Нестеренко Герасим Онуфрійович

Герасим Онуфрійович Нестеренко

народився — 03.03.1890
місце народження — с. Червоновершка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія (нині Компаніївський район, Кіровоградська область)
дата смерті — невідома
місце смерті — невідоме

Герасим Онуфрійович Нестеренко (псевдонім Орел) (3 березня 1890, с. Червоновершка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія – ?) –український військовий та громадський діяч часів УНР. Головний отаман Холодного Яру.

Життя і діяльність

Нестеренко Герасим Онуфрійович (псевдонім Орел) народився 3 березня 1890 року в селі Червоновершка Єлисаветградського повіту, Херсонської губернії (нині Компаніївський район, Кіровоградська область). Відомості про його родину незначні. Батько Онуфрій Никифорович помер у 1918 році, доля матері Олександри невідома. Мав трьох братів та двох сестер. Доля братів склалася трагічно, а доля сестер – невідома.

Здобувши освіту, у 1909 році закінчив учительську семінарію в м. Новий Буг (нині Миколаївська область), вчителював у Новій Празі (Олександрійський район) та в Обознівці (Кіровоградський район). Перша світова війна не минула і Герасима, який був призваний до царської армії в 1916 році. Навчався в Костянтинівській військовій школі у Києві та в Одеській школі прапорщиків, яку не закінчив у зв’язку з Лютневою революцією.

Герасим Онуфрійович був людиною освіченою та авторитетною, завдяки цьому його і обрали в 1917 році членом Єлисаветградської повітової земської управи. Але на той час законодавства на володіння землею не було, що, звичайно, його не влаштовувало. Герасим Нестеренко не сприйняв революцію і як міг боровся з більшовизмом. Він покинув службу і в грудні 1917 року взявся творити у Ревуцькому (зараз Добровеличківка, Кіровоградської області) формування Вільного козацтва. На початку серпня 1919 року став засновником Єлисаветградсько-Олександрійського повстанкому, який підняв збройне повстання проти комуни (був керівником штабу, йому підпорядковувалось до 10 тисяч повстанців) та проти денікінців у вересні того ж року. Військове звання — сотник (згодом — полковник) Армії УНР.

Звідтоді й аж до пізньої осені 1922 року Нестеренко-Орел (додаток до прізвища отримав за сміливість та авторитет серед козаків) – на бойовому коні. Полковнику Герасиму Нестеренку судилося бути останнім командувачем Холодноярської республіки, однієї з найяскравіших сторінок у героїчному та трагічному літопису визвольної боротьби українського народу за свою незалежність. Г. Нестеренко створював повстанські осередки по Уманщині, Звенигородщині, Чигиринщині, Олександрійщині, Єлисаветградщині, бо сподівався на загальноукраїнське повстання проти більшовиків. За ним полювали чекісти, але він був невловимий. Восени 1922 року він несподівано зник.

Куди ж подівся селянський отаман? Відповідь на це запитання дає справа № 11666, яка наразі зберігається в Державному архіві Кіровоградської області. Матеріали цієї справи виклав у своєму нарисі «Повстанець на ймення Орел» Василь Бондар – прозаїк, голова Кіровоградської обласної організації Національної спілки письменників України. Зокрема, мова йде про те, що цю справу було розпочато на території Румунії. Саме тут Герасим Нестеренко почав відлік свого нового мирного життя за кордоном. Перебуваючи на чужині, він не втрачав віри, що українська еміграція збереться з силами й розпочне визволення України від більшовицької окупації, тому постійно підтримував зв’язок з українською діаспорою, тісно співпрацював з Українським допомоговим комітетом. Заробляючи на життя, працював в парниковому господарстві у французького фермера, на вагоноремонтному заводі, займався хліборобством, птахівництвом, бджолярством. Всі ці роки до закінчення Другої світової війни він проживав у Європі, переїжджаючи з місця на місце. Мав дружину – Родіонову Надію Дмитрівну, вчительку, та трьох дітей: Миколу – 1917 року народження, Бориса – 1919 року народження, Галину – 1921 року народження.

В Європі Г. Нестеренко жив без паспорта, тому як політемігрант отримав так званий паспорт доктора Нансена, з яким жив аж до 1943 року. Цей документ видавався політичним емігрантам з колишньої Росії й Туреччини від Ліги Націй. Власник документа мав право проживати у будь-якій країні, яка належала до Ліги. Проте коли Ліга Націй перестала існувати, в 1943 році Герасим Нестеренко знову став людиною без громадянства.

У 1944 році, коли радянські війська підступили до кордонів Румунії, де в цей час перебував Герасим, він шукав порятунку, бо боявся арешту. Та все ж таки 7 червня 1945 року Нестеренко Герасим був заарештований співробітниками відділу контррозвідки «СМЕРШ» Одеського військового округу. Допити тривали до середини липня, вирок ухвалено 15 квітня 1946 року. Присуд був – 10 років таборів. Не збереглося, на жаль, жодних свідчень про те, як закінчилося життя легендарного отамана. Подальша його доля невідома.

Отамана Герасима Нестеренка-Орла реабілітовано Кіровоградською обласною прокуратурою у 1989 році на основі справи № 11666, яка зберігається в Державному архіві Кіровоградської області.

Увічнення пам’яті

На честь останнього отамана Холодноярської республіки, легендарного повстанця за свободу й незалежність нашого народу, Нестеренка Герасима Онуфрійовича на фасаді Червоновершківської школи 9 листопада 2017 року відкрито меморіальну дошку.

Віктор Луганщук, наш земляк, художник, член літературної студії «Вершники» свого часу прочитав нарис Василя Бондаря «Повстанець на ймення Орел» і перейнявся ідеєю повернути пам’ять про бунтівного отамана у рідне село. За фінансової підтримки Червоновершківської сільської ради, виготовив меморіальну дошку, яку й було урочисто відкрито у присутності керівництва району та учнів школи. Віктор Михайлович також передав школі копії сторінок архівної справи.

Бібліографія

Героїзм і трагедія Холодного Яру : [зб. матеріалів і спогадів] / Григорій Гребенюк, Андрій Демартино, Роман Коваль та ін.; заг. ред. : Романа Коваля. – К. : Ред. газети "Незборима нація", 1996. – 312,[2] с. : іл., фото. Дмитрук, Володимир Григорович. Вони боролися за волю України [Текст] / Володимир Григорович Дмитрук. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005 – Т. 2 : Нарис історії боротьби проти тоталітарного режиму на Україні в 1921-1939 рр. – Луцьк, 2005. – 379 с. – Іменний покажч.: с. 369-374; Предм. покажч.: 378-379 .

Коваль, Роман Миколайович. Коли кулі співають : Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу / Роман Коваль ; Історичний клуб "Холодний Яр". – Київ ; Вінниця : ДП "Державна картографічна фабрика", 2007. – 528,[84] с. : фото.

Савченко, Віктор. Дванадцять війн за Україну / Віктор Савченко ; пер. з рос. А. Сопронюка. – К. : Нора-Друк, 2016. – 478,[2] с. – Бібліогр. с. 456-466 – Прим. с. 467-477

Бондар, В. Повстанець на ймення Орел / В. Бондар // Кіровоградська правда. – 2009. – 19 травня. – С. 4

Бондар, Василь. Останній отаман Холодного Яру [Текст] / Василь Бондар // Степовий край. – 2017. – 1 липня. – С. 2

Луганщук, В. (краєзнавець). Орел із Червоновершки [Текст] / В. Луганщук // Степовий край. – 2015. – 28 листопада. – С. 2 : фото

Незвична школа в колишньому маєтку [Текст] // Первая городская газета. – 2017. – 23 ноября. – С. 3 : фот. кол.

Орел, Світлана. Отаман Нестеренко-Орел повернувся у рідне село [Текст] / С. Орел // Нова газета. – 2017. – 16 листопада. – С. 11 : фото

У Червоновершці відкрили меморіальну дошку своєму земляку головному отаману Холодного Яру Герасиму Нестеренко-Орлу [Текст] // Степовий край. – 2017. – 18 листопада. – С. 2 : фото