Балановська Леоніда Миколаївна

Леоніда Миколаївна Балановська

Дата народження — 26.10.(7.11) 1883
Місце народження — м. Шпола, Звенигородський повіт, Київська губернія, Російська імперія (нині Черкаська область, Україна)
Дата смерті — 28.08.1960
Місце смерті — м. Москва, РРФСР

Леоніда Миколаївна Балановська Балановська (26 жовтня (7 листопада) 1883, м. Шпола, Звенигородський повіт, Київська губернія, Російська імперія (нині Черкаська область, Україна) – 28 серпня 1960, м. Москва, РРФСР) – українська оперна й камерна співачка, артистка оперети (драматичне сопрано), педагог.

Життя і діяльність

Її голос був здатний відобразити будь-яке почуття від найніжнішого ліризму до приголомшливого драматизму.
С. Левик

Балановська (по чоловікові Екскузович) Леоніда Миколаївна народилася 7 листопада 1883 року в містечку Шпола в сім’ї службовця-бухгалтера цукрового заводу Миколи Григоровича та піаністки Євдокії Іванівни (дівоче прізвище – Левитська). Дитинство Леоніда провела в Шполі, а після смерті батька з родиною переїхала до Єлисаветграда (нині Кропивницький), де навчалася в приватній гімназії Єфимовської. Дід Леоніди, отець Іоанн Левитський, був настоятелем Успенського собору в Єлисаветграді.

Перші музичні знання Леоніда отримала від матері. Природа наділила дівчинку дзвінким, яскравим голосом. З дитинства вона співала українські народні пісні, яких її навчав дядько Петро Левитський – талановитий бас і шанувальник української культури.

Леоніда захоплено прагнула навчатися вокалу в нововідкритій музичній школі Єлисаветграда у свого дядька Федора Левитського. Мати підтримала її бажання, вірячи в талант доньки та авторитет її наставника. За порадою Ф. П. Левицького дівчина вступила до С.-Петербурзької консерваторії, де її талант одразу помітила викладачка С. М. Цехановська. Навчання потребувало наполегливості: вокальна майстерність, теорія, гармонія та історія музики. У консерваторії майбутня співачка навчалася з 1902 по 1906 роки. У 1905 році професійно вона дебютувала на оперній сцені, виконавши партію Джоконди («Джоконда» А. Понк’єллі), – замінила хвору італійську співачку Л. Берленді на сцені С.-Петербурзької «Нової опери» (антреприза І. Церетелі). Вражений творчою сміливістю й майстерністю Леоніди Балановської італійський співак Т. Руффо подарував їй свою фотографію з автографом: «Блискучій Джоконді мадам Балановській із захопленням!».

Через брак коштів Леоніда не змогла завершити навчання в консерваторії, однак труднощі не зламали її. Невдовзі вона знову вийшла на сцену, підкорюючи публіку своїм талантом. Навесні 1906 на концерті в С.-Петербурзі співачка вперше виконала партію Кундри (опера «Парсифаль» Р. Вагнера). Преса відзначила талант Балановської: найвпливовіший мистецький часопис Російської імперії – «Російська музична газета» – назвав її голос молодим, красивим, рівним за регістрами та відзначив неабиякі здібності співачки. У тому ж році вона дебютувала в партії Валентини на сцені Маріїнського театру.

Після вдалої прем’єри на імператорській сцені співачка отримала запрошення до Києва від Юрія Давидова, племінника П. І. Чайковського та антрепренера Київської опери. У 1907-1908 роках Балановська виступала в Києві у трупі, керованій Сергієм Брикіним. Вона швидко здобула визнання завдяки яскравому вокальному й артистичному таланту, виконуючи провідні оперні партії. Успіх у Києві став важливим етапом її кар’єри та відкрив шлях до Большого театру в Москві, де у 1908-1919 і 1925-1926 роках Леоніда Балановська була провідною солісткою. Сучасники порівнювали її з видатною європейською співачкою Фелією Литвин. Її партнерами були провідні співаки того часу – Ф. Шаляпін, І. Алчевський, Г. Бакланов, А. Боначич, Л. Собінов, а її ім’я прикрашало афіші Большого театру поруч з А. Неждановою, Н. Єрмоленко-Южиною та М. Дейша-Сіоницькою. Артистка володіла голосом величезного діапазону, що дозволяв їй виступати в таких різних за характером партіях, як Февронія («Сказання про невидимий град Кітеж»), Кармен («Кармен»), Амнеріс(«Аїда»), Мюзетта («Богема») та інших. Балановську вважали однією з кращих виконавиць ваґнерівського репертуару, першою виконавицею на московській сцені Ортруди («Лоенгрін», 1902) і Брунгільди («Загибель богів», 1911). У 1916 р. співачка виконала партію Маргарити в «Засудженні Фауста» Г. Берліоза. Її голос «був здатний відобразити будь-яке почуття від найніжнішого ліризму до приголомшливого драматизму» (С. Левик). Л. В. Собінов відзначав її іскристий темперамент і безпосередність виконання. Оперний репертуар співачки налічував близько 40 партій – від драматичного та легкого сопрано до меццо-сопрано. Балановська неодноразово виступала в концертах під керуванням В. Сафонова.

Попри славу, Леоніда Миколаївна не забувала рідного краю та українського походження. Вона підтримала театральну справу двоюрідного брата Вадима Левитського, фінансово врятувавши його трупу від занепаду. Співачка відкрито зберігала свою українську ідентичність і близько семи років активно співпрацювала з Московським музично-драматичним товариством «Кобзар» (1910-1917); виконувала романси М. В. Лисенка на тексти Шевченка «Чого мені тяжко», «Минають дні...», «Нащо мені чорні брови». У 1911 році в Москві на вечорі, присвяченому 50-й річниці з дня смерті Шевченка, у виставі «Назар Стодоля» за участі земляка й театрального кумира єлисаветградської молоді Миколи Карповича Садовського заспівала Хазяйку в «Вечорницях» (вставній музичній картині до другого акту).

Балановська гастролювала у Франції, Великій Британії, Австрії (1911, 1912, 1914) з ваґнерівським репертуаром.

Єлисаветградський період 1918-1919 років став яскравою сторінкою творчого життя Леоніди Балановської. Тут вона виступала разом із відомими музикантами – піаністами Генріхом і Наталею Нейгаузами, композиторами Каролем Шимановським і Володимиром Дешевовим, поетом Борисом Кохном, активно концертувала, брала участь у благодійних заходах і виставах Оперного товариства. Її виступи сприяли небувалому пожвавленню музичного життя міста.

Однак цей тріумфальний приїзд до Єлисаветграда став для співачки останнім. Після тяжкої хвороби на висипний тиф Балановська вижила й повернулася на сцену, але її неповторний голос і тембр, на жаль, уже не відновилися.

Після завершення оперної кар’єри Балановська дедалі більше утверджується як камерна співачка, вирізняючись витонченістю та високою виконавською майстерністю. Досвід роботи над власним голосом і глибокі знання вокального мистецтва привели її до педагогічної діяльності – вона почала викладати вокал і стала професійною вокальною педагогинею.

Наприкінці 1919 року Л. Балановська переїхала до Севастополя, де працювала в театрі «Гніздо перелітних птахів» (1919-1922). У 1921-1922 роках разом з Леонідом Собіновим вона взяла участь в організації музичних навчальних закладів у Севастополі та Сімферополі. У 1920-х роках Леоніда Миколаївна активно поєднувала сценічні виступи, гастролі та викладання: працювала в Ростові-на-Дону (1922), Мінському музичному технікумі (1924), на Далекому Сході, у Сибіру – Новосибірському театрі опери та балету (1924-1925), гастролювала Китаєм (1925-1926).

У 1926 році Балановська повернулася в Україну й долучилася до створення Української опери в Харкові як солістка та викладачка (1926-1933). Згодом вона очолила кафедру вокалу Бакинської консерваторії (1933-1935).

Від 1935 року Леоніда Миколаївна жила в Москві, де остаточно зосередилася на вокальній педагогіці: очолювала вокальний клас Большого театру та понад двадцять років викладала в Московській консерваторії (з 1935-го по 1955 рік, з 1941 – професором) й музичному училищі при ній (з 1935 року), здобувши авторитет серед провідних радянських вокалістів.

В евакуації, з 1941 по 1943 рік, Леоніда Миколаївна працювала в Саратові, а в 1944-1948 рр. була педагогом хору Большого театру в Москві.

Творча спадщина Леоніди Балановської представлена широким оперним репертуаром, у якому поєдналися твори української та світової музичної класики. Співачка відома виконанням провідних партій в операх Петра Чайковського – Тетяни й Ольги в «Євгенії Онєгіні», Поліни в «Піковій дамі», Марії в «Мазепі», Оксани в «Черевичках»; Миколи Римського-Корсакова – Купави у «Снігуроньці» та Февронії в «Сказання про невидимий град Кітеж»; Жоржа Бізе – Кармен в однойменній опері; Джузеппе Верді – Амнеріс в «Аїді».

Балановська значно пережила період своєї ранньої вокальної слави. Вона померла 28 серпня 1960 року, однак її голос можна уявити не лише за літературними описами, а й почути у запису: 1913 року Балановська записувалася на грамплатівки компанії «Пате»/Pathé в Москві. З 6 дисків, на яких були записані арії з опер М. Римського-Корсакова, Дж. Верді, А. Понк’єллі і Р. Ваґнера, на жаль, зберігся лише один її запис – «Смерть Ізольди» (з 3-го диска опери Ваґнера «Трістан та Ізольда»). Автобіографічні записки Леоніди Миколаївни Балановської зберігаються в сімейному архіві родичів співачки.

Чоловік артистки – відомий театральний діяч Іван Екскузович (1882-1942) – також уродженець Єлисаветградщини.

Фотогалерея

Л.М. Балановська – Кармен (у одноїм. Опері Ж. Бізе).

Л. М. Балановська і Боначич - Поппея Сабіна і Нерон ("Нерон" А. Рубінштейна).

Л.М. Балановская. Цариця Мілітріса ("Казка про царя Салтана" М. Римського-Корсакова). Москва. Большой театр. Фото М. Сахарова і П. Орлова.

Л.М. Балановська з колегами.

Л.М. Балановська – Февронія.

Л.М. Балановська – Брунгільда ("Валькірія" Р. Вагнера). Москва. Студія К. А. Фішер.

Бібліографія

Книги

Балановська Леоніда Миколаївна // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. – Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. – С. 38.

Балановська Леоніда Миколаївна // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. – Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. – С. 43-44.

Босько, Володимир Миколайович. [Леоніда Миколаївна Балановська] // Визначні постаті Степової Еллади : до 250-річчя заснування фортеці Святої Єлисавети, міста Єлисаветграда та 65-річчя утворення Кіровоградської області / Кіровоградський обл. ін-т післядипломної пед. освіти ім. Василя Сухомлинського; рец. А. С. Бик, К. В. Шляховий. – Кіровоград : Інформаційна мережа, 2004 – Ч. 1. – 2004. – С. 21.

Босько, Володимир Миколайович. [Леоніда Миколаївна Балановська] // Історичний календар Кіровоградщини на 2018 рік. Люди. Події. Факти / Володимир Босько ; КЗ "КОІППО ім. Василя Сухомлинського". – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2017. – С. 208 : фото.

Босько, Володимир Миколайович. [Леоніда Миколаївна Балановська] // Історичний календар Кіровоградщини. Люди. Події. Факти. 2023 рік. Герої уславлені й знеславлені: уродженці Кіровоградщини у радянсько-німецькій (1941-1945) та російсько-українській (2014-2022) війнах, таємниці Кіровограда часів окупації / В. М. Босько. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2022. – С. 114-115: фото.

Владыкина-Бачинская, Нина Михайловна. Собинов / Нина Владыкина-Бачинская. – М. : Мол. гвардия, 1960. – 285 с. : ил. – С. 196-197.

Гозенпуд, Абрам Акимович. Русский оперный театр между двух революций 1905-1917 / Абрам Акимович Гозенпуд ; Ленинградский государственный институт театра, музыки и кинематографии. – Л. : Музыка. Ленингр. отд-ние, 1975. – С. 153-154.

Левик, Сергей Юрьевич. Записки оперного певца / Сергей Юрьевич Левик ; авт. предисл. В. Богданов-Березовского. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М. : Искусство, 1962. – С. 60-61.

Лесс, Александр Лазаревич. Титта Руффо : Жизнь и творчество / Александр Лесс. – М. : Сов. композитор, 1983. – С. 84-85.

Лисенко, Іван Максимович. Словник співаків України / Іван Максимович Лисенко; післямова М. Слабошпицького. – К. : Рада, 1997. – С. 21.

Сікорська І. М. Баланівська Леоніда Миколаївна // Енциклопедія Сучасної України / НАH України; Наук. тов-во ім. Т. Г. Шевченка; Координац. бюро Енциклопед. Сучасної України НАН України ; редкол. : І. М. Дзюба [та ін.]. – К. : [б. и.], 2001 – Т. 2 : Б – Біо. – 2003. – 871 с. : іл. – С. 134 : фото.

Театральная энциклопедия / глав. ред. Стефан Мокульский. – М. : Сов. энциклопедия, 1961 – Т. 1 : А – Глобус. – 1961. – 1214 стлб. : ил., карт.

Українська музична енциклопедія / НАН України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського; редкол.: Г. Скрипник (гол.). –К. : Видавництво інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, 2006 – Т.1 : А-Д. – 2006. – С. 127-128.

Шевченківський словник : в 2-х т. / редкол.: Є. П. Кирилюк (відп. ред.) та інші; Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, АН УРСР, Гол. ред. УР Енциклопедії. – К. : [б. и.], 1976–1977 – Т. 1 : А-Мол. – 1976. – 414,[1] с. : портр, іл. – С. 55.

Статті

Гринев Н. Сквозь шум старого диска / Н. Гринев // Мелодия. – 1984. – № 4. – С. 61.

Лисенко І. Видатна співачка / І. Лисенко // Вітчизна. – 1984. – № 7. – С.

Лисенко І. З фантастичного дебюту / І. Лисенко // Культура і життя. – 1983. – 30 жовтня. – С. 6.

Шевченко, Сергій. «З фіалковими очима та незрівнянним голосом» / Сергій Шевченко // Народне слово. – 2015. – 29 січня. – С. 9 : портр.

Web-ресурси

Балановская Леонида Николаевна http://slovari.yandex.ua/~книги/Отечественные%20певцы/Балановская%20Леонида%20Николаевна/?ncrnd=8653

Балановская Леонида Николаевна http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/7616/Балановская

Балановська Леоніда Миколаївна http://uk.wikipedia.org/wiki/Балановська_Леоніда_Миколаївна

Леонида Балановская / Balanovskaya - Isoldes Liebestod http://www.youtube.com/watch?v=ao4Kq9KFk_4