Відмінності між версіями «Порошин Семен Андрійович»
| Рядок 5: | Рядок 5: | ||
==Життя і діяльність== | ==Життя і діяльність== | ||
| − | Семен Андрійович Порошин | + | Семен Андрійович Порошин народився 28 січня 1741 року в Кунгурі у дворянській родині. |
| − | |||
| − | |||
| − | + | Ще хлопчиком він став вихованцем столичного Сухопутного шляхетського кадетського корпусу, після випуску з якого у чині підпоручика у березні 1759 року працював у закладі офіцером-вчителем математики. | |
| − | + | У 1761 році Семен Порошин розпочав кар'єру при дворі ад’ютантом імператора Петра ІІІ, ставши одним із небагатьох найнаближеніших до царя російських осіб. У 1762 році, одразу після вступу на престол, Катерина ІІ призначила Семена Андрійовича черговим кавалером та викладачем математичних дисциплін при спадкоємцеві. | |
| − | + | Молодий офіцер любив свою справу і ніколи не скаржився на фортуну. В царських палацах він чотири роки працював в оточенні найосвіченіших людей і найвищих сановників свого часу. Його приятелем був Олександр Петрович Сумароков – бригадир, управитель російського театру, поет, драматург, сатирик. Порошин постійно спілкувався з генералом-аншефом Петром Олексійовичем Рум’янцевим, братами Микитою Івановичем (обер-гофмейстр) та Петром Івановичем (генерал-поручик) Паніними, генерал-лейтенантом Олексієм Петровичем Мельгуновим. | |
| − | Але потрібна була й офіційна, | + | Свій творчий шлях Семен Порошин розпочав в середині 1750-х років, коли навчався у Сухопутному шляхетському кадетському корпусі. Він перекладав статті з закордонних видань для журналу Академії наук «Ежемесячные сочинения». Там же було надруковано дві його власні статті педагогічного змісту «Листи про порядок у навчанні». Крім того, низку його перекладів було надруковано в журналі «Праздное время в пользу употребленное». |
| + | |||
| + | Мешкаючи в імператорському палаці і будучи причетним до багатьох історичних подій, молодий письменник вирішив вести щоденник життя спадкоємця та його оточення, де не обмежувався звичайним описом подій, а й занотовував свої думки і ставлення до тих чи інших фактів з побуту палацу і подій, що хвилювали тоді російське суспільство. Цього було достатньо, щоб при дворі поширилися чутки про «винесення сміття з хати», про те, що щось «не те» може стати відомим за кордоном... Зважали й на неабиякий вплив письменника на спадкоємця. На початку1766 року С. А. Порошина відсторонили від посади вихователя цесаревича та призначили на посаду командира Старооскольського піхотного полку, штаб якого дислокувався в Охтирці. Але потрібна була й офіційна, зрозуміла для світу, причина немилості. Таку царедворці знайшли у закоханості і подальшому сватанні полковника до молодої графині Шереметьєвої, мовляв, рід Порошиних, хоча і древній, та все ж не рівня роду Шереметьєвих. Вчинок письменника було названо зухвалістю («дерзостью» рос.) з подальшою його опалою. | ||
| + | |||
| + | У 1769 році на шляху до місця бойових дій розпочатої війни з Туреччиною Семен Андрійович тяжко захворів і помер. Поховали Порошина на цвинтарі біля Свято-Троїцького храму фортеці Святої Єлисавети (нині м. Кропивницький). На жаль, з ліквідацією храму зникла і його могила. | ||
| + | |||
| + | Семен Андрійович Порошин залишив по собі добру славу – і як вихователь, і як письменник. Щоденник, який Семен Андрійович вів з 20 вересня 1764 до 31 грудня 1765 рр. (виданий 1844 року і перевиданий 1881 року), не тільки дає дорогоцінний матеріал для характеристики майбутнього імператора, але є також важливим джерелом для розуміння історії тієї епохи. | ||
| − | |||
==Бібліографія== | ==Бібліографія== | ||
Версія за 16:49, 22 липня 2026
Семен Андрійович Порошин
Дата народження — 28.01.1741
Місце народження — м. Кунгур, Пермська губернія, Російська імперія
Дата смерті — 12.09.1769
Місце смерті — фортеця Святої Єлисавети, Російська імперія (нині м. Кропивницький, Кіровоградська область, Україна)
Місце поховання — фортеця Святої Єлисавети, біля Свято-Троїцького храму (могила не збереглася)
Порошин Семен Андрійович (28 січня 1741, м. Кунгур, Пермська губернія, Російська імперія – 12 вересня 1769, фортеця Святої Єлисавети, Російська імперія (нині м. Кропивницький, Кіровоградська область, Україна) – публіцист, мемуарист, письменник, педагог, один із вихователів спадкоєця престолу Павла І. Вважається однією з найосвіченіших особистостей XVIII століття.
Життя і діяльність
Семен Андрійович Порошин народився 28 січня 1741 року в Кунгурі у дворянській родині.
Ще хлопчиком він став вихованцем столичного Сухопутного шляхетського кадетського корпусу, після випуску з якого у чині підпоручика у березні 1759 року працював у закладі офіцером-вчителем математики.
У 1761 році Семен Порошин розпочав кар'єру при дворі ад’ютантом імператора Петра ІІІ, ставши одним із небагатьох найнаближеніших до царя російських осіб. У 1762 році, одразу після вступу на престол, Катерина ІІ призначила Семена Андрійовича черговим кавалером та викладачем математичних дисциплін при спадкоємцеві.
Молодий офіцер любив свою справу і ніколи не скаржився на фортуну. В царських палацах він чотири роки працював в оточенні найосвіченіших людей і найвищих сановників свого часу. Його приятелем був Олександр Петрович Сумароков – бригадир, управитель російського театру, поет, драматург, сатирик. Порошин постійно спілкувався з генералом-аншефом Петром Олексійовичем Рум’янцевим, братами Микитою Івановичем (обер-гофмейстр) та Петром Івановичем (генерал-поручик) Паніними, генерал-лейтенантом Олексієм Петровичем Мельгуновим.
Свій творчий шлях Семен Порошин розпочав в середині 1750-х років, коли навчався у Сухопутному шляхетському кадетському корпусі. Він перекладав статті з закордонних видань для журналу Академії наук «Ежемесячные сочинения». Там же було надруковано дві його власні статті педагогічного змісту «Листи про порядок у навчанні». Крім того, низку його перекладів було надруковано в журналі «Праздное время в пользу употребленное».
Мешкаючи в імператорському палаці і будучи причетним до багатьох історичних подій, молодий письменник вирішив вести щоденник життя спадкоємця та його оточення, де не обмежувався звичайним описом подій, а й занотовував свої думки і ставлення до тих чи інших фактів з побуту палацу і подій, що хвилювали тоді російське суспільство. Цього було достатньо, щоб при дворі поширилися чутки про «винесення сміття з хати», про те, що щось «не те» може стати відомим за кордоном... Зважали й на неабиякий вплив письменника на спадкоємця. На початку1766 року С. А. Порошина відсторонили від посади вихователя цесаревича та призначили на посаду командира Старооскольського піхотного полку, штаб якого дислокувався в Охтирці. Але потрібна була й офіційна, зрозуміла для світу, причина немилості. Таку царедворці знайшли у закоханості і подальшому сватанні полковника до молодої графині Шереметьєвої, мовляв, рід Порошиних, хоча і древній, та все ж не рівня роду Шереметьєвих. Вчинок письменника було названо зухвалістю («дерзостью» рос.) з подальшою його опалою.
У 1769 році на шляху до місця бойових дій розпочатої війни з Туреччиною Семен Андрійович тяжко захворів і помер. Поховали Порошина на цвинтарі біля Свято-Троїцького храму фортеці Святої Єлисавети (нині м. Кропивницький). На жаль, з ліквідацією храму зникла і його могила.
Семен Андрійович Порошин залишив по собі добру славу – і як вихователь, і як письменник. Щоденник, який Семен Андрійович вів з 20 вересня 1764 до 31 грудня 1765 рр. (виданий 1844 року і перевиданий 1881 року), не тільки дає дорогоцінний матеріал для характеристики майбутнього імператора, але є також важливим джерелом для розуміння історії тієї епохи.
Бібліографія
Барсуков Н. Азбучный указатель лиц и разных предметов, упоминаемых в записках Семена Порошина / Н. Барсуков // Русская старина. - 1882. - № 12. - С. 4 — 100
Западов А.В. Опасный дневник. Историческая повесть (о С.А. Порошине). - М.: Сов.писатель, 1974.- 360 с.
Кизименко П. Кохання та смерть Семена Порошина (Про вихователя і письменника) / П.Кизименко // Вечірня газета. - 1997. - 8 квітня; Вечірня газета. - 1997. - 10 квітня
Порошин С.С. Порошины. Семейные воспоминания / С. С. Порошин // Русская старина. - 1882. - № 10. - С. 207 - 220
Семевский М. И. Записки воспитателя великого князя Павла Петровича Семена Порошина, 1764 - 1766 гг. / М. И. Семевский // Русская старина. - 1881. - № 1. - С. 1 - 51; Русская старина. - 1881. - № 2. - С. 54 - 83; Русская старина. - 1881. - № 3. - С. 86 - 116; Русская старина. - 1881. - № 4. - С. 118 - 147; Русская старина. - 1881. - № 5. - С. 150 - 211; Русская старина. - 1881. - № 6. - С. 213 - 275; Русская старина. - 1881. - № 7. - С. 278 - 339; Русская старина. - 1881. - № 8. - С. 341 - 400; Русская старина. - 1881. - № 9. - С. 405 - 468; Русская старина. - 1881. - № 10. - С. 479 - 531; Русская старина. - 1881. - № 11. - С. 533 - 596
Web-ресурси
Порошин Семен Андрійович. Біографія http://www.people.su/ua/89190