Волошин Олександр Федорович - Історія редагувань

Wikiuser: Створена сторінка: Файл:VoloshynOF.jpg|мини|200px|
'''Олександр Федорович Волошин'''

2022-12-28T21:34:23Z

Створена сторінка: Файл:VoloshynOF.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Олександр Федорович Волошин'''</p><p style="text-align:left;"...

Нова сторінка
[[Файл:VoloshynOF.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Олександр Федорович Волошин'''</p><p style="text-align:left;"><b>Дата народження</b> — 06.12.1855<br /><b>Місце народження</b> — м. Бобринець, Херсонська губернія, Російська імперія (нині м. Бобринець, Кіровоградська область, Україна)<br /><b>Дата смерті</b> — 12.01.1933<br /><b>Місце смерті</b> — м. Одеса, УРСР, СРСР<br /><b>Місце поховання</b> — м. Одеса]]</p>
'''Олександр Федорович Волошин''' (псевдонім – Олександр Хведорович Журба) (6 грудня 1855, м. Бобринець, Херсонська губернія, Російська імперія – 12 січня 1933, м. Одеса, УРСР, СРСР) – політичний діяч УНР, педагог, етнограф, фольклорист, один із фундаторів Української Центральної Ради.

==Життя і діяльність==

Олександр Федорович Волошин народився 6 грудня 1855 р. у м. Бобринці Херсонської губернії Російської імперії (нині – м. Бобринець, Кіровоградська область, Україна).

Після закінчення повітової школи юнак продовжив навчання у Херсонській вчительській семінарії, після завершення навчання у 1873 році деякий час працював учителем у сільській школі.

У 1878 році О.В. Волошин переїхав до Єлисаветграда, працював у статистичному комітеті, згодом став членом єлисаветградського українофільського гуртка, очолюваного лікарем О.І. Михалевичем. Гурток «Громада» влада вважала бунтарським, хоча таким він насправді не був і участі у народницькому русі не брав. Гуртківці обмежувалися перекладом нелегальної літератури українською мовою та розповсюдженням її серед містян. У листопаді 1880 року члени гуртка Опанас Михалевич, Іван Тобілевич, Марко Кропивницький, Євген Чикаленко, Андрій Грабенко, Надія Тобілевич, Олександр Тарковський та Олександр Волошин написали листа відомому російському вченому-історику Олександру Пипіну з проханням порушити в пресі «питання про право на існування української мови відповідно до духу часу».

Як згадував Волошин, він часто відвідував О. Михалевича, під його впливом долучився до культурно-освітньої роботи, захопився збиранням українського фольклору, записи народних пісень надсилав Миколі Лисенку.

Влітку 1885 року після розгрому гуртка «Громада» Олександр Волошин був заарештований і провів у в’язниці близько місяця. Після звільнення втратив роботу і перебував під гласним наглядом поліції.

Марко Кропивницький намагався влаштувати Волошина хормейстером до своєї театральної трупи, але дозволу на це влада не дала.

У пошуках роботи Олександр Федорович їде до Одеси, де йому запропонували посаду коректора у видавництві Євтима Фесенка. Також він працює помічником класного вихователя художньої школи. Під псевдонімом Олександр Хведорович Журба на сторінках газети «Одеський вісник» з’являються театральні нотатки Волошина.

В Одесі у 1895 році О. Волошин упорядкував та видав «Збірничок українських пісень», до якого увійшли сто творів українського фольклору, серед них пісні: «Тихо, тихо Дунай воду несе», «Сонце низенько, вечір близенько», «Ой не шуми, луже», «Дощик, дощик капає дрібненько», «Ой не світи, місяченьку», «Лугом іду, коня веду», «Ой п’є Байда мед-горілочку» та інші.

У 1896 році Олександр Волошин повертається на земську службу, працює секретарем земської управи у місті Ананьєві Херсонської губернії, але його звільняють з роботи за намагання залучити до бібліотек народних шкіл українські книжки.

Після м. Ананьєва Волошин працював у земствах Вовчанська, Харкова, Полтави, Дубна, де очолював відділи позашкільної та шкільної освіти. «Під час своєї довголітньої служби в земстві, – згадував Олександр Федорович, – я раз у раз дбав про поширення освіти серед нашого темного люду способом розповсюдження українських книжок, улаштування українських театральних вистав та концертів».

Олександру Федоровичу Волошину судилося відіграти важливу роль у подіях української революції. У березні 1917 року він стає одним із засновників Центральної Ради, до якої був делегований Товариством Українських Поступовців.

Разом з Іваном Стешенком він створював комісію у справах народної освіти. Згодом Волошин очолив друкарню Центральної Ради, був також головою видавничого комітету Київського товариства «Просвіта» та одним із засновників Українського Національного фонду. З його ініціативи у травні 1917 року в Києві відбулася благодійна акція на підтримку української національної справи. За свідченням М.С. Грушевського, у столиці вдалося зібрати сорок тисяч карбованців.

Після поразки УНР Олександр Федорович повернувся до Одеси, де займався літературними перекладами українською мовою. Він не дожив до часів Великого Терору, оскільки помер у рік Голодомору в Україні.

==Бібліографія==

Босько, В. М. Як єлисаветградці боронили українську мову / В. М. Босько // Освітянське слово. – 2005. – № 11. – С. 8.

Волошин, Олександр Федорович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. – К. : ІМФЕ НАНУ, 2006. – С. 410.

Голіков, А. Наші земляки у Центральній Раді : до 90-річчя з дня заснування першого українського парламенту / А. Голіков // Знам’янські вісті. – 2007. – 17 березня. – С. 4; Сільське життя. – 2007. – 17 березня. – С. 1.

Зленко, Г. «Уламок минулого» / Г. Зленко // Науковий вісник. – 2008. – № 7. – С. 14-15.

Сандул, В. На високому гребені покликання / В. Сандул // Честь хлібороба. – 2016. – 31 травня. – С. 3.

Шевченко, С. Центральноукраїнці у Центральній Раді / С. Шевченко // Народне слово. – 2007. – 20 березня. – С. 3.

==Web-ресурси==

[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Волошин Олександр Федорович (Вікіпедія)]

[https://esu.com.ua/search_articles.php?id=29544 Волошин Олександр Федорович (Енциклопедія сучасної України)]

[https://shron3.chtyvo.org.ua/Skrypnyk_Hanna/Ukrainska_muzychna_entsyklopediia_Tom_1.pdf Волошин Олександр Федорович // Українська музична енциклопедія. – Том 1. – Ганна Скрипник. – С. 410 (Чтиво)]