Карєв Григорій Андрійович

Григорій Андрійович Карєв

народився — 14.02.1914
місце народження — с. Бежбайраки Новоукраїнського району (нині с. Кропивницьке)
дата смерті — 2.11.1992
місце смерті — м. Одеса
місце поховання — м. Одеса

Григорій Андрійович Карєв ( 14 лютого 1914 року, с.Бежбайраки Новоукраїнського району Кіровоградської області — 2 листопада 1992 року, Одеса) — російськомовний український письменник. Нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ст., Червоної Зірки (двома), медалями.

Життя і діяльність

Григорій Карєв народився 14 лютого 1914 року в селі Бежбайраки Новоукраїнського району Кіровоградської області (нині село перейменоване у Кропивницьке на честь видатного корифея українського професійного театру). Батько – Андріан Іванович Карєв, уродженець села Рівне, нащадок суворівського солдата, який оселився на Україні за вислугою років. Андріан Карєв наймитував у поміщика Бутовича. Але за участь у революційних виступах 1905-1906 років., був засланий до Сибіру. Там, у «політичних», вивчився читати і писати. Коли у 1917 році селяни спалили маєток пана Бутовича і поділили між собою його майно, Андріан, на подив усіх, забрав тільки книги з панської бібліотеки: Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Шевченка.

Під час першої світової війни батько Григорія Карєва був поранений. Після революції отримав наділ землі й разом з такими ж бідаками відселився на хутір Оренда (Ново-Петрівка. Організував і очолив селянське споживче товариство, яке під час колективізації перетворилося на колгосп хутора Ново-Петрівка. У 1934 році виїхав до Криму, де працював заступником директора у тютюнорадгоспі. Помер у 1940 році.

Книги, «націоналізовані» батьком з панської бібліотеки, відіграли в житті Григорія Карєва вирішальну роль: він полюбив літературу, під впливом прочитаного почав писати вірші. Мріяв стати поетом і моряком. Після Ровенської семирічки вступити до Херсонської морської школи не вдалося, тож зупинився на Аджамському сільськогосподарському технікумі. Писав багато віршів, надсилав їх до редакцій Херсона і Кіровограда. Деякі з них були надруковані в кіровоградській газеті «Соціалістичний наступ».

В 1931 році голод та матеріальні нестатки змусили юнака покинути технікум і податися до Росії, у Воронеж. Тяжко працював на будівництві заводу. На початку 30-х років у місцевій обласній українській газеті «Ленінський шлях» Григорій Карєв надрукував кілька віршів і фейлетонів.

Григорія Карєва запросили працювати кореспондентом української газети, доручили готувати літературні сторінки. У видавництві «Комуна» готувався до друку збірник його віршів українською мовою. Однак, наприкінці 1932-го українські видання за межами України були ліквідовані, українізація припинена. Газету закрили, збірку поезій пустили в розбір. Колишній редактор (одночасно – заввідділом нацменшин облвиконкому) допоміг безробітному кореспонденту: спочатку Карєв влаштувався секретарем заступника голови облвиконкому, потім інструктором.

У 1936 році Григорій Карєв був призваний на флот. У 1937-му його звинуватили у зв’язках з ворогами народу, виключили з комсомолу, терміново демобілізували. У 24 години наказали залишити Севастополь, у дорозі арештували. Два місяці був між небом і землею: на допити не викликали, наче забули про нього. Потім несподівано звільнили. Не відчуваючи за собою провини, написав рапорт наркому Оборони. Через рік був поновлений у комсомолі, на військовій службі.

Григорій Карєв

Поки вирішувалося питання з реабілітацією, Григорій Андрійович встиг екстерном здати іспити за курс педагогічного училища, заочно вступити на перший курс історичного факультету Курського педінституту, влаштуватись у російській глибинці викладачем історії у школі, написати повість «Вороги». Пізніше уривки з неї друкувалися в журналі «Краснофлотец». У 1940-му році повість, редагована Борисом Лавреньовим, була прийнята до друку журналом «Звезда». Її виходу в світ завадила війна, подальша доля рукопису невідома.

З червня 1941-го, з початком Великої Вітчизняної, Карєв на флоті. Політрук загону моряків був направлений на захист Одеси. Колишній член Військової ради Одеського оборонного району віце-адмірал І.І. Азаров згадував: «У серпні 1941 року мені довелось зустрічати прибулий з Севастополя Четвертий загін моряків-добровольців, в якому політруком першої роти був молодий на той час, могутньої статури політрук Г.А. Карєв… У той день тяжкі обставини склалися у Східному секторі оборони, і прибулий загін моряків вночі, прямо з причалу, був доставлений у саме пекло бою. Моряки билися відчайдушно. Втративши майже половину своїх товаришів убитими й пораненими, вони все ж допомогли нашим частинам зупинити наступ супротивника. У тому бою смертю хоробрих загинув комісар, і Карєв прийняв на себе його обов’язки».

В оточеній Одесі морська піхота була символом мужності. Сміливо йшла в рукопашну, у розвідку, наводила жах на фашистів. У жовтні 1941-го він був контужений і тяжко поранений.

Друге поранення Карєв отримав під Сталінградом. Стройова служба на цьому була закінчена. Після шпиталю очолив курсантську газету фельдшерського Військово-морського училища. Коли випадала вільна хвилина, писав вірші. Їх автографи 1942-43 років зберігаються у музеї. Надзвичайно цікавий примірник газети «Морський фельдшер» від 10 травня 1945 року. На першій сторінці - колаж з портретами Сталіна та командуючих фронтами, указ про оголошення 9 травня святом Перемоги, звернення І.В. Сталіна до народу. На другій - акт про воєнну капітуляцію Німеччини. Перша книга поезій Григорія Карєва «Вымпел» побачила світ у 1945 році.

Відтоді майже 20 років життя нашого земляка були пов’язані з військово-морською пресою. Поїздки по найдальших куточках Радянського Союзу (Заполяр’я, Камчатка, Сахалін, Курильські острови), плавання у Північному Льодовитому та Тихому океанах, знайомства з цікавими людьми давали багатющий матеріал для роздумів і творчості. Закінчив Московську Військово-політичну академію. У відставку вийшов у зв’язку з хворобою у 1960 році, оселився в Одесі. Підполковник, нагороджений орденом Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями. 1960-64 роках – позаштатний кореспондент газети «Известия» на півдні України. У 1964 році прийнятий до Спілки письменників.

Тема мужності – провідна у творчості нашого земляка. Особливе місце займають твори, присвячені обороні Одеси («Пылающий берег», «Твой сын, Одесса!», «Шли мальчишки в огонь»). З приводу «Пылающего берега» (роману про перші дні оборони Одеси) автор зазначив: тема обрана не лише тому, що сам був свідком і учасником шаленого опору ворогу, але й тому, що саме тоді зрозумів, яких втрат боєздатності армії завдали репресії. Здавалося б, у виданні патріотичного роману перешкод бути не повинно. Але у творчому щоденнику Григорій Карєв з гіркотою зізнався: оборона Одеси тривала 73 дні, а роман «Пылающий берег» від редакторів і видавців він боронив більше року. З твору вимагали прибрати гострі кути. Морському піхотинцю, який на власні очі бачив ад, доводили, що він «загущує фарби». Все, що стосувалося репресій на флоті, з роману видалено. У такому вигляді 1966 року «Пылающий берег» опинився на читацьких полицях. Карєв мучився: читач не знає про редакторське свавілля, він прочитає книгу і скаже, що роман пустий і автор пустий. «Шрами епохи» перетворились на справжні шрами серця. За своє життя Григорій Андрійович переніс кілька інфарктів.

Григорій Карєв

Творчим успіхом письменника стала повість «Твой сын, Одесса!» (1969). Її герой – людина, що реально існувала, розвідник одеського підпілля Яків Гордієнко. За відданість Вітчизні 17-річний юнак заплатив власним життям.

Як згадував автор, не треба було вигадувати бойові епізоди, мотивацію вчинків, характери героїв. Документи минулих літ, листи до рідних, написані Гордієнком у тюрмі перед розстрілом, свідоцтва очевидців, спогади соратників і командирів виявилися вищими будь-яких домислів. За книгою створена однойменна п’єса та знятий художній кінофільм «Мальчишку называли капитаном» (Одеська кіностудія, 1973 рік).

У щоденнику Карєв пояснював відданість темі війни. Це - намагання зберегти пам'ять про полеглих для покоління, що народилося після Перемоги.

Непосидюща натура була у Григорія Андрійовича. Він, як у пісні, «привык во все дела впрягаться». Громадська робота (депутат райради, член Президії Одеської обласної секції ветеранів війни, голова правління Одеського відділення літфонду, член бюро секції письменників-мариністів Спілки письменників СРСР, член редакційної колегії Одеської студії художніх фільмів) відбирала багато часу. Крім того, - виступи на літературних вечорах, радіо і телебаченні, численні публікації в пресі. Для творчості хронічно не вистачало часу.

Останнім великим твором, «лебединою піснею» Григорія Карєва став роман «Зеленые орехи» (1985). Життєві обставини головного героя і автора багато у чому збігаються. «Зелені горіхи» для письменника - роман-підсумок, роздум про сенс буття, про те, як жив.

У романі багато реалій Кіровоградщини. Батьківське село називається «Пятиовражье». Пояснення – у щоденнику: «беш» - турецькою «п’ять». Бежбайраки – «Пятиовражье». Збереглися у романі назви слобод, що розкинулися по п’яти байраках: Російська – в ній жили колишні кріпаки, вивезені поміщиком з Саратовської, Нижегородської, Орловської губерній; Солдатська – там жили нащадки суворівських солдат, що одержали за чвертьвікову службу право поселення на землях Новоросії; у Козацькій жили нащадки українського вольного козацтва; у Німецькій – найбагатшій – фахівці, яких поміщики виписували з-за кордону; Татарська – найстаріша - назву свою отримала від того, що за часів Золотої Орди у вкритому верболозом байраку ханські людолови ховали награбоване майно і тримали полонянок. Навіть назви ставків залишені ті самі: Тирло або Луки (колись тут напували поміщицьку худобу), Оренда (землю біля нього поміщик здавав незаможникам за половину врожаю), Родима (там стояла поміщицька садиба з садком і гуральнею).

Колись навколишніми землями володіла родина Фундуклеїв. Один з персонажів розповів легенду про їх походження. Під час подорожі Новоросією Катерина ІІ проїжджала тутешніми місцями. Чумацький шлях, спека степова, корчма при дорозі. Зупинилася перепочити. Корчмар Лейба гарно частував царицю зі свитою, наостанок пригостив горішками – «фундук» звуться. «Хто це?» - спитала Катерина, маючи на увазі прізвище корчмаря. Вельможа подумав, що вона питає про горіхи, яки прийшлися до смаку. «Фундук, ваша величність!» А корчмар і сам не знав свого прізвища, бо дитиною потрапив у ці землі чи то з Валахії, чи то з Греції. «Я хочу знати ім’я мого підданого!» «Лейб», - відповів корчмар. «Фундуклей – вірний слуга вашої високості» - намагався виправитися вельможа. З тієї пори корчмар звався Фундуклеєм. За вдале частування цариця подарувала йому землі і дворянство.

Звісно, ця версія дуже різниться з історичною, але таку розповідь письменник чув у дитинстві. Неодноразово зустрічається в романі прізвище панів Бутовичів, наступних власників Бежбайрак. Увійшов до книги епізод з розгромом їхнього маєтку і «націоналізацією» бібліотеки. Зберегли свої назви навколишні села, згадується завод «Червона зірка», Кіровоград став Степоградом.

Роман, про який йде мова, – не єдиний твір з топонімами Кіровоградщини. Письменник згадує рідні місця у романі «Пылающий берег», оповіданнях «Минута молчания», «Песня над морем».

1985 рік був для Григорія Карєва складним. 280 днів він провів у лікарні.

Працював над книгою «Казак лихой», але перерви в роботі були великі, і зрештою виявилось - книгу на цю ж тему встиг написати інший одесит. Упорядковував архів, вів щоденник.

Після 1985 року нових творів наш земляк не написав. Були публікації у збірках, перевидавалися романи. Полишив цей світ Григорій Карєв 2 листопада 1992 року.

Бібліографія

Основні видання творів Г. Карєва

В гостях у финнов : из блокнота участника похода группы советских кораблей с визитом дружбы в Финляндию / Григорий Карев. – Таллин : Эстон. гос. изд.-во, 1959. – 62 с. : ил.

В морской пучине / Г. А. Карев. – М. : Воениздат, 1961. – 32 с. – Автограф

На океанской волне : (рассказы) / Григорий Карев. – М. : Воениздат., 1962. – 120 с. : ил.

Синее безмолвие : приключенческая повесть / Григорий Карев. – О. : Кн. изд.-во, 1962. – 220 с. : ил. – Автограф авт.

Экипаж «Бедового» / Григорий Карев. – К. : Держвидав худож. л-ри, 1962. – 160 c. : ил.

Тайфун / Григорий Карев. – О. : Кн. изд.-во, 1963. – 152 с., [1] л. портр. : ил.

Одетые в бушлаты : избранное / Григорий Карев. – О. : Маяк, 1964. – 336 с. : ил., [1] л. портр.

Пылающий берег : роман / Григорий Карев. – О. : Маяк, 1966. – 356 с.: ил.

Пылающий берег : роман / Григорий Карев. – Изд. 2-е. – О. : Маяк, 1970. – 400 с. : ил.

Твой сын, Одесса! : героическая повесть / Григорий Карев. – М. : Мол. гвардия, 1972. – 208 с

Пылающий берег : роман / Григорий Карев. – К. : Дніпро, 1974. – 400 с. : ил

Хлеб мой, моя вода : повесть и роман / Григорий Карев. – О. : Маяк, 1974. – 368 с. : ил.

Мандат капитан-лейтенанта Юникова : повести и рассказы / Григорий Карев. – О. : Маяк, 1978. – 224 с.

Одесса – город-герой / Григорий Карев. – М. : Воениздат., 1978. – 176 с., [12] л. ил. : портр

Соленый ветер : стихи / Григорий Карев. – О. : Маяк, 1981. – 56 с.

Шли мальчишки в огонь… : [очерки] / Григорий Карев. – О. : Маяк, 1982. – 216 с. : ил.

Пылающий берег : роман / Григорий Карев. – О. : Маяк, 1983. – 408 с.

Хлеб мой, моя вода : роман, повести, рассказы / Григорий Карев. – К. : Дніпро, 1984. – 552 с.

Зеленые орехи : роман / Григорий Карев. – О. : Маяк, 1985. – 208 с.

Твой сын, Одесса! : повесть / Григорий Карев. – О. : Маяк, 1990. – 297 с. : ил.

Література про життя і творчість

Кіровоградщина у дзеркалі часу: літературне мистецтво [] = Кировоградщина в зеркале времени: литературное искусство = Kirovohrad in the mirror of time: literary arts : фотоальбом / авт.-укл. Олександр Чуднов, Олег Бабенко, авт. ідеї Євгенія Шустер [та ін.] ; за заг. ред. Олександра Чуднова. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. - 73,[2] с. : портр., фото, іл. - (Сер. "Кіровоградщина у дзеркалі часу"). - Текст: укр., рос., англ

Лісняк К. Море стало його поезією, оспіваною у прозі [Текст] : Література / К. Лісняк // Вечірня газета. - 2004. - 13 лютого. - С. 9

Хосяінова Лариса. Спроба портрета на фоні епохи [Текст] / Лариса Хосяінова // Народне слово. - 2014. - 6 березня. - С. 7

Чех Ірина. З плеяди видатних земляків [Текст] / Ірина Чех // Народне слово. - 2014. - 5 червня. - С. 6

Web-ресурси

Спроба портрета на фоні епохи http://www.karpenkokarymuseum.kr.ua/pkar14-02.html

Море стало його поезією, оспіваною у прозі. Григорій Карєв http://www.vechirka.uafor.net/culture/art/1702163504.php

Карєв Григорій Андрійович http://oblast.kr.ua/catalog/k/690-karyev-grigorij-andrijovich-14-02-1914-s-bezhbajraki-nini-s-kropivnicke.html

“Твой сын, Одесса” - Карев Григорий Андреевич http://www.litmir.net/br/?b=169513

Карєв Григорій Андрійович

Одесская областная библиотека для юношества имени В.Маяковского http://mayakovka.od.ua/index.phpoption=com_content&task=view&id=341&Itemid=41