Тобілевич Микола Карпович (Садовський)

Карпович

народився — 13.12.1856
місце народження — с.Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії
дата смерті — 07.02.1933
місце смерті — м.Київ
місце поховання — Байкове кладовище

Карпович (Псевдонім - Садовський) (13 грудня 1856, с.Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії, Російська імперія- 7 лютого 1933, м.Київ) - видатний український актор, режисер, театральний діяч, письменник.

Життя і діяльність

Народився 1 (за новим стилем -13) грудня 1856 року в с.Кам’яно-Костувате Бобринецького повіту Херсонської губернії – нині село, Костува́те Братського району ївської області.

Свою першу шкільну освіту проходив у м. Бобринці. Це дало можливість молодому учневі бачити ті виста¬ви, які влаштовував його старший брат Іван разом з Марком Кропивницьким, багато про них чути, захоп¬люватися успіхами та грою акторів.

Навчався в Херсонській гімназії та Єлисаветградському реальному училищі (1869-1877).

Фото училища

У 1878-1880 рр. навчався в Київській та Одеській військових школах. В 1877 році. він пішов добровольцем до царсько-російського війська, що воювало тоді з Туреччиною. В 1878 р. приймав участь в аматорських виставах своєї військової частини в м. Бендери разом з М. Заньковецькою. На професіональній сцені з 1881 року.

У 1881 році був актором  трупи Г. Ашкаренка у Кременчуці. У 1882-1883 та 1885-1888 роках грав у трупі М. Кропивницького, у 1883-1885 рр. - у трупі М. Старицького. У 1888-1898 рр. керував власною трупою. Пізніше, разом з І. Карпенком-Карим, П. Саксаганським та своїми братами, очолював різні українські трупи, з якими гастролював в Україні, Росії, Закавказзі, Молдавії, Польщі. У 1905-1906 рр. - директор і режисер театру товариства «Руська бесіда» у Львові. У 1906 р. з М. Заньковецькою заснував у Полтаві пересувний театр, що наступного року перетворився на перший стаціонарний український театр у Києві. 

1917 - 1919 рр. застають М. Садовського у вирі організаційно- театрального життя для молодої держави. У 1919 р. в Кам'янці- Подільському з доручення українського уряду він організовує театр для Українського Війська.

У 1921-1923 рр. очолював перший український професійний театр у Закарпатті (Руський театр товариства «Просвіта» в Ужгороді). Деякий час Садовський жив у Чехії, неподалік Праги. У 1926 році повернувся до України, повіривши обіцянкам, що в Києві він матиме всі можливості для творчої праці, яких не мав в еміграції З найкращими надіями 70-літній великий майстер сцени кидає еміграцію і їде додому, щоб ще послужити своєму театрові. Але не так сталося. Виступи йому обмежили, а мати свій театр не дозволили. В останні роки свого життя, крім акторської діяльності, працював як перекладач та мемуарист. В 1929 р. вийшла його праця «Мої театральні згадки».

Помер М. Садовський 6 лютого 1933 р. в голодний рік, розділивши участь жертв народної трагедії...

Садовський як і його брати був видатним діячем Театру корифеїв, чудодійно володів мистецтвом перевтілення, сценічного відтворення життєвої правди. Вершин акторської майстерності М.Садовський досягав у героїчно-романтичних ролях – Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Тараса Бульби, Назара Стодолі та ін. Багато критиків зазначали, що «його гетьмани та воєводи були шедеврами, про які можна, було писати цілі розвідки».

Знявся в головній ролі у фільмі „Вітер з порогів”, („Останній лоцман”, 1929). Як режисер відстоював принципи сценічного реалізму, розширив репертуар своїх труп, використовуючи українську класику, а також п’єси тогочасних українських драматургів (Б.Грінченка, О.Олеся, В.Винниченка), російських авторів ( М.Гоголя, О.Островського, А.Чехова), твори польських, єврейських, німецьких письменників; сприяв розвиткові українського музичного театру (опери Г.Козаченка, Д.Січинського, С.Монюшка, Б.Сметани). Написав лібрето до опери М. Лисенка «Енеїда».

Велику цінність мають мемуари „Спомини з російсько-турецької війни” (1917) та «Мої театральні згадки» (1907-1929). І.Мар’яненко в праці “Моє життя-моя праця”говорячи про героїчного актора, зазначає: «Я ніколи не забуду його, уже літнього чоловіка, в ролі молодого хлопця Дмитра, в п'єсі М. Старицького «Не судилось». Сцена, де він довідується про те, що його кохана дівчина Катря (М. Заньковецька) любить панича, слова, що в цій сцені ринули з глибини душі Заньковецької: «не судилась я тобі», — ці слова повторював Дмитро Садовського: «не судилась... така моя доля»... повторював голосом, в якому було стільки любові й безнадійності що здавалося, ніби дивною музикою забриніли найніжніші струни людської душі. І в залі, й за кулісами — все завмирало, наступав катарсис... Таких творчих вершин досягають лише геніальні майстри...

„Це був дійсно талант з Божої ласки, бо як відомо, жодної професійної школи він не проходив. Чудові зовнішні дані, музичність, гарний голос (бас-баритон), що, правда, на старість став сиплуватим й глуховатим, величезна інтуїція і здібність швидко, без детального аналізу, схоплювати словесну ідею драматурга й чудово перетворювати її в мистецький образ...» „А як чудово танцював Садовський! Він був надзвичайно оригінальним виконавцем українського танцю. Козачок він танцював так, як ніхто за моєї пам’яті. Він не носився по сцені, як звичайні танцюристи, — весь його танок відбувався майже на одному місці і, здавалося, був побудований так, що у ньому брала участь вся постать. Але скільки грації було в постаті Садовського, в ракурсах голови, які оригінальні й легкі були па! Часто він ніби зупинявся на пальцях, розводив руки, ударяв один об один закаблуками, виразно поводив плечима і кидав на партнерку палкий погляд з великим, але стриманим темпераментом. Лишалося враження, ніби це тільки початок танцю, за яким криється безодня засобів його вияву. Імпозантна постать, мальовничий костюм доповнювали виразний і переконливий у своїй винятковій простоті танок М.К.Садовського. Елемент такого танку мені доводилося спостерігати в народі, на селі”

Пам'ять

У с. Кам’яно-Костуватому – меморіальний музей Садовського на громадських засадах. На його могилі, на Байковому кладовищі в Києві – надгробок (1935, скульптор Е.Фрідман).

1944 року у Києві на його честь названо вулицю та провулок.

У 1957 році ім’я М.Садовського надано Вінницькому обласному музично-драматичному театру.

Бібліографія

Садовський, Карпович Мої театральні згадки : 1881-1917 / Садовський. - К. ; Харків : Держвидав України, 1930. - 120,[1] с. : портр.

Садовський, . Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878 р. / Садовський,. - Репринт. вид. - Кіровоград : [б. и.], 1993. - 94 с.

Садовський М. Українські артисти в Петербурзі: Тріумф українського театру в Петербурзі// Хроніка 2000. - 2003. - №55-56. - с. 581-612

Єлисаветградський вісник, 30 жовтня, 1882, №116.

Пашутін О.М. Історичний нарис м. Єлисаветграда – Єлисаветград, 1887.

Ревуцький, Валеріян. П’ять великих акторів української сцени / Валеріян Ревуцький. - Париж : Видання Першої Укр Друк.у Франції,1955. - 93,[1] с. : портр. - Бібліогр. : с. 93

Тобілевич С.В. Мої стежки і зустрічі. – К., 1959.

Василько В. Садовський та його театр. К. 1962;

Мар’яненко І.О. Сцена, актори, ролі. – К.: Мистецтво, 1964.

Український Драматичний театр, І. К. 1967.

Садовський, . Змова проти світу: політичний нарис. - Норт Батлфорд : [б. и.], 1968. - 31 с. : портр.

Діячі українського театру : Комплект листівок з текстами українською мовою / Укл. П.П.Перепелиця. - К. : Мистецтво, 1982. - 18 листівок.

Корифеї українського театру: Матеріали про діяльність театру корифеїв / Упоряд., вступна ст., приміт. І.О.Волошина. - К. : Мистецтво, 1982. - 307,[2] с. : іл.

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

Геник, Степан Миколайович. 150 великих українців: [Енциклопедія]. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1998. - 297,[2] с. : іл, портр.

Шурапов, Володимир Петрович. Про що мовчить сцена ... : Цикл передач радіожурналу "Криниця" Кіровоградської державної телерадіокомпанії / Володимир Шурапов,. – Кіровоград, 2002. - 235с.

Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності [] / О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька, А. П. Коцур та ін.; за заг. ред.: А. П. Коцура, Н. В. Тереса ; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. - К. : Книги-ХХІ, 2007. - 462,[2] с.

Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності [] / О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька, А. П. Коцур та ін.; за заг. ред. : А. П. Коцура, Н. В. Тереса ; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. - К. : Книги-ХХІ, 2007. - 462,[2] с.

Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності (1841-2008./ За заг. ред. А. П. Коцура, В. П. Коцура, Н. В. Терес. - К.: Книги-ХХІ, 2010. - 686 с. : портр. - Бібліогр. в кінці ст.

Попельницька, О. О. Сто великих діячів культури України [Текст] / О. О. Попельницька, М. В. Оксенич. - К. : Арій, 2010. - 462,[1] с.: портр., фото. - (Сер. "100 великих"). - Бібліогр.: с. 456-460.

Тобілевич В. З артистичної сім’ї Тобілевичів// Народне слово. - 2001. - 13 грудня. - С. 2

Черняк Н. "Із сузір'я корифеїв": 13 грудня - 145 років з дня народження М. Садовського / Черняк Н. // Кіровоградська правда. - 2001. - 11 грудня. - С. 4.

Самайда Т. Корифей українського театру [Текст] / Самайда Т. // Літературна Україна. - 2002. - 5 вересня. - С. 8

Макаренко Г. Важка доля акторів [Текст] : Гастролі Садовського і Заньковецької у Житомирі в дзеркалі тодішньої преси // Культура і життя. - 2003. - 31 грудня. - С. 4

Садовський М. Українські артисти в Петербурзі: Тріумф українського театру в Петербурзі// Хроніка 2000. - 2003. - №55-56. - с. 581-612

Тобілевич, Валентина. Лицарі української сцени: До 155-ї річниці від дня народження Миколи Карповича а (Садовського)// Народне слово. - 2012. - 12 січня. - С. 10

Web-ресурси

«Проект — Єлисаветградський абрис. Персони українського театру.» http://library.kr.ua/kray/abrys/

Меморіальний музей М. Л. Кропивницького http://www.regionalmuseum.kr.ua/muz_kr_u.html

Садовський Карпович Мої театральні згадки http://library.kr.ua/elib/sadovskiy/

Бібліографічний покажчик видань у фондах ОУНБ ім. Чижевського http://library.kr.ua/kray/abrys/sadovsky/bibl.html