Соколов Віктор Вікторович

Віктор Вікторович Соколов

народився — 17.04.1919
місце народження — с. Табурище Новогеоргіївського району Полтавської області (тепер територія м. Світловодська)
дата смерті — 24.04.2002
місце смерті — м. Київ
місце поховання — Байковий цвинтар, м. Київ

Соколов Віктор Вікторович (17 квітня 1919, Табурище - 24 квітня 2002, Київ) - відомий український поет і прозаїк, журналіст, член Спілки письменників України, почесний громадянин міста Світловодська.

Життя і діяльність

„Зібрані в збірці поезії говорять про те, що поет Віктор Соколов уміє створити художній образ, уміє користуватися скарбницею української мови. В кращих його віршах хороший змістовний задум розкривається в яскравих художніх образах. Автор досягає цього, з одного боку, завдяки хорошій обізнаності з українською мовою і вмінню використати її багатства, з другого боку, завдяки тому, що він не орудує як бездушний версифікатор, а вміє збагнути глибокий внутрішній зміст того, що він пише, а вірніше – вміє розкривати тему „з середини”. В певній мірі можна вже говорити про творчу оригінальність В.Соколова, про риси, що характеризують його поетичний стиль. Так, В.Соколов охоче користується своїм умінням вдало вплітати в тканину вірша живу розмовну річ, розповідь, діалог…Це пожвавлює вірші, робить розповідь безпосередньою, щирою. Вдалий добір ритму і вміле користування ним створює враження „розкованості”, природності викладу. Поет уміє знайти барвисту художню деталь, уміє обіграти її, наситити її глибоким змістом”. Іван Дзюба „Лицем до сонця”

Соколов Віктор Вікторович народився 17 квітня 1919 року в древньому козацькому селі Табурищі, на високих дніпрянських пагорбах якого – уже в наші часи – постало місто Світловодськ.

Батько - Соколов Віктор Якович, лишився в людській пам’яті як знаний в окрузі бондар. Мати - Соколова Мокрина Гнатівна (дівоче прізвище Кривопляс) пішла з життя рано, лишивши в хаті вісьмох дітей, від 16 років до шести місяців. Цим, останнім, був Віктор.

Поклали маму під хрестом гранітним,

Над цвинтарем густішала імла…

Мене ж, сповивши, жіночка бездітна

Несла в цей час на свій куток села.

(Історію свого життя, свого покоління Віктор Соколов розповів у поемі „Листи до матері у потойбічний світ”, яку можна вважати його віршованою автобіографією.)

Так хлопець потрапив до оселі чи не найбіднішого в селі Гаврила Баранця – людини, яка брала участь в революційних подіях у рідному краї і покладала великі надії на радянську владу. Та недовго Гаврилові Андроновичу судилося жити власною працею на рідній землі, бо потрапив і він під жорна сталінської репресивної машини. Рятуючись від неминучої загибелі, Баранці змушені були залишити село, в якому вже лютував голодомор. Віктор же, вслід за старшими братами й сестрами, подався на Донбас у пошуках рятівного шматка хліба.

У Макіївці юнак закінчив металургійний технікум (1939). Працював техніком-сталеплавильником на заводі ім. Кірова. Цього ж року призивався до армії, але був “забракований”. З якої причини? Виною тому – трагічна за своїми наслідками пригода, що сталася з Віктором, коли після довгих поневірянь він опинився на Донеччині і найнявся пасти громадську худобу, аби заробити хоч на якийсь одяг.

Не знаю навіть, як і вижив, мамо,

Спізнились люди б хоч на мить одну…

Спасав тварину, що звалилась в яму,

І сам зваливсь у воду крижану!..

Лиш голова виднілася з ковбані –

Ніхто не зна, як довго кис я в ній…

Хвилини наближалися останні…

Та й жінці, що знайшла мене, чужій,

Сказали лікарі: - Нема надій…

Чи й доживе він, хлопчик цей, до рання…

(В.В.Соколов „Листи до матері у потойбічний світ”).

Дожив, і вижив, але з військового обліку був знятий назавжди.

Велика Вітчизняна війна, як відомо, почалася 22 червня 1941 року. А вже наступного дня в заводській газеті „Кировец” з’явився вірш Віктора Соколова. І так – майже в кожному номері газети, до самої окупації міста: вірші, фейлетони, репортажі… А ще редагував заводську щотижневу сатиричну стіннівку. До речі, останній її номер, увесь в їдких карикатурах на біснуватого фюрера та його поплічників, висів біля заводських воріт ще з тиждень після того, як гітлерівці вдерлися в місто.

Опинившись у ворожім тилу, Віктор Соколов ні дня „не сидів у скелі”, як писав про себе поет Платон Воронько, а приєднався до тих, хто в міру своїх сил і можливостей вів підпільну боротьбу з окупантами.

Не припиняв літературної творчості антифашистського спрямування всі 22 місяці окупації Донбасу. Це те, що одразу ж перетворювалось на рукописні листівки і раптово з’являлося у під’їздах будинків, на парканах заводського селища… Безстрашними учасниками цих ризикованих акцій були юні друзі молодого поета – харцизькі дев’ятикласники Василько Яременко і Павлик Забродченко. “Боже, які ж це були відчайдухи! — згадує в своїй автобіографії Віктор Соколов. — Пам’ятаю: не одна ворожа машина, що рухалася через місто до фронту, котилася далі з їхньою „наклейкою” на борту. Наприклад, з такою: „Фашистскую гадину ждет столб с перекладиной!” Зберігся єдиний лист від Василька за 1944 рік з фронту. Обидва: і Василько, і Павлик невдовзі полягли на чужині смертю хоробрих”.

Щойно Макіївку визволили, Соколов – знову в газеті. А якщо говорити про всю його „службову кар’єру” у повоєнний період, то вона має ось такий ланцюжок: відповідальний секретар газети „Макеевский рабочий” – заступник редактора газети „Комсомолець Донбасса” – голова правління Донецької письменницької організації – головний редактор журналу “Донбас”.

Початком літературного стажу Віктора Вікторовича був 1938-й рік, коли його вірш вперше з’явився в газеті Макіївського металургійного заводу. Через пару десятиріч на поличці його домашньої бібліотеки – три десятки власних книжок. З 1950 року - член Спілки письменників України.

“Не знаю, добре це чи погано, але все моє творче життя в мені, — зізнається відверто літератор, — одночасно жили двоє – поет і публіцист. Перший „ночами бився над римою”, і хоч не завжди, а щось путнє – „для душі” – з-під його пера виходило. Це видно хоча б із назв збірок: „Тобі”, ”Люби!”, „Народи мені сина”, „Сейсмічна станція душі”, „Тобою дихаю”… А другий із записником в руках все кудись поспішав: то на донецьку шахту, де очікувався новий рекорд, то в Кривий Ріг, де зводилася наймогутніша в країні домна, то в рідне Табурище, де починалась, як тоді казали, „Велика будова комунізму” – КремГЕС. Цікавило все: і заполярна тундра, що раптом стала вогнедайною, і далекосхідний Зелений Клин, обжитий нашими земляками, і казахстанська цілина, яку так заповзято зрушували українські хлопці та дівчата. І тоді з’являлася документальна проза – повісті, нариси, численні публікації в журналах і газетах. А нерідко ці двоє, поет і публіцист, як мовиться, об’єднували свої зусилля. І тоді народжувалися визначні твори, на кшталт „Запали свою зорю”. Це теж збірка документальних оповідань про тогочасних видатних людей праці, але оповідань – у віршах.

Та є ще один літературний жанр, до якого Віктор Соколов тяжів все своє творче життя. Це — поеми. Він написав їх близько двадцяти, в т.ч. і такі „широкоформатні” як поема „Китаянка”, віршована повість „На берегах Ішиму”, віршований роман з шахтарського життя „Моє серце в Донбасі”.

Нагороджений орденом „Знак Почета”, медалями „За освоение целинных земель”, „За доблестный труд”, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Життя Віктора Вікторовича Соколова обірвалося 24 квітня 2002 року. Похований на Київському Байковому цвинтарі.

Пам’ять

Твори В.В.Соколова перекладалися російською, білоруською, казахською, литовською, латиською, болгарською, угорською, молдавською, грузинською, таджицькою, туркменською, вірменською, китайською мовами.

У 2003 році рішенням 13-ї сесії 24-го скликання Світловодської міської ради Віктору Вікторовичу Соколову присвоєно звання „Почесний громадянин міста Світловодська”

Мати - Соколова Мокрина Гнатівна

Під час навчання в металургійному технікумі

Соколов Віктор Вікторович з Аболмасовою Ольгою Павлівною

Бібліографія

Аболмасова О. Про поета-земляка (В.Соколова) //Світловодськ вечірній. – 1993. - 3 березня.

Віктор Соколов: Некролог // Літературна Україна. - 2002. - 8 травня. - С. 8.

Гайдук С. Розгадаймо цю вічну загадку любові: Вечір творчості Віктора Соколова пройшов у бібліотечній філії № 7 / С. Гайдук // Світловодськ вечірній. - 2002. - 24 жовтня. - С. 8.

Гусева О. А помнишь, как все начиналось?/ Гусева О. // Свет - Перспектива. - 2004. - 7 октября. - С. 7.

Дзюба Іван. „Лицем до сонця” //Радянська Донеччина. - 1951. - 21 грудня.

Журавський В. Віктор Соколов //Наддніпрянська правда. - 1964. - 24 липня.

Корінь А. Про солодку землю поезії Віктора Соколова / А. Корінь // Народне слово. - 2002. - 1 серпня. - С. 3.

Кулик Т. Виставка живопису / Т. Кулик // Вперед. - 2012. - 30 червня. - С. 4.

Куценко Л. "Село узяв за горло 33 рік..." / Л. Куценко // Народне слово. - 2006. - 11 квітня. - С. 3.

Левочко В. Світлий світ Світловодська: У районних літоб’єднаннях / В. Левочко // Кіровоградська правда. - 2006. - 27 червня. - С. 3.

Летюк Є. Його серце в Донбасі: Віктору Соколову – 50// Літературна Україна. - 1969. - 18 квітня.

Мельниченко Наталія (науковий співробітник літературно-меморіального музею І.Карпенка-Карого). Син своєї епохи / Наталія Мельниченко // Народне слово. - 2014. - 10 квітня. - С. 10: фото.

Міщенко М. "... Те соколине Табурище": До 85-річчя від дня народження Віктора Соколова / М. Міщенко // Світловодськ вечірній. - 2004. - 15 квітня. - С.8.

Міщенко М. З березня у квітень весняне вітання... / М.Міщенко // Свет - Перспектива. - 2005. - 28 апреля. - С. 13.

Міщенко М. За суворою міркою таланту / М. Міщенко // Свет - Перспектива. - 2004. - № 46. - С. 9.

Міщенко М. "Здається, це було недавно..." / М. Міщенко // Народне слово. - 2003. - 18 грудня. - С. 3.

Міщенко М. "Та не забув я ні села, ні хати...": Календар / М. Міщенко // Народне слово. - 2004. - 15 квітня. - С. 3.

Плєшкова Ольга. Вони чують всесвіт... / Ольга Плєшкова // Знам'янські вісті. - 2014. - 29 березня. - С. 4: фото.

Про присвоєння звання "Почесний громадянин міста Світловодська" Соколову Віктору Вікторовичу (посмертно): Рішення 13-ї сесії 24-ого скликання Світловодської міської ради // Світловодськ вечірній. - 2003. - 5 июня. - С. 2.

Соколов В. Шевченків гаман: Тарас Шевченко в моєму житті / В. Соколов // Київ. - 2003. - №4. - С. 3-7.

Ткачук Т. (працівник міського краєзнавчого музею). "Мій край! Згадаю лиш про тебе, і тане сніг в душі моїй": Славетні земляки / Т.

Ткачук // Світловодськ вечірній. - 2014. - 17 квітня. - С. 8: Фото.

Web-ресурси

Соколов Віктор Вікторович: Вікіпедія - http://uk.wikipedia.org/wiki/

Соколов Віктор Вікторович. Житиме завжди поезія серця: http://svit-2.blogspot.com/2014/04/blog-post_18.html

Соколов Віктор — Українська література http://ukr-lit.net/sokolov.html