : бібліографічний покажчик / М-во культури і туризму України, Одеська нац. наук. б-ка ім. М. Горького; укл. Олена Нуньєс; ред. І. С. Шелестович. – Одеса: [б. в.], 2011.– 277с.

Мельничук-Лучко Леонтина Тимофіївна. Саксаганський – актор / Леонтина Тимофіївна Мельничук-Лучко. – Львів : Книжково-журнальне видавництво, 1958. – 151 с.

Спогади про Панаса Саксаганського : Збірник / укл., авт. передм., комент. Р. Я Пилипчук. – К. : Мистецтво, 1984. – 190 с.

Тобілевич Богдан. Панас Карпович Саксаганський: (1859-1940) : життя і творчість / Б. Тобілевич. – К. : Держвидав, 1957. – 324 с. : портр., іл. – Бiблiогр. в пiдрядк. прим.

Чаговець Всеволод. П. К. Саксаганський. Життя і творчість / Всеволод Чаговець. – К. : Мистецтво, 1951. – 324 с.

Шурапов Володимир Петрович. Тернистими шляхами: етюди про корифеїв українського театру / В. П. Шурапов. – Кіровоград : Видавець Лисенко В. Ф., 2013. – 95 с. : фото.

Артемчук Ігор. Із бувальщин про Панаса Саксаганського / Ігор Артемчук // Український театр. – 2005. – № 5. – С. 25.

Галицький М. Слово про Панаса Саксаганського / М. Галицький // Народне слово. – 2010. – 9 вересня. – С. 4.

Грабар Н. Виставка Панаса Саксаганського / Н. Грабар // Пам’ятки України: історія та культура. – 2014. – № 10. – С. 16-21 : фото.

Кирилюк Г. Його герої раділи, плакали, сміялися, співпереживали / Г. Кирилюк // Культура і життя. – 2009. – 13 травня. – С. 3.

Полулях Сергій. Велика театральна історія / Сергій Полулях // Честь хлібороба. – 2022. – 1 лютого. – С. 3-4 : фото.

Ревуцький Валеріан. Творець сміху : До 150-річчя народження Панаса Саксаганського / В. Ревуцький // Кіно-театр. – 2009. – № 3 . – С. 62 : іл.

«Символ високої майстерності» : до 160-річчя від дня народження П. К. Саксаганського (1859-1940) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2019. – № 2. – С. 49-59. – Бібліогр. в кінці ст.

Тереверко Олександр. Актор величезної правди / Олександр Тереверко // Народна армія. – 2017. – 9 лютого. – С. 22 : фото. кол.

Тобілевич Валентина. Панас Саксаганський / Валентина Тобілевич // Народне слово. – 2014. – 31 липня. – С. 7.

Хорол В. Фрідріх Шіллер на українській сцені / В. Хорол // Мистецтво. – 1955. – № 6 . – С. 38-40 : іл.

Шурапов В. Чистої води діамант : Відомі земляки: про П. Саксаганського / В. Шурапов // Народне слово. – 2002. – 17 грудня. – С. 3.

Ярош В. З плеяди корифеїв / В. Ярош // Кіровоградська правда. – 1984. – 15 травня. – С. 4.

Ярош В. Пам’яті корифея сцени / В. Ярош // Кіровоградська правда. – 1979. – 16 травня. – С. 4.

Web-ресурси

«Актор великої правди» (Кіровоградська обласна бібліотека для дітей ім. Т. Г. Шевченка)

Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович. Персони українського театру (ОУНБ Д. І. Чижевського)

Саксаганський Панас Карпович (Вікіпедія)

Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович. Бібліографічний покажчик видань у фондах ОУНБ ім. Чижевського. (Біобібліографія. ОУНБ ім. Д. І. Чижевського)

Тишкевич Марися. Панас Саксаганський: Кожний артист є складовою частиною своєї нації (Український інтерес)

Черкаська Ганна. Останній із корифеїв Панас Саксаганський (UAHistory)