Відмінності між версіями «Величковський Анатолій Євгенович»
| Рядок 14: | Рядок 14: | ||
Скользит по книге бытия? | Скользит по книге бытия? | ||
| − | Анатолий Величковский</b> | + | Анатолий Величковский</b>.</p> |
Поточна версія на 18:06, 14 січня 2015
Величковський Анатолій Євгенович (14 грудня 1901, м. Єлисаветград Херсонської губернії (нині м.Кіровоград – 2 січня 1981, Париж) - поет і прозаїк російського зарубіжжя.
Життя і діяльність
Но как же выбрать, неизвестно, Свой путь в творении чужом? Не так ли жизнь моя земная, Жизнь полузрячая моя, Прекрасных строк незамечая, Скользит по книге бытия? Анатолий Величковский.
Анатолій Величковський народився в м. Єлисаветграді і навчався в Єлисаветградській гімназії. Його батько Євген Величковський викладав у кавалерійському училищі, сім’я мешкала в одному з його корпусів. У 1919 році полковник Є. Величковський був Єлисаветградським повітовим комісаром. Вісімнадцятирічним юнаком Анатолій вступив у Білу Армію. З 1920 року жив у Польщі, працюючи керуючим великого маєтку. Далі переїхав до Франції, працював чорноробом на металургійному заводі в Каннах, водієм нічного таксі в Ліоні. Під час другої світової війни остаточно переселився до Парижа. Завжди захоплювався поезією. Друкуватися почав з 1947 року. Перша поетична збірка Величковського «Обличчям до обличчя» побачила світ у відомому російському паризькому видавництві «Рима» у 1952 році. Друга збірка Величковського «З миру по нитці» вийшла у 1974; третя «Про стороннє» - в 1979; четверта «Нерукотворне світло» була видана посмертно у 1981році. «Ключ до моїх віршів, - говорив Величковський, - відчай. Він і зробив мене поетом. Розпач - втрата батьківщини, загибель старої Росії, загибель природи в наше технічне століття». Відомий літературний критик Юрій Іваск писав про Анатолія Величковського: «Він відчував себе переможеним», проте «знаходив у собі ліричну силу оспівувати не тільки прикрощі, а й радощі». Життя для Величковського розділене на «верховний зоряний шлях і темний цей». Навколишній світ несе мало радості:
«Дивлюся у вікно, а у вікнах стільки мороку,
Що вистачить мені його на цілий рік».
Сучасність відштовхує його у всіх її проявах. Тільки єднання з природою ще дає можливість жити на цій землі.
Власне, Величковський був продовжувачем «тютчевського напрямку». Про його поезію схвально відгукувався Іван Олександрович Бунін. Багато віршів навіяні ностальгією за Україною.
Помер Анатолій Величковський 2 січня 1981 року в Парижі, де його і поховали.
Пам’ять
Анатолій Величковський за робочим столом
Бібліографія
Леонидов В.В. Величковский Анатолий Евгеньевич(1(14)-ХІІ.1901,Варшава - 2.1.1981,Париж) [Text] / В.В.Леонидов // Литературная энциклопедия Русского Зарубежья 1918-1940 Писатели русского зарубежья. - М.,1997. - С. 101-102
Фесенко Т. А. Е. Величковский [Текст] / Т. Фесенко // Новый журнал. - 1982. - № 147. - С. 58-6
Перелешин В. Памяти Анатолия Величковского [Текст] / В. Перелешин // Новый журнал. - 1981. - № 144. - С. 140-1
Босько В. Анатолій Величковський - поет відчаю та ностальгії [Текст] : Повернення поета / В.Босько // Народне слово. - 2002. - 11 квітня. - С. 3
Автограф [Текст] / Олег Бондар [та ін.] // Народне слово. - 2012. - 21 червня. - С. 10
Web-ресурси
Земляки: А.Е. Величковский http://library.kr.ua/elmuseum/zem/velich/6.html
Анатолий Величковский: Библиографический указатель http://library.kr.ua/elmuseum/zem/velich/index.html
Величковский Анатолий Евгеньевич http://belrussia.ru/page-id-1410.html