Мацієвич Левко Макарович
Левко Макарович Мацієвич (1 (13 січня) 1877 р., с. Олександрівка Чигиринського повіту Київської губернії (нині Кіровоградська область) — 24 вересня (7 жовтня) 1910 р., Петербург) — талановитий український корабельний інженер, видатний теоретик і практик військово-повітряного флоту, автор багатьох проектів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів .
Левко Мацієвич-перший український авіатор, який віддав своє життя підкорюючи п’ятий океан. Водночас він був одним із найвидатніших українських діячів початку 20 століття, одним із засновників і найактивніших членів Революційної української партії (РУП), послідовним і переконаним українським самостійником.
Життя і діяльність
Левко Макарович Мацієвич народився в сім'ї дрібного дворянина, службовця цукрового заводу, нащадка Святого Арсенія Мацієвича. Батько — Мацієвич Макар Дмитрович, бухгалтер цукроварні в Олександрівці, що її орендував торговий дім братів Яхненків і Симиренка. Мати — Тетяна Федорівна Підгаєцька. Дружина — Олександра. Небіж — Василь Антонович Мацієвич (1913—1981), військовий льотчик часів Другої світової війни, Герой Радянського Союзу. 1886—1895 — навчався у 3-й Київській гімназії на Подолі, де виявив нахил до математики, фізики, хімії, іноземних мов і класичної літератури.
1895 — вступив на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Під час навчання входив до українського гуртка «Студентська громада», який видавав і поширював книги рідною мовою. Серед його друзів тієї пори був, зокрема, Гнат Хоткевич. У цей час Мацієвич демонстративно перейшов на українську мову, розмовляв і листувався нею не лише у колі однодумців, як робила тоді більшість українофілів, а й у сімейному колі, активно долучаючи близьких до української культури. 1900 — разом із Дмитром Антоновичем, Михайлом Русовим, Боніфатієм Камінським та іншими був серед засновників Революційної Української Партії (РУП).
За революційну діяльність навесні 1901 року був виключений з інституту і висланий із Харкова до Севастополя під нагляд поліції. Там він поступив на службу у Севастопольський порт.
Початок 1902 року — захистив диплом за кваліфікацією інженера-технолога (проект комерційного пароплава). Жовтень 1902 року — отримав ще один диплом, представивши до захисту комісії Кронштадтського морського інженерного училища проект броненосного крейсера. Проект одержав найвищу оцінку. Отримав звання корабельного інженера-капітана.
У Севастополі брав участь у спорудженні крейсера 1-го рангу «Очаків», здійснив технічні розрахунки і спостерігав за ходом будівництва і ремонтом суден.
Від березня 1903 року обіймав посади члена приймальної комісії на Севастопольському рейді, старшого помічника суднобудівника по спорудженню броненосця «Іоан Златоуст».
1904 — розробив проект бона Севастопольського порту.
1905 — розробив два проекти протимінних заслон.
1906 — закінчив за 1-м розрядом Миколаївську морську академію в Петербурзі (кораблебудівне відділення).
1907 — закінчив спеціальний курс УОПП (навчального загону підводного плавання) в Лібаві.
Червень 1907 року — у Кілі (Німеччина) спостерігав за будівництвом для російського флоту підводних човнів «Карп», «Карась» і «Камбала».
Грудень 1907 року — призначений спостерігачем за спорудженням субмарин на Балтійському суднобудівному і механічному заводах (Петербург).
1908 — стає помічником начальника конструкторського бюро Морського технічного комітету Російської імперії.
1908 — розробив проект захисту бойових кораблів від атак торпедами.
Автор 14 проектів підводних човнів (деякі ідеї, закладені в них, випередили свій час). На початку 1908 року захопився авіацією, теорією та практикою повітроплавання. Розробив тип літального апарата, здатного піднятися з палуби морського судна. Першим у світі розробив проект авіаносця, розрахованого на 25 літаків. Разом із авіатором Єфимовим здійснив перші нічні польоти, працював над пристроєм, який мав рятувати льотчиків під час вимушеної посадки на воду, почав писати книгу «Повітроплавання у морській війні».
Травень 1910 р. — після створення в Росії Відділу повітряного флоту (шеф — великий князь Олександр Михайлович) Мацієвич очолив групу з семи російських офіцерів, відряджених до Франції для вивчення авіаційного пілотажу (мав також завдання з закупівлі аеропланів). Перебуваючи у Франції, вивчав креслення й авіаційну літературу, багато часу проводив у майстернях, де виготовляли аероплани. Відвідав 7 аеродромів, де детально ознайомився з будовою аеропланів і дирижаблів. Одночасно як голова комісії побував у Брюсселі і їздив до Британії, де оглянув близько 20 систем літальних апаратів. Постійно літав на аероплані «Фарман», одержав посвідчення авіатора № 178 (це фактично означало входження до двох сотень перших у світі льотчиків).
У вересні 1910 року повернувся до Санкт-Петербурга і взяв активну участь у Першому всеросійському святі повітроплавання, де завоював кілька призів і став улюбленцем столичної публіки.
Левко Мацієвич досить активно займався громадською діяльністю. Разом зі своїм інститутським другом Олександром Коваленком (теж офіцером Чорноморського флоту) створив у Народному домі Севастополя самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовував вечори пам‘яті Тараса Шевченка. 1903 — брав участь в урочистостях, присвячених відкриттю в Полтаві пам'ятника І.Котляревському, сфотографувався разом із учасниками свята — видатними діячами українського національного руху (Микола Міхновський, Михайло Старицький, Євген Чикаленко, Микола Аркас, Сергій Єфремов, Олена Пчілка, Михайло Коцюбинський, Леся Українка ).
1904 — начальник Таврійського жандармського управління двічі повідомляє, що Мацієвич перебуває під таємним наглядом «ввиду агентурних указаний на то, что он усиленно агитировал среди рабочих Севастопольского порта». Серед друзів і знайомих Мацієвича були Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Олександр Олесь, Григорій Коваленко-Коломацький, Борис Лазаревський, Костянтин Арабажин, Людмила Василевська (Дніпрова Чайка), Христина Алчевська, Микола Міхновський, Симон Петлюра. Загинув в авіакатастрофі під час польоту над Комендантським полем поблизу Санкт-Петербурга на очах десятків тисяч глядачів, ставши таким чином першою жертвою російської авіації.
Похований на Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври в Петербурзі. На його могилу поклали 350 вінків.
Пам`ять
Фото 2. Пам'ятний камінь на місці загибелі Мацієвича
На могилі Мацієвича за кошти, зібрані всенародними пожертвами, встановлено пам'ятник у вигляді 8-метрової колони з червоного фінляндського граніту (автор — І.Фомін, в майбутньому автор будинку Ради Міністрів України в Києві).
На місці загибелі льотчика покладено гранітну меморіальну плиту (зараз це ріг вул. Аеродромної та Сріблястого бульвару). Неподалік від неї — майдан Капітана Мацієвича.
1911 — при Харківському технологічному інституті відкрито аеросекцію, якій присвоєно ім'я випускника інституту Л. Мацієвича. На головному авдиторному корпусі Харківського політехнічного інституту (колишній технологічний) встановлено меморіальну таблицю на честь Л.Мацієвича.
1997 року на фасаді одного з будинків у містечку Олександрівка встановили меморіальну дошку з написом, що тут народився Л.Мацієвич, «піонер авіації і визначний діяч соціал-демократичного руху України». У краєзнавчому музеї Олександрівки зберігаються матеріали, присвяені видатному авіатору.
Бібліографія
Панченко, В. Небо Левка Мацієвича [] : нарис /Володимир Панченко. - К. : Пульсари, 2009. - 49,[1] с. : фото. -
Памяти авиатора Л.М.Мациевича [Текст] //Час і ми. - 1998. - 11 лютого
Головко, М. На зорі авіації [Текст] / М.Головко //Фізика та астрономія в школі. - 1999. - № 4. - С. 50-53
Головченко, В. Комар С. Два крила Левка Мацієвича [Текст] / В.Головченко; Комар С. //Збірник Харківського історико-філолог. тов-ва. - 1999. - том 8. - С. 3-12
Жаботинський Г. Л.Мацієвич гідний більшого [Текст] /Жаботинський Г. // Вперед. - 2001. - 19 червня. - С. 1
Панченко В. Український Ікар [Текст] / В. Панченко В. // День. - 2002. - 4 жовтня. - С. 8
Білошапка, В. Буревісник [Текст] / В. Білошапка // Вперед. - 2003. - 4 жовтня. - С. 3
Білошапка, В. На честь піонера вітчизняної авіації [Текст] /В. Білошапка // Народне слово. - 2003. - 9 жовтня. - С. 3
Матівос, Ю. Подвиги роду Мацієвичів [Текст] / Ю. Матівос // Голос України. - 2003. - 14 січня. - С. 20-22
Музей налагоджує міжнародні зв`язки [Текст] //Народне слово. - 2003. - 18 грудня. - С. 1
Шевченко, Г. Відчинила двері кімната-музей [Текст] /Г. Шевченко // Вперед. - 2003. - 11 жовтня. - С. 2
Цибульський, М. Кіровоградські охоронці морських рубежів /М. Цибульський // Народне слово. - 2004. - 24 липня. - С. 2
Білошапка, В. Левка Мацієвича пам`ятають і шанують [Текст] / В. Білошапка // Вперед. - 2006. - 4 квітня. - С. 3
Куманський, Б. Присвячено пілоту-земляку [Текст] / Б. Куманський // Народне слово. - 2006. - 16 вересня. - С. 1
Френчко Л. Знаменитости степной столицы [Текст] : Лев Мациевич / Френчко Л. // Ведомости. - 2006. - 14 апреля. - С. 8 ; Ведомости. - 2006. - 21 апреля. - С. 8
Куманський, Б. Шануймося, ми того варті! / Б. Куманський //Народне слово. - 2007. - 1 листопада. - С. 3
Матівос, Ю. Літали двоє друзів [Текст] / Ю. Матівос //Кіровоградська правда. - 2007. - 12 січня. - С. 3
Орел, С. Перед польотом [Текст] / С. Орел //Зеркало недели. - 2007. - № 1, 13 января. - С. 22
Матівос, Ю. Чорноморський флот України / Ю. Матівос //Кіровоградська правда. - 2008. - 1 травня. - С. 14
Семенов, В. "Познавшие чудо полета", або "Апарати, важчі за повітря", в українському небі / В. Семенов // Зовнішні справи. - 2009. - Лютий. - С. 50-53
Гуцалюк, О. Кировоградщина: полет длиной в столетие [Текст] / О. Гуцалюк // Украина-Центр. - 2010. - 25 февраля. - С. 7
Матівос, Ю. Блакитні траси п’ятого океану [Текст] /Ю. Матівос // Кіровоградська правда. - 2010. - 30 березня. - С. 4-5; Кіровоградська правда. - 2010. - 20 квітня. - С. 4-5; Кіровоградська правда. - 2010. - 27 квітня. - С. 4; Кіровоградська правда. - 2010. - 18 травня. - С. 6; Кіровоградська правда. - 2010. - 1 червня. - С. 6
Матівос, Ю. Севастополь співає "Заповіт..." [Текст] / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. - 2010. - 12 березня. - С. 11
Шевченко, С. Піонери інгульського неба або Рік високих ювілеїв [Текст] : 12 квітня - Всесвітній день авіації і космонавтики /С. Шевченко //Народне слово. - 2010. - 13 квітня. - С. 5
Web-ресурси
Сергій Грабовський. Левко Мацієвич – авіатор, інженер, політик //Радіо Свобода, 10.01.2007 http://www.radiosvoboda.org/articleprintview/957419.html
Володимир Жила. Левко Мацієвич - перший український пілот http://www.chota.plast.org.ua/aviohistoriPP.htm
Український Ікар // День, №180, 4.10.2002 http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=72998&mainlang=ukr
Валентин Сандул. Підкорювач "Фармана" //Персонал Плюс, №13(61), 6.04.2006 http://ukrgazeta.plus.org.ua/print.php?ida=355
Ю.Коллард "Спогади юнацьких років" - Торонто: "Срібна Сурма", 1972 http://exlibris.org.ua/kollard/r06.html
Пам'ятник на могилі Л.Мацієвича http://www.adresaspb.ru/arch/adresa_10/10_005/im_10_26_1.htm
Гранітна плита на місці загибелі авіатора http://www.adresaspb.ru/arch/adresa_10/10_005/im_10_27.htm