Зінов’єв Григорій Овсійович

Зінов’єв Григорій Овсійович

народився — 11.(23).09.1883
місце народження — м. Єлисаветград, Херсонська губернія
дата смерті — 25.08.1936
місце смерті — м. Москва, СРСР

Григорій Овсійович Зінов’єв, справжнє ім'я — Овсей-Гершен Ааронович Радомисльський (Апфельбаум); (11 (23) вересня 1883, Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія — 25 серпня 1936) — радянський партійний діяч.

Життя і діяльність

Григорій Зінов'єв народився в заможній єврейській родині власника молочної ферми. Отримав домашню освіту під керівництвом батька. Брав участь в організованому революційному русі з 1901 року, коли і став членом РСДРП. Піддавшись переслідуванню поліції за організацію страйків робітників у Новоросії, в 1902 емігрував до Берліна, потім жив у Парижі та Берні, де в 1903 році і познайомився з В. І. Леніним. Згодом був одним з найбільш близьких до вождя партії людей і довгий час його постійним представником в соціалістичних організаціях Європи. На II з'їзді РСДРП Зінов'єв підтримав позицію Леніна, приєднавшись до більшовиків, після чого повернувся на батьківщину, де проводив активну пропагандистську роботу на території України. Через хвороби в 1904 році знову залишив країну. Невдовзі вступив на хімічний факультет Бернського університету, але перервав навчання для участі в революції 1905-1907 років. Повернувшись до Росії, був обраний членом Петербурзького міського комітету РСДРП. Через деякий час знову повернувся до Берну, вступивши на цей раз на юридичний факультет, який так і не закінчив. У березні 1906 року знову перебував у Петербурзі. На V Лондонському з'їзді партії обраний до складу ЦК (отримав найбільше голосів після Леніна). Став одним з редакторів газет «Соціал-демократ» і “Вперед”, що видавалися підпільно. У 1908 році був заарештований, але через 3 місяці звільнений через хворобу, після чого знову емігрував - спільно з Леніним виїхав на територію польської Галичини. 3 квітня 1917 р. Григорій Зінов'єв, його друга дружина Злата Ліліна з сином Стефаном і його перша дружина Сарра Равич, з якою він був розлучений, повернулися в опломбованому вагоні в Росію в числі наближених до Леніна більшовиків. На наступний день Зінов’єв виступив проти оголошених Леніним «Квітневих тез». Після подій 4 липня 1917 року переховувався від переслідувань Тимчасового уряду в Розливі разом з Леніним. 10 жовтня (23 жовтня за новим стилем) на закритому засіданні більшовицького ЦК спільно з Левом Борисовичем Каменєвим виступив проти ленінської резолюції про збройне повстання і проголосував проти повалення Тимчасового уряду в ході повстання, вважаючи його передчасним. Більш того, Зінов'єв і Каменєв продемонстрували свою опозицію до більшості членів ЦК ще й своїм відкритим виступом в органі меншовиків «Нове життя», фактично розкривши перед урядом наміри більшовиків і лівих есерів. Ленін вважав ці дії Зінов'єва і Каменєва зрадницькими: «Каменєв і Зінов'єв видали Родзянко і Керенському рішення ЦК своєї партії про збройне повстання ...» Тому керівництвом більшовицької партії ставилося питання про виключення їх з партії, але обмежилися забороною виступати від імені ЦК. Пізніше їх незгоду з рішенням своїх товаришів було згадано Леніним у «Заповіті»: «Жовтневий епізод Зінов'єва і Каменєва, звичайно, не був випадковістю».

Незабаром після захоплення влади в Петрограді більшовиками і лівими есерами в ході Жовтневого збройного повстання 25 жовтня (7 листопада за новим стилем) 1917 року намітилися перші виступи проти нової влади. 29 жовтня Вікжель(Всеросійський виконавчий комітет залізничників) проголосив страйк з вимогами формування з партій есерів, меншовиків і більшовиків однорідного соціалістичного уряду без участі в ньому лідерів революції Леніна і Троцького. Зінов'єв, Каменєв, Віктор Ногін та Олексій Риков зреагували на вимоги Вікжеля спільною позицією щодо необхідності переговорів та виконання вимог Вікжеля, пояснюючи це потребою в об'єднанні всіх соціалістичних сил для протистояння загрозі контрреволюції. Незважаючи на те, що ця група змогла на деякий час схилити на свій бік відносну більшість членів ЦК, провал виступу Керенського-Краснова на підступах до Петрограда дозволив Леніну і Троцькому перервати переговори з бунтуючою профспілкою. У відповідь 4 листопада Зінов'єв, Каменєв, Риков, Ногін і Мілютін подали заяви про вихід зі складу Центрального комітету. Наступного дня Ленін виступив із заявою, в якій засудив позицію залишити ЦК більшовиків, назвавши їх “дезертирами”.

З грудня 1917 по березень 1918 року Зінов’єв був головою Петроградської (згодом Ленінградської) Ради. У Петрограді протягом Громадянської війни Зінов’єв обіймав посади голови Раднаркому Петроградської трудової комуни та голови Комітету революційної оборони Петрограда, а також члена Реввійськради 7-ї армії. Коли петроградські робітники у відповідь на вбивства М. С. Урицького, В. В. Володарського, замах на Леніна закликали почати «червоний терор», Зінов'єв відмовився.

Григорій Зінов’єв керував обороною міста від білих армій Юденича. Однак фактичний організатор Червоної Армії Лев Троцький вважав його посереднім військовим діячем (можливо, позначилася і особиста неприязнь Троцького до Зінов'єва, що виникла після конфлікту навколо Вікжеля). В силу своїх широких повноважень як керівника Петрограда Зінов'єв виступав проти рішення В. І. Леніна перенести столицю Радянської Росії до Москви.

Підтримавши позицію Леніна щодо підписання Брестського миру з Німеччиною та Австро-Угорщиною, знову повернув собі прихильність голови Раднаркому. До складу Центрального комітету Зінов'єв був повернутий на VII з'їзді партії 8 березня 1918 року. Через рік був обраний членом новоствореного Політбюро, без права голосу на VIII партійній конференції 25 березня 1919 року. Високу довіру до нього в партії було виражено і в призначенні головою Виконкому Комуністичного Інтернаціоналу (на посаді з березня 1919 року до 1926 року, пішов у результаті конфлікту зі Сталіним). У час головування у Виконкомі Комінтерну заохочував фракційні склоки і перший ввів термін «соціал-фашизм» по відношенню до соціал-демократичних партій Західної Європи. У 1921-1926 роках був членом Політбюро. Прагнучи стати політичним вождем, Зінов'єв виступав зі звітними доповідями на XII і XIII з'їздах РКП (б). Пропагував ленінську спадщину, друкуючи величезну кількість книг зі своїми статтями, промовами.

Зінов'єв зіграв важливу роль у піднесенні Сталіна. Саме за його ідеєю в 1922 році Каменєв запропонував призначити Сталіна на пост Генерального секретаря ЦК РКП (б). На XII з'їзді партії в 1923 році Зінов'єв виступав з політичним звітом ЦК, разом з Каменєвим і Сталіним вів у цей час боротьбу проти Троцького.

Але в грудні 1925 року, на XIV з'їзді ВКП (б), Зінов'єв, підтриманий Каменєвим та ленінградської делегацією, від імені «нової опозиції» виступив проти групи Сталіна (Молотов, Риков, Бухарін тощо) і партійної більшості, спробувавши посіяти, тим самим, розкол в партії. У 1926 році його усунули від керівництва Ленрадою та Виконкомом Комінтерну, рішенням пленуму ЦК вивели із Політбюро (був обраний в 1921 році). Об'єднання з Троцьким призвело до того, що в 1927 році Зінов'єва вивели також з ЦК (членом якого він був з 1907 року), виключили з партії і вислали. Прихильники Зінов'єва також зазнали покарання за партійною та службовою лінією. У 1928 році, після покаяння, Зінов'єв був відновлений в партії, призначений ректором Казанського університету. Займався літературно-публіцистичною діяльністю. Наприкінці 1932 року знову виключений з партії та арештований. Особливою нарадою при ОДПУ засуджений на 4 роки заслання і висланий в Акмолінськ. У 1933 році відновлений в рядах ВКП (б) і направлений на роботу в Центросоюз. Був запрошений на XVII з'їзд партії в лютому 1934 року, на якому виступив з покаянням.

16 грудня 1934 Зінов'єва заарештували і невдовзі засудили на десять років в'язниці у справі «Московського центру». Утримувався у Верхньоуральському політізоляторі. У 1935 році вів записи, звернені до Сталіна. Зокрема, він писав: «У моїй душі горить бажання: довести Вам, що я більше не ворог. Немає вимоги, якої я не виконав би, щоб довести це ... Я доходжу до того, що подовгу пильно дивлюся на Вас та інших членів Політбюро портрети в газетах з думкою: рідні, загляньте ж в мою душу, невже Ви не бачите, що я не ворог Ваш більше, що я Ваш душею і тілом, що я зрозумів усе, що я готовий зробити все, щоб заслужити прощення, поблажливість ... » 24 серпня 1936 Зінов'єв був засуджений до вищої міри покарання у справі Антирадянського об'єднаного троцькістсько-зінов'євського центру. Розстріляний 25 серпня в Москві в будівлі ВКВС. Колишній співробітник НКВС А. Орлов писав у своїй книзі «Таємна історія сталінських злочинів», що при розстрілі були присутні голова НКВС Г. Г. Ягода, заступники глави НКВС М. І. Єжов і К. В. Паукер (начальник охорони Сталіна), які самі потім будуть розстріляні. Реабілітований і відновлений у партії в 1988 році.

Троцький описував Зінов'єва наступним чином:

«В агітаційному вихорі того періоду, велике місце займав Зінов'єв, оратор виняткової сили. Його високий теноровий голос в перший момент дивував, а потім підкуповував своєрідною музикальністю. Зінов'єв був природжений агітатор ... Противники називали Зінов'єва найбільшим демагогом серед більшовиків ... На зборах партії він умів переконувати, завойовувати, заворожувати, коли був з готовою політичною ідеєю, перевіреною на масових мітингах і як би насиченою надіями і ненавистю робітників і солдатів. Зінов'єв здатний був, з іншого боку, у ворожих зборах, навіть у тодішньому Виконавчому комітеті, надавати самим крайнім і вибуховим думкам обволікаючу, вкрадливу форму, забираючись в голови тих, які ставилися до нього з заздалегідь готовою недовірою. Щоб досягати таких неоціненних результатів, йому було замало лише свідомості своєї правоти, і йому необхідна була заспокійлива впевненість у тому, що політична відповідальність знята з нього надійною і міцною рукою. Таку впевненість давав йому Ленін.»

Луначарський писав:

«Сам по собі Зінов'єв людина надзвичайно гуманна і виключно добра, високоінтеллігентна, але він ніби трішки соромиться таких своїх властивостей і готовий укластися в броню революційної твердості, іноді, може бути, навіть надмірною. (...) Я хочу відзначити ще одну рису Зінов'єва, його абсолютно романтичну відданість своїй партії. Звичайно у вищій ступені ділової і тверезої, Зінов'єв у своїх урочистих промовах з приводу тих чи інших ювілейних моментів партії піднімається до справжніх гімнів любові до неї.» Співробітниця Комінтерну О. Куусінен у своїй книзі «Господь скидає своїх ангелів» згадує:

«Особистість Зінов'єва особливої ??поваги не викликала, люди з найближчого оточення його не любили. Він був честолюбний, хитрий, з людьми грубий і необтесаний ... Це був легковажний жінколюб, він був упевнений, що чарівний. До підлеглих був надмірно вимогливий, з начальством - підлабузник. Ленін Зинов'єву протегував, але після його смерті, коли Сталін став пробиватися до влади, кар'єра Зінов'єва стала валитися.»

• 

  Фотопортрет Григорія Зінов’єва

Пам’ять

В 1927 - 1934 роках місто Кіровоград на честь Григорія Зінов'єва носило назву Зінов'євськ.

Бібліографія

Васецький Н. А. Г. Є. Зінов`єв: сторінки політичної біографії - М .: Знання, 1989. - 64 с. - (Нове у житті, науці, техніці. Серія "Історія і політика КПРС"; № 6) Васецький Н. А. Ліквідація. Сталін, Троцький, Зинов`єв: фрагменти політичних доль - М .: Московський робочий, 1989. - 204 с.

Великая Октябрьская социалистическая революция: Энциклопедия. М., 1987; Политические деятели России 1917: Биографический словарь. М., 1993.

Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2005. - 672 с.: іл.

Васецький Н. А. Г. Є. Зінов`єв: сторінки життя і політичної діяльності / / Нова і новітня історія. - 1989. - № 4. - С. 111-139

„Письмо Зиновьева”- фальшивка. Лондон признал,что его распространила британская разведка [Текст] // Известия. - 1999. - 6 февраля. - С. 6

Босько, В. Клан "Сірої Шапки" [Текст] : Невідоме про Григорія Зінов'єва та його родину / В.Босько // Народне слово. - 2000. - 15 серпня. - С. 4

Булдаков, В. Ораторы и массы: Риторика и стиль политического поведения в 1917 году [Текст]: (Лев Троцкий, Григорий Зиновьев) / В.Булдаков // Независимая газета. - 2000. - 30 марта. - С. 14

Риторика и стиль вождей [Текст] // Ведомости. - 2000. - 28 апреля. - С. 5

Шевченко, С. Найкраща риба - ковбаса [Текст]: За що оштрафували батька Зінов`єва / С.Шевченко // Вечірня газета. - 2000. - 8 грудня. - С. 16

Земляной, С. Двойные агенты бога и дьявола. Биографический экскурс: Григорий Зиновьев [Текст] / С.Земляной // Независимая газета. - 2001. - 28 июня. - С. 15

Його ім`я носило місто [Текст] // Трудова слава. - 2004. - 5 червня. - С. 2 Константинов С. "Я человек очень мягкий, не могу ломать..." [Текст] / Константинов С.; Констатнтинов С. // Независимая газета. - 2001. - 31 мая. - С. 9, 14

Белебеха І. "Богообрані" проти українців [Текст] / Белебеха І. // Персонал Плюс. - 2006. - 23-29 червня. - С. 7

Босько, В. Єлисаветградці всіх країн, єднайтеся! [Текст] / В. Босько // Народне слово. - 2011. - 28 квітня. - С. 1, 9

Босько, В. Експорт більшовицької революції: з Єлисаветграда - в Петроград і в зворотньому напрямку, або Як єлисаветградці стали спочатку зінов`євцями, а потім кіровоградцями [Текст] / В. Босько // Народне слово. - 2012. - 14 червня. - С. 8, 9 : фото

Web-ресурси

Інститут історії України НАН України http://history.org.ua/?encyclop&termin=Zinovev_G

Григорій Овсійович Зінов'єв: біографія http://www.people.su/ua/43033

Председатель Зиновьев: от Петрограда до Ленинграда http://consalting-ua.ru/?p=2062

Персонал. Журнал інтелектуальної еліти. Арон Абрамович. Разом із Троцьким. Хто керував Червоною армією? http://www.personal.in.ua/article.php?ida=94

Зінов'єв, Григорій Овсійович http://znaimo.com.ua/%D0%97%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B2_%D1%94%D0%B2_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9E%D0%B2%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Біографії відомих людей. ЗІНОВ’ЄВ http://biografii.org.ua/archives/380