Нога Василь Якович
Василь Якович Нога
Дата народження — 14.01.1918
Місце народження — с. Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині – с. Глодоси, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, Україна)
Дата смерті — 11.11.2002
Місце смерті — смт. Добровеличківка, Кіровоградська область,Україна
Місце поховання — смт. Добровеличківка, місцеве кладовище
Василь Якович Нога (14.01.1918, с. Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині – с. Глодоси, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, Україна) – 11.11.2002, смт. Добровеличківка, Кіровоградська область, Україна) – педагог, краєзнавець. Учасник Другої світової війни. Майже чверть століття керував Добровеличківською школою-інтернатом (до 1979), однією з кращих в СРСР. Її досвід вивчали педагоги Росії, Болгарії та інших країн. У 1980 став одним із засновників Добровеличківського районного краєзнавчого музею, був його першим директором. Заслужений вчитель УРСР.
Життя і діяльність
Нога Василь Якович народився в селі Глодоси Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині – с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області, Україна) 14 січня 1918 року в селянській сім’ї. Учився на відмінно і тому одразу ж після закінчення 10 класів у 1935 році, без особливих труднощів вступив на історичний факультет Харківського педагогічного інституту. Через велику потребу в учителях історії групу випустили достроково, перевівши на заочну форму навчання. З 18 років Василь Якович розпочав свою педагогічну діяльність на Полтавщині, спочатку вчителем історії Оболоньської середньої школи Семенівського району, а згодом, через рік, завучем Худоліївської середньої школи.
В 1939 році Василь Якович був призваний до лав Радянської Армії. Другу світову війну пройшов від першого до останнього дня. Свій ратний шлях він почав в 239-му стрілецькому полку. Служив в 113-му мотомехполку, 19-ій танковій бригаді, в 1174-му стрілецькому полку. Справжній патріот своєї Батьківщини, героїчної вдачі воїн, Василь Якович Нога брав участь у багатьох битвах Другої світової війни, зокрема, в штурмі міста-фортеці Кенігсберга та столиці нацистської Німеччини Берліна. Залишив свій автограф на стінах Рейхстагу. В грудні 1945 року був демобілізований з армії, повернувся в рідні Глодоси, де перебував на домашньому лікуванні після важких поранень.
З 1946 року молодий вчитель почав розкривати свій педагогічний хист, очоливши Хмелівську середню школу № 1 (1946 – 1956 рр.). Саме тут він розкрив свій талант керівника і вчителя. Про час, коли Хмелівську школу очолював Василь Якович, згадують як про «десятиріччя слави». Але вершиною його життєвого тріумфу стала Добровеличківська школа-інтернат на Кіровоградщині, якій педагог віддав 23 роки свого життя.
У 1956 році Василь Нога був призначений завучем, а далі директором Добровеличківської середньої школи-інтернату, де працював до виходу на пенсію. Коли він прибув у Добровеличківку, на місце роботи, то застав пусте приміщення колишньої дореволюційної семінарії, в якому був розташований дитячий будинок, та ще кілька господарських прибудов. Та невдовзі школа-інтернат стала однією з найкращих на Кіровоградщині.
Змістовне, цікаве та насичене шкільне життя приваблювало до закладу обдарованих і здібних дітей з різних куточків області. Під керівництвом В. Я. Ноги, який творчо використовував педагогічну спадщину А. С. Макаренка і був послідовником В. О. Сухомлинського, в школі склалася чітка система трудового виховання та залучення учнів до праці взагалі та хліборобської зокрема. Кожний вихованець школи у вільний від навчання час працював у господарстві, в якому було 50 гектарів землі, 20 корів, понад 300 свиней, 6 автомашин, автобус, трактори, а ще добудовували, ремонтували старі приміщення. Господарство було велике і клопітне. Але саме воно допомогло Добровеличківській школі піднятись до вершин успіху і слави. Вихованці школи з великим бажанням і досить ефективно трудилися. Буряків збирали 900 – 1200 центнерів з гектара, кукурудзи – 100 ц, сіяли та збирали сорго. Інтернатівці забезпечували віниками майже всі школи області.
Мали свою пасіку. Була своя швейна майстерня. Деякі послуги населенню надавали за плату. Прибутки використовували для зміцнення матеріальної бази, придбання одягу, на харчування дітей. Власним коштом спорудили типовий спортивний зал та їдальню на 600 місць, оскільки за п’ятиріччя дітей збільшилося із 127 до 600.
Директор школи постійно дбав про організацію пізнавальної діяльності учнів у позаурочний час. Досвідчені педагоги керували гуртками, студіями, науковими товариствами. Неодноразово проводились олімпіади, конкурси, екскурсії, творчі звіти. Працювали хоровий та танцювальний колективи, оркестри – духовий, домбровий, бандуристів, джазовий, симфонічний. Школа мала 14 скрипок, 12 баянів, 6 кларнетів, контрабас, 12 бандур, електроорган, віолончель… Шкільний об’єднаний оркестр неодноразово виступав перед жителями обласного центру – м. Кіровограда (нині – Кропивницький). І навчатися, і працювати в школі-інтернаті вважалося великою честю. Педагогів відбирали за конкурсом. Навчальні кабінети всього за декілька років стали взірцем для шкіл області. Кожен навчальний кабінет був обладнаний проекційною кіноапаратурою, телевізором, забезпечений достатньою кількістю літератури та періодикою.
Вся діяльність Василя Яковича Ноги на посаді директора Добровеличківської школи-інтернату, його талант педагога та організатора, його душа та всі сили до останньої краплі були присвячені дітям, його учням, з тим, щоб виховати чесних, порядних, гідних людей, справжніх громадян своєї країни.
З виходом на пенсію в 1979 році Василь Якович не зупинився на досягнутому, а з притаманною йому енергією розпочав роботу по створенню краєзнавчого музею у Добровеличківці. Патріот свого краю, людина, закохана в історію своєї Батьківщини, він зумів здолати незліченні бюрократичні перепони, довести доцільність та важливість створення такого районного закладу як музей. І нарешті боротьба завершилася перемогою. Навесні 1980 року місцевою владою було вирішено виділити частину будівлі колишньої земської управи під музей.
Першим директором новоствореного музею затверджено Ногу Василя Яковича – Заслуженого вчителя УРСР, а головою ініціативної групи Проскаченка Дмитра Дмитровича – відповідального секретаря районного Товариства охорони пам’яток історії та культури. Робота в музеї була для Василя Яковича ніби продовженням його педагогічної діяльності, оскільки створювався він в основному силами учнів та вчителів району. За роки його директорства краєзнавчий музей став центром культурного життя. Тут відзначалися всі пам’ятні й знаменні дати, організовувалися цікаві зустрічі. На базі музею школи району зосереджували позакласну та позашкільну виховну роботу. Василь Якович створив при музеї дитячу студію «Краєзнавець» та фотогурток для школярів. В 1990 році музей набув статусу державного. Директором краєзнавчого музею В. Я. Нога працював з 1980 по 1998 рік.
У 1981 році з ініціативи Василя Яковича та за підтримки голови колгоспу Каніщука Леоніда Тімофійовича була створена кіностудія «Пам’ять» профкому колгоспу. Сценаристом та режисером були Нога В. Я. та Проскаченко Д. Д. Після відкриття музею кіностудія працювала у творчому союзі з музеєм, доповнюючи один одного, тому майже кожна екскурсія завершувалася переглядом фільму. У творчому доробку студії «Пам’ять» близько 100 фільмів про Добровеличківщину, серед яких фільми про відомих земляків та вшанування їх пам’яті, про історичні події, фольклорні свята, охорону природи тощо.
Василь Якович Нога говорив: «Гадаю, що перегляд наших фільмів не тільки збагачує глядачів знаннями тих чи інших фактів з історії району, але й підвищує їх інтерес і повагу до рідного краю, до свого коріння і джерел, до своїх односельчан, які жили тут раніше і нині живуть, сприяють самоутвердженню наших земляків. Потрібно не забувати, що вчорашній день сьогодні вже історія».
Кіностудія була учасником обласних та республіканських конкурсів. Неодноразово за свої фільми нагороджувалася Почесними грамотами та дипломами. За вагомий внесок у збереження і пропаганду пам’яток історії і культури заклад також відзначено пам’ятним прапором президії обласної організації товариства охорони пам’яток. А в 1986 році Нозі Василю Яковичу присвоєно звання «Почесний член Українського товариства охорони пам’яток історії та культури».
Переважну частину свого трудового життя Василь Якович провів у Добровеличківській школі-інтернаті, саме за часи його директорства відбулося становлення першої в області школи такого типу. В 1970 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель УРСР».
За своє життя Нога Василь Якович був відзначений найвищими державними нагородами: орденом Трудового Червоного прапора (1971), орденом Знак пошани (1959), двома орденами та багатьма бойовими медалями за участь у Другій світовій війні. Останню військову нагороду – орден Богдана Хмельницького І ступеня – отримав 9 травня 2000 року. Василя Яковича нагороджено медаллю А. Макаренка, йому присвоєно звання відмінника освіти СРСР та відмінника народної освіти УРСР.
11 листопада 2002 року перестало битися серце видатного педагога, історика, краєзнавця, патріота своєї Батьківщини Василя Яковича Ноги. Похований у Добровеличківці на місцевому кладовищі.
Василь Якович Нога залишив добрий слід у серці кожного, хто його знав. А це найбільше щастя, про яке може мріяти людина.
Вшанування пам’яті
18 травня 2015 року у міжнародний день музеїв та з нагоди 30-річчя з дня відкриття Добровеличківського районного краєзнавчого музею на приміщенні закладу урочисто відкрито меморіальні дошки засновникам музею Нозі Василю Яковичу та Проскаченку Дмитру Дмитровичу.
Бібліографія
Босько Володимир Миколайович. Василь Якович Нога // Історичний календар Кіровоградщини на 2018 рік. Люди. Події. Факти / В. М. Босько; КЗ КОІППО ім. Василя Сухомлинського. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2017. – С. 52.
Гайда, Лариса. Нога Василь Якович // Вчителі-краєзнавці, засновники музеїв Кіровоградщини : (біографічні нариси) / Л. Гайда ; Кіровоградський обл. ін-т післядипломної пед. освіти ім. В. Сухомлинського, Обласне історико-культурне т-во «Ойкумена», Кіровоградська обл. орг. т-ва пам’яток історії та культури. – Кіровоград : Центрально-Українське вид-во, 2004. – С. 26-27.
Колесніченко В. Життя, віддане людям / Колесніченко В. // Сільське життя (Добровеличківський р-н). – 2003. – 6 вересня. – С. 3
Лапа, Лариса. Долучившись до історичної скарбниці краю та вшанувавши пам’ять його засновників / Лариса Лапа // Сільське життя (Добровеличківський р-н). – 2015. – 23 травня. – С. 1-2 : фото.
Мельник, Володимир. Пам’ять зберегти не можна забути / Володимир Мельник // Народне слово. – 2019. – 19 грудня. – С. 9 : фото.
Мельник, Наталія. Залишити добрий слід на землі / Наталія Мельник // Сільське життя (Добровеличківський р-н). – 2018. – 20 січня. – С. 2-3 : фото.