Загаров Олександр Леонідович

Матеріал з wiki
Версія від 12:42, 8 лютого 2016, створена Wikiuser (обговорення | внесок) (Створена сторінка: [[Файл:ZavadovskiyBM1.jpg|мини|300px|<p style="text-align:center;">'''Загаров Олександр Леонідович'''</p><p style="text-align:...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Загаров Олександр Леонідович

народився — 17.02.1877
місце народження — Єлисаветград, нині Кіровоград
дата смерті — 12.10.1941
місце смерті — м. Саратов

Загаров Олександр Леонідович (справжнє прізвище Фессінг; 5 (17) січня 1877, Єлисаветград, нині Кіровоград - 12 листопада 1941, Саратов) - російський і український актор та режисер. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1940).

Життя і діяльність

Олександр Загаров (справжнє прізвище - Фессінг) народився в Єлисаветграді у 1877 році. Батько майбутнього актора Леонід Фессінг був викладачем Єлисаветградського кавалерійського училища, а згодом - протягом чверті століття - інспектором Московського художнього театру, заснованого К.Станіславським і В.Немировичем-Данченком. Мати походила з родини землевласника П.Похитонова, відомого у Єлисаветграді громадського діяча.

У 1895 році Олександр вступив до музично-драматичного училища Московського філармонійного товариства до класу Володимира Немировича-Данченка. У 1898 році Костянтин Станіславський та Володимир Немирович-Данченко заснували Московський художній театр, де працювали учні філармонійного училища. В трупі МХТ відбувся дебют О.Загарова-актора. Згодом К.Станіславський у книзі "Моє життя в мистецтві" згадував О.Загарова як одного із перших учнів.

Початок XX століття задав Загарову темп, який він не знижував протягом життя. У 1901-1902 роках митець розпочинає як режисер у Ярославлі. Згодом працює актором і режисером театрів Тифлісу, Риги, Херсона, Києва, театру Корша - у Москві, а у 1911-1916 роках - актором і режисером Олександрінського театру в Петербурзі.

Громадянська війна посіяла хаос, наслідки позначились і на театрі. Ним цікавились мало, актори шукали заробітку. У 1920 році О.Загаров починає гастрольну діяльність.

У 1921-1925 роках О.Загаров перебував в еміграції. На Галичині, що тоді знаходилась під польською владою, він працює керівником Львівського театру "Руська бесіда", а згодом -Ужгородського театру товариства "Просвіта". Загаров майже повторив шлях М.Садовського (Тобілевича), який в ті часи також перебував у Галичині, але не зміг постійно працювати на сцені. Талант Садовського потребував простору. Занепадаючий театр мав підняти О.Загаров.

Восени 1922 року О.Загаров разом з М.Вороним організовує при вищому інституті Лисенка у Львові драматичну школу і стає її провідним викладачем. В Галичині Загаров поставив цикл п'єс В.Винниченка, в т.ч. "Гріх", "Закон", "Брехня", з великим успіхом йшов "Ревізор" Гоголя, де О.Загаров грав Городничого.

У 1926 році він повертається на Україну. Працює режисером Дніпропетровського українського драматичного театру. У 1927 році в Харкові було утворено ще один столичний театр. Від назви району міста, де знаходився, він отримав найменування: Харківський Червонозаводський державний український драматичний театр. Мистецтвознавець Я.Мамонтов свідчив, що увазі до цього театру міг позаздрити навіть "Березіль".

Далі Олександр Леонідович працював актором і режисером в театрах Пензи, Владивостока, Хабаровська і Коврова. Саме в м. Коврові Івановської області у 1939 році відбулось святкування 40-річчя сценічної діяльності митця. Серед вітальних адрес на ім'я ювіляра прийшли телеграми від В.Немировича-Данченка, В.Качалова, О.Кніпер-Чехової, О.Яблочкіної, М.Жарова. Чимало поздоровлень Олександр Леонідович отримав від своїх учнів. До їх числа належали народні артисти СРСР О.Гоголєва, Н.Ужвій, О.Сердюк. У 1940 році О.Л.Загарову було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв РРФСР.

Олександр Загаров - один із засновників Донецького драматичного театру.

Коли почалась Велика Вітчизняна війна він сумував, що через вік вже не може захищати Вітчизну зі зброєю в руках. Потайки від знайомих став донором, щоб бути корисним суспільству. Помер О.Л.Загаров наприкінці 1941 року (12.11), не доживши до свого 65-річчя.

Пам’ять

Переінакшивши слова самого майстра, можна стверджувати: життя О.Л.Загарова було сповнене сенсу, адже досвід і знання він передав вдячним учням, що продовжили його справу.

Бібліографія

Митці України: Енциклопедичний довідник / Упорядники: М. Г. Лабінський, В. С. Мурза. За редакцією А. В. Кудрицького. - К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. - 848 с. - С. 253

Мистецтво України: Біографічний довідник / Упорядники: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. За редакцією А. В. Кудрицького. - К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. - 700 с. - С. 248-249

Чернявский А. О.Загаров. Біографія //Театральне мистецтво. - 1922. - Вип. 1. - С. 4-5

Нікєєв В. Олександр Загаров і український театр. К., 1969.

Шевченко С. Учень Немировича-Данченка /С. Шевченко //Ведомости Плюс. - 2010. - 16 июля. - С. 7

Черняк Н. Він народився у Єлисаветграді /Черняк Н. //Молодіжне перехрестя. - 2007. - 18 січня. - С. 4

Босько В. Під псевдонімом Загаров: Виповнилося 125 років від дня народження видатного театрального діяча Олександра Фессінга / В. Босько // Народне слово. - 2002. - 19 листопада. - С. 3

Леоненко Р. Олександр Загаров на службі українському театру [Текст] / Леоненко Р. // Культура і життя. - 2002. - 23 січня. - С. 1, 4

Боньковська Олена. Олександр Загаров і Україна / О. Боньковська // Просценіум. - 2002. - № 1(2) . - С. 102-105

Леоненко Р. Олександр Загаров у Державному драматичному театрі (Київ, 1918–1919 рр.): організаційні аспекти / Р. Леоненко // Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. - 2013. - Вип. 13. - С. 191-203. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvkkarogo_2013_13_17.pdf

Web-ресурси

Олександр Загаров

Енциклопедія сучасної України

Олена Боньковська. Олександр Загаров і Україна