Проценко Іван Сергійович
Іван Сергійович Проценко (7 січня 1912, с. Березівка, Олександрійський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія – 15 жовтня 1995, м. Долинська, Кіровоградська область, Україна) – український краєзнавець, вчитель української мови; ветеран ІІ Світової війни, учасник французького руху опору.
Життя і діяльність
Проценко Іван Сергійович народився 1912 року в селі Березівка, там у 1925 р. закінчив Березівську чотирирічну школу; продовжив навчання в Олександрійській педагогічній школі, яку закінчив 1938 року; освіту завершив 1940 року, коли випустився із Запорізького вчительського інституту.
Під час роботи вчителем початкової школи, у 1935 році, Іван Проценко був призваний на військову службу, яка продовжувалася до 1937 року.
У 1940 році І. Проценко став інспектором шкіл у Долинському районному відділі освіти.
10 липня 1941 року Івана Сергійовича Проценка знову призвали до лав армії й призначили командиром мінометного взводу 2-го запасного стрілецького полку. Він брав участь у боях за Дніпропетровськ, Харків, воював на Донеччині. У квітні 1942 року Іван Проценко був нагороджений орденом Червоного Прапора, йому було присвоєно звання молодшого лейтенанта. У боях він був тяжко контужений, після чого потрапив у полон. Восени 1942 року його переправляють на північ окупованої Франції, в департамент Па-де-Кале, на роботу в шахти компанії «Нор». За допомогою французьких шахтарів-підпільників (франтирерів) Івану Сергійовичу вдалося налагодити зв’язок із «Спілкою російських патріотів». Було організовано ланцюг «Стріла», об’єднаний 15-ма трійками підпільників. Через поляка-антифашиста Юзефа Тлочека надходили повідомлення радянського Інформбюро у вигляді листівок, їх розповсюджували у шахті. Проценко у своїх спогадах вказував на те, що агітаційна робота мала позитивний результат: були випадки, коли навіть солдати-власівці, задіяні в охороні шахт, зі зброєю в руках переходили до партизанів. У 1943-1944 роках вдалося організувати втечу в’язнів з підземелля. Після закінчення війни, у серпні 1945 року, Івана Сергійовича було репатрійовано на Батьківщину, демобілізувався він через три місяці після повернення. Згодом підтвердження антифашистської діяльності Проценка під час полону у Франції та Німеччині надійшли від колишніх військовополонених – учасників Руху опору, жителів Воронезької, Курської, Калінінської областей.
У повоєнний час Проценко знов повернувся до педагогічної діяльності – працював учителем української мови, завучем, директором загальноосвітніх шкіл м. Долинської. За результатами роботи педагог був відзначений Грамотою Міністерства освіти УРСР, значком «Відмінник народної освіти».
Іван Сергійович цікавився історичним краєзнавством, досліджував історію будівництва і розвитку ст. Долинська, сіл Антонівка та Березівка, творчість письменника А. Тесленка та свого дядька художника й реставратора С.А. Проценка; вивчав становлення закладів освіти району, підпільно-диверсійний рух в роки ІІ Світової війни. Матеріали його краєзнавчих розвідок та літературознавчих досліджень публікувалися в журналі «Українська мова та література в школі», обласних і районних газетах, окремих виданнях. Частина матеріалів І.С. Проценка знаходиться у фондах ДАКрО, ДАПО, музеїв.
У 1990-х рр. на громадських засадах Іван Проценко був директором районного краєзнавчого музею. За краєзнавчу діяльність у 1995 р. його визнали лауреатом обласної краєзнавчої премії ім. Ястребова. Його іменем названа районна краєзнавча премія, заснована в 1997 р.
Нагороди
Нагороджений орденом Червоного прапора.
Лауреат обласної краєзнавчої премії ім. Ястребова (1995 р.).
Бібліографія
Братченко, Иван Григорьевич. Нашли свою судьбу : очерки / Иван Братченко; предисл. Виталия Логвиненко. – Днепропетровск : Промінь, 1980. – 188,[2] с.