Відмінності між версіями «Завадський Михайло Ромулович»
| Рядок 14: | Рядок 14: | ||
| − | Михайло Ромулович | + | Завадський Михайло Ромулович народився 2 жовтня (20 вересня за старим стилем) 1848 року в Одесі в дворянській родині. Навчався в 2-й Одеській чоловічій гімназії, після закінчення якої 1867 року вступив на історико-філологічний факультет Імператорського Новоросійського університету. Під час навчання Михайло Завадський мав можливість спілкуватися з викладачами університету – відомими вченими, професорами Ф.І. Успенським, В.І. Григоровичем та іншими. |
| − | + | Після закінчення навчання у 1871 році М. Завадський отримав направлення до Єлисаветграда на посаду викладача російської мови, словесності та історії земського реального училища. | |
| − | |||
| − | + | Із серпня 1872 року ці ж предмети Михайло Ромулович почав викладати і в Єлисаветградській жіночій гімназії. | |
| − | |||
| − | |||
| − | + | Випускники училища згадували Завадського як розумну людину й талановитого педагога. Він був справедливим, послідовним і вимогливим до себе та інших. За ці якості земство у 1876 році без вагань призначило Михайла Завадського директором училища (після смерті першого директора З. Коленка). Михайло Ромулович походив з дворянської родини та був заможною людиною, але постійно відстоював права на освіту дітей з незаможних сімей. | |
| − | + | Михайло Завадський ще в другій половині ХІХ ст. пропагував ті педагогічні ідеї, які значно пізніше впровадили видатні педагоги Макаренко та Сухомлинський. Думки М. Завадського були авторитетними та визнавалися тогочасними педагогами, з якими він активно листувався (серед них був Лев Толстой). | |
| − | |||
| − | + | Директор не мирився із недоліками системи та недолугою політикою міністерства освіти, відкрито критикував погляди міністра Дмитра Толстого щодо реальної освіти, виступав проти політизації школи. | |
| − | |||
| − | Після | + | Цікавим є те, що в часи дії Емського указу, що вийшов у 1876 році, М. Завадський порушував питання української мови: «Як тільки завідування школами перейде до рук громадськості, – писав педагог, – питання про малоросійську мову отримає правильне і нормативне вирішення». |
| + | |||
| + | Михайло Ромулович багато уваги приділяв кадровій політиці: на посаду учителя історії запросив випускника Імператорського Новоросійського університету Володимира Ястребова, якому судилося стати найвизначнішим дослідником історії нашого краю. Він підтримував Ястребова і допомагав йому у створенні при училищі музею з цікавою археологічною, нумізматичною та архівно-історичною колекціями. | ||
| + | |||
| + | У цьому ж році М. Завадський умовив приїхати до Єлисаветграда свого учителя, видатного вченого-славіста Віктора Григоровича. Після його раптової смерті Михайло Ромулович виступив ініціатором спорудження у нашому місті пам’ятника Григоровичу, що й було здійснено 1892 року. | ||
| + | |||
| + | У 1879 році Завадський запросив до Єлисаветграда академіка портретного живопису Петра Крестоносцева, який у 1880 році відкрив при реальному училищі вечірні рисувальні класи для всіх охочих, незалежно від віку, статі й станової належності. Подібного закладу з підготовки художньої освіти не мало жодне інше місто. | ||
| + | |||
| + | За сприяння М. Завадського в училищі була відкрита і тривалий час працювала метеорологічна станція, яка давала зведені дані про погоду. Її обслуговували учні на чолі з викладачем Гаврилом Близніним. | ||
| + | |||
| + | Завдяки директорові в училищі була запроваджена система заходів, які цікавили учнів, згуртовували їх; проводилися різнопланові виставки мистецького та природничого спрямування; були започатковані народні читання, літературні ранки та вечори. | ||
| + | |||
| + | Заслугою М. Завадського як керівника реального училища було редагування та видання журналу «Педагогический вестник»: перший в Україні педагогічний часопис, незалежний від Міністерства народної освіти, виходив з березня 1881 по січень 1883 року. Видання призначалося для педагогів та батьків всієї країни, на його сторінках пропагувалися передові педагогічні погляди й думки найважливіших питань педагогічної науки того часу. Часопис був авторитетним серед педагогічної журналістики кінця ХІХ – поч. ХХ ст. | ||
| + | |||
| + | Журнал складався з п’яти розділів: «Школа в Росії», «Народна школа», «Школа за кордоном», «Огляд книг і часописів педагогічного змісту», «Оголошення». | ||
| + | |||
| + | «Педагогический вестник» можна було передплатити в Єлисаветграді, Одесі, Харкові та Санкт-Петербурзі за чотири карбованці на рік. Часопис також розсилався безкоштовно по всіх віддалених школах Єлисаветградського повіту. | ||
| + | |||
| + | Напрямок та ідеї часопису не влаштовували реакційне правління міністерства освіти. У зв'язку з цим у 1883 році міністр Дмитро Толстой заборонив видання часопису, не затвердив Михайла Завадського на посаді директора училища та перевів його служити на Кавказ. Єлисаветградське земство не хотіло відпускати М.Р. Завадського – педагогу запропонували місце викладача реального училища, але він був уже призначений міністерством на іншу посаду. | ||
| + | |||
| + | На Кавказі Михайлу Ромуловичу вдалося зробити блискучу кар’єру, не зраджуючи власних переконань: директор гімназії у Ставрополі, інспектор Кавказького учбового округу, почесний мировий суддя Тифліського окружного суду – це неповний перелік посад, які обіймав М. Завадський у той період. | ||
| + | |||
| + | Михайло Ромулович продовжував писати статті педагогічного спрямування для офіційних та приватних видань, які присвячувалися проблемам виховання в нижчих і середніх навчальних закладах. | ||
| + | |||
| + | Також він уклав перші мінгрельський та абхазький букварі, залишаючись вірним своєму кредо: навчання у національній школі має здійснюватись рідною мовою. | ||
| + | |||
| + | Під керівництвом Завадського було видано «Праці барона П. К. Услара» в 6 томах. | ||
| + | |||
| + | У низці досліджень педагог проаналізував форми сванетської, абхазької та удинської мов; уклав «Сването-російський збірник слів», «Збірник матеріалів для опису місцевостей і племен Кавказу», «Граматику кюринської мови». | ||
| + | |||
| + | Після 15 років служби на Кавказі М. Завадський набув величезного досвіду роботи в і з 1901 року став попечителем Кавказького навчального округу. | ||
| + | |||
| + | У 1906 році Михайла Завадського обирають сенатором, у зв’язку з чим він разом із родиною переїздить до Санкт-Петербурга. | ||
| + | |||
| + | Про діяльність М. Завадського в Санкт-Петербурзі збереглося мало матеріалів. Відомо, що як сенатор і член судового департаменту Урядового Сенату, він брав участь у розробці законопроєктів і положень, які стосувалися освіти, а також у реформуванні системи освіти з 1906 по 1917 рік. | ||
| + | |||
| + | Михайло Ромулович – автор законопроєктів та положень: «Про реформу середньої школи», «Про вищі навчальні заклади», «Про підготовку учителів нижчої школи», «Про підготовку учителів середньої школи», «Положення про початкові училища», «Положення про підготовчі училища та гімназії». | ||
| + | |||
| + | Після жовтневого перевороту 1917 року відомий педагог працював звичайним викладачем у Ленінградському сільськогосподарському інституті. | ||
| + | |||
| + | Помер Михайло Завадський у 1926 році в Ленінграді. | ||
==Бібліографія== | ==Бібліографія== | ||
Версія за 11:15, 24 квітня 2023
Михайло Ромулович Завадський (02 жовтня (20 вересня) 1848, м. Одеса, Новоросійська губернія, Російська імперія – 1926, м. Ленінград {нині – м. Санкт-Петербург, Росія}) – педагог, громадський діяч, редактор, видавець, один із фундаторів Єлисаветградського земського реального училища, засновник першого в Україні педагогічного часопису «Педагогічний вісник».
Життя і діяльність
Це була розумна людина і талановитий педагог,
якого шанували викладачі й любили реалісти.
Завадський умів залучити до занять усіх учнів.
Він прищеплював їм любов до літератури,
а головне — виховував їхні душі.
Марина Тарковська, письменниця, редактор, критик
Завадський Михайло Ромулович народився 2 жовтня (20 вересня за старим стилем) 1848 року в Одесі в дворянській родині. Навчався в 2-й Одеській чоловічій гімназії, після закінчення якої 1867 року вступив на історико-філологічний факультет Імператорського Новоросійського університету. Під час навчання Михайло Завадський мав можливість спілкуватися з викладачами університету – відомими вченими, професорами Ф.І. Успенським, В.І. Григоровичем та іншими.
Після закінчення навчання у 1871 році М. Завадський отримав направлення до Єлисаветграда на посаду викладача російської мови, словесності та історії земського реального училища.
Із серпня 1872 року ці ж предмети Михайло Ромулович почав викладати і в Єлисаветградській жіночій гімназії.
Випускники училища згадували Завадського як розумну людину й талановитого педагога. Він був справедливим, послідовним і вимогливим до себе та інших. За ці якості земство у 1876 році без вагань призначило Михайла Завадського директором училища (після смерті першого директора З. Коленка). Михайло Ромулович походив з дворянської родини та був заможною людиною, але постійно відстоював права на освіту дітей з незаможних сімей.
Михайло Завадський ще в другій половині ХІХ ст. пропагував ті педагогічні ідеї, які значно пізніше впровадили видатні педагоги Макаренко та Сухомлинський. Думки М. Завадського були авторитетними та визнавалися тогочасними педагогами, з якими він активно листувався (серед них був Лев Толстой).
Директор не мирився із недоліками системи та недолугою політикою міністерства освіти, відкрито критикував погляди міністра Дмитра Толстого щодо реальної освіти, виступав проти політизації школи.
Цікавим є те, що в часи дії Емського указу, що вийшов у 1876 році, М. Завадський порушував питання української мови: «Як тільки завідування школами перейде до рук громадськості, – писав педагог, – питання про малоросійську мову отримає правильне і нормативне вирішення».
Михайло Ромулович багато уваги приділяв кадровій політиці: на посаду учителя історії запросив випускника Імператорського Новоросійського університету Володимира Ястребова, якому судилося стати найвизначнішим дослідником історії нашого краю. Він підтримував Ястребова і допомагав йому у створенні при училищі музею з цікавою археологічною, нумізматичною та архівно-історичною колекціями.
У цьому ж році М. Завадський умовив приїхати до Єлисаветграда свого учителя, видатного вченого-славіста Віктора Григоровича. Після його раптової смерті Михайло Ромулович виступив ініціатором спорудження у нашому місті пам’ятника Григоровичу, що й було здійснено 1892 року.
У 1879 році Завадський запросив до Єлисаветграда академіка портретного живопису Петра Крестоносцева, який у 1880 році відкрив при реальному училищі вечірні рисувальні класи для всіх охочих, незалежно від віку, статі й станової належності. Подібного закладу з підготовки художньої освіти не мало жодне інше місто.
За сприяння М. Завадського в училищі була відкрита і тривалий час працювала метеорологічна станція, яка давала зведені дані про погоду. Її обслуговували учні на чолі з викладачем Гаврилом Близніним.
Завдяки директорові в училищі була запроваджена система заходів, які цікавили учнів, згуртовували їх; проводилися різнопланові виставки мистецького та природничого спрямування; були започатковані народні читання, літературні ранки та вечори.
Заслугою М. Завадського як керівника реального училища було редагування та видання журналу «Педагогический вестник»: перший в Україні педагогічний часопис, незалежний від Міністерства народної освіти, виходив з березня 1881 по січень 1883 року. Видання призначалося для педагогів та батьків всієї країни, на його сторінках пропагувалися передові педагогічні погляди й думки найважливіших питань педагогічної науки того часу. Часопис був авторитетним серед педагогічної журналістики кінця ХІХ – поч. ХХ ст.
Журнал складався з п’яти розділів: «Школа в Росії», «Народна школа», «Школа за кордоном», «Огляд книг і часописів педагогічного змісту», «Оголошення».
«Педагогический вестник» можна було передплатити в Єлисаветграді, Одесі, Харкові та Санкт-Петербурзі за чотири карбованці на рік. Часопис також розсилався безкоштовно по всіх віддалених школах Єлисаветградського повіту.
Напрямок та ідеї часопису не влаштовували реакційне правління міністерства освіти. У зв'язку з цим у 1883 році міністр Дмитро Толстой заборонив видання часопису, не затвердив Михайла Завадського на посаді директора училища та перевів його служити на Кавказ. Єлисаветградське земство не хотіло відпускати М.Р. Завадського – педагогу запропонували місце викладача реального училища, але він був уже призначений міністерством на іншу посаду.
На Кавказі Михайлу Ромуловичу вдалося зробити блискучу кар’єру, не зраджуючи власних переконань: директор гімназії у Ставрополі, інспектор Кавказького учбового округу, почесний мировий суддя Тифліського окружного суду – це неповний перелік посад, які обіймав М. Завадський у той період.
Михайло Ромулович продовжував писати статті педагогічного спрямування для офіційних та приватних видань, які присвячувалися проблемам виховання в нижчих і середніх навчальних закладах.
Також він уклав перші мінгрельський та абхазький букварі, залишаючись вірним своєму кредо: навчання у національній школі має здійснюватись рідною мовою.
Під керівництвом Завадського було видано «Праці барона П. К. Услара» в 6 томах.
У низці досліджень педагог проаналізував форми сванетської, абхазької та удинської мов; уклав «Сването-російський збірник слів», «Збірник матеріалів для опису місцевостей і племен Кавказу», «Граматику кюринської мови».
Після 15 років служби на Кавказі М. Завадський набув величезного досвіду роботи в і з 1901 року став попечителем Кавказького навчального округу.
У 1906 році Михайла Завадського обирають сенатором, у зв’язку з чим він разом із родиною переїздить до Санкт-Петербурга.
Про діяльність М. Завадського в Санкт-Петербурзі збереглося мало матеріалів. Відомо, що як сенатор і член судового департаменту Урядового Сенату, він брав участь у розробці законопроєктів і положень, які стосувалися освіти, а також у реформуванні системи освіти з 1906 по 1917 рік.
Михайло Ромулович – автор законопроєктів та положень: «Про реформу середньої школи», «Про вищі навчальні заклади», «Про підготовку учителів нижчої школи», «Про підготовку учителів середньої школи», «Положення про початкові училища», «Положення про підготовчі училища та гімназії».
Після жовтневого перевороту 1917 року відомий педагог працював звичайним викладачем у Ленінградському сільськогосподарському інституті.
Помер Михайло Завадський у 1926 році в Ленінграді.
Бібліографія
Михайло Завадський: редактор-видавець “Педагогического вестника”//Босько, Володимир Миколайович. Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік. Люди. Події. Факти: Історико-краєзнавче видання: Довідник / Володимир Босько. - Кіровоград: Центр.-Укр. вид-во, 2007. - С.23-29.
Мосіяшенко, Володимир Андрійович. Історія педагогіки України в особах [Текст]: Навчальний посібник / Володимир Мосіяшенко, Леніна Задорожна, Олександр Курок. - Суми: Університетська книга, 2005. - 266,[2] с. - Бібліогр. : с. 2662-266.
Педагогический вестник: Издаваемый в г. Елисаветграде Херсонской губ.: Выходит 2 раза в месяц кроме каникулярного времени / Ред.-издатель М.Р. Завадский. - Елисаветград: Тип. А. Гольденберга. - 1881. - № 1-19. - 1881. - 162 с., паг. сплошная
Сенатор Михайло Завадський (1848-1926 рр.) [Текст] // Єлисавет. - 1993. - 25 лютого. - С. 1,3
Чернишенко, Ірина Анатоліївна. Михайло Завадський - педагог, громадянин, сенатор / Ірина Чернишенко. - 2-ге вид. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2011. - 131 с.: портр., 4 іл., фото. - (Сер. "Єлисаветградське коло"). - Текст: укр., рос. - Бібліогр.: с. 90-94
Чернишенко І. "Неабиякий педагог..." [Текст]: Михайло Ромулович Завадський (1848-1926) / І.Чернишенко // Рідна школа. - 1998. - № 4. - С. 16-17
Чернишенко Ірина Анатоліївна. Педагогічна діяльність та спадщина М.Р.Завадського: 13.00.01-теорія та історія педагогіки: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук / Ірина Чернишенко; КДПУ ім. В.Винниченка. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1998. - 17 с.
Чернишенко Ірина Анатоліївна. Педагогічна діяльність та спадщина М.Р.Завадського (1848-1926): 13.00.01-теорія та історія педагогіки: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук / Ірина Чернишенко; КДПУ ім. В.Винниченка. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1998. - 179 с. - Бібліогр.: с.156-179.
Чернышенко Ирина Анатольевна. Педагогическая деятельность и наследие М.Р.Завадского (1848-1926): 13.00.01-теория и история педагогики: Диссертация на соиск. ученой степ. канд. пед. наук / Ирина Чернышенко; КГПУ им. В.Винниченко. - Кировоград, 1998. - 201 с. - Библиогр.: с.179-201.
WEB-ресурси
Завадський Михайло Ромулович// Матеріали з вікіпедії - вільної енциклопедії[Електронний ресурс] . - Назва з екрану.