Андрієвський Олексій Олександрович

Матеріал з wiki
Версія від 11:34, 10 листопада 2021, створена Wikiuser (обговорення | внесок) (Створена сторінка: Файл:AndriievskyiOO.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Олексій Олександрович Андрієвський'''</p><p style=...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Олексій Олександрович Андрієвський

Дата народження — 28.02.1845
Місце народження — м. Канів Київської губернії (нині Черкаська область України)
Дата смерті — 22.06.1902
Місце смерті — м. Київ
Місце поховання — м. Київ, Байкове кладовище

Олексій Олександрович Андрієвський (псевдоніми Андибер, А. Каневський, О. Канівець); (28 лютого (12 березня) 1845, м. Канів Київської губернії Російської імперії (нині Черкаська область України) – 22 червня (05 липня) 1902, м. Київ) – український педагог, історик, літератор, публіцист, археограф і громадський діяч.

Життя і діяльність

Олексій Олександрович Андрієвський народився у Каневі (тоді Київської губернії) 28 лютого 1845 р. у сім’ї вчителя повітового дворянського училища; навчався в II Київській гімназії, потім – на історико-філологічному факультеті Київського університету. По закінченні університету в 1866 році Олексій Андрієвський викладав російську мову та літературу в Катеринославській гімназії, де працював до 1871 року. Олексій Олександрович був одним із ініціаторів створення «Товариства піклування про жіночу освіту» в Катеринославі. Невдовзі О. Андрієвський був переведений на роботу до Одеси, але затримався не надовго, вже у 1877 році Олексій Олександрович переїздить до Архангельська, а після його клопотань – до Тули, де працює учителем реального училища. Клімат Архангельська був несприятливим для здоров’я Олексія Олександровича, він захворів і мусив піти у відставку та повернутися до Одеси. У 1877 році в газеті «Одесский Вестник» Олексій Андрієвський опублікував свою першу історико-літературну працю: «Григорий Федорович Квитка (Основьяненко), 1778–1843. Биографический очерк. Составил А-р». Цього ж року освітянина спіткало заслання до В’ятки, де О. Андрієвський прожив чотири роки, працював у місцевому статистичному комітеті, який збирав матеріали про утворення губернії. У збірнику «Столетие Вятской губернии» Андрієвський надрукував кілька статей з історії В’ятки і В’ятського краю.

AndriievskyiOO2.jpg
Портрет інспектора гімназії Андрієвського
пензля Івана Ярмоховича

У 1881 році О. Андрієвський одержав дозвіл повернутися на батьківщину, перебрався до Києва, де отримав посаду «редактора неофіційної частини» «Киевских Губернских Ведомостей» Опрацювавши історичні архіви за 1882-1886 рр., Андрієвський опублікував 10 томів «Исторических матерьялов из Архива Киевского Губернского Правления».

У 1885 році Олексія Андрієвського призначили інспектором гімназії в невеличке містечко Златопіль, де він пропрацював п’ять років та залишив добру пам’ять тим, що організував шкільну бібліотеку, оркестр, заклав з учнями сад на пустирі, щосуботи влаштовував літературно-музичні вечори, підготував і надрукував «Історичну записку про Златопільську гімназію» (до її 50-річчя). Олексій Олександрович складав програми літературних вечорів, на які сходилася уся златопільська інтеліґенція, особисто керував хором. За рік роботи в гімназії О. Андрієвський створив нове обличчя навчального закладу, позитивно вплинув на громадське життя міста.

У 1890 році О. Андрієвський повернувся до Києва на посаду вчителя словесності 1-ї гімназії, зайнявся громадською діяльністю: ще з 1882 року він самовіддано працював у Київській Комісії народних читань, у газеті «Киевские Губернские Ведомости» відкрив спеціальний відділ «для народного читання», організував у Києві постійну народну аудиторію.

У 1896 році Олексія Андрієвського було призначено інспектором народних училищ Катеринославської губернії, він переїхав до Одеси на посаду директора міського Сирітського Будинку. Незважаючи на свою постійну зайнятість, Олексій Олександрович брав активну участь в одеських народних просвітницьких заходах. На одну з його лекцій зібралось до тисячі слухачів.

Головною справою життя О. Андрієвський вважав розвиток української культури, освіти, просвітництва. Дружина громадського діяча Клавдія Михайлівна завжди його підтримувала та була помічницею у всіх громадських справах.

Олексій Андрієвський був великим шанувальником Тараса Шевченка, – перу літератора належать десятки праць, присвячених творчості поета. Помер Олексій Олександрович Андрієвський 22 червня 1902 р. в Києві. На його смерть відгукнулись статтями і некрологами майже всі київські та одеські газети, журнал «Киевская старина»; співчуття висловили у пресі багато друзів, знайомих, чиновників.

Над могилою на Байковому цвинтарі височить скромна чотиригранна колона з білого мармуру, увінчана невеликим хрестом.

Бібліографія

Андрієвський Олексій Олександрович (1845–1902) // Енциклопедія історії України / ред. В. М. Литвин. – Київ : Наукова думка, 2003. – Т. 1 : А-В. – С. 83

Андрієвський Олексій Олександрович // Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода [та ін.]. – Київ : Либідь, 1997. – С. 40

Алексей Александрович Андриевский : Некролог // Киевская старина. – 1902. – № 9 . – С. 413-433

Андрієвський, О. Архівна довідка про склад київського «громадянства» у 1782-1797 роках / О. Андрієвський // Хроніка 2000. – 2002. – № 49-50. – С. 696-706

Антонович, В. Протоиерей Алексей Андриевский / В. Антонович // Киевская старина. – 1892. – № 1. – С. 11-22

Андрієвська, В. «І душу вольную на волю із домовини воззову» : До сторіччя відходу О. Андрієвського / В. Андрієвська // Шлях перемоги. – 2002. – 31 липня. – С. 9-10 : портр.

Босько, Володимир. Андрієвський Олексій Олександрович //Визначні постаті Степової Еллади : до 250-річчя заснування фортеці Святої Єлисавети, міста Єлисаветграда та 65-річчя утворення Кіровоградської області / Володимир Босько; кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського. – Кіровоград : Інформаційна мережа, 2004 –Ч. 1. – 2004. – С. 14

Босько, Володимир Миколайович. Олексій Олександрович Андрієвський // Історичний календар Кіровоградщини на 2020 рік. Люди. Події. Факти / В. М. Босько; КЗ «КОІППО ім. Василя Сухомлинського». – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2019. – С. 81

Грушевський М. С. Олексій Андрієвський. Некрологічна замітка / М. С. Грушевський // Грушевський, Михайло Сергійович. Твори: у 50 т. / М. С. Грушевський; редкол.: П. Сохань (голов. ред.), І. Гирич та ін. – Львів: Видавництво Світ. – 2005. Т. 7. – C. 569-571

Невмитий, Ю. Андрієвський Олексій Олександрович (1845-1902) / Ю. Невмитий // Новомиргородщина. – 2013. – 14 вересня. – С. 3

Панченко, В., Панченко Я. Андрієвський Олексій: 100 визначних імен Єлисаветградщини / В. Панченко; Я. Панченко // Народне слово. – 2000. – 29 січня. – С. 4

Підвальна Ю. Історіографія дослідження просвітницько-педагогічної діяльності О. Андрієвського / Ю. Підвальна // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. – 2012. – № 43(2). – С. 314-319

Підвальна Ю. Олексій Андрієвський – активний громадський діяч та просвітник на теренах України / Ю. Підвальна // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Педагогічні науки. – 2014. – № 8. – С. 13-18

Постолатій Віталій. Перлина золотого поля / Віталій Постолатій // Народне слово. – 2015. – 16 липня. – С. 6

Ювілеї наших земляків // Освітянське слово. – 2005. – Лютий. – С. 8

Чорноіван О. Він обрав Златопіль / О. Чорноіван // Новомиргородщина. – 2015. – 5 вересня. – С. 4

Web-ресурси

Андрієвський Олексій Олександрович (Вікіпедія)

Андрієвська В. Про невтомного «Перебендю». До 100-річчя відходу О. О. Андрієвського (газета «Наша Віра», число № 8-9, 2002 рік)

Вільшанська О. Л. Андрієвський Олексій Олександрович (Інститут історії України НАН України)

Швидько Ганна. Першорядний історик і громадський діяч «другого плану» (Портал «ДніпроКультура»)