Бойко Вадим Леонідович
Бойко Вадим Леонідович (5 листопада 1962 р., м. Світловодськ Кіровоградської області – 14 лютого 1992р., м. Світловодськ) – тележурналіст, народний депутат України 1-го скликання (18.03.1990–14.02.1992).
Життя і діяльність
Вадим Леонідович Бойко народився 5 листопада 1962 року в місті Світловодську, Кіровоградської області. Батько – Бойко Леонід Миколайович, працював замдиректора ЗМК у м. Світловодськ, мати – Бойко Марта Наумівна – інженер. Навчався Вадим Бойко у Світловодській середній школі №2, де і почалося захоплення юнака журналістикою. Перші спроби пера друкувалися у міськрайонній газеті «Наддніпрянська правда». Закінчивши школу з золотою медаллю, у 1979-му році, у неповні 17 років зразу вступив до Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка на факультет журналістики, закінчив університет з відзнакою. Зовсім скоро перспективний студент перетворився на провідного журналіста. Після закінчення університету у 1984-му році мав можливість стати власкором по Україні газети ««Комсомольская правда», але добровільно поступився цим престижним місцем однокурсниці Ользі Мусафіровій.
Вадим Бойко тоді став працювати старшим редактором програм для молоді УТ-1, а згодом, – ведучим студії «Гарт», яка стала найбільш прогресивною телевізійною програмою того часу на УТ. Водночас, він був позаштатним кореспондентом найпопулярнішої в СРСР програми «Взгляд» Центрального телебачення та співпрацював з зірками журналістики Владом Листьєвим, Олександром Любимовим, Володимиром Мукусєвим. Першим на українському телебаченні підготував сюжети: «Про Голодомор в Україні 1932–1933 років», «Перепоховання в Києві Василя Стуса», «Правда про Чорнобильську трагедію», «Невдала спроба державного перевороту в Литві», «Як закривали «Взгляд», «Контрольна для кременчуцького прокурора» та інші. Він рішуче виступав за справжню свободу слова, становлення конкурентноспроможного українського телебачення, проводив журналістські розслідування в пошуках «золота КПРС», загубленої бібліотеки Ярослава Мудрого (став першим журналістом, якому вдалося в рамках цього розслідування відзняти сюжет у резиденції найвищого керівництва УРСР в Міжгір`ї). Постійно виступав на сторінках газет «Комсомольская правда», «Комсомольское знамя», «Независимость». Гострі публіцистичні матеріали В. Бойка завжди охоче друкували столичні і навіть зарубіжні газети.
Журналістська діяльність стала сходинкою у велику політику. Правдиве слово популярного телеведучого завжди справляло враження на людей, тому й довірили йому представляти інтереси громади у Верховній Раді. 18 березня 1990 року Вадим Бойко обраний народним депутатом України 1-го скликання (від Кременчуцького-Автозаводського виборчого округу № 320 за ініціативою молодіжного дискусійного політклубу «Пульс часу»). Вадим Бойко був заступником голови постійного комітету з питань гласності і засобів масової інформації Верховної Ради України та рішуче виступав за справжню свободу слова, становлення конкурентноспроможного українського телебачення. Йому вдалося відновити цікаву публіцистичну передачу «Три кольори», яка була директивно закрита керівництвом. За його ініціативою ВР прийняла такі закони, які діють до сьогодні й захищають права журналіста.
Вадим Бойко трагічно загинув 14 лютого 1992 року у своїй київській квартирі при суперечливих обставинах: офіційне розслідування трактувало подію, як нещасний побутовий випадок (вибух газу), колеги та однодумці і досі вважають, що Вадима вбили за вказівкою «режиму». Прокуратура тричі відкривала та закривала кримінальну справу «в зв’язку з тим, що осіб, причетних до його загибелі не було знайдено» (таку офіційну відповідь отримали батьки Вадима). Журналістські розслідування, яких було чимало за ці понад 20 років, лише ставлять під сумніви версії про нещасний випадок. Похований Вадим Леонідович Бойко на кладовищі у м. Світловодську.
ПАМ’ЯТЬ
З прізвища Вадима Бойка починається сумний список загиблих журналістів на стелі пам`яті, що відкрита в Києві в 2005 році. Посмертно Вадим Бойко нагороджений орденом Литовської республіки за сюжет про події в Литві. У Кременчуці та Світловодську на честь Вадима Бойка названо вулиці, на яких встановлено барельєф та пам'ятні дошки. Трагічно загиблому журналістові Світловодськ присвоїв звання Почесного громадянина міста. На Полтавщині засновано іменну обласну премію Вадима Бойка в царині журналістики. У 2002 році засновано Всеукраїнський щорічний конкурс присвячений журналісту, що загинув при виконанні своїх професійних обов’язків – Вадиму Бойку.
