Недайкаша Василь Денисович

Матеріал з wiki
Версія від 15:24, 12 листопада 2021, створена Wikiuser (обговорення | внесок) (Створена сторінка: Файл:NedaikashaVD.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Василь Денисович (Донатович) Недайкаша'''</p><p sty...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Василь Денисович (Донатович) Недайкаша

Дата народження — 21.03.1896
Місце народження — с. Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині – с. Глодоси, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, Україна)
Дата смерті — 18.04.1972
Місце смерті — м. Ла Постоль біля Торіньї-сюр-Орез (департамент Йонн) у Франції

Василь Денисович (Донатович) Недайкаша (21 березня 1896, с. Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині – с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області, Україна) – 18 квітня 1972, м. Ла Постоль біля Торіньї-сюр-Орез (департамент Йонн) у Франції) – військовий діяч. Учасник Першої світової війни у складі російської армії, поручик. Наприкінці 1917 – навесні 1918 – один із ватажків Вільного Козацтва у с. Глодоси. Сотник Армії УНР, повстанський отаман, один з керівників зовнішньої розвідки уряду УНР в екзилі. Після Другої світової війни був одним із лідерів Товариства бувших вояків-українців у Франції.

Життя і діяльність

Недайкаша Василь Денисович народився 21 березня 1896 року в селі Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Образ родини Недайкашів – позитивний збірний образ жителя с. Глодоси, хлібороба-українця, сина землі й степу, який був знищений у роки громадянської війни, колективізації та голоду. Всього у Василя було п’ятеро братів та дві сестри. Четверо братів воювали в армії УНР, а також боролися за незалежність України у складі повстанських загонів. Іван загинув у кривавому горнилі війни, а троє братів змушені були емігрувати і основну частину свого життя провели у Франції. Патріотами України були й батьки Василя Недайкаші. Радянська влада жорстоко розправилася з ними за синів. Батько Денис був заарештований і невдовзі, через два тижні, помер у в’язниці, молодший брат Михайло був репресований радянською владою за те, що у 12-річному віці брав участь у повстанських загонах, доля матері та сестер невідомі.

Дитячі роки маленький Василь провів у рідному селі в оселі батька. У семирічному віці вступив до місцевої двокласної початкової школи, яку закінчив у 1905 р. Потім, впродовж чотирьох років, жив у селі, займаючись самоосвітою під керівництвом місцевого вчителя. Василь ріс кмітливим і допитливим, охочим до пізнання історії свого роду і рідного краю. З 1912 року вирішив навчатися у вчительській семінарії Олександрії. Тут же вступив до гуртка патріотичної молоді, де популяризував українську літературу. На літніх канікулах приїздив додому, щоб допомогти батькам по господарству. Часто це був випас коней.

В ході першої світової війни Василя мобілізували до царської армії. В 1915 році він закінчив старшинську школу (Віленську, яка тоді перебувала в Полтаві). Діставши звання прапорщика, вирушив на фронт. Служив у 106-му Уфимському піхотному полку протягом 27 місяців – до початку листопада 1917 року. Тут дістав і поранення. В армії дослужився до рангу поручика. З початком революції 1917 року вступив до місцевого осередка Вільного Козацтва у рідних Глодосах, а згодом і очолив цю організацію. Василь Денисович став учителювати в щойно відкритій 1-й Глодоській гімназії. Старшокласники та більшість викладачів були патріотично й національно спрямовані. Згодом вони поповнили загони Вільного козацтва, а пізніше очолили повстанську боротьбу українських селян проти радянської влади. У серпні 1918 року молодий педагог став студентом Миколаївського вчительського інституту. Наприкінці грудня Василь Недайкаша брав участь у повстанні проти гетьмана Павла Скоропадського. Більшовики переслідували революціонера. У березні 1919 року вони захопили Миколаїв. В. Недайкаша мусив перервати навчання в інституті і повернутися до Глодос.

У червні 1919 року разом з багатьма мешканцями села на короткий час вступив до загонів Нестора Махна, у складі яких на початку вересня 1919 року перейшов до Дієвої армії УНР. При відступі армії УНР захворів на тиф. Згодом, за наказом Ю. Тютюнника, українського військового діяча, генерал-хорунжого армії УНР, повернувся додому для організації селянських повстань, щоб таким чином підтримати майбутній наступ і наблизити відновлення української держави.

Навесні 1920 року на чолі глодоського загону у 60 хлопців приєднався до Дієвої армії УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича Павленка, яка на той час тримала фронт проти більшовиків у районі Ямполя на Поділлі. Василь Денисович Недайкаша почав командувати (1920 – 1922 рр.) 6-м куренем Низових Запорожців 2-ї Запорозької бригади 1-ї Запорозької стрілецької дивізії армії УНР. «Називали їх Низові, або недайкашівці – від прізвища їхнього командира Недайкаші. Курінь був славний у нашій армії – його знали всі», – так відгукувався про них командир кінного полку Чорних Запорожців Петро Дяченко.

Наприкінці листопада 1920 року українська армія вимушена була відійти до контрольованої поляками Східної Галичини. Низові запорожці опинилися в таборі для інтернованих у місті Вадовіце поблизу Кракова. В цей час Василь дістав підвищення в сотники.

З 1928 року Недайкаша керував 1-м (розвідувальним) сектором 2-ї секції (розвідка і контррозвідка) Генштабу Військового міністерства Державного Центру УНР в екзилі. Командуванням УПА за кордоном перед Недайкашею було поставлено завдання у разі його затримання на кордоні і вербовки органами ГПУ погодитися на неї. Так і сталося. Отримавши від чекістів завдання, він повертається у Польщу і кілька років веде подвійну гру. Очолюваний ним сектор, або реферат, мав назву «Наступ» і здійснював розвідувальну діяльність на території УРСР. Зокрема, особисто Недайкаша переходив кордон з Україною та створював на підконтрольній Радянській владі території України мережу розвідувальних пунктів. За визначенням самих співробітників радянських спецслужб, Василь Недайкаша – «грамотний та хитрий ворог». Зокрема, йому вдавалося вести свою гру з розвідкою, вдаючи завербованого агента й надаючи їм дезінформацію в інтересах уенерівців.

NedaikashaVD2.jpg

В липні 1933 року Василь був звільнений з посади начальника реферату «Наступ». З важким тягарем на серці він відійшов від розвідувальних справ і оселився на одній із ферм у Франції, де господарював його брат. А в 1937 році переїхав до м. Ля Постоль біля Торіньї-сюр-Орез (департамент Йонн) де разом із своїм другим братом Порфиром, розпочав господарювати на великій фермі у 100 гектарів.

Василь Недайкаша і під час своєї активної діяльності в період визвольного руху, і після відходу від справ, був і залишався патріотом України та вірним бійцем у боротьбі за незалежність України. У одному з розсекречених Службою Зовнішньої Розвідки України цілком таємних документів Міністерства державної безпеки УРСР, датованому листопадом 1952 року, зазначено: «Наша резидентура предпринимала неоднократные попытки к разоблачению «Жука» (оперативний псевдонім Недайкаші) в двурушничестве и намеревалась его перевербовать, но имея дело с опытным разведчиком, успеха не имела».

У 1939 році В. Недайкаша проживав у місті Сансі (Франція), брав активну участь у діяльності Українського Народного Союзу. У роки Другої світової війни разом зі своїми колишніми побратимами з Армії УНР був ініціатором вступу українських добровольців до Французького іноземного легіону для боротьби з фашистськими загарбниками. Після війни був одним із керівників Товариства колишніх вояків-українців у Франції.

До рідної України, до справи, якій прагнув присвятити все своє життя – учителювати і навчати дітей любові до Батьківщини, він так більше і не повернувся.

Василь Денисович Недайкаша помер після довгої і тяжкої хвороби 18 квітня 1972 року в місті Ла Постоль біля Торіньї-сюр-Орез (департамент Йонн) у Франції.

Увічнення пам’яті

У місті Первомайськ Миколаївської області одну з вулиць названо на честь розвідника-патріота Василя Недайкаші.

Бібліографія

Босько В. М. Недайкаша Василь Донатович (Денисович) // Історичний календар Кіровоградщини на 2016 рік. Люди. Події. Факти : довідник / Володимир Босько ; Департамент освіти і науки Кіровоградської обл. держ. адміністрації, КЗ «КОІППО ім. Василя Сухомлинського». – Кропивницький : Центрально-Українське вид-во, 2015. – С. 68.

Ковирьов, Анатолій Іванович. Василь Недайкаша – глодоський патріот і мислитель, сотник армії УНР, повстанський отаман, державний діяч в еміграції / Анатолій Ковирьов. – Новоукраїнка : [б. и.], 2013. – 257 с. : фото

Тинченко, Ярослав. Недайкаша Василь Донатович // Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921) / Ярослав Тинченко. – К. : Темпора, 2007. – Кн.1. - С. 295-296 : портр., табл., фото.

Горак, Роман. Скарби з Глодосів [Текст] / Р. Горак // Київ. – 2020. – № 5-6. – С. 157-170 : портр. Масенко, Лариса. Лист, що лишився без відповіді : Василь Недайкаша / Лариса Масенко // Кур'єр Кривбасу. – 2007. – № 206-207. – С. 298-308.

Шепель, Ф. Розвідники – наші земляки / Ф. Шепель // Наше місто. – 2017. – 6 квітня. – С. 14; Наше місто. – 2017. – 13 квітня. – С. 14.

Web-ресурси

Агентурна справа «Козаки-розповсюджувачі» (Націоналістичний портал)

Василь Недайкаша (Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них!)

Люди. Події. Факти (Чтиво. Електронна бібліотека. Андрій Руккас. Він стояв на чолі військової розвідки УНР у міжвоєнний період: життя та діяльність сотника Василя Недайкаші).

Недайкаша Василь Донатович (Денисович) (Вікіпедія – Вільна енциклопедія)

Микола Самійленко: Ночуємо – й лишаємо Глодоси (З перших уст: Новини Кіровоградщини)

Українська розвідка оприлюднила документи про спецслужби УНР (Історична правда)

Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь (книга : Скрипник О. В. Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень. – К.: «АДЕФ-Україна», 2020. – 344 с. :іл.)

Хитрий «Жук»: Як кинути НКВС на гроші та дожити до старості (WAS – Журнал вражаючих історій – WAS media)