http://wiki.library.kr.ua/index.php?action=history&feed=atom&title=%D0%93%D1%83%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%BE_%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D1%83%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87Гупало Денис Мусійович - Історія редагувань2026-10-17T00:33:39ZІсторія редагувань цієї сторінки в вікіMediaWiki 1.35.1http://wiki.library.kr.ua/index.php?title=%D0%93%D1%83%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%BE_%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%81_%D0%9C%D1%83%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&diff=3681&oldid=prevWikiuser: Створена сторінка: Файл:HupaloDM.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Денис Мусійович Гупало'''</p><p style="text-align:left;"><b>Дата...2021-11-11T10:15:56Z<p>Створена сторінка: Файл:HupaloDM.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Денис Мусійович Гупало'''</p><p style="text-align:left;"><b>Дата...</p>
<p><b>Нова сторінка</b></p><div>[[Файл:HupaloDM.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Денис Мусійович Гупало'''</p><p style="text-align:left;"><b>Дата народження</b> — 10.03.1898<br /><b>Місце народження</b> — с. Нова Осота, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія (нині Олександрівський район, Кіровоградська область, Україна)<br /><b>Дата смерті</b> — 09.02.1923<br /><b>Місце смерті</b> — м. Київ, Україна<br /><b>Місце поховання</b> — м. Київ]]</p><br />
'''Денис Мусійович Гупало''' (10 березня 1898, с. Нова Осота Чигиринського повіту Київської губернії Російської імперії (нині Олександрівський район Кіровоградської області України) – 9 лютого 1923 року, м. Київ) – український революціонер, червоний козак, повстанець, партизан, отаман Чорного лісу, військовий діяч часів УНР (УСРР).<br />
<br />
==Життя і діяльність==<br />
<br />
Гупало Денис Мусійович народився 10 березня 1898 року в родині представників старої козацько-християнської громади.<br />
<br />
Військова діяльність Дениса Гупала почалася з 1917 року. В ті часи він служив у Царському селі рядовим 1-го стрілецького лейб-гвардії полку. З 1917 до 1918 року молодий вояк – командир піших розвідників, навідник 4-го артилерійського дивізіону. З 1919 року Денис уже козак 4-го Запорізького полку Армії УНР. З серпня 1920 він воював у складі Чорноліського полку отамана П. Хмари та Першого кінного полку Степової повстанської дивізії К. Блакитного, служив хорунжим (півсотенним) повстанських загонів чорноліського отамана Миколи Кібця-Бондаренка, а з 1921-го – перебував у загонах сотника Холодноярського повстанського штабу Терещенка та бойових побратимів Дмитращенка й Хвилі. Наступного, 1922 року, Дениса було призначено повстанським отаманом Чорноліського полку. В загоні певний час служили його рідні брати – Іван і Стефан.<br />
Військові повстанські організації боролися за вільну Україну, за самостійну Українську Республіку і за народовладдя проти сваволі представників радянської влади й більшовиків.<br />
<br />
Одним із земляків (односельчан) Дениса Гупала був Михайло Сидорович Козир (1894–1930), червоний козак і партизан анархо-комуністичного спрямування, один із організаторів та керівників збройної боротьби за народовладдя на Алтаї в 20-х роках XX ст., командир одного з полків Народної повстанської армії степового Алтаю.<br />
<br />
1922-го року українська надзвичайна комісія розпочала операцію проти повстанської республіки «Холодний Яр». Її метою було обманом захопити всю групу повстанських отаманів, змусити їх всенародно визнати радянську владу в Україні, дискредитувавши повстанський опір, а потім ліквідувати за допомогою вироку всенародного суду. Чекісти почали реалізацію поставленого завдання – приготували пастку для отаманів «Холодного Яру», яку назвали «Чорноморська повстанська група».<br />
<br />
Щоб остаточно приспати пильність повстанських командирів, командуючий «Групою» призначив на командні посади: Ларіона Завгороднього (начдив 1-ї кінної Холодноярської дивізії), Мефодія Голик-Залізняка (командир 1-го кінного полку цієї дивізії та начальник дивізіону бронепоїздів); командиром 2-го полку – Миколу Скляра («Чорний Ворон»), Дениса Гупала (командир 3-го полку), отамана Вороного (командир 4-го полку). Після цього наказу підозрілість отаманів зникла, вони вірили у свою мрію про Всеукраїнське повстання. Кореспондент газети «Кіровоградська правда» Леонід Багацький пише: «Для вірогідності чекісти з участю новоствореної фіктивної бойової групи проводили широкомасштабні операції проти Червоної Армії. Стріляли не в повітря і не холостими набоями. Чорноліська партизанська контррозвідка відзначала високу ефективність вогню псевдодрузів, але її не насторожило, що так по-снайперськи стріляють тільки відібрані військовики» (КП. – 2011. – 31 травня. – С. 7). Саме на це й розраховували чекісти.<br />
<br />
29 вересня 1922 р. на інспірованому чекістами «з`їзді отаманів» заарештували Л. Завгороднього, М. Голика-Залізняка і Д. Гупала. Керівником Холодноярської організації став Чорний Ворон.<br />
<br />
Арештованих помістили в Лук`янівську в`язницю м. Києва, де на початок 1923 р. у двох її камерах утримувалися 42 повстанських командири, чекаючи суду. Тут перебували й отамани «Холодного Яру». 2-го лютого 1923 року Надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу винесла Денису Гупалу смертний вирок.<br />
<br />
Арештовані Лук`янівки організували повстання. Бій тривав чотири години. Прорвавшись до виходу, ув`язнені наразилися на кулемет. Тоді вони повернулися в камеру й продовжували вести вогонь, доки вистачало боєприпасів. А далі ті, в кого залишалося ще кілька патронів, за запорізьким звичаєм, вистрілили один в одного, й шістнадцять тіл упало на підлогу камери.<br />
<br />
У рапорті начальника в`язниці зазначалося: «решта здаватися не збиралася: вони підпалили тюремні матраци, дим повалив коридором до виходу, де стояв кулемет. Прикриваючись димом, повстанці з гвинтівками без патронів пішли на кулемет. Але комендант наказав стріляти по ногах. Поранені повстанці повзли до виходу, заюшені кров’ю». Всі вони прагнули бути вільними й померти в бою, аби тільки не від рук катів.<br />
<br />
Про те, що сталося далі, писав Юрій Горліс-Горський у своїй книжці «Холодний Яр»: «... пов’язали таки живими. Побили сильно. Увечері забрали до льоху. Оповідав потім дозорець, що сам Ріхтер повідрубував їм голови сокирою від дров. Вночі повезли yсіx і закопали... чи на Лисій горі – чи на Собачій тропі».<br />
<br />
Серед загиблих повстанців був і Деонісій Мусійович Гупало. Трагічні події, які забрали його життя, сталися 9 лютого 1923 року.<br />
<br />
Ім`я молодого чорноліського отамана було реабілітовано 18 жовтня 2016 року.<br />
<br />
==Бібліографія==<br />
<br />
Багацький Л. Стоп’ятдесятилітня історія триває / Л. Багацький // Кіровоградська правда. – 2011. – 31 травня. – С. 7.<br />
Історична розвідка про Київський Лук’янівський тюремний замок і керівників повстансько-визвольного руху 1922–23 років, уродженців нашого краю, які були там в ув’язненні.<br />
<br />
==Web-ресурси==<br />
<br />
[http://ukrlife.org/main/evshan/zapovit8.htm Коваль Роман. Операція «Заповіт». Чекістська справа № 206: Видання історичного клубу «Холодний Яр» (Українське життя в Севастополі. Бібліотека ім. Марії Фішер-Слиж)]<br />
<br />
[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%BE_%D0%94%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D1%83%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Гупало Деонісій Мусійович (Вікіпедія)]<br />
<br />
[http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=3662 Коваль Роман. «Україна… Чому це слово таке болюче?!» (Кримська світлиця. Всеукраїнська громадсько-політична та літературна газета)]<br />
<br />
[http://ukrlife.org/main/evshan/reness3.htm Коваль Роман. Ренесанс напередодні трагедії. Вище військове керівництво Холодного Яру в 1917–1922 роках (Українське життя в Севастополі. Бібліотека ім. Марії Фішер-Слиж)]<br />
<br />
[https://archive.is/20121222084143/http://www.dt.ua/3000/3150/35845/#selection-731.0-731.472 Кравцевич-Рожнецький Володимир. Пастка для отаманів (zn,ua archive.today)]</div>Wikiuser