Зеров Микола Костянтинович
Зеров Микола Костянтинович (26 квітня 1890, Зіньків — 3 листопада 1937, Сандармох, Республіка Карелія) — український поет, літературознавець, аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми і перекладач античної поезії.
Життя і діяльність
Микола Костянтинович Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому містечку Зінькові, що на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя місцевої двокласної школи Костянтина Іраклійовича Зерова. Мати Марія Яківна походила з козацького роду Яреськів з-під Диканьки.
Молодший брат Миколи — Михайло — став поетом і перекладачем, відомим під літературним псевдонімом Михайло Орест. Ще один молодший брат — Дмитро Зеров — став ботаніком, академіком АН УРСР.
По закінченні Зіньківської школи, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, Зеров навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903–1908). У 1909–1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.
Микола Зеров (молоді роки)
В 1912 році з’явилися перші друковані статті й рецензії Зерова в журналі «Світло» та газеті «Рада». З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем історії до Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 року — жіночої гімназії. З 1917 року Зеров вчителює у Другій Київській гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства та викладає латинь. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти.
В цей час Микола Зеров увійшов до елітарного гуртка діячів української культури, що сформувався довкола Георгія Нарбута, на зібраннях якого обговорювалися проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки. В 1920 році Микола Зеров одружився із Софією Лободою. В тому ж році вийшли підготовлені ним «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», які стали помітним явищем у літературному житті.
З Києва Миколу Зерова запрошують на роботу в Баришівську соціально-економічну школу, де він працює близько 3 років. Усі вірші його збірки «Камена» (1924) написано саме тут. Також у Баришівці Зеров зробив багато перекладів, написав низку сонетів та сатир-пародій, кілька невеликих оповідань.
1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти (так звався тоді Київський університет). Про лекції Зерова серед студентів ходили легенди. Одночасно викладав українську літературу в кооперативному технікумі та торгово-промисловій школі.
1923 року до Києва повернулося чимало письменників, що об’єднались у рамках АСПИСу. Серед них вирізнялася літературна група, що її стали називати неокласиками, одним з лідерів якої був Зеров. У грудні 1923 року відбулася перша зустріч Зерова з Миколою Хвильовим, коли той приїхав до Києва у складі харківської письменницької делегації «Гарту». Неокласики влаштовують літературні вечори, на яких намагаються згуртувати мистецькі сили, аби спрямувати їх у річище конструктивної праці. Прагнення Зерова розробити спільну платформу для консолідації літературного процесу кваліфікується офіційною владою як замах на ідеологію панфутуристів та гартованців, що викликає різкий спротив.
В 1924 році було надруковано «Камену» — першу збірку віршів Зерова. Автор скромно виправдовував це перед сучасниками потребою розробляти мову і стиль, удосконалювати техніку й синтаксичну гнучкість української поезії. Глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока версифікативна майстерність творів Зерова вражали сучасників. 1925 рік можна вважати вершиною літературно-критичної діяльності Миколи Зерова. Тільки журнал «Життя і революція» розмістив 17 його матеріалів. Були публікації в інших часописах, виступи, лекції перед студентами.
В 1925 році почалася відома літературна дискусія, яка тривала до 1928 р. Початком її вважають статтю Г. Яковенка «Про критиків і критику в літературі» (Культура і побут 1925, 20 квітня) та відповідь на неї М. Хвильового. Зеров-критик стає на бік М. Хвильового. Програма М. Зерова вимагала усвідомлення, осмислення й засвоєння багатств української національної традиції, адже це дасть змогу тверезо й реально оцінити багатьох сучасних літературних авторитетів, перенести на український ґрунт кращі твори європейської класики й сучасної літератури, що, в свою чергу, піднесе «планку художності» та встановить атмосферу здорової літературної конкуренції, а не кон’юнктурного протегування. Особливо дратувала опонентів М. Зерова його вимога замість гурткового протекціонізму запровадити здорову літературну конкуренцію.
З 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях.
Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 року дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки «неокласиків»; фактично ця постанова означала заборону літературної та критичної діяльності Миколи Зерова. Для нього лишалася тільки одна ділянка — історико-літературні студії. Саме на цьому Зеров і зосередився наприкінці 1920-х років. Він писав передмови до творів українських письменників-класиків, які друкувалися у видавництвах «Книгоспілка» та «Сяйво». З цих статей склалася книжка «Від Куліша до Винниченка» (1929 р.). Але на цих позиціях пощастило затриматись недовго. Процес СВУ на початку 1930 року став переломним. «Книгоспілку» було реорганізовано, «Сяйво» закрито. Куліша і Винниченка проголосили фашистськими письменниками. В числі інших у зв’язку з процесом СВУ було заарештовано й Максима Рильського, що стало виразним попередженням для всіх неокласиків.
У лютому-березні 1930 року Зеров був змушений виступити «свідком» на процесі СВУ. Його становище було хитке й непевне. Як і всі українські інтелігенти, він жив під постійною загрозою арешту, в атмосфері погроз і цькування. Самогубство Хвильового в травні 1933 року стало ще однією драмою для Зерова.
Всі останні роки фактично, йому було заборонено займатися творчою діяльністю, а з 1933 — стає небезпечним навіть мовчання. Від Зерова й Филиповича вимагають самокритичних заяв і політичних декларацій.
Софія, Котик і Микола Зерови. Початок 1930-их
Наприкінці 1934 року Зерова було звільнено з університету. Він був змушений шукати будь-яку працю або залишити Україну. Водночас він довідався про те, що за сфабрикованими звинуваченнями було засуджено й розстріляно Григорія Косинку й Олексу Влизька. Переживши ще одну трагедію, — смерть десятилітнього сина — М. Зеров переїжджає до Москви.
У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне. 20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.
На першому допиті він заявив однозначно: «До ніякої контрреволюційної діяльності я не причетний, а отже, співучасників назвати не можу». Пізніше з нього виб’ють інші відповіді. Під час обшуку в нього вилучають дві книжки: «Політика» з дарчим написом «терориста»
Григорія Косинки та роман Пантелеймона Куліша «Чорна Рада». Це були єдині докази існування терористичної організації. Тривалі й надзвичайно виснажливі допити слідчого Літмана, побудовані на погрозах і залякувані, призвели до бажаного для влади результату. 9 липня М. Зеров «розколовся»: «Я признаю себе винним у тому, що приблизно з 1930 року належав до керівного складу контрреволюційної націоналістичної організації, куди, крім мене, входили Рильський і Лебідь». Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1 лютого — 4 лютого 1936 року без участі звинувачених й захисту розглянув судову справу № 0019 — 1936; М. Зерову інкримінували керівництво українською контрреволюційною націоналістичною організацією і згідно з тодішніми статтями кримінального кодексу УРСР трибунал визначив йому міру покарання: десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією приналежного йому майна.
М. Зерова було засуджено на 10-річне ув’язнення. Стільки ж отримали П. Филинович та А. Лебідь, а також інші «учасники групи», котрі познайомилися одне з одним лише під час очних ставок. Дещо менше отримали поет М. Вороний — вісім років, працівник українського історичного музею Б. Пилипенко та педагог із Чернігова Л. Митькевич — по сім років. Вдалося вижити лише Митькевичеві.
Посмертна збірка, видана за кордоном братом Михайлом
Наприкінці зими Зерова та засуджених з ним за тією ж справою відправлено до Карелії за маршрутом: «Ведмежа Гора-Кем-Соловки». В пункт призначення вони прибули у червні 1936 року. За станом здоров’я М. Зеров не міг працювати лісорубом і тому прибирав кімнати господарської служби. Після закінчення роботи, у комірчині сторожа міг займатися перекладами та історико-літературними студіями. За багатьма свідченнями, він завершив багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія. Рукопис цього перекладу пропав або був знищений. Про це пише в листах до дружини. Останній з них датований 19 вересня 1937 року.
9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року. З документів відомо, що Миколу Зерова застрелив капітан держбезпеки Міхаїл Матвєєв.
Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 року вирок Військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанова особливої трійки УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року скасовані, справу припинено «за відсутністю складу злочину». Символічна могила Миколи Зерова знаходиться на Лук’янівському кладовищі в Києві (ділянка 12) разом зі справжньою могилою його сина — Котика (Констянтина) Зерова.
Плита на неіснуючій могилі Миколи Зерова на Лук'янівському цвинтарі в Києві.
Пам`ять
Восени 2007 року на родинній хатині Зерових в Зінькові відкрито меморіальну дошку, на якій чомусь не знайшлося місця Михайлу Оресту (на ній два імені - Микола і Дмитро Зерови). Оце і все пошанування великого майстра словесності на його батьківщині (ще є кілька експонатів у Зіньківському районному музеї).
Бібліографія
Основні видання творів М. Зерова
Зеров, Микола. Твори : В 2 т. / Микола Костянтинович Зеров; Укл. Г.П. Кочур, Д.В. Павличко, Авт.пеpедм. Д.В. Павличко. - К. : Дніпро. - 1990 Т.1 : Поезії. Переклади. - 1990. - 842,[1] с.
Зеров, Микола. Твори : В 2 т. / Микола Костянтинович Зеров; Укл. Г.П. Кочур, Д.В. Павличко, Авт.пеpедм. Д.В. Павличко. - К. : Дніпро. - 1990 Т.2 : Історико-літературні та літературознавчі праці. - 1990. - 594,[7] с.
Зеров, Микола. Вибране : поезії, переклади, дипломна робота / Микола Зеров [та ін.] ; авт. передм., ред.-укл. Микола Сулима ; худ. Сергій Ковика-Алієв. - К. : Укр. письменник, 2011. - 710,[1] с.
Зеров, Микола. Вибране / Микола Зеров ; ред., авт. передм. Максим Рильський, укл. С. Ф. Зерова, авт. приміт. Г. П. Кочура, В. П. Петрова. - К. : Дніпро, 1966. - 539,[1] с.
Зеров Микола. Антологія римської поезії : Катулл. Вергілій. Горацій. Проперцій. Овідій. Марціял / Микола Зеров,. - [Репринт. вид.]. - К. : Час, 1990. - 63,[1] с.
Зеров, Микола. До джерела : історично-літературні та критичні статті / Микола Зеров. - Париж : Життя і школа, 1967. - 271,[1] с.
Зеров Микола. Камена : [Вірші: Переклад] / Микола Зеров,. - [Репринт. изд.]. - К. : Час, 1990. - 76,[3] с.
Зеров Микола. Лекції з історії української літератри : [1798-1870] / Микола Зеров, Ред. В. Дорін, . - Торонто : Мозаїка, 1977. - 271 с.
Зеров, Микола. Нове українське письменство: історичний нарис / Микола Зеров. - Мюнхен : Інститут Літератури. - 1960. - Вип. 1. - 1960. - 306,[2] с.
Зеров Микола. Сонети і елегії / Микола Зеров; Упоряд. С. І. Білокінь. - К. : Час, 1990. - 79,[1] с.
Зеров Микола. Українське письменство / Микола Зеров; Упор. Микола Сулима, Ред. Михайло Москаленко,. - К. : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2003. - 1300,[1] с.
Зеров, Микола. Sonnetarium / Микола Зеров ; ред., авт. післям. М. Орест, авт. передм. В. Державин. - Берхтесгаден : Вид-во "Орлик", 1948. - 196 с.
Література про життя і творчість
Письменники Радянської України. 20-30 роки: нариси творчості: збірник. Вип. 14 / укл. Степан Крижанівський ; ред. М. І. Петросюк. - К. : Рад. письменник, 1989. - 405,[2] с.
Письменники Радянської України: Нариси творчості /Упоряд. С.А.Крижанівський. - К. : Рад. Письменник. - 1986. - Вип. 14. - 1989. - 405,[2] с.
Бернадська, Ніна. Українська література XX століття : Навч. посіб. для старшокласників та вступників до вищ. навч. закладів / Ніна Бернадська,. - 3-тє вид., стер. - К. : Знання-Прес, 2006. - 259 с.
Брюховецький Вячеслав. Микола Зеров, : До 100-річчя від дня нарождення / Вячеслав Брюховецький,. - К. : Знання, 1990. - 48 с.
Видатні діячі України минулих століть = Outstanding Ukrainian personalities of the past : меморіальний альманах / Нац. проект "Золота книга української еліти", Компанія "Євроімідж", Ін-т історії України НАН України, Товариство "Україна - Світ", Ін-т біографічних досліджень ; Віталій Абліцов [та ін.] ; редкол.: Олександер Шокало (гол. ред.) [та ін.]. - К. : Євроімідж, 2001. - 611,[12]
Видатні постаті України : Біографічний довідник / О. В. Бабкіна, Г. К. Базильчук, Г. Ю. Барчан; Редкол.: Г. В. Щокін, М. Ф. Головатий, В. А. Гайченко, Авт.передм. Борис Олійник ; МАУП, Книжкова палата України. - Київ, 2004. - 871 с.
Геник, Степан. 150 великих українців : [Енциклопедія] / Степан Геник,. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1998. - 297,[2] с.
Дивоовид : Антологія української поезії ХХ століття / Микола Вороний [та ін.] ; укл. : Іван Лучук. - Тернопіль : Богдан, 2007. - 783,[1] с.
Золоті рядки української поезії: Розстріляне Відродження / Володимир Свідзінський [та ін.]; укл.: Олег Зав’язкін ; худ.: Олена Перепелиця. - Донецьк : БАО, 2008. - 222,[2] с.
Золота книга української еліти = Golden book of Ukrainian elite : інформаційно-іміджевий альманах: у 6 т. / Нац. проект "Золота книга української еліти"; голова орг. ком. Леонід Кравчук; кер. проекту Олексій Омельченко ; гол. ред. Оксана Онопрієнко [та ін.]. - К.: Євроімідж. - 2001. - 10 річниці незалежності України присвячується. Т. 1. - 2001. - 569,[6] с.
Качуровський, Ігор В. Променисті Сильвети : лекції, доповіді, статті, розвідки : збірка /Ігор Качуровський ; авт. передм. : Михайло Слабошпицький. - К. : Києво-Могилянська академія, 2008. - 766,[2] с.
Куценко Леонід. "Благословенні ви, сліди...": збірка /Леонід Куценко. - Кіровоград : Центрально-Українське вид-во, 1995. - 100,[2] с.
Лавріненко, Юрій. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: Поезія - проза - драма - есей / Юрій Лавріненко; Підгот. тексту, фахове ред. і передм. Михайла Наєнка,. - К. : Просвіта, 2001. - 794 с
Панченко, Володимир. Сонячний годинник. Книга пілігрима /Володимир Панченко. - К. : Темпора, 2013. - 411,[4] с
Попельницька О. О. Сто великих діячів культури України / О. О. Попельницька, М. В. Оксенич. - К. : Арій, 2010. - 462,[1] с.
Розіп’ята муза: антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю: у 2 т. / Львівська міська рада; укл. Юрій Винничук. - Львів : Піраміда. - 2011. - Т. 1 / Іван Журбенко [та ін.]. - 2011. - 621,[1] с.
Розстріляне Відродження. Українська репресована лірика / Володимир Свідзинський [та ін.]. - Донецьк : БАО, 2009. - 254,[1] с . Сверстюк, Євген. Собор у риштованні : документи ІІІ /Євген Сверстюк ; авт. передм. Марк Антонович. - Париж ; Балтимор : Перша українська Друкарня у Франції : Смолоскип ім. В. Симоненка, 1970. - 173 с.
Соловей Елеонора. Українська філософська лірика: Учбовий посібник / Елеонора Соловей, ; Міжнар. фонд "Відродження", Програма "Трансформація гуманіт. освіти в Україні". - К. : Юніверс, 1998. - 366 с.
Українські письменники у спогадах сучасників : у 2 т. / укл., авт. передм., авт. приміт. Іван Лисенко. - К. : Комп’ютерпрес. - 2012. - Т. 1. - 2012. - 415,[1] с. - Іменний покажч. с. 401-412
Українське слово : Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття: У 3 т. /Упоряд., В. Яременко, Є. Федоренко; Наук. ред. А. Погрібний. - К. : Рось. - 1994. - Кн. 1 / Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та ін. - 1994. - 702,[1] с.
Чорне і червоне: 100 українських поетів ХХ сторіччя: антологія : хрестоматія / Микола Вороний [та ін.] ; укл. Борис Щавурський. - Тернопіль : Богдан, 2011. - 1375 с.
Гальчук О. Втеча від "великих ловів", або дві смерті Миколи Зерова / Гальчук О. // Слово і час . - 2006. - № 4. - С. 19-34
Заславський І. Микола Зеров - перекладач : наводяться вислови Є.Маланюка про Зерова, як перекладача / І.Заславський //Дивослово. - 1999. - N 7. - С. 9
Куценко Л.В. Історія одного вірша / Л. В. Куценко // Діалог. - 1995. - № 22. - С. 8
Куценко Л.В. Гуляй Поле Миколи Зерова: Про зв`язки поета з Кіровоградщиною / Л. В. Куценко //Кіровоградська правда. - 1989. - 4 листопада
Куценко Л.В. Гуляйполе Миколи Зерова / Л. В. Куценко // Українська мова і література в школі. - 1991. - № 12. - С. 64-68
Панченко Володимир. Микола Зеров: три літа у Златополі / Володимир Панченко // Народне слово. - 2000. - 13 січня. - С. 3
Web-ресурси
Зеров Микола Костянтинович — Вікіпедія
Зеров Микола :: Творчість, Вірші, поезія. Клуб поезії http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=125&type=tvorch
Вадим Джувага, Микола Зеров: "неокласик" і "терорист" на сайті «Історичної правди» http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/06/17/88788/
Сергій Білокінь: Микола Зеров http://www.s-bilokin.name/Personalia/Zerov.html
Микола Зеров: три літа в Златополі. Газета «День» http://incognita.day.kiev.ua/mikola-zerov-tri-lita-v-zlatopoli.html
Зеров: Від Куліша до Винниченка http://www.twirpx.com/file/355349/
Зеров: До джерел http://www.ex.ua/13180419
Зеров: Нове українське письменство http://www.twirpx.com/file/688392/
Енциклопедична стаття в англомовній Encyclopedia of Ukraine, vol. 5 (1993), а також декілька фото http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages\Z\E\ZerovMykola.htm
«Навколо нас — кати і кустодії» Тріумф і трагедія Миколи Зерова. «Газета День» № 29, 19 лютого 2010 http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/navkolo-nas-kati-i-kustodiyi
Зеров і шантрапа. Хто вбив поета. Український тиждень. 31 березня, 2011. № 12(177) http://tyzhden.ua/Culture/19376/PrintView