Тобілевич Микола Карпович (Садовський)

Микола Карпович Тобілевич (Садовський)

Дата народження — 13.12.1856
Місце народження — с. Кам’яно-Костувате, Бобринецький повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна)
Дата смерті — 07.02.1933
Місце смерті — м.Київ
Місце поховання — м. Київ, Байкове кладовище

Микола Карпович Тобілевич (псевдонім - Садовський) (13 грудня 1856 року, с. Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії, Російська імперія (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна) – 7 лютого 1933 року, м. Київ) – видатний український актор, режисер, театральний діяч, письменник.

Життя і діяльність

В іконостасі нашої пам’яті великі українці іноді не тримаються,
бо нам нема з ким їх порівнювати.
Про Садовського мало сказати – великий артист.
Такого артиста у нас просто більше не було ні до, ні опісля.
Віталій Жежера,
український театрознавець, журналіст

Тобілевич Микола Карпович народився 13 грудня 1856 року у селі Кам’яно-Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії Російської імперії (нині Вознесенський район, Миколаївська область, Україна). Він належить до унікальної театральної сім’ї. Брати Миколи Карповича – відомі театральні діячі, актори і драматурги – Іван Карпенко-Карий та Панас Саксаганський, сестра Марія Садовська-Барілотті – актриса й співачка, яка володіла чудовим сопрано.

«Університети» почалися для Миколи Тобілевича з Бобринецької повітової школи (1864 р.), потім були гімназія у Херсоні та Єлисаветградське реальне училище (1869-1877); у 1878-1880 рр. – навчання в Київській та Одеській військових школах.

Ще з Бобринця бере початок дружби Миколи з Марком Кропивницьким, який часто заходив до Івана Карпенка-Карого, де мешкав Садовський. Вони втрьох утворювали музичне тріо, де Микола грав на віолончелі. Юнак також брав участь в діяльності аматорських театральних гуртків.

У 1877 році, не закінчивши Єлисаветградське реальне училище, Микола Тобілевич добровольцем пішов на російсько-турецьку війну, брав участь практично в усіх великих боях на Балканах: в переправі через Дунай, обороні Шипкинського перевалу; наприкінці кампанії дійшов до самого Константинополя, був нагороджений Георгіївським хрестом. Після війни ще два роки він перебував на військовій службі у Бендерах, де при офіцерському зібранні існував аматорський драматичний гурток, у якому Тобілевич виступав як актор. Тут відбулася його зустріч з Марією Адасовською-Хлистовою, яка з часом і стала його дружиною – майбутньою окрасою української сцени Марією Заньковецькою.

Микола Тобілевич не спокусився військовою кар’єрою, а вирішив стати театральним актором, як і його брати. У 1881 році він залишив військову службу і поїхав до свого вчителя і творчого наставника Марка Кропивницького, який працював тоді в трупі Г. Ашкаренка у Кременчуці. Там М. Тобілевич дебютував у ролі Миколи у виставі «Наталка Полтавка». У 1882-1883 та 1885-1888 роках актор грав у трупі М. Кропивницького, у 1883-1885 рр. – у трупі М. Старицького. Літнього сезону 1888 року М. Садовський разом з М. Заньковецькою заснували власну трупу, яка проіснувала десять років (1888 – 1898 рр.). Тут відбулося його становлення і зростання як актора, режисера і організатора театральної справи в Україні.

У 1898 році трупа Миколи Карповича злилася з «Товариством російсько-малоросійських артистів під орудою П. К. Саксаганського», а 1900 року до них на три сезони приєдналася і трупа М. Кропивницького. Це було справжнє сузір’я талантів сценічного мистецтва. Діяльність об’єднаної трупи корифеїв українського театру розпочалася виставою «Глитай, або ж Павук» (М. Кропивницький) 4 липня 1900 року в Полтаві і мала тріумфальний резонанс.

Через декілька років Микола Садовський став директором українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові (1905-1906), чим сприяв значному підйому театральної культури на західноукраїнських землях. Пізніше, 1906 року, разом з М. Заньковецькою М. Садовський здійснив давню мрію української громади про організацію в Києві першого стаціонарного українського професіонального театру, який розпочав роботу 15 вересня 1906 року в Полтаві, потім виїздив на гастролі до інших міст і лише навесні 1907 року переїхав до Києва, у приміщення Троїцького народного дому (нині Київський національний академічний театр оперети). Театр проіснував аж до 1919 року, на початку якого артисти театру майже повним складом на чолі з Садовським переїхали до Кам’янця-Подільського.

У роки української державності Садовський очолював керівництво справами народних театрів: в червні 1919 його призначили головним уповноваженим із питань організації народних театрів для фронту і тилу на території УНР; 1920 року – в Галичині, з 1921 він очолював Руський театр Товариства «Просвіта» в Ужгороді – перший український професійний театр у Закарпатті.

Під час революційних подій Микола Садовський співпрацював з УНР, через що у 1923 році був вимушений покинути рідну країну і виїхати до Праги, де проживав до 1926 року. Завдяки клопотанню Г. Юри та О. Ватулі режисеру вдалося одержати дозвіл на повернення в Україну. У 1926 році він повернувся, повіривши обіцянкам влади, що в Києві матиме всі можливості для творчої праці, яких не було в еміграції. З найкращими надіями 70-літній великий майстер сцени кидає еміграцію і їде додому, щоб ще послужити своєму театрові. Але не так сталося. Виступи йому обмежили, а мати свій театр не дозволили. В останні роки свого життя Садовський працював не тільки як актор, а й як перекладач та мемуарист.

Вершин акторської майстерності М. Садовський набував у героїчно-романтичних ролях – Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Тараса Бульби, Назара Стодолі та ін. Багато критиків зазначали, що «його гетьмани та воєводи були шедеврами, про які можна було писати цілі розвідки».

Як режисер, Садовський відстоював принципи сценічного реалізму, розширив репертуар своїх труп, використовуючи українську класику, а також п’єси тогочасних українських драматургів (Б. Грінченка, О. Олеся, В. Винниченка), російських авторів (М. Гоголя, О. Островського, А. Чехова), твори польських, єврейських, німецьких письменників; сприяв розвиткові українського музичного театру (опери Г. Козаченка, Д. Січинського, С. Монюшка, Б. Сметани); написав лібрето до опери М. Лисенка «Енеїда». Українському театрові Микола Садовський віддав сорок років життя, зігравши за цей час кількасот ролей.

У кіно Садовський вперше знявся в 1928 році у стрічці режисера Акселя Лундіна «Ванька і “Месник”» (роль мельника) – то була найперша стрічка Київської кінофабрики. Наступного року у фільмі Арнольда Кордюма «Вітер з порогів» (також відомий як «Останній лоцман») актор виконав головну роль – останнього лоцмана Остапа Ковбаня; 73-річний актор грав без дублерів, спокійно пірнаючи у зимове Дніпро та вкотре дивуючи всіх своїм неабияким талантом.

Велику цінність мають мемуари Садовського «Спомини з російсько-турецької війни» (1917) та «Мої театральні згадки» (1907-1929).

У роботі І. Мар’яненка «Моє життя – моя праця» автор так згадує Садовського: «Це був дійсно талант з Божої ласки, бо, як відомо, жодної професійної школи він не проходив. Чудові зовнішні дані, музичність, гарний голос (бас-баритон), щоправда, на старість став сиплуватим й глуховатим, величезна інтуїція і здібність швидко, без детального аналізу, схоплювати словесну ідею драматурга й чудово перетворювати її в мистецький образ...».

Помер Микола Садовський в голодний рік – 6 лютого 1933 р., розділивши долю жертв народної трагедії. Як і його брати, Садовський був видатним діячем Театру корифеїв, чудодійно володів мистецтвом перевтілення, сценічного відтворення життєвої правди.

Пам'ять

У 1957 році Вінницькому театру присвоєно ім’я корифея української сцени Миколи Садовського (нині Академічний музично-драматичний театр ім. М. Садовського).

У Києві, Дніпрі, Львові, Луцьку, Кропивницькому, Одесі та інших містах України є вулиці, названі на честь видатного театрального діяча.

Фотогалерея

• 

  М. К. Садовський у роки військової служби

• 

  Микола Карпович Тобілевич (Садовський)

• 

  Микола Садовський і Марія Заньковецька

• 

  Марко Кропивницький, Микола Садовський, Марія Заньковецька

• 

  М. Садовський в ролі Гаркуші («Гаркуша» О. Стороженка)

• 

  М. Садовський в ролі Карася («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського)

• 

  М. Садовський – виборний, П. Саксаганський – возний («Наталка Полтавка» І. Котляревського)

• 

  М. Садовський у ролі Остапа Ковбаня (стрічка «Останній лоцман»)

• 

  Могила М. К. Садовського – актора і режисера, пам’ятник 1935 р., скульптор Е. Фрідман

Бібліографія

Основні видання творів

Садовський Микола. Змова проти світу : політичний нарис / Микола Садовський. – Норт Батлфорд, 1968. – 31 с. : портр.

Садовський Микола. Мої театральні згадки : 1881-1917 / Микола Садовський. – К. ; Харків : Держвидав України, 1930. – 120 с. : портр.

Садовський Микола. Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878 р. / Микола Садовський. – Репринт. вид. – Кіровоград, 1993. – 94 с.

Садовський Микола. Українські артисти в Петербурзі: Тріумф українського театру в Петербурзі // Хроніка 2000. – 2003. – № 55-56. – C. 581-612.

Матеріали про життя і творчість Миколи Карповича Тобілевича (Садовського)

Босько Володимир. [Микола Садовський (Тобілевич)] // Історичний календар Кіровоградщини на 2021 рік. Етюди у червоному, чорному та синьо-жовтому кольорах про участь єлисаветрадців у революції 1917-1921 рр. / Володимир Босько. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2020. – С. 152 : фото.

Василько В. Микола Садовський та його театр / В. Василько. – К. : Держвидав образотв. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1962. – 194 с. : портр.

Веселовська, Ганна. Театр Миколи Садовського (1907-1920) : монографія / Г. Веселовська. – К. : Темпора, 2018. – 411 с. : фото. – Бiблiогр. в пiдрядк. прим.

Корифеї українського театру : матеріали про діяльність театру корифеїв / упоряд., вступна ст., приміт. І. О. Волошина. – К. : Мистецтво, 1982. – 307 с. : іл.

Шурапов Володимир Петрович. Тернистими шляхами: етюди про корифеїв українського театру / В. П. Шурапов. – Кіровоград : Видавець Лисенко В. Ф., 2013. – 95 с. : фото.

Барабан Л. Микола Садовський і його театр періоду УНР : Невідомі матеріали / Л. Барабан // Культура і життя. – 2007. – 5 вересня. – С. 2-3.

Барабан Леонід. Трагізм Миколи Садовського / Леонід Барабан // Культура і життя. – 2006. – 13 грудня. – С. 1.

Вишняков Олег. Театр жив у його серці / Олег Вишняков // Первая городская газета. – 2016. – 22 декабря. – С. 10 : фото.

Галицький М. Слово про Миколу Садовського / М. Галицький // Народне слово. – 2010. – 25 листопада. – С. 7; Народне слово. – 2010. – 2 грудня. – С. 7; Народне слово. – 2010. – 9 грудня. – С. 7.

Кузнєцова Жанна. Студентські вечорниці для Миколи Садовського / Жанна Кузнєцова // Український театр. – 2007. – № 2. – С. 20.

Пилипчук Ростислав. Невідомі сторінки «Театральних згадок» Миколи Садовського / Ростислав Пилипчук // Кур’єр Кривбасу. – 2014. – № 290-292. – С. 221-227.

Ревва Валентина. Тернисті шляхи Миколи Садовського, лицаря українського духу / Валентина Ревва // Честь хлібороба. – 2021. – 7 грудня. – С. 2,4 : фото.

Станішевський Ю. Жанрове розмаїття режисерських шукань : Садовський Микола / Ю. Станішевський // Український театр. – 2008. – № 2. – С. 15-20; Український театр. – 2008. – № 3. – С. 15-19.

«Талант є труд, помножений на труд...» : до 160-річчя від дня народження М. К. Садовського (1856-1933) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2016. – № 4. – С. 91-101. – Бібліогр. в кінці ст.

Тобілевич Валентина. Життя у творчості й коханні / Валентина Тобілевич // Народне слово. – 2021. – 9 грудня. – С. 15 : фото.

Тобілевич Валентина. Лицарі української сцени : До 155-річниці від дня народження Миколи Карповича Тобілевича (Садовського) / Валентина Тобілевич // Народне слово. – 2012. – 12 січня. – С. 10.

Ушакова Світлана. Маловідомі сторінки життєпису Миколи Садовського / Світлана Ушакова // Народне слово. – 2019. – 7 лютого. – С. 16 : фото.

Хорунжий Юрій. Лицедій із Троїцького майдану : Розділ з роману / Ю. Хорунжий // Вітчизна. – 2005. – № 9-10. – С. 15-53.

Хорунжий Ю. Останній лоцман / Ю. Хорунжий // Урядовий кур’єр. – 2005. – 9 серпня. – С. 13.

Хорунжий Ю. Садовський садить сад – з Марією і без : Роман / Ю. Хорунжий // Дніпро. – 2006. – № 1-2. – С. 6-65 ; Дніпро. – 2006. – № 3-4. – С. 4-43.

Черкаська Ганна. Українські Трістан та Ізольда / Ганна Черкаська // Голос України. – 2018. – № 232-233. – 6 грудня. – С. 11 : іл.

Шевченко С. Корифей у центрі Європи / С. Шевченко // Народне слово. – 2012. – 23 серпня. – С. 9 : фото.

Шепель Ф. Микола Садовський: «під недремним оком» ГПУ / Ф. Шепель // День. – 2003. – 14 березня. – С. 8.

Шепель Ф. Навіть собаки брехали і коні іржали по-українськи. І карасі у нього в ставку були українського походження : про Миколу Садовського як неординарну особистість / Ф. Шепель // Наше місто. – 2020. – 30 липня. – С. 4 : фото.

Шепель Ф. Як із корифеїв робили фарисеїв, або Микола Садовський у фокусі «недремного ока» / Федір Шепель // Вечірня газета. – 1997. – 27 червня.

Шурапов В. Лицар української сцени / В. Шурапов // Степ. – 2012. – №1-2. – С. 93-95.

Ярош В. Актор світового масштабу / В. Ярош // Кіровоградська правда. – 1996. – 12 грудня. – С. 4.

Web-ресурси

Кропивницька театрознавиця – про Миколу Садовського як неординарну особистість (З перших уст)

Марія Заньковецька і Микола Садовський: історія кохання головної української зіркової пари XIX століття (Караван історій)

Марія Заньковецька та Микола Садовський – їх називають українськими Трістаном та Ізольдою (Файні новини)

Микола Садовський (UAHistory)

Садовський (Тобілевич) Микола Карпович. Бібліографічний покажчик видань у фондах ОУНБ ім. Чижевського (Біобібліографія. ОУНБ ім. Д. І. Чижевського)

Садовський (Тобілевич) Микола Карпович. Персони українського театру (ОУНБ Д. І. Чижевського)

Садовський Микола Карпович (Вікіпедія)

Цалик Станіслав. Остання роль Миколи Садовського (Національна спілка кінематографістів України)

Чарівник Садовський (Газета «Подолянин»)