http://wiki.library.kr.ua/index.php?action=history&feed=atom&title=%D0%92%D0%B8%D1%81%D1%96%D0%BA%D0%B0%D0%BD_%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81_%D0%97%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87Висікан Панас Захарович - Історія редагувань2026-10-17T01:52:36ZІсторія редагувань цієї сторінки в вікіMediaWiki 1.35.1http://wiki.library.kr.ua/index.php?title=%D0%92%D0%B8%D1%81%D1%96%D0%BA%D0%B0%D0%BD_%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81_%D0%97%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&diff=3993&oldid=prevWikiuser: Створена сторінка: Файл:VysikanPZ.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Панас Захарович Висікан'''</p><p style="text-align:left;"><b>Да...2022-12-28T21:14:04Z<p>Створена сторінка: Файл:VysikanPZ.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Панас Захарович Висікан'''</p><p style="text-align:left;"><b>Да...</p>
<p><b>Нова сторінка</b></p><div>[[Файл:VysikanPZ.jpg|мини|200px|<p style="text-align:center;">'''Панас Захарович Висікан'''</p><p style="text-align:left;"><b>Дата народження</b> — 22.07.1922<br /><b>Місце народження</b> — с. Подорожнє Олександрійського повіту Кременчуцької губернії УСРР<br /><b>Дата смерті</b> — 04.03.1963<br /><b>Місце смерті</b> — м. Київ, Україна<br /><b>Місце поховання</b> — Байкове кладовище, м. Київ]]</p><br />
'''Панас Захарович Висікан''' (22 липня 1922, с. Подорожнє, Олександрійський повіт, Кременчуцька губернія, УСРР – 4 березня 1963, м. Київ, УСРР, СРСР) – український письменник, художник.<br />
<br />
==Життя і діяльність==<br />
<br />
Панас Захарович Висікан народився 22 липня 1922 р. у с. Подорожнє Олександрійського повіту Кременчуцької губернії Української Соціалістичної Радянської Республіки. Мальовниче село, яке називали українською Венецією, у 1956 році зникло на дні Кременчуцького водосховища.<br />
<br />
Батьки майбутнього письменника – Захар Федорович та Килина Василівна – були простими сільськими трударями, що виховували п’ятьох дітей: трьох синів і двох доньок. Мати була швидка, непосидюча і надзвичайно працьовита, мала чудовий голос і коли співала, то чути було на все село. За веселу вдачу односельці називали її Якилинка-Дзигилинка. Своїм дітям Килина Василівна розповідала казки, співала українські пісні, які западали в серця малюків і залишалися там на все життя.<br />
<br />
Серед дітей родини Висіканів виділявся Панас, який був життєлюбом, оптимістом, людиною веселої вдачі. Від природи він був наділений почуттям гумору, дотепно жартував, з дитинства проявляв інтерес до знань, добре вчився, любив фізику, географію, природознавство. Але найбільшим його захопленням була література.<br />
<br />
У школі Панас охоче відвідував гурток юних конструкторів, де виготовляв моделі пароплавів, літаків, споруджував біля річки водяні турбіни. Одного разу хлопець самотужки зробив патефон. Якщо комусь у селі вдавалося знайти стару грамофонну платівку, то несли її до оселі Висіканів, і музика лунала там з ранку й до пізньої ночі.<br />
<br />
Після закінчення семирічки Панас мріяв вступити до театрального училища, але не судилося. Після смерті батька родина потребувала чоловічих рук. Хлопець почав працювати у колгоспі: пас коней, допомагав матері на фермі, був діловодом при сільській раді.<br />
<br />
У травні 1941 року Панаса Висікана призвали на службу в армію. Юнак встиг написати тільки одного листа, відправленого з Брестської області. Довгих п’ять років рідні не мали жодної звістки від хлопця, на долю якого випало багато випробувань: важке поранення в перші місяці війни, полон, німецький концтабір.<br />
<br />
Додому юнак повернувся наприкінці 1946 року. У Подорожньому працював завідувачем сільського клубу, при якому діяв аматорський театральний гурток. Ставили «Наталку-Полтавку» Івана Котляревського, «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя, «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького, «Украдене щастя» Івана Франка. Вистави аматорів, в яких як актор брав участь Панас Висікан, були особливо популярними у сільських глядачів.<br />
<br />
Працюючи в клубі, Панас Захарович виступив у ролі художника-оформлювача, який розписував стіни осередку культури, брав участь у створенні декорацій для аматорських вистав.<br />
<br />
«За яку б роботу не брався Панас, – все в нього горіло в руках», – так говорили односельці.<br />
<br />
Великий потяг до мистецтва й літератури, бажання зробити цей світ кращим привели майбутнього письменника до міста Києва.<br />
<br />
У 1948 році він вступив до Київського училища декоративно-прикладного мистецтва, де протягом трьох років освоював професію майстра декоративно-монументального живопису.<br />
<br />
Після закінчення навчання Панас Висікан працював майстром цеху, художником у проєктно-конструкторському бюро, робітником на будівництві, літературним співробітником республіканської газети «Молодь України», відвідував літературну студію при видавництві «Молодь».<br />
<br />
Саме у Києві сформувався письменницький талант Панаса Захаровича. У республіканських газетах і журналах починають з’являтися його оповідання. Багато з них побачили світ на сторінках дитячого журналу «Барвінок».<br />
<br />
У 1956 році у видавництві «Молодь» виходить перша збірка оповідань П. Висікана «Ігорьок Мережка», у 1960-му – збірка прозових творів «Дві топольки».<br />
<br />
<gallery><br />
Файл:VysikanPZ2.jpg<br />
Файл:VysikanPZ3.jpg<br />
</gallery><br />
<br />
Книги Панаса Висікана – веселі й дотепні, а його герої – звичайні діти, наділені і чеснотами, і вадами. Часто через лінощі, жадібність або честолюбство вони потрапляють у кумедні ситуації. Тоді автор весело і доброзичливо сміється над ними, але любить їх, таких непосидючих, допитливих і кмітливих.<br />
<br />
У 1962 році Панаса Висікана приймають до Спілки письменників України. Це окрилює письменника, він поринає у творчість, не здогадуючись, що підступна хвороба підточує його здоров’я. Далися взнаки роки, проведені у німецькому концтаборі.<br />
<br />
Життя письменника обірвалося 4 березня 1963 року. Поховали Панаса Захаровича на Байковому кладовищі. В останню путь його проводжали Олесь Гончар, Іван Немирович, Василь Симоненко, Микола Сом.<br />
<br />
Вже після смерті письменника світ побачили його книги «В печері “святої Магдалини”» (1963), «Подорож на Вогняну Землю» (1967), «Страховисько з однією зяброю» (1968), «Пригода на Журавлиному острові» (1973).<br />
<br />
<gallery><br />
Файл:VysikanPZ4.jpg<br />
Файл:VysikanPZ5.jpg<br />
Файл:VysikanPZ6.jpg<br />
Файл:VysikanPZ7.jpg<br />
</gallery><br />
<br />
Літературна спадщина Панаса Висікана невелика, але це чудовий подарунок дітворі та добра згадка про талановиту людину, у якої посміхалася душа.<br />
<br />
«Життя людське вимірюється не роками. Буває, що й довгий вік прожила людина, та день у день піклувалася тільки про достаток у власній господі, і здається, поринуло те життя у безвість, щезло без сліду – людям до нього байдуже.<br />
<br />
Не було в Панаса Висікана навіть своєї господи. Може, це й дивно у наш час, але крім авторучки, чистого паперу та кількох десятків книжок, що зберігалися у друзів, не мав нічого. Та ще надягав у негоду сірого плащика,– у цьому плащику і пам’ятає його більшість друзів. Не вважав він за потрібне турбуватися про власну персону, шкодував часу та енергії на влаштування особистого благополуччя.<br />
<br />
Зате скільки історій цікавих, веселих і неповторно дотепних виношував Панас Висікан у своїй щедрій душі і як охоче роздаровував людям ці скарби» – так згадує про письменника його близький друг Іван Масенко.<br />
<br />
==Бібліографія==<br />
<br />
Висікан, Панас Захарович. В печері «святої Магдалини» : повість (для серед. шкільного віку) / Панас Висікан ; худ. В. Глуздов. – К. : Дитвидав УРСР, 1963. – 154 с. Біогр. довідка: с. 154.<br />
<br />
'''Твори П.З. Висікана у періодичних виданнях'''<br />
<br />
Висікан, П. З. За що мене Лопухом продражнили: оповідання / П. З. Висікан // Наддніпрянська правда. – 1992. – 21 липня. – C. 2.<br />
<br />
Висікан, П. З. На край землі: оповідання / П. З. Висікан // Кіровоградська правда. – 1992. – 21 липня. – С. 3.<br />
<br />
'''Література про життя і діяльність П.З. Висікана'''<br />
<br />
Бичкова, К. Панас Висікан: життя і творчість, які не поринули у безвість / К. Бичкова // Педагогічний вісник. – 2015. – № 1 (33) – С. 96-99. Бібліогр. в кінці стор.<br />
<br />
Журавський, В. Великий непосида : до 70-річчя від дня народження Панаса Висікана. // Наддніпрянська правда. – 1992. – 21 липня. – С. 2.<br />
<br />
Кутинський, М. Некрополь України (Висікан П.) / М. Кутинський // Дніпро. – 1990. – № 8. – С. 139.<br />
<br />
Поздняк, Г. Панас Висікан – письменник і людина / Г. Поздняк // Світловодськ вечірній. – 1992. – 13 травня.– С. 3-4.<br />
<br />
Поздняк, Г. Рожеве перо фламінго : до 70-річчя від дня народження Панаса Висікана / Г. Поздняк // Кіровоградська правда. – 1992. – 21 липня. – С. 3; Світловодськ вечірній. – 1992. – 22 липня. – С. 3.<br />
<br />
Федоров, М. [Рецензія] / М. Федоров // Наука и религия. – 1965. – № 7. – С. 18-19<br />
<br />
Рец. на Высикан П. В пещере святой Магдалины : повесть / М. : Дет. л-ра, 1965. – 126 с.<br />
<br />
==Web-ресурси==<br />
<br />
[https://esu.com.ua/search_articles.php?id=34145 Висікан Панас Захарович (Енциклопедія сучасної України).]<br />
<br />
[https://old.library.kr.ua/novini/visikan.html 80 років від дня народження П. Висікана (Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д.І. Чижевського).]<br />
<br />
[https://chtyvo.org.ua/authors/Vysikan_Panas/ Панас Висікан. Український письменник і художник (Чтиво).]</div>Wikiuser