Кобець Григорій Якович

Григорій Якович Кобець

народився — 07.07.1898
місце народження — м. Єлисаветград
дата смерті — 09.09.1990
місце смерті — м. Мінськ
місце поховання — м. Мінськ

Григорій Якович Кобець , справжнє ім'я — Драч Михайло Мусійович (7 липня 1898, м. Єлисаветград (нині Кропивницький) – 9 серпня 1990, м. Мінськ) – білоруський письменник, сценарист, кінодраматург. Член спілки письменників СРСР (1934). Заслужений діяч мистецтв БРСР (1935). Один із засновників білоруського театру і кіно, ініціатор створення республіканської кіностудії, для якої написав сценарії перших білоруських звукових фільмів.

Життя і діяльність

Григорій Якович Кобець, справжнє ім'я – Драч Михайло Мусійович– народився 7 липня 1898 року в м. Єлисаветграді. Деякі літературознавці стверджують, що насправді він народився в 1900 році, а два роки письменник собі додав, щоб в 1914 році попасти на фронт. Михайло Драч народився і жив на Кущівці, потім — на Нижній Биковій, в будинку Кличка. Михайло – позашлюбний син єлисаветградської міщанки Мотрі Драч, у 1915 році усиновлений міщанином Мусієм Сандигою. Навчався Михайло Драч у церковно-приходській школі, Єлисаветградському земському реальному училищі. Підлітком брав участь у Першій світовій війні. Воював Михайло недовго, майже відразу дістав поранення і повернувся до Єлисаветграда. Працював токарем на заводі «Ельворті» (тепер «Червона зірка»), маркувальником на станції Єлисаветград-Товарна (1916-1918 рр.).

Григорій Кобець. Молоді роки.

Літературну діяльність розпочав у єлисаветградських газетах «Наша жизнь» та «Друг народа» (1917-1919 рр.). Вірші, байки, фейлетони підписував: «Робітник Михайло Сандига», «Солдат Михайло Сандига», «Солдат М. С.». Пізніше користувався псевдонімом – Гриша Лохматий (Рыгор Лахматы).

Під час Лютневої революції 1917 року зблизився з анархістами, входив до складу анархістської групи «Набат». У роки громадянської війни служив у Червоноармійському Братському полку, воював у Першій Кінній Армії Буденного. У 1920 році М. Драч брав участь у контрреволюційному заколоті, організованому у Першій Кінній Армії анархістами. У момент викриття заколоту чекістами Михайло тікає, прихопивши чисті бланки з печатками, якими його забезпечили організатори заколоту для вербування людей. Саме тоді майбутній письменник став Ригорем Кобецем (Ригор – прийнята в Білорусії форма імені Григорій). Після багатомісячних блукань Г. Кобець опиняється у Білорусії, пробує нелегально перейти польський кордон. Його затримали прикордонники і відправили у мінську тюрму, де він захворів на висипний тиф. Завдяки дбайливому догляду медсестри, яка потім стала його дружиною, Григорій одужує. Через три роки перша дружина помирає, і він одружується з Софією Риковською, яка народила йому ще трьох дітей (від першого шлюбу Григорій мав сина Миколу) – Євгена, Валентину та Олену.

У 20-ті роки Гриигорій Кобець ще не був професійним письменником – працював кочегаром у лікарні, на мінських заводах "Пролетарій" та "Білорусь". Закінчив три курси Мінського вечірнього робітничого технікуму. Входив до літературного об’єднання «Звенья». У білоруській пресі вірші та оповідання почав друкувати у 1923 р. Писав російською та білоруською мовами. У 1929-1930 рр. завідував сільськогосподарським відділом газети «Рабочий». Працював консультантом, завідуючим сценарним відділом кіностудії «Советская Белорусь» у Ленінграді (1931-1937рр.).

Г. Кобець був ініціатором створення сценарного відділу кіностудії "Советская Белорусь" і фактично першим кіносценаристом молодої кіностудії. Писав сценарії перших звукових фільмів, музичних комедій, сатиричні п'єси. У 1933-му році їде у творче відрядження до Біробіджану, збирати матеріал для сатиричної кінокомедії "Шукачі щастя". Знайомиться з побутом євреїв-переселенців, разом з ними працює золотокопачем у копальнях, полює в тайзі, рибалить на Амурі і одночасно співпрацює з місцевими газетами «Биробиджанская правда», «Тихоокеанская звезда».

Комедія "Шукачі щастя" побачила світ у 1936 році і одразу мала великий успіх, увійшовши до золотого фонду радянського кінематографа. А ще роком раніше Г. Кобець стає членом Спілки письменників СРСР та одержує звання заслуженого діяча мистецтв Білорусії. Окрилений успіхом, Григорій знову їде на Далекий Схід, щоб продовжити роботу над другою серією "Шукачів щастя", яка була перервана у 1938 році арештом. Його звинуватили в шпигунстві на користь Японії, Англії та Польщі. У 1939 році він був виправданий і переїздить до Хабаровська, працює редактором студії кінохроніки (1939-1941рр.). У 1941 році знову заарештований і засуджений на 10 років таборів за поразницькі настрої та наклепи на Сталіна. Відбував покарання на лісоповалі, будівництві залізниць у Тайшеті, Монголії, Забайкаллі.

З 1951 по 1960 р. Г. Кобець був на поселенні у Середній Азії. Працював у радгоспі «Чалдавар», де керував художньою самодіяльністю, охоронцем на виноградниках, помічником пасічника в горах Тянь-Шань, завідуючим хатою-читальнею, клубом, завгоспом у школі.

Григорій Кобець, 1968 рік.

Лише у 1960 році його реабілітували, він зміг повернутися в Мінськ, поновити своє членство в Спілці письменників, отримати квартиру та персональну пенсію республіканського значення. Тоді ж були видані книгами деякі твори письменника. Першим у Білорусії Г. Кобець наважився писати про життя в таборах ГУТАБу: у 1964 році він завершив повість-роздум "Ноїв ковчег". Але вже у 1963-му над ним знову почали згущатися хмари: через "...відсутність ідеологічної та художньої цінності" його твори перестають друкувати, кіносценарії повертають авторові, видавництво не прийняло рукопис його вибраних творів з популярною назвою "Шукачі щастя". Персональну пенсію відібрали, в Компартії не поновили "...за здійснені злочини, обман та нещирість перед партією". Почалося відкрите цькування, кілька разів його викликали на засідання парткомісії, де примушували розповідати автобіографію. Партійні органи Білорусії намагалися політв'язня сталінського ГУТАБу перетворити на карного злочинця.

Незважаючи на це все, Г. Кобець продовжував працювати: вів активне листування з діячами культури різних республік. В Україні – з Віктором Близнецем, журналістом з "Кіровоградської правди" В. Чабаненком, краєзнавцем з Новомиргорода І. Бойком, київським театрознавцем, літературним критиком Ю. Костюком, журналістом з Дніпропетровська М. Чабаном. Але моральні страждання і підірване в таборах здоров'я далися взнаки. Письменник, який зробив вагомий внесок у розвиток білоруської національної культури, пішов з життя розчарований, без єдиної збірки вибраних творів, без серйозного дослідження його творчої спадщини. Помер Григорій Кобець 9 вересня 1990 року у Мінську. Григорій Якович Кобець писав російською та білоруською мовами. Він автор п’єс: «Гута» (1929), «Спаси, Боже!» (у співавторстві з А. Вольним, 1932), «А всё же запою» (1932), «На заставе» (1935), «Мигрень» (1940); лібретто до музичної комедії «Щастливий берег» (1940); одноактних п’єс-комедій: «Тяжелый случай» (1961), «Катавасия брата Гервасия» (у співавторстві з А. Астрейком, 1962), «Ничего себе шуточки» (1962), «Святая тайна» (1965), «Пирожки с червонцами» (1965); співавтор сценаріїв перших звукових фільмів: «Ураган» (1932), «Двічі народжений» (1933), «Шукачі щастя» (1936), «Дніпро у вогні» (1937); кіноповістей: «Герої Балтики» (1939), «Повстання гніву» (1940), а вірш Г. Кобеця «Паровоз», написаний у 1925 р., став популярною комсомольською піснею.

Тривалий час ім’я та творчість письменника замовчувалися. В 1989 році в журналі «Неман» був надрукований його «Ноев Ковчег» (повість була написана в 1964 р.). В 2006 році дочка письменника Олена Кобець опублікувала докладну біографію свого батька «Калі ўцякала сонца» («Когда убегало солнце»), а в 2009 у Мінську вийшла книга «Рыгор Кобец. Выбраныя творы», в яку увійшли п’еса «Гута», кіносценарії, листи із ГУТАБу і спогади. Що до особистості і долі письменника, то це білоруських літературознавців і журналістів цікавить і понині, адже в біографії Драча –Сандиги – Кобеця ще багато білих плям.

Бібліографія

Босько, Володимир Миколайович. Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік. Люди. Події. Факти [] : Історико-краєзнавче видання: Довідник / Володимир Босько ; Управління освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації, Кіровоградський обл. ін-т післядипломної педагогічної освіти ім. В. Сухомлинського, Кіровоградська обл. організація Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. – Кіровоград : Центрально-Українське видавництво, 2007. – С. 106-107 : фото

Босько, Володимир Миколайович. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти [] : довідник / Володимир Босько ; Департамент освіти і науки Кіровогр. обл. держ. адміністрації, КЗ "КОІППО ім. Василя Сухомлинського". – Історико-краєзнавче вид. – Кіровоград : Центрально-Українське вид-во, 2014. – С. 139 - 140: фото

Кобець Григорій Якович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. – К., 2013. – Т. 13. – С.401

Хосяінова Л. М. Літературними стежками Чечори і Бикової / Л. М. Хосяінова // Краєзнавчий вісник Кіровоградщини / Нац. спілка краєзнавців України, Кіровоградська обл. орг., Кіровоградська обл. спілка краєзнавців. – Кіровоград : Центрально-Українське видавництво, 2010. – Вип. 5 . – С.183-189

Багацький Л. Завод Кличка, склад Брайченка, дачі Песецького... та інші фірмові назвотвори обласного центру / Л. Багацький // Наше місто. – 2017. – 9 березня. – С. 3 Про становлення "іменної" промисловості в Єлисаветграді. Автор згадує про юного Михайла Драча (Григорія Кобеця), який працював на заводі Кличка.

Бойко І. І шабля і перо / І. Бойко // Молодий комунар. – 1968. – 17 серпня Про учасника Громадянської війни Кобеця Григорія, що боровся з бандами на Єлисаветградщині.

Босько В. Серед "шукачів щастя" були і наші земляки / В. Босько // Народне слово. – 1996. – 14 вересня. – С. 3 Про нашого земляка, заслуженого діяча мистецтв Білорусії Григорія Кобеця.

Босько В. "Шукачі щастя" – родом із Єлисаветграда / В. Босько // Вечірня газета. – 2010. – 27 серпня. – С. 7 Про найвідоміший фільм радянського кіно довоєнного періоду – кінокомедію "Шукачі щастя".

Степанова, Ольга. В поисках счастья / Ольга Степанова // Украина-Центр. – 2014. – 12 июня. – С. 12-13 Про жизнь и творчество белорусского писателя Ригора Кобеца (он же Михаил Драч, он же Михаил Сандыга, он же Григорий Лохматый). Кобец является автором сценария фильма "Искатели счастья", в котором актер И. Бий–Бродский сыграл одну из главных ролей. Оба – выпускники Eлисаветградского реального училища.

Web-ресурси

Босько Володимир. „Шукачі щастя” – родом з Єлисаветграда

Григорій Кобець: Один із родоначальників Білоруського кіно

Драч Михайло Мойсейович (Ригор Якович Кобець)

Кобець Григорій Якович

Кобець Григорій Якович — Вікіпедія

Лісняк Катерина. Шукач щастя

Степанова Ольга. В поисках счастья.