Гельбах Павло Олександрович
Павло Олександрович Гельбах (псевдонім Гельбак) (17 квітня 1916 р. м. Єлисаветгад, Херсонська губернія, Російська Імперія (сучасне м. Кропивницький, Кіровоградська область, Україна) – 22 вересня 2008 р. острів Руський поблизу м. Владивосток, Росія – російський радянський прозаїк, драматург, публіцист, журналіст.
Життя і діяльність
Гельбах Павло Олександрович (псевдонім Гельбак) – російський радянський прозаїк, драматург, публіцист, журналіст народився в м. Єлисаветграді 17 квітня 1916 року (за свідченням сина Олександра 17 квітня 1914 року).
Сім’я майбутнього письменника проживала у будинку Сікорського на вулиці Миргородській (нині вулиця Шульгіних). Батько, Олександр Львович, працював фармацевтом на земському аптечному складі. Мати, Євгенія Олександрівна (уроджена Ткаченко), була модисткою. У родині Гельбахів підростали четверо синів, Павло був найменшим. У 1918 році, коли Павлику було 2 роки батько помер.
Початкову і середню освіту Павло Гельбах здобув у Зінов’євській фабрично-заводській школі № 4. Хлопцеві легко давалися гуманітарні дисципліни: він любив читати, декламувати вірші, став членом драматичного гуртка, яким керувала викладачка російської літератури Таїсія Олексіївна Бадіна. У школі Павлові поталанило на викладача української літератури. Ним був директор школи Микита Панасович Глоба, людина колоритна, схожа на запорізького козака, який зійшов з картини Іллі Рєпіна. Він знав і любив українську літературу і передав цю любов своїм учням.
Закінчивши фабрично-заводську дев'ятирічку, Павло вступив на навчання до будівельного технікуму, провчився там рік і поїхав до брата Сергія, який служив у Оренбурзі. Пошук життєвого шляху був довгим і нелегким: було навчання у школі морських льотчиків, залізничному технікумі, медичному інституті, інституті журналістики. Серед багатьох своїх професій Павло Олександрович обрав журналістику. Після школи морських льотчиків, де він працював у газеті «Льотчик-Сталінець», молодий журналіст працює в газетах Таганрога, Баку, Горького (Нижній Новгород). З 1938 року П.О. Гельбах – власкор «Комсомольской правды». Журналістика привела його на комсомольську роботу: спочатку в Горьківський обком ВЛКСМ, а згодом в ЦК ВЛКСМ. Орденом «Знак Почета» була відзначена робота П.О.Гельбаха по організації оборонних споруд на знаменитому заводі «ГАЗ», створенні молодіжних ремонтних бригад практично біля лінії фронту, участь у формуванні військових частин у Підмосков’ї, що вирушали на передову. З 1943 року Павло Олександрович – член редколегії «Комсомольской правды», завідуючий відділом робітничої молоді.
У 1944 році, відразу після звільнення Прибалтики, П. Гельбах був відряджений до Вільнюса, з дорученням створити республіканську російськомовну газету «Советская Литва». Посаду головного редактора цієї газети він обіймав до 1947 року. Потім, за рекомендацією ЦК Компартії Литви, став заступником головного редактора російського випуску журналу «Комуніст» (1947-1986), одночасно працював кореспондентом «Литературной газеты» у Литві, Латвії, Естонії.У 1952 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС.
Гельбах був знаний у Литві і як російськомовний літератор, автор романів, повістей і п’єс, які з успіхом ішли на сцені Вільнюського російського драматичного театру. Тут у Павла Олександровича з’явився псевдонім Гельбак. У першому номері «Советской Литвы» лінотипістом була зроблена помилка у прізвищі головного редактора. Замість останньої букви «х» з'явилася буква «к» Під таким прізвищем він і увійшов у літературу.
Павло Олександрович Гельбак – перший російський літератор у Прибалтиці, який став членом Спілки письменників СРСР. Він організував та багато років очолював російську секцію Спілки письменників Литви, керував виданням літературного альманаху «Советская Литва». Багаторічна дружба поєднувала Павла Олександровича з письменниками-земляками: Арсеном Тарковським, Семеном Трегубом та з литовським поетом Едуардасом Межелайтісом. Зустрічався він із К.Паустовським, Б.Лавреньовим, М.Шагінян, В.Сосюрою, А Малишком, М.Рильським, М.Бажаном, С.Жураховичем, І.Шамякіним, П.Бровкою. Цим зустрічам присвячена книга нарисів «Книги с автографами».
Вірним супутником в житті була його дружина Наталія Василівна, яка теж була журналісткою. У Павла Олександровича і Наталії Василівни двоє синів і донька.
Останній раз до Кіровограда Павло Олександрович приїздив у 1975 році. В автобіографічній повісті «Ехали дрожки...» та у книзі спогадів «Напрасно прожитые годы?..» він розповідав про рідне місто, з теплотою згадував свою родину: матір, братів, дядька Арсена Ткаченка.
Після розпаду Радянського Союзу, який став крахом комуністичних ідеалів, яким служив з юності, особистою трагедією в житті, П. Гельбах переїздить на Далекий Схід до сина Олександра і поселяється на острові Руський поблизу м. Владивостока. Тут він продовжує літературну працю: пише повісті «Напрасно прожитые годы?..» и «Наташка с острова Русский», співпрацює з місцевими періодичними виданнями, з крайовим відділенням Спілки письменників РФ.
22 вересня 2008 року Павла Олександровича не стало. Похований поряд з дружиною на кладовищі острова Руський, поблизу м. Владивосток.
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора;
два ордени «Знак Пошани»;
звання «Заслужений діяч культури Литовської РСР».
Бібліографія
Гельбак П.А. Дни беспокойные: публицист. повесть / П. А. Гельбак; [ил. Э. Кучайте]. – Вильнюс: Vaga, 1970. – 391 с.: ил.
Гельбак П.А. Ехали дрожки...: повести и очерки / Павел Гельбак. – Вильнюс: Vaga, 1984. – 399 с.
Гельбак П.А. Земляки: повести / П. А. Гельбак. – Вильнюс: Вага, 1975. – 383 с.
Гельбак П.А. …И вся жизнь: три повести об одной жизни / П. А. Гельбак. – Вильнюс: Vaga, 1980. – 486 с.
Гельбак П.А. Мой сверстник: роман / П. А. Гельбак. – Вильнюс: Гослитиздат, 1959. – 468 с.
Гельбак П.А. Мы – журналисты: повести / П. А. Гельбак; [ил. К. Скроманас]. – Вильнюс: Vaga, 1974. – 391 с.: ил.
Гельбак П.А. Наследники: роман и повести / П. А. Гельбак. – Вильнюс: Vaga, 1981. – 504 с.
Гельбак П. А. Ночи бессонные: повесть / П. А. Гельбак; [ил. Р. Дочкуте]. – Вильнюс: Vaga, 1965. – 299 с.: ил.
Гельбак П.А. Срочно в набор: записки старого журналиста / П. А. Гельбак. – Вильнюс: Минтис, 1984. – 271 с.
Гельбак П.А. Сын чекиста: роман / П.А. Гельбак; авт. предисл. Э. Межелайтис; худ. И. Брюлин. – М.: Мол. гвардия, 1974. – 240 с.
Знаменні і пам’ятні дати квітня // Народне слово. – 2011. – 7 квітня. – С. 8
Ільченко А. Зустріч з письменником [П. О. Гельбахом] / А. Ільченко // Наддніпрянська правда. – 1975. – 12 квітня
Лісняк К. «Звідси почалось моє знайомство зі світом ...» / К. Лісняк // Вечірня газета. – 2004. – 27 серпня. – С. 8
Сухов М. Кіровоградський син чекіста / М. Сухов // Червона зірка. – 1975. – 24 травня
Web-ресурси
Гельбахи (Студия «Паруса» Общества изучения Амурского края)
Гельбах Павло Олександрович.(Вечірня газета)
Iсторичний календар Кіровоградщини на 2016 рік. (ОУНБ ім. Д.І.Чижевського. DC. Metadata)