Мацієвич Левко Макарович

Левко Макарович Мацієвич

Дата народження — 13 (01).01.1877
Місце народження – с. Олександрівка, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія (нині Кропивницький район, Кіровоградська область, Україна)
Дата смерті — 07.10.1910
Місце смерті — м. Санкт-Петербург, Російська імперія
Дата поховання — 11.10. 1910
Місце поховання — м. Санкт-Петербург, Нікольське кладовище

Левко Макарович Мацієвич (01 (13 січня) 1877 р., с. Олександрівка Чигиринського повіту Київської губернії (нині Кропивницький район Кіровоградської області) – 24 вересня (7 жовтня) 1910 р., м. Санкт-Петербург) – український корабельний інженер, автор багатьох проєктів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів тощо, перший український авіатор, громадський і політичний діяч. Один із засновників Української революційної партії.

Життя і діяльність

Левко Макарович Мацієвич народився в сім'ї дрібного дворянина, службовця цукрового заводу. Його батько, Мацієвич Макар Дмитрович, працював бухгалтером на цукроварні, яку орендував в Олександрівці торговий дім братів Яхненків і Симиренка. Мати, Тетяна Федорівна Підгаєцька, була донькою священника сільського приходу Київської єпархії.

У 1886 році Левко вступив до 3-ї Київської гімназії на Подолі, де виявив нахил до математики, фізики, хімії, а також наукової літератури. Разом з тим хлопець любив читати і був добре обізнаний з літературною класикою. Успіхи у вивченні іноземних мов допомогли йому згодом у закордонних відрядженнях.

У 1895 році Мацієвич вступив на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Під час навчання входив до українського гуртка «Студентська громада», який видавав і поширював книги рідною мовою. Серед його друзів тієї пори був, зокрема, український письменник, історик, культурний діяч Гнат Хоткевич.

У цей час Мацієвич демонстративно перейшов на українську мову, розмовляв і листувався нею не лише у колі однодумців, як робила тоді більшість українофілів, а й у сімейному колі, активно долучаючи близьких до української культури. Левко брав участь у студентських заворушеннях, а 1900 року разом із Дмитром Антоновичем, Михайлом Русовим, Боніфатієм Камінським та іншими опинився серед засновників заснував Революційну українську партію (РУП) – першу українську політичну партію Наддніпрянщини. Радикальна позиція Мацієвича виявлялася, втім, не тільки щодо національного, а і стосовно соціального питання. За революційну діяльність навесні 1901 року Левко Мацієвич був виключений з інституту і висланий із Харкова до Севастополя під нагляд поліції. Там він поступає на службу у Севастопольський порт, і лише на початку 1902 року йому було дозволено захистити диплом за кваліфікацією інженера-технолога. За півроку Левко Мацієвич одержує другий диплом, представивши до захисту комісії Кронштадського морського інженерного училища проєкт панцерного крейсера. Проєкт одержав найвищу оцінку. Інженерний талант Мацієвича перемагає в очах керівників військового відомства політичну неблагонадійність: він стає флотським офіцером і одним із керівників спорудження крейсерів «Очаків», «Кагул» і панцерника «Іоан Златоуст».

1906 року Мацієвич здобуває ще одну освіту – закінчує Миколаївську морську академію, спеціалізується на побудові підводних човнів та інших конструкторських розробках.

У 31 рік Левко Мацієвич стає помічником начальника конструкторського бюро Морського технічного комітету всієї Російської імперії. Як вважають суднобудівники, Мацієвич не лише чітко уявляв майбутнє морської авіації, пов’язане із застосуванням гідропланів для розвідки та бомбових і торпедних атак противника, а й справді уперше в світі розробив проєкт цілком дієздатного авіаносця з 25-ма літаками на борту, катапультою та гальмівною системою, яка б обмежувала пробіг літака палубою.

Серед друзів і близьких знайомих коструктора у ті роки були Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Олександр Олесь, Борис Лазаревський, Людмила Василевська (Дніпрова Чайка), Христина Алчевська, Симон Петлюра.

Разом зі своїм інститутським другом Олександром Коваленком, який теж став офіцером Чорноморського флоту, Мацієвич створює в Народному домі Севастополя самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовує вечори пам’яті Тараса Шевченка.

На початку 1908 року Левко Мацієвич захоплюється авіацією і віддається теорії та практиці повітроплавання. Він їде до Франції, тоді найпередовішої у світі авіаційної держави, й одержує посвідчення авіатора № 178 (це фактично означало входження до двох сотень перших у світі льотчиків), вивчає основи авіабудування. У вересні 1910 року Мацієвич повернувся до Санкт-Петербурга, де взяв участь у Першому всеросійському святі повітроплавання, завоював кілька призів і став улюбленцем столичної публіки.

Під час польоту 7 жовтня «Фарман-IV» раптом почав розвалюватися над Комендантським полем поблизу Санкт-Петербурга на очах десятків тисяч глядачів, а сам льотчик випав зі свого крісла, адже кабін у літаках на той час не було, і впав на землю. За кілька днів до останнього свого польоту на великій висоті (а тоді це були цілих півкілометра) Левко Мацієвич дізнався: для експериментів зі створення авіаносця йому виділений корабель і відпущена значна сума грошей. У цей же час він також підписав верстку книги «Повітроплавання у морській війні».

Поховали Левка Мацієвича 28 вересня (11 жовтня) 1910 р. на Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі. На його могилу поклали 350 вінків. Ховали капітана Мацієвича як національного героя – у великому білому катафалку, у супроводі смолоскипоносіїв. За ними мовчки ступала українська «Громада» Санкт-Петербурга – у свитках, вишиванках, із хоругвами. Того дня Невським проспектом, як свідчила поліція, сунула 175-тисячна маніфестація, якої місто не бачило від 1 лютого 1881 р., дня поховання Федора Достоєвського. Лише екіпажів газетярі нарахували 20 тисяч. На похоронах Симон Петлюра поклав вінок з синьо-жовтою та червоною стрічками з написом українською мовою.

В родині Мацієвичів було 7 дітей, але до 60-х років ХХ ст. дожила лише його молодша сестра – Оксана Макарівна. Нащадки роду Мацієвичів нині мешкають у Києві.

Дружина Лева Макаровича, Олександра, після його загибелі вдруге вийшла заміж та згодом емігрувала з донькою до Франції через революційні події 1917 р. Подальша їхня доля не відома.

Пам'ять

• 

  Пам'ятний камінь на місці загибелі Мацієвича

На могилі Мацієвича за кошти, зібрані всенародними пожертвами, встановлено пам'ятник у вигляді 8-метрової колони з червоного фінляндського граніту (автор — І. Фомін, в майбутньому архітектор будинку Ради Міністрів України в Києві).

На місці загибелі льотчика покладено гранітну меморіальну плиту (зараз це ріг вул. Аеродромної та Сріблястого бульвару), неподалік від неї — майдан Капітана Мацієвича.

1911 — при Харківському технологічному інституті відкрито аеросекцію, якій присвоєно ім'я випускника інституту Л. Мацієвича.

На головному авдиторному корпусі Харківського політехнічного інституту (колишній технологічний) встановлено меморіальну таблицю на честь Л. Мацієвича.

1997 року на фасаді одного з будинків у містечку Олександрівка встановили меморіальну таблицю, напис на якій повідомляє, що тут народився Л. Мацієвич, «піонер авіації і визначний діяч соціал-демократичного руху України». У краєзнавчому музеї Олександрівки зберігаються матеріали, присвячені видатному авіатору.

В 2010 році в Олександрівці відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Л. Мацієвич: видатний конструктор, авіатор, український політичний діяч».

Архів родини Мацієвичів, збережений Оксаною Мацієвич, нині знаходиться в родині політика і громадського діяча, одного з нащадків славного роду – Юрія Сахна (м. Київ).

У 2007 році випустили марковані конверти, присвячені Левку Мацієвичу.

18 вересня 2015 року на батьківщині Левка Мацієвича, в смт Олександрівка Кіровоградської області, з ініціативи В. Кобзаря, В. Панченка, І. Петренка на громадські кошти встановлено пам'ятник авіатору скульптора В. Френчка.

31 жовтня 2016 р. на Будинку дитячої творчості в Києві (Контрактова площа, 12) з ініціативи В'ячеслава Брюховецького, Володимира Панченка та письменника Володимира Кобзаря встановлено меморіальну дошку, де, зокрема, викарбувано слова: «У цьому будинку, приміщенні колишньої Третьої київської гімназії, протягом 1886-1895рр. навчався майбутній перший український авіатор, інженер-конструктор, громадський діяч Левко Мацієвич».

З 2017 року в Києві існує вулиця Левка Мацієвича.

13 січня 2017 року на державному рівні в Україні відзначався ювілей – 140 років з дня народження Левка Мацієвича (1877-1910), інженера, авіатора, громадського і політичного діяча.

9 лютого 2023 року у місті Кропивницький вулицю Леваневського перейменували на вулицю Левка Мацієвича.

У місті Львів є вулиця Мацієвича.

Л. Мацієвичу присвятили свої твори О. Блок («Авіатор») та М. Вороний («Ікар»).

Бібліографія

Абаринов Олександр. Про пам'ять і забуття : Перший український пілот Левко Мацієвич / Олександр Абаринов // Дзеркало тижня. – 2012. – № 18 (травень). – С. 15

Білошапка В. Буревісник / В. Білошапка // Вперед. – 2003. – 4 жовтня. – С. 3

Білошапка В. Видатний українець Левко Мацієвич повертається в Олександрівку / В. Білошапка // З перших уст. – 2015. – 24 вересня. – С. 12 : фото

Білошапка В. Левка Мацієвича пам`ятають і шанують /В. Білошапка // Вперед. – 2006. – 4 квітня. – С. 3

Білошапка В. На честь піонера вітчизняної авіації /В. Білошапка // Народне слово. – 2003. – 9 жовтня. – С. 3

Бойко Софія. Тут народився український Ікар / Софія Бойко // Магістраль. – 2015. – № 93: 2-8 грудня. – С. 12 : фото. кол.

Владимиров Владимир. Ночной летун : Мациевич Лев Макарович / Владимир Владимиров // Тайны XX века. – 2018. – № 32. – С. 10-11

Вороний Микола. Ікар [Світлій пам’яті Левка Мацієвича] : вірш / Микола Вороний // Вежа. – 2009. – № 24. – С. 153-154

Гандзій Олександр. Блискуча кар'єра не змінила його ставлення до справи визволення українського народу / Олександр Гандзій // Країна. – 2017. – № 2. – С. 47-50 : портр.

Головко М. На зорі авіації /М. Головко // Фізика та астрономія в школі. – 1999. – № 4. – С. 50-53

Головченко В. Два крила Левка Мацієвича / В. Головченко; С. Комар // Збірник Харківського історико-філолог. тов-ва. – 1999. – том 8. – С. 3-12

Грабовський Сергій. Феномен Мацієвича / Сергій Грабовський // День. – 2016. – 24-25 червня. – С. 21 : фото

Гуцалюк О. Кировоградщина: полет длиной в столетие / О. Гуцалюк // Украина-Центр. – 2010. – 25 февраля. – С. 7

Жаботинський Г. Мацієвич гідний більшого / Г. Жаботинський // Вперед. – 2001. – 19 червня. – С. 1

Інформує марка України //Поштовий вісник. – 2006. – № 6. – С. 4

Конкурс на составление эскизного проекта надгробного памятника авиатору, капитану Л. М. Мациевичу на Никольском кладбище в Александро-Невской лавре в С.-Петербурге // Зодчий. – 1911. – № 14. – С. 163-164 ; № 33. – С. 355

Куманський Б. Присвячено пілоту-земляку / Б. Куманський // Народне слово. – 2006. – 16 вересня. – С. 1

Матівос Ю. Блакитні траси п’ятого океану /Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2010. – 30 березня. – С. 4-5; Кіровоградська правда. – 2010. – 20 квітня. – С. 4-5; Кіровоградська правда. – 2010. – 27 квітня. – С. 4; Кіровоградська правда. – 2010. – 18 травня. – С. 6; Кіровоградська правда. – 2010. – 1 червня. – С. 6

Матівос Ю. Літали двоє друзів / Ю. Матівос //Кіровоградська правда. – 2007. – 12 січня. – С. 3

Матівос Ю. Подвиги роду Мацієвичів / Ю. Матівос // Голос України. – 2003. – 14 січня. – С. 20-22

Матівос Ю. Севастополь співає «Заповіт...» / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2010. – 12 березня. – С. 11

Матівос Ю. Чорноморський флот України / Ю. Матівос //Кіровоградська правда. – 2008. – 1 травня. – С. 14

Небо Левка Мацієвича : спогади, листи, фото / упор. Володимир Кобзар ; авт. передм. Володимир Панченко. – К. : Темпора, 2016. – 255,[1] с. : фото

Орел С. Перед польотом / С. Орел //Зеркало недели. – 2007. – № 1 (13 января). – С. 22

Панченко В. Український Ікар / В. Панченко В. // День. – 2002. – 4 жовтня. – С. 8

Панченко В. Небо Левка Мацієвича : нарис /Володимир Панченко. – К. : Пульсари, 2009. – 49,[1] с. : фото.

Предложение объявить конкурс проектов памятника авиатору Л. М. Мациевичу // Зодчий. – 1911. – № 13. – С. 144-146

Семенов В. «Познавшие чудо полета», або «Апарати, важчі за повітря», в українському небі / В. Семенов // Зовнішні справи. – 2009. – Лютий. – С. 50-53

У Росії відкрили парк на честь нашого земляка // Вперед. – 2020. – 10 червня. – С. 3 : іл.

Френчко Л. Знаменитости степной столицы: Лев Мациевич / Л. Френчко // Ведомости. – 2006. – 14 апреля. – С. 8 ; Ведомости. – 2006. – 21 апреля. – С. 8

Цибульський М. Кіровоградські охоронці морських рубежів / М. Цибульський // Народне слово. – 2004. – 24 липня. – С. 2

Читальник Н. «Ми з Мацієвичем...» : Спогади Олександра Коваленка про Левка Мацієвича / Н. Читальник // Народне слово. – 1995. – 8 червня. – С. 4

Шевченко Г. Відчинила двері кімната-музей /Г. Шевченко // Вперед. – 2003. – 11 жовтня. – С. 2

Шевченко С. Піонери інгульського неба або Рік високих ювілеїв : 12 квітня – Всесвітній день авіації і космонавтики /С. Шевченко //Народне слово. – 2010. – 13 квітня. – С. 5

Шендеровський Василь. Підкорювач двох стихій / Василь Шендеровський // Урядовий кур'єр. – 2012. – 12 вересня. – С. 19 : фото

Web-ресурси

Грабовський Сергій. Левко Мацієвич – авіатор, інженер, політик (Радіо Свобода, 10.01.2007)

Коллард Ю. «Спогади юнацьких років» – Торонто: «Срібна Сурма», 1972

Мацієвич ЛевкоМакарович (Вікіпедія. Вільна енциклопедія)

Сандул Валентин. Підкорювач «Фармана» (Українська газета)

Український Ікар (До 145-річчя від дня народження Левка Мацієвича). Бібліографічний покажчик (ОУНБ ім. Д.І. Чижевського)

Шевелєва Мар'яна. Лев Мацієвич – український патріот, інженер, піонер авіації (Український інтерес. 13.01.2023)