Мейтус Юлій Сергійович

Юлій Сергійович Мейтус — (28 січня (15 січня за старим стилем) 1903, Єлисаветград - 2 квітня 1997, Київ) - український радянський композитор, заслужений діяч мистецтв Туркменської РСР (1944) та Української РСР (1948), лауреат Державної премії СРСР (1951), народний артист УРСР (1973), лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1996). Фундатор української радянської опери, автор 17 різноманітних за жанрами опер (з них 4 створені у співавторстві): побутові («Украдене щастя»), історико-епічні («Ярослав Мудрий»), романтично-казкові («Донька вітру», «Лейлі і Меджнун»), героїчні («Молода гвардія», «Абадан»).

Життя і діяльність

Митець з ласки Божої
М.Копиця

Народився в єврейській сім’ї, в родині відомого лікаря у місті Єлисаветград. З 1911 року навчався в Єлисаветградській чоловічій гімназії. В дитинстві виявилися неабиякі музичні здібності, які він успішно розвинув у музичній школі Г. В. Нейгауза, найвідомішій на півдні Росії. Визначально, що в один час з Мейтусом у школі Нейгаузів навчався відомий російський поет А. Тарковський, а раніше — Г. Нейгауз, В. Блуменфельд з братами, К. Шимановський. Уже в одинадцятирічному віці Юлій дає свої перші сольні концерти у чоловічій гімназії, акомпанує відомим музикантам, які гастролювали у Єлисаветграді - П. Цесевичу, П. Журавленку, Л. Сибірякову, В. Келлер, І. Крейніну, М. Чудновському.

Ще з ранніх дитячих років Мейтус захопився композицією, його перші твори, романси та балади на вірші відомих поетів-символістів М. Лохвицької та І. Северяніна, схвалив відомий композитор В. Дешевов.

В 1919 році закінчив музичну школу по класу фортепіано.

У 1923 році Мейтус вступає до Харківського музично-драматичного інституту (тепер Харківський Національний університет мистецтв імені І. Котляревського) до класу професора С. С. Богатирьова. У 1926 році молодий композитор знайомиться з прогресивним театральним режисером Лесем Курбасом, керівником театру «Березіль» та отримує запрошення до співпраці. Музику до 13 вистав, створених у Харкові Курбасом, написав Ю. Мейтус. Це «Пролог» , «Октябрьское обозрение», «Алло, на волне 477», «Мина Мазайло» та «Народний Малахій» за М. Кулішем, «Диктатура» І. Микитенка, «Заповіт пана Ралки» В. Цимбала, «Чотири Чемберлена» та «Тетнулд» Ш. Дадіані, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого.

Після трагічного для нового українського мистецтва знищення театру «Березіль» його правонаступником став новостворений Харківський державний український драматичний театр імені Т. Г. Шевченка (1933 р.), в якому Ю. Мейтус працює над п’єсами «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Загибель ескадри», «Платон Кречет» та «Банкір» О. Корнійчука, «Бастилія Божої матері» І. Микитенка, «Принц Лутоея» В. Курочкіна, «Глибока провінція» М. Свєтлова.

У 1931 році закінчив Харківський музично-драматичний інститут по класу композиції. Нарешті вже популярний в Україні композитор отримує запрошення до Москви, де працює над постановками у МХАТі та Московському драматичному театрі. Мейтус випробовує свої сили і в роботі над музикою до кінофільмів «Стара фортеця» (режисер М. Белінський), «Кондуїт» (Б. Шелонцев), «Іван» у співавторстві з Б. Лятошинським (О. Довженко). У 40-50 роки Мейтус написав музику до вистав за п’єсами Ф.Шиллера, «Навіки разом» Л. Дмитерка. Ю.С. Мейтус – автор перших зразків сучасної естрадної музики, його твори включає до свого репертуару К. Шульженко. Високу оцінку своєї творчості у цей час Мейтус отримує від З. Паліашвілі, Касаки Ямади, Бели Бартока. Музикознавці називають Мейтуса «ентузіастом сучасної теми».

В роки війни Мейтус перебував у Ашгабаді та Іркутську — допомагав створювати туркменську національну оперу («Абадан», «Лейлі і Меджнун», «Махтумкулі»). В Іркутську з киянами поставив власну оперу «Гайдамаки». У 1944 приїхав до столиці України. Юлій Мейтус — спочатку член Харківського обласного відділення Спілки композиторів України, а згодом — його голова. Одночасно викладає у музично-драматичному інституті. Композитор багато уваги приділяв вивченню українського фольклору. Його зустрічі з відомим письменником та бандуристом Гнатом Хоткевичем надихнули композитора на написання обробок українських народних пісень, і це захоплення не полишало автора впродовж всього життя.

І в наш час звучить його новаторська музика, складна, але не позбавлена вищої гармонії. Вона зворушує мелодійністю, національним колоритом, емоційністю та експресією.

Значне місце в творчості Мейтуса посідає вокальна музика. Близько 300 романсів створено композитором на слова Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка, В. Сосюри, А. Малишка, П. Тичини, Д. Павличка, О. Пушкіна та інших. Багато інструментальних та хорових творів написано для дітей.

За оперу «Молода гвардія» композитор отримав звання лауреата Державної премії СРСР (1951), за туркменську національну оперу «Абадан», «Лейлі і Меджнун», «Махтумкулі» — Заслуженого діяча мистецтв Туркменської РСР. Дружина Мейтуса — Олександра Іванівна Васильєва, актриса театру ім. І. Франка, син — Волик, внук — Віктор.