Дейнекін Валерій Дмитрович - Історія редагувань

Wikiuser в 08:19, 30 листопада 2016

2016-11-30T08:19:38Z

Wikiuser: /* Пам`ять */

2016-11-30T07:58:58Z

Пам`ять

Wikiuser: /* Пам`ять */

2016-11-30T07:58:40Z

Пам`ять

Wikiuser в 07:49, 30 листопада 2016

2016-11-30T07:49:05Z

Wikiuser: Створена сторінка: [[Файл:DeynekinVD.jpg|мини|200px|
'''Валерій Дмитрович Дейнекін'''
<...

2016-11-30T07:48:45Z

Створена сторінка: [[Файл:DeynekinVD.jpg|мини|200px|'''Валерій Дмитрович Дейнекін'''<...

Нова сторінка

[[Файл:DeynekinVD.jpg|мини|200px|'''Валерій Дмитрович Дейнекін'''народився — 04.01.1955 місце народження — м. Кіровоград дата смерті — 30.01.2003 місце смерті — м. Кіровоград місце поховання — м. Кіровоград ]]
'''Валерій Дмитрович Дейнекін''' (псевдонім Валерій Вєтров) (народився 4 січня 1955, Кіровоград − помер 30 січня 2003, Кіровоград) − український актор, режисер-постановник, заслужений артист України (з 1998 року).

==Життя і діяльність==

 '''Нема пророка на своїй землі,''' 
'''Коли глаголив він ще на арені''' 
'''Навіть тоді, коли душа в імлі,''' 
'''І грає він уже на іншій сцені.''' 
'''Він на землі пророком був краси.''' 
'''Навчав добру і кликав всіх до світла.''' 
'''А як плескав партер, балкон і яруси!''' 
'''„Дейнекін, браво!” – зал кричав привітно.''' 
Володимир Шурапов 

Валерій Дмитрович Дейнекін народився 4 січня 1955 року в м. Кіровограді.
Юність і молодість Валерія Дейнекіна припала саме на період розквіту театральної справи. На той період, коли на устах театралів не змовкали імена Вєтрова, Гуцалова, Тімош, Семенова, Параконьєва, Попудренка… Саме в такій атмосфері виховувався смак до мистецтва в юного театрала, найкращого учня школи № 6, фаната самодіяльності, учасника всіх олімпіад, конкурсів з художнього читання. До театру Корифеїв мати привела його ще п`ятирічним хлопчиком. Юнаком він збиратиме фотографії улюблених артистів – портрети, в ролях, вирізки з газет і журналів, і складатиме з них свій альбом, вшановуючи в такий спосіб високе мистецтво, яке безупинно манило й притягувало. На рівні підсвідомості вже тоді був окреслений його шлях на сцену, до Храму Мельпомени. У чотирнадцять років – символічний дебют на сцені Палацу культури ім. Жовтня, в колишньому приміщенні Громадського зібрання, де вперше звучали знамениті „Вечорниці” Петра Ніщинського. Валерій Дейнекін розпочинає своє театральне життя зі сценічним псевдонімом – Валерій Вєтров, в основі якого – прізвище улюбленого актора і режисера з театру російської драми Петра Вєтрова. А потім був кіровоградський педагогічний інститут ім. Олександра Пушкіна. Валерій бере активну участь в інститутській театральній студії, діяльність якої починається із самодіяльності. Народився цей творчий колектив у 60-ті роки ХХ ст. за ініціативи доцента Леоніда Феодосійовича Стеценка, літературознавця, театрала, рецензента і постійного гостя театру ім. М. Кропивницького, в інституті й було створено драматичний гурток.
У 1976 році Валерій Дейнекін стає директором студентського театру «Резонанс» у Кіровоградському педінституті.

[[Файл:DeynekinVD2.jpg|200px|]]

Валерій Дейнекін мріяв на базі „Резонансу” створити Молодіжний муніципальний театр.
У 1985 році заочно здобуває театральну освіту в одному із найпрестижніших мистецьких навчальних закладів − Московському театральному училищі ім. Б. Щукіна при академічному театрі ім. Є. Вахтангова.
У 1989 р. художній керівник театру, народний артист Михайло Барський запрошує Валерія Дейнекіна до колективу театру ім. М. Кропивницького. Тут Валерій Дейнекін проявив себе не тільки як талановитий драматичний і комедійний актор, але і як постановник вистав з характерним власним режисерським почерком, не один рік був і художнім керівником колективу. За весь цей час на студентській і професійній сцені здійснив понад 50 постановок за творами класичних і сучасних авторів, а як актор вищої категорії зіграв майже півсотні гостро характерних ролей. Свідоцтво його непересічного таланту − довге сценічне життя багатьох вистав.
У березні 1998 року Указом Президента України В. Дейнекіну було присвоєно високе звання Заслуженого артиста України, а за його працю на педагогічній ниві − звання «Відмінник народної освіти України». Саме з його ім'ям пов'язувало керівництво педуніверситету плани відкриття на музично-педагогічному факультеті спеціалізованого театрального відділення.
Помер Валерій Дмитрович 30 січня 2003 р.

[[Файл:DeynekinVD3.jpg|200px|]] Афіша молодіжного театру „Резонанс” ім. Валерія Дейнекіна 

[[Файл:DeynekinVD4.JPG|200px|]] Погруддя Валерія Дейнекіна перед входом до театру „Резонанс” 

Вистави: «Ніч після випуску» В. Тендр
якова (1982), «Наодинці з усіма» О. Гельмана (1985), «Єдиний спадкоємець» Ж. Реньяра (1989), «Отак загинув Гуска» М. Куліша (1991), «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка (1994), «Дві сім’ї» М. Кропивницького (1995), «Моя професія – синьйор з вищого світу» Д. Скарначчі, Р. Тарабузі (1997), «Привіт із того світу» М. Воронова (1997), «Голландочка» І. Кальмана (1998), «Чума обом родинам вашим» Г. Горіна (1998), «Дами і гусари» О. Фредро (2000), «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, «Кохання в стилі бароко, або Любов з неохоти» Я. Стельмаха (обидві – 2002).
Ролі: Голохвастов («За двома зайцями» М. Старицького), Жеронт («Єдиний спадкоємець» Ж. Реньяра), Папагатто («Моя професія – синьйор з вищого світу» Д. Скарначчі, Р. Тарабузі), Гуска («Отак загинув Гуска» М. Куліша), Шпак («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Монтеккі («Чума обом родинам вашим» Г. Горіна), Граф («Кохання в стилі бароко, або Любов з неохоти» Я. Стельмаха), Націєвський («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого).

==Пам`ять==

Не все минає безслідно в нашому світі. Пам`ять, освячена любов`ю, вічно береже високе й духовне. Про Валерій Дейнекіна згадують сучасники:
Микола Горохов, режисер:
-На початку 1970-х при будинку культури імені Жовтня створили театральний гурток, який вела Тетяна Йосипівна Корнієць. Я був свідком того моменту, коли хпопчисько - восьмикласник прийшов «на сцену» під вигаданим прізвищем Ветров. Певний час він так і виступав, аж поки його не «видала» однокласниця Наталка Пшенична. Він про себе сказав скромно: «Вірний служитель Мельпомени». Я б назвав його лицарем без страху і докору, яких поклав своє серце на вівтар театру.
Катерина Лісняк, директор Кіровоградського міського літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого:
-Він мріяв стати актором і режисером, але його батько був проти. Подібне було і в родині Тобілевичів: Карпо Адамович, батько майбутніх світочів театру, не хотів, щоб його сини і донька мали відношення до мистецтва. Казав, це несерйозна справа. Так само думав і батько Валерія. Але хлопець таки наважився поїхати до Києва, щоб вступити до театрального інституту імені Карпенка-Карого. Спроба була невдалою. Він повернувся до Кіровограда і вступив на філологічний факультет педінституту, закінчив українське відділення. Навчаючись, відвідував театральний гурток (театром він іще не називався), який вела Тамара Левченко, а після її від’їзду з Кіровограда очолив його. Гурток переріс у театр «Резонанс», яким Дейнекін опікувався багато років.
Вікторія Майстренко, актриса, заслужена артистка України:
-Коли я прийшла працювати в театр, Валерія там іще не було. Але всі ми, молоді актори, чули про його театр «Резонанс» і бігали на його вистави. Мені дуже хотілося познайомитися з Валерієм і це сталося під час зйомок телефільму «Пошилися в дурні» на хуторі Надія. Я трохи побоювалась Дейнекіна. А він виявився таким доступним, нормальним і дуже інтелігентним. Не все було ідеально, але його людська порядність, відданість, чистота для всіх нас були взірцем. Він був для нас прикладом служіння мистецтву.
Валерій Лупітько, актор:
-Мені надзвичайно пощастило. Я знав його як педагога, як друга і, можливо, навіть більше, ніж друга. Це унікальна людина. Він навчав нас професії і вів по життю. У нас були різні школи: в мене українська, у нього російська. Але він у роботі вмів об’єднати всіх. Він просто робив свою справу, не думаючи про те, що буде потім. Він просто любив театр.

==Бібліографія==

Синьйор Монтеккі: Реквієм-спогад про Валерія Дейнекіна / Укл. Володимир Шурапов,. - Кіровоград : КОД, 2003. - 71 с.
Добрянський І А. Дружні бесіди : радіопубліцистика / Ігор Добрянський, Василь Марко. - Вид. 2-ге, допрац. і доп. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2008. - 231 с.
Березняк Т. Памяти Валерия Дейнекина : Стих / Березняк Т. // Народне слово. - 2004. - 31 січня. - С. 2
Дейнекін Валерій Дмитрович : На 49-у році раптово обірвалося життя заслуженого артиста України В.Д. Дейнекіна // Народне слово. - 2003. - 1 лютого. - С. 3
Зібрали кошти на пам`ятник В.Дейнекіну // Кіровоградська правда. - 2004. - 22 квітня. - С. 1
Здір Л. Незатишно без нього буде жити ... / Л. Здір // Народне слово. - 2003. - 4 лютого. - С. 1
Здір Л. Світлій пам`яті режисера і актора : В обласному музично-драматичному театрі відбувся вечір пам`яті заслуженого артиста України В.Дейнекіна / Л. Здір // Народне слово. - 2003. - 4 березня. - С. 1
Илючек Ю. В память Мастера / Илючек Ю. // Украина-центр. - 2004. - №1. - С. 5
Корнієць Т. Ти горів. щоб запалити інших / Корнієць Т. // Кіровоградська правда. - 2003. - 7 березня. - С. 4
Левочко В. В память о мастере / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 2 апреля. - С. 3
Левочко В. Валерій Дейнекін: "Нам за служіння Мельпомені платять копійки. Навіть аматори не поспішають іти в професіонали" / В.Левочко // Народне слово. - 1999. - 14 серпня. - С. 4
Левочко В. Горить його зоря / В. Левочко // Народне слово. - 2005. - 11 січня. - С. 3
Левочко В. Згадуючи Дейнекіна / В. Левочко // Народне слово. - 2007. - 5 травня. - С. 2
Левочко В. История одной любви / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 6 августа. - С. 5
Левочко В. Навсегда молодой / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 17 декабря. - С. 5
Левочко В. Нам так тебе не вистачає : Пам`ять / В. Левочко // Народне слово. - 2004. - 31 січня. - С. 2
Левочко В. Неправда, друг не умирает, лишь рядом быть перестает / В. Левочко // Ведомости. - 2003. - 7 февраля. - С. 3
Левочко В. Пам`яті актора / В. Левочко // Народне слово. - 2004. - 28 жовтня. - С. 2
Левочко В. Памяти артиста / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 29 октября. - С. 12
Левочко В. Память сильнее человека... / В. Левочко // Ведомости. - 2006. - 3 ноября. - С. 6
Левочко В. Там, у віддаленому Всесвіті : Спогади про В. Дейнекіна. Ким він був для кіровоградців? / В. Левочко // Народне слово. - 2003. - 4 березня. - С. 3
Левочко В. Элегия: с тобой и без тебя / В. Левочко // Ведомости. - 2005. - 7 января . - С. 3
Макей Людмила. "Він просто любив театр". Кіровоградці згадують В. Дейнекіна / Людмила Макей // З перших уст. - 2015. - 5 лютого. - С. 6
Марко В. Запросини пам`яті / В. Марко; До 50-річчя Валерія Дейнекіна // Народне слово. - 2005. - 6 січня. - С. 4
Марко В. Сімдесят сторінок болю й любові : Пам`яті Валерія Дейнекіна / В. Марко // Кіровоградська правда. - 2003. - 11 листопада. - С. 3
Марко В. Я пам`ятатиму Вас, Валерію... : Спомин про Валерія Дейнекіна / В. Марко // Вечірня газета. - 2003. - 14 березня. - С. 9
"Немає див, і мріяти даремно..." // Студентський вісник. - 2003. - №10. - С. 5
Пішов з життя Валерій Дейнекін : Некролог // Вечірня газета. - 2003. - 31 січня. - С. 2
Пам`яті Дейнекіна // Народне слово. - 2015. - 5 лютого. - С. 11
Семина Н. Наш Дейнекин : Год без него / Семина Н. // Елисаветградские ведомости. - 2004. - 30 января. - С. 4
Тобілевич В. Пам’яті Валерія Дейнекіна / В. Тобілевич // Народне слово. - 2012. - 5 квітня. - С. 20 : фото
Трудовики зібрали кошти на пам`ятник Валерію Дейнекіну // Вечірня газета. - 2004. - 23 квітня. - С. 1
Френчко Л. Знаменитости степной столицы : Валерий Дейнекин / Френчко Л. // Ведомости. - 2004. - 31 декабря . - С. 8

==Web-ресурси==

[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B5%D0%BA%D1%96%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Дейнекін Валерій Дмитрович]

← Попередня версія		Версія за 07:49, 30 листопада 2016
Рядок 30:		Рядок 30:

	[[Файл:DeynekinVD4.JPG\|200px\|]] <br/>Погруддя Валерія Дейнекіна перед входом до театру „Резонанс”<br/>		[[Файл:DeynekinVD4.JPG\|200px\|]] <br/>Погруддя Валерія Дейнекіна перед входом до театру „Резонанс”<br/>
		+

	Вистави: «Ніч після випуску» В. Тендр		Вистави: «Ніч після випуску» В. Тендр

@@ Рядок 53: / Рядок 53: @@
 Синьйор Монтеккі: Реквієм-спогад про Валерія Дейнекіна / Укл. Володимир Шурапов,. - Кіровоград : КОД, 2003. - 71 с.
 Добрянський І А. Дружні бесіди : радіопубліцистика / Ігор Добрянський, Василь Марко. - Вид. 2-ге, допрац. і доп. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2008. - 231 с.
 Березняк Т. Памяти Валерия Дейнекина : Стих / Березняк Т. // Народне слово. - 2004. - 31 січня. -  С. 2
 Дейнекін Валерій Дмитрович : На 49-у році раптово обірвалося життя заслуженого артиста України В.Д. Дейнекіна // Народне слово. - 2003. - 1 лютого. -  С. 3
 Зібрали кошти на пам`ятник В.Дейнекіну // Кіровоградська правда. - 2004. - 22 квітня. -  С. 1
 Здір Л. Незатишно без нього буде жити ... / Л. Здір // Народне слово. - 2003. - 4 лютого. -  С. 1
 Здір Л. Світлій пам`яті режисера і актора : В обласному музично-драматичному театрі відбувся вечір пам`яті заслуженого артиста України В.Дейнекіна / Л. Здір // Народне слово. - 2003. - 4 березня. -  С. 1
 Илючек Ю. В память Мастера / Илючек Ю. // Украина-центр. - 2004. - №1. -  С. 5
 Корнієць Т. Ти горів. щоб запалити інших / Корнієць Т. // Кіровоградська правда. - 2003. - 7 березня. -  С. 4
 Левочко В. В память о мастере / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 2 апреля. -  С. 3
 Левочко В. Валерій Дейнекін: "Нам за служіння Мельпомені платять копійки. Навіть аматори не поспішають іти в професіонали" / В.Левочко // Народне слово. - 1999. - 14 серпня. -  С. 4
 Левочко В. Горить його зоря / В. Левочко // Народне слово. - 2005. - 11 січня. -  С. 3
 Левочко В. Згадуючи Дейнекіна / В. Левочко // Народне слово. - 2007. - 5 травня. -  С. 2
 Левочко В. История одной любви / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 6 августа. -  С. 5
 Левочко В. Навсегда молодой / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 17 декабря. -  С. 5
 Левочко В. Нам так тебе не вистачає : Пам`ять / В. Левочко // Народне слово. - 2004. - 31 січня. -  С. 2
 Левочко В. Неправда, друг не умирает, лишь рядом быть перестает / В. Левочко // Ведомости. - 2003. - 7 февраля. -  С. 3
 Левочко В. Пам`яті актора / В. Левочко // Народне слово. - 2004. - 28 жовтня. -  С. 2
 Левочко В. Памяти артиста / В. Левочко // Ведомости. - 2004. - 29 октября. -  С. 12
 Левочко В. Память сильнее человека... / В. Левочко // Ведомости. - 2006. - 3 ноября. -  С. 6
 Левочко В. Там, у віддаленому Всесвіті : Спогади про В. Дейнекіна. Ким він був для кіровоградців? / В. Левочко // Народне слово. - 2003. - 4 березня. -  С. 3
 Левочко В. Элегия: с тобой и без тебя / В. Левочко // Ведомости. - 2005. - 7 января . -  С. 3
 Макей Людмила. "Він просто любив театр". Кіровоградці згадують В. Дейнекіна / Людмила Макей // З перших уст. - 2015. - 5 лютого. -  С. 6
 Марко В. Запросини пам`яті / В. Марко; До 50-річчя Валерія Дейнекіна // Народне слово. - 2005. - 6 січня. -  С. 4
 Марко В. Сімдесят сторінок болю й любові : Пам`яті Валерія Дейнекіна / В. Марко // Кіровоградська правда. - 2003. - 11 листопада. -  С. 3
 Марко В. Я пам`ятатиму Вас, Валерію... : Спомин про Валерія Дейнекіна / В. Марко // Вечірня газета. - 2003. - 14 березня. -  С. 9
 "Немає див, і мріяти даремно..." // Студентський вісник. - 2003. - №10. -  С. 5
 Пішов з життя Валерій Дейнекін : Некролог // Вечірня газета. - 2003. - 31 січня. -  С. 2
 Пам`яті Дейнекіна // Народне слово. - 2015. - 5 лютого. -  С. 11
 Семина Н. Наш Дейнекин : Год без него / Семина Н. // Елисаветградские ведомости. - 2004. - 30 января. -  С. 4
 Тобілевич В. Пам’яті Валерія Дейнекіна / В. Тобілевич // Народне слово. - 2012. - 5 квітня. -  С. 20 : фото
 Трудовики зібрали кошти на пам`ятник Валерію Дейнекіну // Вечірня газета. - 2004. - 23 квітня. -  С. 1
 Френчко Л. Знаменитости степной столицы : Валерий Дейнекин / Френчко Л. // Ведомости. - 2004. - 31 декабря . -  С. 8

@@ Рядок 44: / Рядок 44: @@
 Катерина Лісняк, директор Кіровоградського міського літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого:
 -Він мріяв стати актором і режисером, але його батько був проти. Подібне було і в родині Тобілевичів: Карпо Адамович, батько майбутніх світочів театру, не хотів, щоб його сини і донька мали відношення до мистецтва. Казав, це несерйозна справа. Так само думав і батько Валерія. Але хлопець таки наважився поїхати до Києва, щоб вступити до театрального інституту імені Карпенка-Карого. Спроба була невдалою. Він повернувся до Кіровограда і вступив на філологічний факультет педінституту, закінчив українське відділення. Навчаючись, відвідував театральний гурток (театром він іще не називався), який вела Тамара Левченко, а після її від’їзду з Кіровограда очолив його. Гурток переріс у театр «Резонанс», яким Дейнекін опікувався багато років.
 Вікторія Майстренко, актриса, заслужена артистка України:
 -Коли я прийшла працювати в театр, Валерія там іще не було. Але всі ми, молоді актори, чули про його театр «Резонанс» і бігали на його вистави. Мені дуже хотілося познайомитися з Валерієм і це сталося під час зйомок телефільму «Пошилися в дурні» на хуторі Надія. Я трохи побоювалась Дейнекіна. А він виявився таким доступним, нормальним і дуже інтелігентним. Не все було ідеально, але його людська порядність, відданість, чистота для всіх нас були взірцем. Він був для нас прикладом служіння мистецтву.

@@ Рядок 41: / Рядок 41: @@
 Микола Горохов, режисер:
 -На початку 1970-х при будинку культури імені Жовтня створили театральний гурток, який вела Тетяна Йосипівна Корнієць. Я був свідком того моменту, коли хпопчисько - восьмикласник прийшов «на сцену» під вигаданим прізвищем Ветров. Певний час він так і виступав, аж поки його не «видала» однокласниця Наталка Пшенична. Він про себе сказав скромно: «Вірний служитель Мельпомени». Я б назвав його лицарем без страху і докору, яких поклав своє серце на вівтар театру.
 Катерина Лісняк, директор Кіровоградського міського літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого:
 -Він мріяв стати актором і режисером, але його батько був проти. Подібне було і в родині Тобілевичів: Карпо Адамович, батько майбутніх світочів театру, не хотів, щоб його сини і донька мали відношення до мистецтва. Казав, це несерйозна справа. Так само думав і батько Валерія. Але хлопець таки наважився поїхати до Києва, щоб вступити до театрального інституту імені Карпенка-Карого. Спроба була невдалою. Він повернувся до Кіровограда і вступив на філологічний факультет педінституту, закінчив українське відділення. Навчаючись, відвідував театральний гурток (театром він іще не називався), який вела Тамара Левченко, а після її від’їзду з Кіровограда очолив його. Гурток переріс у театр «Резонанс», яким Дейнекін опікувався багато років.

Дейнекін Валерій Дмитрович - Історія редагувань

Wikiuser в 08:19, 30 листопада 2016

Wikiuser: /* Пам`ять */

Wikiuser: /* Пам`ять */

Wikiuser в 07:49, 30 листопада 2016

Wikiuser: Створена сторінка: [[Файл:DeynekinVD.jpg|мини|200px|'''Валерій Дмитрович Дейнекін'''<...

Wikiuser: Створена сторінка: [[Файл:DeynekinVD.jpg|мини|200px|
'''Валерій Дмитрович Дейнекін'''
<...