Мельгунов Олексій Петрович
Олексій Петрович Мельгунов (9 лютого 1722, Санкт-Петербург — 2 липня 1788, Ярославль) — діяч катеринівських часів, масон, «очень и очень полезный человек государству», за словами імператриці; дійсний таємний радник.
Життя і діяльність
Народився 9 лютого 1722 року, син петербургського віце-губернатора. Виховувався в Сухопутному шляхетському корпусі. Добре знав німецьку мову. Був камер-пажом при дворі Єлизавети Петрівни. Командував Інгерманландським піхотним полком. З 1756 року ад`ютант (в чині бригадира) Петра Федоровича, начальник Сухопутного шляхетського корпусу. Створив в корпусі театр, відкрив типографію. Найближчий сподвижник Петра III. 28 грудня 1761 року отримав чин генерал-майор, а в лютому — генерал-поручик; приймав доноси «об умысле по первому и второму пункту». Приймав участь в підготовці важливих законодавчих актів Петра III, які відкривали перспективу прогресивних перетворень (маніфест про знищення Таємної канцелярії, наказ про вольності дворянства та інш.). Петро III подарував йому 1000 душ та землю в столиці, назначив його членом Особливого зібрання при імператорі. 10 лютого 1761 року нагороджений орденом Св. Олександра Невського.
На момент повалення Петра III 28 червня 1762 року він зберіг вірність імператору, за що заплатив арештом й опалою, але Катерина II незабаром запросила його знову на службу і в 1764 році призначила генерал-губернатором Новоросійської губернії. Олексій Мельгунов проявив себе як вмілий та освічений адміністратор.
З іменем Олексія Петровича Мельгунова пов’язано заснування першого освітянського закладу (1763р.) в Єлисаветграді. За ордером коменданта фортеці Святої Єлисавети полковника Ірмина від 7 листопада при фортеці було відкрито школу для дітей офіцерів. Згаданий ордер коменданта було видано на підставі розпорядження Головного командира Нової Сербії генерал-поручика Олексія Петровича Мельгунова.
З його ініціативи у фортеці Святої Єлисавети було засновано першу в Україні друкарню цивільного шрифту. Тут друкувалися бланки для паспортів, свідоцтв та інших документів, 1765 року вийшла перша світська книга надрукована цивільним шрифтом, на Україні. На обкладинці її значилося: “Кофейный дом. Комедия . Печатана в Новороссийской губернии в крепости Святыя Елисаветы». Це була комедія Жан-Жака Руссо. Олексій Мельгунов-один із фундаторів російської археології. За його наказом у 1763 році поблизу Єлисаветграда з науковою метою був розкопаний величезний скіфський курган, відомий потім, як Мельгуновський.
Археологічні розкопки скіфських курганів на Дніпрі (золоті та срібні речі з курганів склали «мельгуновський скарб» в Ермітажі).
Про цю незвичайну особистість мешканцям міста нагадує Міський сад, посаджений за його наказом у 1763 році, який на початку 19 століття називався Потьомкінським, на честь перебування знаменитого фаворита Катерини II у цих місцях. В саду ріс величезний старезний дуб, що своїми розмірами привертав увагу всіх відвідувачів парку. Зріз його до Другої Світової війни знаходився в експозиції Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, а потім згорів у полум’ї пожежі. Спомином про дерево служать лише легенди та поштова листівка кінця 19 початку 20 століття з його зображенням.
В 1765 році Мельгунов був «пожалован в Москву сенатором и Камер-коллегии президентом». Був депутатом Комітету по складанню Нового Укладення (1767), директором державних гуральних заводів. В чині таємного радника з 1777 року і до кінця життя був ярославським, а з 1780 року, ще й вологодським генерал-губернатором. В різні роки в склад краю, який знаходився під його керівництвом, входили вологодські, костромські, архангельські землі. 1 квітня 1777 року прибув в Ярославль. Олексій Петрович сприйняв своє завдання не чисто адміністративно і не обмежувався формальним встановленням введеної на той час Катериною II в Росії системи державного управління. Мельгунов був прибічником управління на основі європейської концепції просвітительського монархізму. Він проводив в життя програму діяльності, яка об`єднала просвітительські та масонські ідеї та ідеали. Віра, закон, милосердя — наріжний камінь мельгунівського правління.
Мельгунов створював губернію з нуля: наносив на карту нові міста, розвивав в них торгівлю та промисловість, стимулював розвиток освіти, культури, благочинності. Організував адміністративний апарат намісництва, боровся з зловживаннями в державних закладах, за зміцнення законності. Провів вивчення території намісництва, організував його топографічний опис. В роки правління Мельгунова були засновані міста Рибінськ, Молога, Пошехоньє, Мишкін, Данілов, Петровськ та Борисоглібськ. Мельгунов допомагав в будівництві заводів та фабрик, надавав пільги купцям. Йому належить проект Північно-Катеринівського каналу, який об`єднав Двіну та Каму. Одним з перших Мельгунов почав реалізацію нової судової реформи.
В нього була репутація добросердечної людини, гуманного чиновника, який засуджував жорстокість, навіть ту, яку дозволяв закон. Відомо, що він добивався покарання поміщиків-ізувірів, використовуючи всі засоби, навіть звертаючись до імператриці. Заснував в’язницю в Коровниках, цивілізував тим самим тюремне ув`язнення. В 1781 році ініціював та виконав секретну місію: організував відправку з в`язниці в Холмогорах в Данію сім`ї брауншвейгського принца Антона Ульріха — потенційних претендентів на престол; при цьому поводився с брауншвейгським сімейством максимально гуманно та благородно.
Плодотворну адміністративну діяльність Мельгунов поєднував з різного роду культурними заняттями. Його працями був забезпечений культурний розквіт в краї. Він намагався перенести в Ярославль всі форми столичного культурного життя. Театри в Ярославлі та Вологді, перша в Росії провінційна приватна типографія, перший російський провінційний журнал, гімназія та училище в Ярославлі, морехідне училище в Холмогорах, притулок для старих та бездомних і система допомоги голодуючим, - все це свідчило про екстраординарний задум намісника, який будував по-новому культуру своєї столиці.
Мельгунов надає Ярославлю риси адміністративного та культурного центру великого намісництва. Під його керівництвом проходило перепланування центру Ярославлю в стилі класицизму, намісник вперше «дал Ярославлю вид европейского города» (краєзнавець В. Лествіцин). В план міста був закладений осмислений ідейний проект. Головні духовні акценти в його ландшафті — храми, які замкнули перспективи вулиць. Ярославські вулиці ведуть до храму, символізуючи шлях християнина.
О.П. Мельгунов великий благочинець в російській провінції XVIII ст. (за межами Петербурга та Москви). В основному на благочинні справи він витратив прибуток від продажу свого ярославського правління Єлагіна острова в Петербурзі (в 1776-1793 рр. — Мельгунов острів) та власності в Москві в районі Тріумфальної площі. Неподалеку від Ільїнської площі ним був створений “Дом призрения ближнего” (1786 р.), який будувався та утримувався за рахунок благочинників, головним з яких був сам Мельгунов, — унікальний в російській провінції тих часів культурний, духовний центр. При цьому Будинку була церква, училище та типографія. Діти та старі люди проживали тут на повному забезпеченні. Мельгунов розповсюдив 400 азбук, які централізовано закупив в Академії наук.
Важливими компонентами масонського просвітництва в Ярославлі стали домашній театр Мельгунова та перший російський провінційний журнал «Уединенный пошехонец», який видавався при безпосередній участі Олексія Петровича.
Мельгунов також зібрав для Ермітажу «некоторые остатки зырянских древних бумаг». Любив науку та цікавився німецькою літературою. Кавалер російських орденів Святого Апостола Андрія Первозваного (1780), Святого князя Олександра Невського (1761), Святого Равноапостольського князя Володимира першого ступеню (1785) та гольштейнського ордена Святої Анни (1762).
Помер 2 липня 1788 року, похований в Лікарняній церкві Всемилостивого Спасо- Толгського монастиря у Ярославлі.
Пам`ять
Богате скіфське погребіння початку VI ст. до н. е. біля українського Єлисаветграда (нині Кіровоград), в розкопках якого приймав участь Олексій Петрович Мельгунов в 1763 році, названо на його честь Мельгуновським
Бібліографія
Кизименко, О. Генерал-губернатор Олексій Мельгунов [Текст] / О.Кизименко // Кировоградский экспресс. - 2001. - 16 августа. - С. 4
Лита могила [Текст] // Народне слово. - 2003. - 7 жовтня. - С. 3
Френчко, Л. Алексей Мельгунов [Текст] : Знаменитости степной столицы / Л. Френчко // Ведомости. - 2006. - 16 июня. - С. 8
Шевченко, С. Чи повернеться пограбоване Мельгуновим золото? / С. Шевченко // Народне слово. - 2009. - 28 квітня. - С. 10
Лутай, О. Літопис землі [Текст] / О. Лутай // Сільське життя. - 2010. - 10 лютого. - С. 2
Кривенко, В. Зникаючі сліди історії [Текст] / В. Кривенко // Народне слово. - 2012. - 29 березня. - С. 14 : фото