Докучаєв Василь Васильович
Василь Васильович Докучаєв
Дата народження — 17. 02.1846
Місце народження — с. Мілюково Сичовського повіту Смоленської губернії Російської імперії (нині село Новодугінського району Смоленської області Російської Федерації)
Дата смерті — 08.11.1903
Місце смерті — м. Санкт-Петербург
Місце поховання — Смоленське лютеранське кладовище
Василь Васильович Докучаєв (17 лютого 1846, с. Мілюково Сичовського повіту Смоленської губернії Російської імперії – 8 листопада 1903, м. Санкт-Петербург) – російський вчений-ґрунтознавець, природознавець і геолог.
Життя і діяльність
Василь Васильович Докучаєв народився 17 лютого 1846 року у селі Мілюково Сичовського повіту Смоленської губернії Російської імперії (нині село Новодугінського району Смоленської області Російської Федерації) у родині сільського священника.
Дитинство своє Василь Докучаєв провів серед дітей кріпаків, які належали поміщику. Батько навчив його грамоти, змусив прочитати самостійно всі церковні книги, а коли синові виповнилося 11 років, віддав його до Вяземського духовного училища, сподіваючись, що син піде його стопами. З Вязьми Василя Докучаєва, який навчався успішно, перевели в Смоленськ, де він, закінчивши 1861 року духовне училище, вступив до духовної семінарії. В атестаті В.В. Докучаєва про закінчення семінарії сказано, що він виявив здібності «досить гарні» при старанності «відмінно хорошій». Після закінчення семінарії Докучаєв був цілком підготовлений до професії священнослужителя. Тепер можна було вступити в духовну академію, де його приймали на «повне казенне забезпечення».
Але Василь несподівано звернув з уторованого шляху й вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, прирікаючи себе на напівголодне існування. Жодних свідчень, які розкривають причини такого кроку, немає. Втім, рішення замість духовної академії вступити до університету могло бути викликане особистим прикладом старшого брата Тимофія, який вступив до університету в цей же рік. Навчання Василя Докучаєва в університеті пройшло під негласною опікою брата.
Свою дипломну роботу Докучаєв присвятив рідним місцям і з дитинства знайомій річці Качні. Викладачі позитивно оцінили труд і вручили йому диплом, в якому вказувалося: «за поданням дисертації визнаний гідним наукового ступеня кандидата, в якій він і затверджений постановою Ради Університету 20 вересня 1871 року».
Закінчивши відділення природничих наук фізико-математичного факультету Петербурзького університету, Василь Докучаєв залишається в університеті, де і починає наукову діяльність. У грудні 1871 року повідомлення Докучаєва, присвячене наносним відкладам в річках, було опубліковано в працях Петербурзького товариства дослідників природи. Випускник університету у своїй першій же науковій роботі виглядає зрілим і незалежним дослідником. Окрім брата Тимофія, його підтримали вчені Петербурзького товариства дослідників природи. У березні 1872 року Докучаєв був обраний дійсним членом цього товариства. Влітку того ж року товариство відрядило його в Смоленську губернію для продовження розпочатих раніше досліджень.
Докучаєв рано почав проводити самостійні геологічні дослідження на півночі Європейської частини Росії, в 1871-1877 роках вивчав будову річкових долин басейну верхньої Волги, верхів’їв Дніпра і Західної Двіни, річок південної частини Фінляндії. Ще з 1870 року Василь Васильович читав лекції по динамічній геології і петрографії в Петербурзькому університеті. Восени 1872 року за пропозицією А.А. Іностранцева В.В. Докучаєв зайняв посаду консерватора (хранителя) при Геологічному кабінеті університету. Поступово зростав науковий авторитет вченого. У 1873 році він став дійсним членом Петербурзького мінералогічного товариства. На початку наступного року його обирають секретарем Відділення геології і мінералогії Петербурзького товариства дослідників природи. З перших же своїх досліджень він намагався вивчати не окремі науки, а реальні проблеми пізнання природи і діяльності людини, залучаючи для цього найрізноманітніші відомості. Найбільше Василь Докучаєв цікавився динамічною геологією, формуванням рельєфу і новітніх відкладень. В 1874 році вчений зробив своє перше наукове повідомлення, присвячене ґрунтам, – «О подзоле Смоленской губернии».
У 1875 році з’явилася перша велика праця В.В. Докучаєва – «По вопросу об осушении болот вообще и в частности об осушении Полесья». Докучаєв відразу ж заявив, що буде розглядати болота з точки зору геолога, натураліста. Вони його цікавлять як явища природи. Відзначивши особливості боліт і підкреслюючи їх важливу роль у природі, Докучаєв писав: «Перш ніж витрачати мільйони на осушення боліт, необхідно довести, що річки, які беруть свій початок у болотах, можуть обійтися і без них, інакше нам доведеться ще більше затратити праці та коштів, щоб обводнити осушену місцевість». Василь Васильович Докучаєв проаналізував результати робіт експедиції по осушенню Полісся і дійшов висновку, що переконливого обґрунтування проєкт не має. Було визнано, що в Поліссі завдання полягає не в перебудові ландшафтів, а в збереженні їх там, де це можливо
Працюючи в університеті, В.В. Докучаєв виконував також наукові роботи за дорученням громадських організацій. Він продовжує літні екскурсії по Центральній Росії, його теоретичні дослідження охоплюють великі території. У 1876 році науковець виступає з великою доповіддю про обміління річок Європейської Росії, публікує статтю про формування та значення ярів, пише велику працю «Способы происхождения речных долин Европейской России», що стала дисертацією на ступінь магістра мінералогії та геології. Докучаєв представляє в роботі власну гіпотезу, за якою походження річкових долин зв’язує з діяльністю ярів і балок. Ця праця була оцінена позитивно, погляди Докучаєва отримали визнання. Успішно захистивши дисертацію, Василь Васильович отримав можливість читати лекції з мінералогії та геології. Зокрема, він чи не першим у світі прочитав курс лекцій з четвертинної геології і геоморфології (про формування новітніх відкладень і походження сучасного рельєфу).
У 1875-1877 роках, склавши (разом з В. І. Чаславським) оглядову ґрунтову карту Європейської Росії, Докучаєв почав вивчення чорнозему, в результаті чого ним були закладені основи вчення про ґрунт як особливе природньо-історичне тіло і про чинники ґрунтоутворення. Влітку 1877 року Василь Васильович обстежив південно-західну половину чорноземної смуги. У Тульській губернії він простежив перехід від лісових ґрунтів до чорноземів. Особливо багато вчений їздив Україною і Молдовою. Влітку 1878 року він мав обстежити найширші простори південно-східної частини чорноземної зони. На цей раз Докучаєв побував і в Криму, і на Північному Кавказі, і навіть перетнув по Військово-грузинській дорозі Кавказький хребет. Польовими роботами Докучаєв охопив величезні території між Волгою і Доном, Заволжжя, Передуралля. За два польових сезони він зумів обстежити не тільки всю чорноземну зону Росії та України, перетинаючи їх в різних напрямках, але й прилеглі території. Крім описів, науковець відібрав майже півтисячі зразків ґрунтів, переважно чорноземних.
Департамент землеробства 1878 року доручив В.В. Докучаєву завершити видання ґрунтової карти і скласти до неї пояснювальну записку.
Наступного, 1879 року Докучаєву запропонували місце завідувача кафедри мінералогії Петербурзького університету. Він став доцентом, а з 1883 року – професором й отримав можливість мати власну наукову лабораторію та учнів. Однак так уже сталося, що мінералог і геолог Василь Васильович Докучаєв не любив мінералогію, а тим більше кристалографію (в ті часи ці два курси вважалися єдиною дисципліною). Мінералогічні праці Докучаєва виявилися надзвичайно плідні, незважаючи на те, що він ставився до них як до заняття другорядного і навіть не потурбувався про оформлення їх у вигляді солідної наукової монографії. Однак Докучаєв, як не дивно, не особливо захоплювався уявними подорожами в давні геологічні епохи і глибини земної кори. Почав він свої наукові дослідження з порівняно молодих осадів епохи мамонтів (льодовикової).
Експедиція «Вольного економического общества», очолювана видатним російським грунтознавцем Докучаєвим, продовжуючи дослідження російського чорнозему, 1881 року працювала на території Єлисаветградщини. Маршрут експедиції пролягав через вододіл Дніпра і Південного Бугу – зі сходу на захід. Під час роботи експедиція взяла зразки грунтів біля Крюкова, Протопопівки, Знам’янки, Єлисаветграда та Голованівська.
У 1883 році вийшла праця Докучаєва «Русский чернозем», в якій детально розглянуті область поширення, спосіб походження, хімічний склад чорнозему, принципи класифікації та методи дослідження ґрунту. Монографія склала основу докторської дисертації, принесла Докучаєву світову славу і заслужено вважається наріжним каменем генетичного ґрунтознавства.
В наукових працях «Русский чернозем» (1883) та «Наши степи когда-то и теперь» (1892) Докучаєв визначав українські степи як еталонні. Зокрема, про грунти між Трепівкою та Єлисаветградом сказано: «Здешний чернозем в сыром виде – как уголь».
У 1880 році Докучаєв виступив на загальних зборах Вільного економічного товариства з доповіддю на тему «Які загальні заходи могли б сприяти підняттю вкрай низького рівня ґрунтознавства в Росії». Вчений дійшов переконання, що для ґрунтоутворення вирішальне значення мають кліматичні умови. Докучаєв підкреслив, що багато районів земної кулі «ніколи за даних кліматичних умов не побачать того благодатного ґрунту, який становить корінне, ні з чим не порівнянне багатство України і який є результатом дивно щасливого і дуже складного комплексу ряду фізичних умов!». Авторитетні фахівці схвалили результати його робіт. Вільне економічне товариство затвердило звіт. А через місяць Василь Васильович блискуче захистив дисертацію з цього звіту. Вільне економічне товариство визнало за необхідне відзначити працю вченого особливою грамотою, де виносило йому «урочисту і глибоку вдячність».
У 1880 році життя В.В. Докучаєва змінилося на краще. Він домігся визнання як фахівець, досяг матеріального добробуту, необхідного для наукових досліджень. Влаштувалося і його особисте життя. Викладаючи космографію і фізичну географію в приватному жіночому пансіоні, він полюбив чарівну начальницю закладу Ганну Єгорівну Сінклер. Вона погодилася стати його дружиною. Ганна Єгорівна набула з часом природничо-наукових знань і допомагала Василю Васильовичу в роботі.
Іншою важливою віхою в житті вченого став 1882 рік, коли йому було запропоновано зробити ґрунтове й геологічне обстеження Нижегородської губернії. Мета цих робіт була загальнонаукова та агрономічна, а також соціально-економічна: потрібно було упорядкувати податки землевласників і селян. Поважний вигляд Василя Васильовича, його розсудливість, вміння зрозуміти співрозмовника, твердість характеру і почуття гумору були йому на користь. Він і його співробітники отримували необхідну допомогу і зустрічали розуміння місцевих жителів. Докучаєв проявив себе як прекрасний організатор і керівник. Ця робота під керівництвом Василя Васильовича Докучаєва тривала 6 років, результати комплексної експедиції виявилися дуже значними.
1886 року були опубліковані «Материалы по оценке земель Нижегородской губернии» в 14 томах, а також геологічна і ґрунтова карти. На запрошення губернського земства у 1888-1890 роках Докучаєв дослідив рослинність, ґрунти і геологічні умови Полтавської губернії, зробивши низку важливих висновків про закономірності генезису ґрунтів. За ініціативи й сприяння Докучаєва в Нижньому Новгороді і Полтаві були засновані природничо-історичні музеї, а при Вільному економічному товаристві створена ґрунтова комісія, в якій він головував.
Василь Васильович Докучаєв докладно описав процес утворення ґрунтів і 1886 року запропонував першу в світі базову наукову класифікацію ґрунтів. Він же склав першу світову ґрунтову карту.
Василь Васильович Докучаєв
Важливою практичною справою стало для Докучаєва створення російської ґрунтознавчої школи та підготовка спеціалістів сільського господарства. Восени 1891 року він виїхав в якості ревізора від Міністерства народної освіти в Ново-Олександрійський інститут сільського господарства, розташований в Люблінській губернії (нині в Польщі). Передбачалося закрити інститут, вже був припинений прийом до нього студентів. Докучаєв зважився на мужній крок. Він вступив у боротьбу за інститут. І йому не тільки вдалося відстояти цей вищий сільськогосподарський учбовий заклад, але і добитися додаткових коштів на його розширення. У 1892-1893 роках Докучаєв тимчасово виконував обов’язки директора і керував перетворенням його у Вищий сільськогосподарський і лісовий навчальний заклад. Будучи директором Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва, вчений заснував у ньому (1895) першу в Росії кафедру ґрунтознавства; провів докорінну реорганізацію викладання і програми інституту; за цим зразком було реорганізовано вищу сільськогосподарську освіту в Росії. Серед численних учнів Докучаєва був і Володимир Вернадський, наукова діяльність якого також суттєво вплинула на розвиток сучасного ґрунтознавства.
У травні 1895 року Докучаєва відвідав в Новій Олександрії його учень і соратник Г.І. Танфільєв. Він з подивом і сумом побачив ученого стомленим, розбитим, «зовсім не схожим на богатиря тілом і духом». Взявши за станом здоров’я (нервова перевтома) відпустку, Василь Васильович поїхав з дружиною до Криму. У Нову Олександрію він вже не повернувся, відмовившись від роботи в інституті. Вчений не зміг продовжити наукову діяльність і в Петербурзі, перебував у відчаї, навіть був близький до самогубства. Для лікування довелося поїхати за кордон. Лише навесні 1896 року йому стало краще. Докучаєв писав: «Весь минулий рік я провів як у тумані, весь час страждаючи найсильнішим розладом нервів і повним занепадом сил, апатія до життя набувала часом шалених розмірів». Василь Васильович розумів, що йому загрожує божевілля. І все-таки, всупереч порадам лікарів, впоравшись із хворобою, знову почав працювати на повну силу. Він поспішав вичерпати всі свої можливості.
Наукові досягнення Докучаєва і практична робота отримували високі відгуки, нагороди. Однак попереду чекали і нові випробування. Восени 1896 року тяжко захворіла його дружина, вона померла в лютому 1897 року. Під час її хвороби Докучаєв перебував у такому пригніченому стані, що був поміщений в лікарню. У подальшому й до кінця життя його опікала племінниця (дочка сестри) Антоніна Іванівна Воробйова. У 1897 році здоров’я Докучаєва помітно поліпшилося. Пропрацювавши в Петербурзькому університеті чверть століття до цього терміну, він вийшов у відставку. Тепер усі його зусилля були спрямовані на наукову та організаційну роботу. Докучаєв очолив Ґрунтову комісію і прочитав десятки популярних лекцій, які користувалися великим успіхом у публіки. Пропаганду ґрунтознавства та агрономії він вважав надзвичайно важливою справою. Тому читання популярних лекцій вчений продовжив у Москві. Влітку 1898 року Василь Васильович знову керував польовими ґрунтовими дослідженнями, на цей раз в Бессарабії (Молдавії). Він отримав запрошення від Закавказького статистичного комітету обстежити ґрунти Кавказу і Закавказзя. Пропозицію він прийняв і незабаром відправився в експедицію.
За останні три роки позаминулого століття, що стали завершальним періодом активної творчої діяльності Докучаєва, він тричі відвідав Кавказ і побував навіть у пустелі Каракуми.
Життя науковця завершилося трагічно: з кінця 1900 року він був безнадійно хворий, працювати не міг, поступово і болісно втрачав розум. Помер В.В. Докучаєв у Петербурзі 8 листопада 1903 року. «У повній свідомості відкритого перед ним жаху, – писав В. І. Вернадський, – він марно намагався, вже хворий, знайти порятунок у енергійній, широкій науковій роботі, зі зворушливою силою звертався думкою і серцем до найглибших тайників людської душі... Здавалося, він прагнув протиставити нещастю, яке насувалося, всю силу, всю повноту своєї особистості».
Сутність всіх напрямів професійної діяльності Василя Васильовича Докучаєва можна назвати словом «натураліст». Саме йому належить заслуга заснування наукового генетичного ґрунтознавства та агрономії. Десятиліттями він вивчав ґрунти в різних куточках Росії та України. Докучаєв винаходив все нові способи боротьби з посухою, які успішно застосовувалися в степах на Півдні Росії. Науковець вніс свою лепту і в реформу освіти. Василь Васильович Докучаєв – не тільки великий ґрунтознавець, а й професійний географ і геолог. У будь-якій діяльності він завжди залишався природознавцем, натуралістом – прагнув пізнати навколишній світ у всій складності і взаємозв’язку частин – як єдине живе ціле.
Василь Васильович Докучаєв похований на Смоленському лютеранському кладовищі поруч зі своєю дружиною, Ганною Єгорівною Докучаєвою-Сінклер (1846-1897).
Пам'ять
У 1954 році на честь вченого смт Оленівські Кар’єри Донецької області перейменовано на місто Докучаєвськ.
У березні 1946 р. з нагоди 100-річчя від дня народження видатного вченого-ґрунтознавця В.В. Докучаєва Харківському сільськогосподарському інституту було присвоєно його iм’я (у 2021 році інститут приєднали до складу Державного біотехнологічного університету).
У Києві існують вулиця, провулок та тупик, названі на честь вченого.
В Устинівській селищній громаді Кропивницького (колишнього Устинівського) району Кіровоградської області є село Докучаєве, пов’язане з іменем В. Докучаєва, який протягом 1877-1881р.р. здійснював у цій місцевості вивчення зон поширення чорноземів.
Бібліографія
Основні видання праць В.В. Докучаєва
Избранные сочинения: в 3 т. / Василий Докучаев. – М.: Сельхозгиз, 1948 –
Т. 1: Русский чернозем. – 1948. – 480 с.
Т. 2: Труды по геологии и сельскому хозяйству. – 1949. – 426 с.
Т. 3: Картография, генезис и классификация почв. – 1949. – 445 с.
Избранные сочинения / Василий Докучаев; ред. С. С. Соболев. – М.: Сельхозгиз, 1954. – 708 с.: ил., портр.
Наші степи колись і тепер: пер. з рос. / Василь Докучаєв; ред. З. С. Вільямс. – К.: Сільгоспвидав, 1949. – 140 с.
Російський чорнозем: пер. з рос. / Василь Докучаєв. – К.; Харків: Сільгоспвидав, 1949. – 460 с.
Русский чернозем: Отчет Императорскому Вольному Экономическому Обществу / Василий Докучаев. – СПб.: Тип. Деклерона и Евдокимова, 1883. – 376 с.: 12 рис., 1 л. почв.карт.
Русский чернозем: Отчет Императорскому Вольному Экономическому Обществу / Василий Докучаев. – М.: Сельхозгиз, 1948. – 480 с.
Ход и главнейшие результаты предпринятого Императорским вольным экономическим обществом исследования русского чернозема / Василий Докучаев. – СПб.: Тип. Т-ва «Общественная Польза», 1881. – 68 с.
Література про життя і діяльність
Вернандер, Н. Б. В. В. Докучаєв – творець вітчизняного грунтознавства / Наталія Вернандер. – К.: Держсільгоспвидав УРСР, 1961. – 49 с.
Герасимов, И. П. Учение В. В. Докучаева и современность : (Науч. основы почвозащит. земледелия) / Иннокентий Герасимов. – М.: Мысль, 1986. –124 с.
Завалій, Н. Людина, яка на цілу епоху переросла свій час / Н. Завалій // Народне слово. – 2011. – 26 травня. – С. 9
Зонн, С. В. Василий Васильевич Докучаев, 1846-1903 / Сергей Владимирович Зонн; Отв. ред. Е. Н. Мишустин; [АН СССР]. – М.: Наука, 1991. – 219 с.
Кирьянов, Григорий Федорович. Василий Васильевич Докучаева. 1846-1903 / Григорий Кирьянов; АН СССР. – М.: Наука, 1966. – 291 с.
Кохан, А. В. В. Докучаев в Протопоповке / А. Кохан // Городской курьер. – 2011. – 23 июня. – С. 7
Кочуров, Б. В. В. Докучаев и современные проблемы землепользования / Б. Кочуров // География в школе. – 2002. – № 7. – С. 28-30.
Крупениковы, И. А. и Л. А. Василий Васильевич Докучаев : 1846-1903 / И. А. и Л. А. Крупениковы. – М.: Мол. гвардия, 1949. – 281 с.
Крупениковы, И. А. и Л. А. Василий Васильевич Докучаев / И. А. и Л. А. Крупениковы. – М.: Сельхозгиз, 1950. – 191 с.
Крупениковы, И. и Л. Путешествия и экспедиции В. В. Докучаева / И. и Л. Крупениковы. – М.: Географгиз, 1949. – 127 с.
Лисенко, О. Дорожче золотих руд : До 155-річчя з дня народження В В. Докучаєва / О. Лисенко // Маловисківські вісті. – 2001. – 20 жовтня. – С. 2
Шепель, Федір. Український зріз «Русского чернозёма», або Василь Докучаєв: легенди і дійсність / Федір Шепель // Народне слово. – 2015. – 19 лютого. – С. 9: фото
Чесноков, В. С. В. В. Докучаев – основоположник генетического почвоведения / В. С. Чесноков // Биология в школе. – 2002. – № 1. – С. 19-24.
Web-ресурси
Докучаєв Василь Васильович (Видатні особистості)
Докучаєв Василь Васильович (Вікіпедія)
Докучаев Василий Васильевич. Биографический указатель (Хронос)
Докучаев Василий Васильевич (Сайт о людях – биографии знаменитостей, статьи, новости)
Усенко П.Г. Докучаєв Василь Васильович (Енциклопедія історії України)