Порошин Семен Андрійович

Семен Андрійович Порошин

Дата народження — 28.01.1741
Місце народження — м. Кунгур, Пермська губернія, Російська імперія
Дата смерті — 12.09.1769
Місце смерті — фортеця Святої Єлисавети, Російська імперія (нині м. Кропивницький, Кіровоградська область, Україна)
Місце поховання — фортеця Святої Єлисавети, біля Свято-Троїцького храму (могила не збереглася)

Семен Андрійович Порошин (28 січня 1741, м. Кунгур, Пермська губернія, Російська імперія – 12 вересня 1769, фортеця Святої Єлисавети, Російська імперія (нині м. Кропивницький, Кіровоградська область, Україна) – публіцист, мемуарист, письменник, педагог, один із вихователів спадкоєця престолу Павла І. Вважається однією з найосвіченіших особистостей XVIII століття.

Життя і діяльність

Семен Андрійович Порошин народився 28 січня 1741 року в Кунгурі у дворянській родині.

Ще хлопчиком він став вихованцем столичного Сухопутного шляхетського кадетського корпусу, після випуску з якого у чині підпоручика у березні 1759 року працював у закладі офіцером-вчителем математики.

У 1761 році Семен Порошин розпочав кар'єру при дворі ад’ютантом імператора Петра ІІІ, ставши одним із небагатьох найнаближеніших до царя російських осіб. У 1762 році, одразу після вступу на престол, Катерина ІІ призначила Семена Андрійовича черговим кавалером та викладачем математичних дисциплін при спадкоємцеві.

Молодий офіцер любив свою справу і ніколи не скаржився на фортуну. В царських палацах він чотири роки працював в оточенні найосвіченіших людей і найвищих сановників свого часу. Його приятелем був Олександр Петрович Сумароков – бригадир, управитель російського театру, поет, драматург, сатирик. Порошин постійно спілкувався з генералом-аншефом Петром Олексійовичем Рум’янцевим, братами Микитою Івановичем (обер-гофмейстр) та Петром Івановичем (генерал-поручик) Паніними, генерал-лейтенантом Олексієм Петровичем Мельгуновим.

Свій творчий шлях Семен Порошин розпочав в середині 1750-х років, коли навчався у Сухопутному шляхетському кадетському корпусі. Він перекладав статті з закордонних видань для журналу Академії наук «Ежемесячные сочинения». Там же було надруковано дві його власні статті педагогічного змісту «Листи про порядок у навчанні». Крім того, низку його перекладів було надруковано в журналі «Праздное время в пользу употребленное».

Мешкаючи в імператорському палаці і будучи причетним до багатьох історичних подій, молодий письменник вирішив вести щоденник життя спадкоємця та його оточення, де не обмежувався звичайним описом подій, а й занотовував свої думки і ставлення до тих чи інших фактів з побуту палацу і подій, що хвилювали тоді російське суспільство. Цього було достатньо, щоб при дворі поширилися чутки про «винесення сміття з хати», про те, що щось «не те» може стати відомим за кордоном... Зважали й на неабиякий вплив письменника на спадкоємця. На початку1766 року С. А. Порошина відсторонили від посади вихователя цесаревича та призначили на посаду командира Старооскольського піхотного полку, штаб якого дислокувався в Охтирці. Але потрібна була й офіційна, зрозуміла для світу, причина немилості. Таку царедворці знайшли у закоханості і подальшому сватанні полковника до молодої графині Шереметьєвої, мовляв, рід Порошиних, хоча і древній, та все ж не рівня роду Шереметьєвих. Вчинок письменника було названо зухвалістю («дерзостью» рос.) з подальшою його опалою.

У 1769 році на шляху до місця бойових дій розпочатої війни з Туреччиною Семен Андрійович тяжко захворів і помер. Поховали Порошина на цвинтарі біля Свято-Троїцького храму фортеці Святої Єлисавети (нині м. Кропивницький). На жаль, з ліквідацією храму зникла і його могила.

Семен Андрійович Порошин залишив по собі добру славу – і як вихователь, і як письменник. Щоденник, який Семен Андрійович вів з 20 вересня 1764 до 31 грудня 1765 рр. (виданий 1844 року і перевиданий 1881 року), не тільки дає дорогоцінний матеріал для характеристики майбутнього імператора, але є також важливим джерелом для розуміння історії тієї епохи.

Бібліографія

Барсуков Н. Азбучный указатель лиц и разных предметов, упоминаемых в записках Семена Порошина / Н. Барсуков // Русская старина. – 1882. – № 12. – С. 4-100.

Босько В. 80 років тому народився Семен Андрійович Порошин… // Історичний календар Кіровоградщини на 2021 рік. Етюди у червоному, чорному та синьо-жовтому кольорах про участь єлисаветрадців у революції 1917-1921 рр. / В. М. Босько. – Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2020. – С. 40 : фото.

Западов А. В. Опасный дневник : историческая повесть о С. А. Порошине. – М.: Сов.писатель, 1974. – 360 с.

Кизименко П. Кохання та смерть Семена Порошина / П. Кизименко // Вечірня газета. – 1997. – 8 квітня. – С. 3-4 : фото; Вечірня газета. – 1997. – 10 квітня. – С. 3-4 : фото.

Порошин Семен Андреевич // Советская историческая энциклопедия : в 12 т. / Науч. совет изд-ва «Советская энциклопедия», отд-ние ист. наук Акад. наук СССР ; глав. ред. Е. М. Жуков. – М. : Сов. энциклопедия, 1968. – Т. 11. – Стбл. 416-417.

Порошин С. С. Порошины. Семейные воспоминания / С. С. Порошин // Русская старина. – 1882. – № 10. – С. 207-220.

Семевский М. И. Записки воспитателя великого князя Павла Петровича Семена Порошина, 1764 – 1766 гг. / М. И. Семевский // Русская старина. – 1881. – № 1. – С. 1-51; Русская старина. – 1881. – № 2. – С. 54-83; Русская старина. – 1881. – № 3. – С. 86-116; Русская старина. – 1881. – № 4. – С. 118-147; Русская старина. – 1881. – № 5. – С. 150-211; Русская старина. – 1881. – № 6. – С. 213-275; Русская старина. – 1881. – № 7. – С. 278-339; Русская старина. – 1881. – № 8. – С. 341-400; Русская старина. – 1881. – № 9. – С. 405-468; Русская старина. – 1881. – № 10. – С. 479-531; Русская старина. – 1881. – № 11. – С. 533-596.

Web-ресурси

Порошин Семен Андрійович (Вікіпедія)

«Сей был человек просвещённый». Воспитатель наследника престола Семен Порошин родился в Кунгуре (БеZФормата)