Відмінності між версіями «Балановська Леоніда Миколаївна»
| (Не показано 6 проміжних версій цього користувача) | |||
| Рядок 8: | Рядок 8: | ||
| − | <p style="text-align: | + | <p style="text-align:right;">'''Її голос був здатний відобразити будь-яке почуття від найніжнішого ліризму до приголомшливого '''драматизму.'''<br /> |
| − | С. Левик'''</p> | + | '''С. Левик'''</p> |
Балановська (по чоловікові Екскузовіч) Леоніда Миколаївна народилася в сім'ї бухгалтера. У дитячі роки жила в Єлисаветграді. Перші музичні знання отримала від матері-піаністки. Співу навчалася в Петербурзькій консерваторії (клас С. Цехановської) з 1902 по 1906 роки. У 1905 році дебютувала на оперній сцені, виконавши партію Джоконди ("Джоконда" А. Понк'єллі), замінила захворілу італійську співачку Л. Берленді на сцені Петербурзької "Нової опери" (антреприза А. А. Церетелі). Вражений творчою сміливістю і майстерністю Леоніди Балановської італійський співак Т. Руффо подарував їй свою фотографію з автографом: "Блискучій Джоконді мадам Балановській із захопленням!". Навесні 1906, на концерті в Петербурзі, вперше виконала партію Кундри (опера "Парсифаль" Р. Вагнера). У тому ж році дебютувала в партії Валентини на сцені петербурзького Маріїнського театру. У 1907 – 1908 роках виступала в Києві (антреприза С. Брикіна), в 1908-1919 і 1925-1926 роках була солісткою Московського Великого Театру, в 1919-1922 роках співала в Севастопольському оперному театрі, в 1922 році - в Ростові-на-Дону, в 1926-1933 роках (в деяких джерелах до 1928 року) - у Харківському театрі опери та балету. Артистка володіла голосом величезного діапазону, що дозволяв їй виступати в таких різних за характером партіях, як Февронія («Сказання про невидимий град Китеж и диву Февронию»), Кармен, Амнеріс; Мюзетта («Богема») та інших. Вважалася однією з кращих виконавиць вагнерівського репертуару, перша виконавиця на московській сцені партій Ортруди («Лоенгрін», 1902) і Брунгільди («Загибель богів», 1911). У 1916 виконала партію Маргарити в «Засудженні Фауста» Берліоза. Її голос "був здатний відобразити будь-яке почуття від найніжнішого ліризму до приголомшливого драматизму" (С. Левик). Л.В. Собінов відзначав її іскристий темперамент і безпосередність виконання. Її оперний репертуар налічував близько 40 партій - від драматичного та легкого сопрано до меццо-сопрано. Неодноразово виступала в концертах під керуванням В. Сафонова, в 1918 - перед червоноармійцями в Єлисаветграді виконувала твори М. Мусоргського і Р. Вагнера в ансамблі з піаністами Генріхом Нейгаузом і Каролем Шимановським. У 1921-1922 роках разом з Леонідом Собіновим брала участь в організації музичних навчальних закладів у Севастополі та Сімферополі. У 1923-1924 роках виступала в Новомиколаєвській опері (Новосибірському театрі опери та балету). У 1924 році викладала в Мінському музичному технікумі, в 1927-1933 - у Харківському музично-драматичному інституті, в 1933-1935 - в Бакинській консерваторії (зав. вокальної кафедри). З 1935 року по 1955 рік працювала в Московській консерваторії (з 1941 - професором). З 1935 року ще працювала і в музичному училищі при Московській консерваторії. В евакуації, з 1941 по1943 рік, працювала в Саратові, а в 1944-1948 - педагог хору в Московському Великому театрі. Виконувала романси М. В. Лисенка на тексти Шевченка «Чого мені тяжко», «Минають дні...», «Нащо мені чорні брови». В 1911 у Москві на вечорі, присвяченому 50-річчю з дня смерті Шевченка, у виставі «Назар Стодоля» грала роль хазяйки на вечорницях. Записувалася на грамплатівки в Москві ("Пате" / Pathé, 1913). З 6 дисків, на яких були записані арії з опер М. Римського-Корсакова, Дж. Верді, А. Понк'єллі і Р. Вагнера, зберігся один - "Смерть Ізольди" (з 3-го диска "Трістан та Ізольда"). Автобіографічні записки зберігаються в сімейному архіві родичів співачки. Зберігся єдиний запис співачки - Смерть Ізольди з опери Р. Вагнера "Трістан та Ізольда". Оркестр компанії Pathé. Запис 1913 року. | Балановська (по чоловікові Екскузовіч) Леоніда Миколаївна народилася в сім'ї бухгалтера. У дитячі роки жила в Єлисаветграді. Перші музичні знання отримала від матері-піаністки. Співу навчалася в Петербурзькій консерваторії (клас С. Цехановської) з 1902 по 1906 роки. У 1905 році дебютувала на оперній сцені, виконавши партію Джоконди ("Джоконда" А. Понк'єллі), замінила захворілу італійську співачку Л. Берленді на сцені Петербурзької "Нової опери" (антреприза А. А. Церетелі). Вражений творчою сміливістю і майстерністю Леоніди Балановської італійський співак Т. Руффо подарував їй свою фотографію з автографом: "Блискучій Джоконді мадам Балановській із захопленням!". Навесні 1906, на концерті в Петербурзі, вперше виконала партію Кундри (опера "Парсифаль" Р. Вагнера). У тому ж році дебютувала в партії Валентини на сцені петербурзького Маріїнського театру. У 1907 – 1908 роках виступала в Києві (антреприза С. Брикіна), в 1908-1919 і 1925-1926 роках була солісткою Московського Великого Театру, в 1919-1922 роках співала в Севастопольському оперному театрі, в 1922 році - в Ростові-на-Дону, в 1926-1933 роках (в деяких джерелах до 1928 року) - у Харківському театрі опери та балету. Артистка володіла голосом величезного діапазону, що дозволяв їй виступати в таких різних за характером партіях, як Февронія («Сказання про невидимий град Китеж и диву Февронию»), Кармен, Амнеріс; Мюзетта («Богема») та інших. Вважалася однією з кращих виконавиць вагнерівського репертуару, перша виконавиця на московській сцені партій Ортруди («Лоенгрін», 1902) і Брунгільди («Загибель богів», 1911). У 1916 виконала партію Маргарити в «Засудженні Фауста» Берліоза. Її голос "був здатний відобразити будь-яке почуття від найніжнішого ліризму до приголомшливого драматизму" (С. Левик). Л.В. Собінов відзначав її іскристий темперамент і безпосередність виконання. Її оперний репертуар налічував близько 40 партій - від драматичного та легкого сопрано до меццо-сопрано. Неодноразово виступала в концертах під керуванням В. Сафонова, в 1918 - перед червоноармійцями в Єлисаветграді виконувала твори М. Мусоргського і Р. Вагнера в ансамблі з піаністами Генріхом Нейгаузом і Каролем Шимановським. У 1921-1922 роках разом з Леонідом Собіновим брала участь в організації музичних навчальних закладів у Севастополі та Сімферополі. У 1923-1924 роках виступала в Новомиколаєвській опері (Новосибірському театрі опери та балету). У 1924 році викладала в Мінському музичному технікумі, в 1927-1933 - у Харківському музично-драматичному інституті, в 1933-1935 - в Бакинській консерваторії (зав. вокальної кафедри). З 1935 року по 1955 рік працювала в Московській консерваторії (з 1941 - професором). З 1935 року ще працювала і в музичному училищі при Московській консерваторії. В евакуації, з 1941 по1943 рік, працювала в Саратові, а в 1944-1948 - педагог хору в Московському Великому театрі. Виконувала романси М. В. Лисенка на тексти Шевченка «Чого мені тяжко», «Минають дні...», «Нащо мені чорні брови». В 1911 у Москві на вечорі, присвяченому 50-річчю з дня смерті Шевченка, у виставі «Назар Стодоля» грала роль хазяйки на вечорницях. Записувалася на грамплатівки в Москві ("Пате" / Pathé, 1913). З 6 дисків, на яких були записані арії з опер М. Римського-Корсакова, Дж. Верді, А. Понк'єллі і Р. Вагнера, зберігся один - "Смерть Ізольди" (з 3-го диска "Трістан та Ізольда"). Автобіографічні записки зберігаються в сімейному архіві родичів співачки. Зберігся єдиний запис співачки - Смерть Ізольди з опери Р. Вагнера "Трістан та Ізольда". Оркестр компанії Pathé. Запис 1913 року. | ||
| + | |||
==Пам’ять== | ==Пам’ять== | ||
| − | Фото. Л.М. Балановська. Кармен (у одноїм. Опері Ж. Бізе) | + | |
| − | Фото. Л. М. Балановська і Боначич - Поппея Сабіна і Нерон (Нерон А. Рубінштейна) | + | [[Файл:Balanovska-Karmen.jpg|300px|]] |
| + | |||
| + | Фото. Л.М. Балановська. Кармен (у одноїм. Опері Ж. Бізе). | ||
| + | |||
| + | |||
| + | [[Файл:Balanovska-Boyachich.jpg|300px|]] | ||
| + | |||
| + | Фото. Л. М. Балановська і Боначич - Поппея Сабіна і Нерон (Нерон А. Рубінштейна). | ||
| + | |||
| + | |||
| + | [[Файл:Balanovska-Skazka.jpg|300px|]] | ||
| + | |||
Фото. Л.М. Балановская. Цариця Мілітріса (Казка про царя Салтана М. Римського-Корсакова). Москва. Великий театр. Фото М. Сахарова і П. Орлова. | Фото. Л.М. Балановская. Цариця Мілітріса (Казка про царя Салтана М. Римського-Корсакова). Москва. Великий театр. Фото М. Сахарова і П. Орлова. | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| + | |||
| + | [[Файл:Balanovska-colegues.jpg|300px|]] | ||
| + | |||
| + | Фото. Л.М. Балановська з колегами. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | [[Файл:Balanovska-Fevron.jpg|300px|]] | ||
| + | |||
| + | Фото. Л.М. Балановська–Февронія. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | |||
| + | [[Файл:Balanovska-Brungilda.jpg|300px|]] | ||
| + | |||
| + | Фото. Л.М. Балановська. Брунгільда (Валькірія Р. Вагнера). Москва. Студія К. А. Фішер. | ||
==Бібліографія== | ==Бібліографія== | ||
| Рядок 65: | Рядок 89: | ||
| − | Балановская Леонида Николаевна http://slovari.yandex.ua/~книги/Отечественные%20певцы/Балановская%20Леонида%20Николаевна/?ncrnd=8653 | + | Балановская Леонида Николаевна http://slovari.yandex.ua/~книги/Отечественные%20певцы/Балановская%20Леонида%20Николаевна/?ncrnd=8653 |
| − | Балановская | + | |
| − | Балановська Леоніда Миколаївна http://uk.wikipedia.org/wiki/Балановська_Леоніда_Миколаївна | + | Балановская Леонида Николаевна http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/7616/Балановская |
| + | |||
| + | Балановська Леоніда Миколаївна http://uk.wikipedia.org/wiki/Балановська_Леоніда_Миколаївна | ||
| + | |||
Леонида Балановская / Balanovskaya - Isoldes Liebestod http://www.youtube.com/watch?v=ao4Kq9KFk_4 | Леонида Балановская / Balanovskaya - Isoldes Liebestod http://www.youtube.com/watch?v=ao4Kq9KFk_4 | ||
Поточна версія на 19:06, 14 листопада 2016
Леоніда Миколаївна Балановська (26 жовтня (7 листопада) 1883, містечко Шпола, нині Черкаської області — 28 серпня 1960, Москва) — українська і російська співачка (сопрано).
Життя і діяльність
Її голос був здатний відобразити будь-яке почуття від найніжнішого ліризму до приголомшливого драматизму.
С. Левик
Балановська (по чоловікові Екскузовіч) Леоніда Миколаївна народилася в сім'ї бухгалтера. У дитячі роки жила в Єлисаветграді. Перші музичні знання отримала від матері-піаністки. Співу навчалася в Петербурзькій консерваторії (клас С. Цехановської) з 1902 по 1906 роки. У 1905 році дебютувала на оперній сцені, виконавши партію Джоконди ("Джоконда" А. Понк'єллі), замінила захворілу італійську співачку Л. Берленді на сцені Петербурзької "Нової опери" (антреприза А. А. Церетелі). Вражений творчою сміливістю і майстерністю Леоніди Балановської італійський співак Т. Руффо подарував їй свою фотографію з автографом: "Блискучій Джоконді мадам Балановській із захопленням!". Навесні 1906, на концерті в Петербурзі, вперше виконала партію Кундри (опера "Парсифаль" Р. Вагнера). У тому ж році дебютувала в партії Валентини на сцені петербурзького Маріїнського театру. У 1907 – 1908 роках виступала в Києві (антреприза С. Брикіна), в 1908-1919 і 1925-1926 роках була солісткою Московського Великого Театру, в 1919-1922 роках співала в Севастопольському оперному театрі, в 1922 році - в Ростові-на-Дону, в 1926-1933 роках (в деяких джерелах до 1928 року) - у Харківському театрі опери та балету. Артистка володіла голосом величезного діапазону, що дозволяв їй виступати в таких різних за характером партіях, як Февронія («Сказання про невидимий град Китеж и диву Февронию»), Кармен, Амнеріс; Мюзетта («Богема») та інших. Вважалася однією з кращих виконавиць вагнерівського репертуару, перша виконавиця на московській сцені партій Ортруди («Лоенгрін», 1902) і Брунгільди («Загибель богів», 1911). У 1916 виконала партію Маргарити в «Засудженні Фауста» Берліоза. Її голос "був здатний відобразити будь-яке почуття від найніжнішого ліризму до приголомшливого драматизму" (С. Левик). Л.В. Собінов відзначав її іскристий темперамент і безпосередність виконання. Її оперний репертуар налічував близько 40 партій - від драматичного та легкого сопрано до меццо-сопрано. Неодноразово виступала в концертах під керуванням В. Сафонова, в 1918 - перед червоноармійцями в Єлисаветграді виконувала твори М. Мусоргського і Р. Вагнера в ансамблі з піаністами Генріхом Нейгаузом і Каролем Шимановським. У 1921-1922 роках разом з Леонідом Собіновим брала участь в організації музичних навчальних закладів у Севастополі та Сімферополі. У 1923-1924 роках виступала в Новомиколаєвській опері (Новосибірському театрі опери та балету). У 1924 році викладала в Мінському музичному технікумі, в 1927-1933 - у Харківському музично-драматичному інституті, в 1933-1935 - в Бакинській консерваторії (зав. вокальної кафедри). З 1935 року по 1955 рік працювала в Московській консерваторії (з 1941 - професором). З 1935 року ще працювала і в музичному училищі при Московській консерваторії. В евакуації, з 1941 по1943 рік, працювала в Саратові, а в 1944-1948 - педагог хору в Московському Великому театрі. Виконувала романси М. В. Лисенка на тексти Шевченка «Чого мені тяжко», «Минають дні...», «Нащо мені чорні брови». В 1911 у Москві на вечорі, присвяченому 50-річчю з дня смерті Шевченка, у виставі «Назар Стодоля» грала роль хазяйки на вечорницях. Записувалася на грамплатівки в Москві ("Пате" / Pathé, 1913). З 6 дисків, на яких були записані арії з опер М. Римського-Корсакова, Дж. Верді, А. Понк'єллі і Р. Вагнера, зберігся один - "Смерть Ізольди" (з 3-го диска "Трістан та Ізольда"). Автобіографічні записки зберігаються в сімейному архіві родичів співачки. Зберігся єдиний запис співачки - Смерть Ізольди з опери Р. Вагнера "Трістан та Ізольда". Оркестр компанії Pathé. Запис 1913 року.
Пам’ять
Фото. Л.М. Балановська. Кармен (у одноїм. Опері Ж. Бізе).
Фото. Л. М. Балановська і Боначич - Поппея Сабіна і Нерон (Нерон А. Рубінштейна).
Фото. Л.М. Балановская. Цариця Мілітріса (Казка про царя Салтана М. Римського-Корсакова). Москва. Великий театр. Фото М. Сахарова і П. Орлова.
Фото. Л.М. Балановська з колегами.
Фото. Л.М. Балановська–Февронія.
Фото. Л.М. Балановська. Брунгільда (Валькірія Р. Вагнера). Москва. Студія К. А. Фішер.
Бібліографія
Театральная энциклопедия. Т. 1 /Глав. ред. С. С. Мокульский.-М.:Советская энциклопедия, 1961.-1214 с. с илл., 12 л. илл.
Шевченківський словник:Том 1/Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР.—К.:Головна редакція УРЕ,1976.—С.55
Лисенко, Іван. Словник співаків України.—К., 1997.-С.21
Сікорська І. М. Баланівська Леоніда Миколаївна//Енциклопедія Сучасної України : в 25 т. / НАH України; Наук. тов-во ім. Т. Г. Шевченка; Координац. бюро Енциклопед. Сучасної України НАН України ; редкол. : І. М. Дзюба [та ін.]. - К. : [б. и.], 2001 - . Т.2.—К., 2003.—С.134
Українська музична енциклопедія/НАН України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського; редкол.: Г. Скрипник (гол.).-К.:Видавництво інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, 2006.-Т.1:А-Д.-2006.-с.127-128
Владыкина-Бачинская Н. Собинов.—М.,1958.-С.196—197
Гозенпуд А. А. Русский оперный театр между двух революцій:1905—1917.—Л.,1975.-С.153—154
Левик С. Ю. Записки оперного певца.—2-е изд.—М.,1962.-С.60—61
Лесс А.Л. Титта Руффо.—М.,1983.-С.84—85
Дебют Балановской // Биржевые ведомости.-1906.-26 апреля
Л. Н. Балановская (Биографический очерк)//Театр.-1911.-№ 926.-С.8—9
Концерт А. М. Лабинского и Л.Н. Балановской //Известия.-Казань.-1924.-22 марта
Новое время — старые песни//Коммуна.-Самара.-1925.-26 июня
Лисенко І. З фантастичного дебюту //Культура і життя.-1983.-30 жовтня.-С.6
Лисенко І. Видатна співачка //Вітчизна.-1984.-№ 7
Гринев Н. Сквозь шум старого диска//Мелодия.-1984.-№4.-С.61
Web-ресурси
Балановская Леонида Николаевна http://slovari.yandex.ua/~книги/Отечественные%20певцы/Балановская%20Леонида%20Николаевна/?ncrnd=8653
Балановская Леонида Николаевна http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/7616/Балановская
Балановська Леоніда Миколаївна http://uk.wikipedia.org/wiki/Балановська_Леоніда_Миколаївна
Леонида Балановская / Balanovskaya - Isoldes Liebestod http://www.youtube.com/watch?v=ao4Kq9KFk_4