Шевченко Йосип Варфоломійович
Шевченко Йосип Варфоломійович (псевдонім - І. Гріненко) (1854, м. Корсунь – 1900, невідомо) — український поет і перекладач, небіж Т. Г. Шевченка. Закінчив Єлисаветградське кавалерійське юнкерське училище (1874). Автор збірки “Дещо із перекладів і самостійних творів” (1875).
Життя і діяльність
Немає мудрості другої,
як не боятися життя.
Павло Тичина
Йосип Варфоломійович Шевченко народився 4 (16) квітня 1854 року в м. Корсунь. Його батько, Варфоломій Григорович Шевченко, на той час працює управителем маєтку князя Лопухіна. Мати, Олександра Антонівна, виховує дітей і займається домашнім господарством. В 1859 році родину Варфоломія відвідав Тарас Григорович Шевченко, який після заслання з радістю приїздив в Україну. Тарас Григорович дуже полюбив дітей, особливо Йосипа. Майже в кожному листі він згадує цього хлопчика. Гостюючи, Тарас брав малого Йосипа на етюди. Спілкування з Шевченком назавжди закарбувалося в пам'яті хлопця і, можливо, тому він згодом почав писати вірші.
В 1872 році за протекцією Миколи Новицького Йосип Шевченко став курсантом Єлисаветградського кавалерійського училища. Під час навчання він входить до літературного гуртка братів Тобілевичів. Найбільше товаришував з М. Садовським, адже вони були ровесниками. Світогляд Тобілевичів, Кропивницького подобався Йосипу, а вони поважали його як племінника незабутнього Тараса.
Йосип Шевченко мав також літературні здібності. І саме в Єлисаветграді він написав і підготував до друку збірку поезій “Дещо із перекладів і самостійних творів”. Книга була надрукована під псевдонімом І. Гріненко. Це зробив він свідомо, бо керівництво юнкерського училища не підтримувало літературну діяльність своїх вихованців. У книзі — 9 переспівів і 21 власний твір. Серед перекладів — твори Пушкіна, Фета, Курочкіна, Гейна, Бернса. Книжка надрукована на характерному для давніх видань папері, трохи схожому на цигарковий. Вона дозволена в світ одеською цензурою 27 березня 1875 року. Збірка коштувала 30 копійок і мала тираж 1200 примірників. Вже перша поезія (“На старості літ”) присвячена батькові автора — Варфоломію Григоровичу Шевченку. Широка та різнобічна тематика самостійних творів Йосипа Шевченка. Є поезії з цілком природним для молодого віршувальника мотивами журби, розчарування, нерозділеної любові. Ось декілька строф з поезії “Скажи...”:
Товаришу, мій друже милий!
Скажи, де взять такої сили,
Щоб можна перестать любить,
Щоб можна без любові жить,
Щоб можна сльоз не лить, як ринуть
За нею думки всі мої...
Щоб можна не любить її?
Такими ж почуттями навіяні й інші поезії “Весняна пісня”, “У долині”, “Верніться”, “Як тільки зачую де пісню, ту пісню, що мила співала...”, “Викохала мене мати”, “В тюрмі, в неволі все про тебе, голубко, згадувать я буду...” Але не чужі були для Йосипа Шевченка й соціальні мотиви.
Молодий віршувальник, окрім поезії, дуже серйозно захоплювався музикою і навіть збирався вступити до консерваторії по класу композиції. Але після закінчення Єлисаветградського юнкерського училища Йосипові довелося взяти участь у російсько-турецькій кампанії на Балканах. У 1877 році розпочалася війна болгарського народу проти турецьких поневолювачів. Й.
Шевченко і М. Садовський влилися в загони добровольців, які йшли на допомогу братам-слов'янам. У боях під Шипкою вони хоробро бились з ворогом, за що були нагороджені Георгіївськими хрестами. Йосип Шевченко, прапорщик 15-го стрілецького батальйону, був поранений у ліву руку в бою біля Шипки 28 грудня 1878 року.
Після війни Йосип командував у Болгарії одним з округів і організовував міліцію в іншому. На нещастя, і літературну, й військову кар'єру Йосипа урвала несподівана важка хвороба. Але коли здоров'я на якийсь час повернулося до Кобзаревого небожа, він активно занурився у культурне життя рідного краю. Він знову у колі корифеїв українського реалістичного театру, продовжував зв'язки з братами Тобілевичами, Кропивницьким, Старицьким. В останні роки життя редагував спогади свого батька Варфоломія Григоровича про великого Тараса. Та Кобзаревому небожеві судився недовгий вік. Помер Йосип Шевченко в 1900 році. Важка хвороба не дозволила сповна розкритися його поетичному таланту. Друга Йосипова збірка не побачила світу. Однак прожив він своє життя чесно і гідно, як пише у своєму вірші:
Щоб всі сказали:”Він жив чесно,
Прославивсь ділом, а не криком,
Що міг, зробив для нас; його
Назвати можна чоловіком”.
До історії українського красного письменства повертається, можливо, не такий плідний автор, але вельми приємно, що вийшов він з рідного Кобзареві оточення. А історія старого Єлисаветграда збагачена його присутністю.
Бібліографія
Зленко Г. Книга пам'яті. Оповіді та розвідки літературного слідопита. - Одеса, 1971.- С. 95
Зленко Г. Чи не збереглася збірка? / Г. Зленко // Кіровоградська правда. - 1963. - 25 серпня. - С. 4
Іванов А. Поет з родини Кобзаря / А. Іванов // Будівник комунізму. - 1990. - 4 травня. - С. 3
Матівос Ю. Небіж Кобзаря у колі корифеїв: до 155-річчя з дня народження Й. В. Шевченка / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. - 2009. - 14 квітня. - С. 7
Трибуцька О. Подвижницька місія Миколи Федоровського /О. Трибуцька //Народне слово. - 2012. - 12 липня.- С.12
Шевченко С. Юнкерське кавалерійське / С. Шевченко //Вечірня газета. - 2008. - 18 липня. - С.7
Web-ресурси:
Шевченко Йосип Варфоломійович. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. http://uk.wikipedia.org/wiki/
Шевченко С. Племінник Кобзаря. http://vechirka.com.ua/new/print.php.
Тарас Шевченко і Кіровоградщина. http://ua.convdocs.org/docs/index
Шевченко — лексика. http://leksika.com.ua/11070801/ure/shevchenko
Єлисаветградські сторінки біографії Т. Шевченка. Родовід. Шевченкове коло. Статті.
http://library.kr.ua/kray/shevchenko/bibl/bibl_st.html
Єлисаветградське кавалерійське училище.