Відмінності між версіями «Медвєдєв Дмитро Миколайович»
| (Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
| Рядок 20: | Рядок 20: | ||
З квітня 1938 — заступник начальника 3-го відділу Біломоро-Балтійського комбінату НКВС СРСР, із квітня 1939 — начальник 3-го відділу Норильського табору НКВС СРСР. У листопаді 1939 Д.М. Медведєв вийшов на пенсію за станом здоров'я і оселився в Підмосков'ї. У лютому 1941 розпочав працювати начальником паливної бази. У червні 1941 року Л.П. Берія, який свого часу звільняв Медведєва, видав наказ про його відновлення в органах держбезпеки і направив до знаменитої "судоплатовської" особливої групи по формуванню партизанських загонів (надалі 4-е Управління НКВС СРСР). | З квітня 1938 — заступник начальника 3-го відділу Біломоро-Балтійського комбінату НКВС СРСР, із квітня 1939 — начальник 3-го відділу Норильського табору НКВС СРСР. У листопаді 1939 Д.М. Медведєв вийшов на пенсію за станом здоров'я і оселився в Підмосков'ї. У лютому 1941 розпочав працювати начальником паливної бази. У червні 1941 року Л.П. Берія, який свого часу звільняв Медведєва, видав наказ про його відновлення в органах держбезпеки і направив до знаменитої "судоплатовської" особливої групи по формуванню партизанських загонів (надалі 4-е Управління НКВС СРСР). | ||
| − | З вересня 1941 — командир розвідувально-диверсійного загону НКДБ СРСР «Митя», який діяв у Брянській області та Білорусі. | + | З вересня 1941 — командир розвідувально-диверсійного загону НКДБ СРСР «Митя», який діяв у Брянській області та Білорусі. |
З червня 1942 — командир розвідувально-диверсійного загону НКДБ СРСР «Переможці». Одним із головних завдань підрозділу було створення розлогої агентурно-диверсійної мережі на території Волинської, Рівненської областей та на Поділлі, забезпечення діяльності розвідника М.І.Кузнєцова. Попри категоричну заборону командування розгорнув розвідувально-диверсійний загін у партизанському з’єднанні чисельністю понад 800 осіб. | З червня 1942 — командир розвідувально-диверсійного загону НКДБ СРСР «Переможці». Одним із головних завдань підрозділу було створення розлогої агентурно-диверсійної мережі на території Волинської, Рівненської областей та на Поділлі, забезпечення діяльності розвідника М.І.Кузнєцова. Попри категоричну заборону командування розгорнув розвідувально-диверсійний загін у партизанському з’єднанні чисельністю понад 800 осіб. | ||
| Рядок 32: | Рядок 32: | ||
Нагороджений 4-ма орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, медалями. | Нагороджений 4-ма орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, медалями. | ||
| − | У 1970 році в СРСР надрукували поштову марку, присвячену Медведєву Дмитру Миколайовичу. | + | [[Файл:Medvedev4.jpg|200px|]] |
| + | |||
| + | У 1970 році в СРСР надрукували поштову марку, присвячену Медведєву Дмитру Миколайовичу. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | [[Файл:Medvedev5.jpg|300px|]] | ||
У м. Брянськ встановлений пам’ятник та меморіальна дошка, його іменем названі вулиці в Москві та Брянську. | У м. Брянськ встановлений пам’ятник та меморіальна дошка, його іменем названі вулиці в Москві та Брянську. | ||
| − | У місті Кіровограді на вулиці, названій на честь Дмитра Медведєва, встановлена меморіальна дошка. | + | [[Файл:Medvedev2.jpg|300px|]] |
| + | |||
| + | У місті Кіровограді на вулиці, названій на честь Дмитра Медведєва, встановлена меморіальна дошка. | ||
==Бібліографія== | ==Бібліографія== | ||
Поточна версія на 12:56, 13 листопада 2013
Медвєдєв Дмитро Миколайович (10 (22) серпня, 1898, м. Бєжиця, Брянський повіт, Орловська губернія – 14 грудня 1954, м. Москва) - командир партизанського загону в роки Другої світової війни, Герой Радянського Союзу(1944), кадровий співробітник НКВС, полковник. Член Спілки письменників СРСР.
Життя і діяльність
Дмитро Миколайович Медведєв народився в м. Бежиця (нині в складі м. Брянськ, РФ) в сім’ї робітника. Закінчив у 1909 році два класи початкової школи та у 1917 — гімназію. З листопада 1917 — секретар приймальні Брянської ради робітничих депутатів, діловод відділу нормування праці робітників металевої промисловості Брянська.
З квітня 1918 — співробітник для доручень при військовому комісарі 3-ї Орловської бригади в складі Червоної армії, воював на Східному та Петроградських фронтах. Член РКП(б) з 1920. Від 1920 — в органах ВУЧК, Державного політичного управління УСРР, НКВС УСРР, НКДБ СРСР.
З травня 1920 — уповноважений, заступник начальника особливого відділу, член колегії Брянської ЧК, з березня 1921 — начальник Старобільської повітової ЧК, із квітня 1922 — начальник особливого відділу Донецького губернського відділу державного політичного управління (ДПУ) УСРР. Від вересня 1922 — уповноважений, начальник секретного відділу Одеського губернського відділу ДПУ УСРР, з квітня 1926 — уповноважений секретного відділу, з березня 1927 — начальник секретного відділу Дніпропетровського окружного відділу ДПУ УСРР, з лютого 1929 — заступник начальника Херсонського окружного відділу ДПУ УСРР, із січня 1930 — начальник Куп’янського окружного відділу ДПУ УСРР, з травня 1930 — заступник начальника Бердичівського окружного відділу ДПУ УСРР, з липня 1930 — начальник особливого відділу Сталінського оперативного сектору ДПУ УСРР.
З червня 1931 — начальник Лубенського районного відділу ДПУ УСРР, із червня 1932 — начальник секретно-політичного відділу Київського обласного відділу ДПУ УСРР, з лютого 1933 — начальник Новоград-Волинського районного відділу ДПУ УСРР, за сумісництвом — начальник особливих відділів 14-ї кавалерійської дивізії та управління начальника робіт по будівництву Новоград-Волинського укріпленого району (комплекс фортифікаційних споруд на східному березі річки Случ). Організував у Новограді-Волинському «зразкову комуну» для безпритульних дітей.
З березня 1934 — начальник Зінов’ївського міського відділу ДПУ/НКВС УСРР, з липня 1935 — слухач Центральної школи Головного управління державної безпеки НКВС СРСР. Партійним осередком школи був виключений із ВКП(б) за зв’язки брата Олександра з «антипартійною групою Г.Мясникова». Однак Дзержинський райком ВКП(б) м. Москва не затвердив це рішення й обмежився доганою.
З листопада 1936 — інспектор при начальникові управління НКВС по Харківській області. У вересні 1937 був звільнений у запас за ст. 38 «в» (неможливість використання в роботі Головного управління державної безпеки НКВС СРСР) Положення про проходження служби керівним складом Головного управління державної безпеки НКВС СРСР.
З квітня 1938 — заступник начальника 3-го відділу Біломоро-Балтійського комбінату НКВС СРСР, із квітня 1939 — начальник 3-го відділу Норильського табору НКВС СРСР. У листопаді 1939 Д.М. Медведєв вийшов на пенсію за станом здоров'я і оселився в Підмосков'ї. У лютому 1941 розпочав працювати начальником паливної бази. У червні 1941 року Л.П. Берія, який свого часу звільняв Медведєва, видав наказ про його відновлення в органах держбезпеки і направив до знаменитої "судоплатовської" особливої групи по формуванню партизанських загонів (надалі 4-е Управління НКВС СРСР).
З вересня 1941 — командир розвідувально-диверсійного загону НКДБ СРСР «Митя», який діяв у Брянській області та Білорусі.
З червня 1942 — командир розвідувально-диверсійного загону НКДБ СРСР «Переможці». Одним із головних завдань підрозділу було створення розлогої агентурно-диверсійної мережі на території Волинської, Рівненської областей та на Поділлі, забезпечення діяльності розвідника М.І.Кузнєцова. Попри категоричну заборону командування розгорнув розвідувально-диверсійний загін у партизанському з’єднанні чисельністю понад 800 осіб.
З березня 1944 — начальник відділення, заступник начальника відділу 4-го управління НКДБ/ МДБ СРСР. За зразкове виконання завдань командування в тилу ворога Дмитру Миколайовичу Медведєву Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 4513). У листопаді 1946 року звільнений у запас. Автор спогадів «Это было под Ровно» (1948; однойменна п’єса у співавторстві — 1949), «Сильные духом» (1951), «На берегах Южного Буга» (1954).
Помер у Москві, похований на Новодівочому цвинтарі.
Пам’ять
Нагороджений 4-ма орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, медалями.
У 1970 році в СРСР надрукували поштову марку, присвячену Медведєву Дмитру Миколайовичу.
У м. Брянськ встановлений пам’ятник та меморіальна дошка, його іменем названі вулиці в Москві та Брянську.
У місті Кіровограді на вулиці, названій на честь Дмитра Медведєва, встановлена меморіальна дошка.
Бібліографія
Медведев Дмитрий Николаевич. На Берегах Южного Буга / Дмитрий Медведев; Худ. В. В. Руденко. - К.: Политиздат Украины, 1987. - 380,[2] с.: ил.
Медведев Дмитрий Николаевич. Сильные духом: Роман / Дмитрий Медведев; Послесл. П. Вершигоры. - Донецк: Донбасс, 1990. - 421,[2] с.
Гладков Теодор Кириллович. Медведев [Текст] / Теодор Гладков. - М.: Мол. гвардия, 1985. - 304 с.: 17 л. ил.; 20 см. - (Сер. "Жизнь замечательных людей " / Сер. биогр. Осн. в 1933 г. М. Горьким)
Гладков Теодор Кириллович. Остаюсь чекистом! [Текст]: О Герое Сов. Союза Д. Н. Медведеве / Теодор Гладков. - М.: Политиздат, 1987. - 124,[2] с.: [2] л. ил.; 17 см. - (Сер. "Герои Советской Родины").
Королев Н. Ф. Отряд особого назначения. М., 1968. Цессарский А. В. Жизнь Дмитрия Медведева. М., 1969.
Web-ресурси
Сайт ГДК им. Д.Н. Медведєва http://www.gdkmedvedeva.ru/medvedev.html
Брянщина - край партизанский http://old.bryanskobl.ru/projects/ravnenie/veterans/destiny/medvedev.html
Герои страны http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=1110