Магар Володимир Герасимович
Володимир Герасимович Магар (22.06. (05.07.) 1900; с. Кальниболота, Новоархангельська волость, Єлизаветградський повіт, Російська імперія (нині Новоархангельський район Кіровоградська область, Україна) – 11.08.1965, Запоріжжя) – радянський український режисер та актор.
Життя і діяльність
Магар Володимир Герасимович народився 5 липня 1900 року в селі Кальниболот на Єлисаветградщині (нині – Новоархангельський район Кіровоградської області) у бідній селянській сім’ї. Злиденні будні та виснажлива праця на панській економії по дванадцять годин на добу, що давала нікчемний заробіток, якого ледь вистачало, щоб якось прогодувати сім’ю, вигнали батька малого Магара з рідної домівки і села шукати роботу. Він подався до Одеси і улаштувався вантажником у порту. Мати Володі, залишившись в селі з малою дитиною на руках і без засобів існування, почала ходити на тяжку поденщину та до куркулів. Приділяти увагу своєму сину вона могла тільки тоді, коли поверталася додому та попоравшись у хаті. Дитинство Володі проминало без дитячих радощів, без ігор та розваг зі своїми однолітками. Вже у 7-8 років він пас чужі гуси, а коли йому виповнилося 10 років, нужда змусила матір віддати його в найми до куркуля у сусіднє село. Влітку Володя наймитував, а взимку допомагав матері по господарству і у старих чоботях бігав до церковно-парафіяльної школи. Учився він добре, старанно. Особливо полюбляв читати вірші, любов до яких йому прищепила мати. У 1915 році Володя отримав листа від батька, в якому Герасим Магар запрошував сина до Одеси на заробітки. Більше року юний Володимир Магар мив підлогу у трактирі, згодом улаштувався кочегаром на приватний пароплав «Салгир». З 1917 року, коли пролунав історичний постріл «Аврори», сімнадцятирічний Магар разом зі старшими товаришами взяв до рук зброю і став солдатом революції. Рядовим кулеметником червоногвардійського, а згодом партизанських загонів, протягом двох років ходив юнак дорогами громадянської війни по Одещині, Звенигородщині та Єлисаветградщині.
1919 року Володимира Магара було призвано на дійсну військову службу і призначено у Військово-Морський Флот. І на чотири роки міноносець «Орфей» став його рідною домівкою. Тут він вступив до комсомолу. Одразу ж після демобілізації в 1923 році повернувся до рідного села, очолив волосну комсомольську організацію і створив драматичний гурток. На базі цього гуртка згодом утворився Першотравневий пересувний робітничо-селянський театр, яким керував В. Магар. Першою його постановою була «Наймичка» І. Тобілевича. У перших виставах, що їх здійснив тоді молодий і недостатньо освічений режисер, було ще багато наївного і професіонально незрілого, подекуди просто безпорадного. Як людина самокритична, вимоглива до себе та інших, Володимир Герасимович і сам не був у захваті від своїх вистав. Він розумів, що для того, щоб створити повноцінну з художнього погляду виставу, потрібні знання, уміння і досвід, яких без спеціального навчання, без наочного прикладу роботи висококваліфікованих режисерів-професіоналів не набудеш. І тому, коли секретар окружкому партії викликав його до себе і поцікавився станом діяльності театру та потребами трупи, то першою з них Магар назвав: «вища фахова освіта для директора і художнього керівника, – тобто для мене». І в 1930 році з путівкою окружкому КП(б)У Магар одним з перших режисерів-комуністів їде вчитися в Київський інститут театрального мистецтва. Успішно закінчивши інститут у 1934 році та отримавши кваліфікацію режисер-актор, Володимир Герасимович став працювати у пересувному театрі Київської обласної ради професійних спілок (КОРПС). Через деякий час театр КОРПС був перебазований до міста Житомира, де йому незабаром було присвоєно ім’я М. Щорса. Впродовж 1923 – 1965 рр. В. Г. Магар в театрі ім. М. Щорса здійснив понад сімдесят вистав, значимість і художню вартість яких важко переоцінити. Дві третини постановок – це вистави за сучасними творами. Головний режисер театру ім. Щорса «відкривав» п'єси багатьох своїх сучасників. В діючий репертуар ввійшли вистави за їхніми п'єсами: «Загибель ескадри», «Богдан Хмельницький», «Платон Кречет», «Макар Діброва» «Сторінка щоденника» О. Корнійчука; «Щорс», «І один у полі воїн» Ю. Дольд-Михайлика; «Марія» О. Левади та ін.
Боженко («Щорс» Ю. Дольда-Михайлика)
Дяк Гаврило(«Богдан Хмельнцький» О. Корнійчука)
Магар-режисер часто звертався до української класики. Він добре знав побут, народні звичаї, історію костюма, і в своїх виставах підкреслював багатство фарб, майстерно передавав музичну стихію українського фольклору. Яскравими сторінками ввійшли в історію театру вистави: «Маруся Богуславка», «Циганка Аза» М. Старицького; «Назар Стодоля» Т. Шевченка; «Наталка-Полтавка» І. Котляревського; «Запорожець за Дунаєм» П. Гулака-Артемовського; «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького; «Украдене щастя» І. Франка; «Майська ніч», «Сорочинський ярмарок», «Вій» М. Гоголя; «Безталанна» І. Карпенка-Карого та ін.
Микола – В. Магар, Виборний – І. Паторжинський («Наталка Полтавка» І. Котляревського)
В 1937 році Володимиру Герасимовичу присвоєно почесне звання Заслуженого артиста УРСР.
На початку Великої Вітчизняної війни театр ім. М. Щорса спочатку переїздить до Луганська, а згодом евакуюється в глибокий тил, де продовжує виконувати свій патріотичний обов’язок – обслуговує військові частини, госпіталі, колективи оборонних заводів. На кошти, зібрані за платні вистави і концерти, було збудовано танк і літак «Щорсівець», за що Верховне командування Червоної Армії оголосило В. Г. Магарові та колективу театру подяку. У воєнні роки щорсівці показали для солдатів і офіцерів понад півтори тисячі вистав і концертів, у тому числі очолювана Володимиром Герасимовичем фронтова бригада, яка пробула дев’ять місяців безпосередньо в діючій армії, дала під час перерв між боями, на передовій, 320 концертів. У 1943 році Володимира Магара відзначено званням Народного артиста УРСР. За рішенням уряду в 1944 році театр ім. М. Щорса був перебазований на постійну роботу до одного з великих індустріальних центрів України – Запоріжжя.
З червня 1945 року по квітень 1947-го трупа Запорізького театру працювала в Ужгороді, сприяючи створенню Закарпатського українського музично-драматичного театру. Цей театр, перший камінь якого заклав Володимир Герасимович, працює в Ужгороді й досі. У 1953 році щорсівці отримали нове приміщення – колишнього театру ім. М. Заньковецької, що до війни базувався в Запоріжжі. Відкриття нової будівлі стало знаковою подією для театру ім. М. О. Щорса: нарешті він отримав свою власну сцену (до цього часу театр знаходився у Палаці культури, що належав заводу «Комунар»).
У повоєнні роки надійною підтримкою у його творчій діяльності була дружина Рунцова Світлана Федорівна, актриса (в 1995 році удостоєна звання Народної артистки України). Діти, Тетяна та Володимир, продовжили мистецький та творчий шлях своїх батьків. Донька – заслужений діяч мистецтв України, Член Національної спілки кінематографістів України. Син – театральний режисер.
Магар-режисер відомий і на акторській ниві. Акторська діяльність Магара розпочалась водночас з режисерською. Загальне уявлення про прожите актором творче життя, його уподобання, нахили, творчий діапазон можна дістати вже з простого переліку зіграних ним ролей. Протягом майже сорокарічної мистецької діяльності Магар виконав понад двісті п’ятдесят ролей у класичних і сучасних п’єсах. Серед яких: Микола («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Шельменко («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Гордій Поваренко («Доки сонце зійде…» М. Кропивницького), Писар («Майська ніч» М. Старицького за М. Гоголем), Шмага («Без вини винні» О. Островського), Харитонов («За тих, хто в морі» Б. Лавреньова), Гайдай («Загибель ескадри» О.Корнійчука), Бублик («Платон Кречет» О.Корнійчука), Боженко («Щорс» Ю. Дольда-Михайлика), Карпо Карпович («Не називаючи прізвищ» В. Минка), Левко Хронь («Устим Кармелюк» В. Суходольського) та ін.
Сом («Над Дніпром» О. Корнійчука)
Навіть цей далеко не повний перелік зіграних Володимиром Герасимовичем ролей свідчить, що він актор різнохарактерний, широкого діапазону, що в його репертуарі комедійні й трагедійні, сатиричні й драматичні ролі, ролі ліричного, героїчного і психологічного плану.
В образах, що створив В. Г. Магар, повною мірою виявилась допитливість актора, багатство нагромаджених ним життєвих вражень, уміння знаходити для кожного образу чітку характеристику, збагачувати його типовими деталями, продумано і виправдано діяти в пропонованих обставинах, поступово і яскраво розкриваючи психологічну лінію персонажа. Режисер і актор завжди старанно шукав для своїх персонажів типових деталей, відповідних жестів, рухів, манери поведінки, мовлення тощо, які подекуди для характеристики образу мають не менше значення, ніж слово. Він не втрачав жодної нагоди, щоб збагатитися новими враженнями, потрібними для майбутніх ролей і постановок. Тому, маючи вільний час, залюбки відвідував цехи і гуртожитки підприємств, колгоспні бригади, масові народні розваги, збори тощо.
Остання роль В. Г. Магара— Іларіон Гроза в спектаклі «Сторінка щоденника» О. Корнійчука — засвідчила, як багато ще міг би зробити великий артист на сцені. Роль виконана з психологічною заглибленістю, на основі зрілих філософських роздумів, з широтою образних узагальнень. Як зерно образу Магар виносив на сцену любов. В його Грозі жив недоторканно чистий моральний світ, любов до прекрасного в природі й людині. Ця роль була своєрідною сповіддю митця, щирою, і… останньою в житті.
В. Магар у ролі Іларіона Грози у виставі «Сторінка щоденника» О. Корнійчука
11 серпня 1965 року перестало битися серце видатного режисера й актора, полум’яного патріота, відданого сина українського народу.
Нині у фойє реставрованого приміщення театру замість бюста Миколи Щорса у військовій формі глядачів приваблює скульптурний портрет «звичайної» людини, яка пізнала в житті любов і страждання та могла їх відтворювати на сцені, – Володимира Герасимовича Магара. Його ж ім’я носить цей театр.
Нагороди
За успіхи у розвитку радянського театрального мистецтва В. Магара нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора та медалями.
Заслужений артист УРСР (1937).
Народний артист УРСР (1943).
Народний артист СРСР (1960).
Пам’ять
У березні 2004 році театр ім. Щорса був перейменований на Запорізький обласний український музично-драматичний театр імені Володимира Магара. З серпня 2004 року театру надано статус «академічного».
У 1966 р., через рік після смерті, ім’ям Володимира Герасимовича Магара була названа вулиця в Космічному мікрорайоні м. Запоріжжя.
Бібліографія
Босько В. М. Володимир Герасимович Магар // Історичний календар Кіровоградщини на 2020 рік. Люди. Події. Факти / В. М. Босько; КЗ КОІППО ім. Василя Сухомлинського. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2019. – С. 161-162.
Гайдабура, Валерій Михайлович «Хай солдати ще трішечки посплять…» // Театральні автографи часу / Валерій Михайлович Гайдабура. – К. : Факт, 2007. – С.112-117.
Магар Володимир Герасимович // Митці України : Енцикл. довід. / Укл. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза, Ред. А. В. Кудрицький. – К. : "Укр. енцикл." ім. М. П. Бажана, 1992. – С. 378
Магар Володимир Герасимович // Мистецтво України : Біографічний довідник / За ред. А.В.Кудрицького. – К. : Українська енциклопедія, 1997. – С 383.
Тернюк, Петро Іванович. Володимир Гарасимович Магар. Народний артист / Петро Тернюк. – К. : Держ. вид-во образотворч. мист. і муз. літ. УРСР, 1962. – 43 с.
Галкін, Юрій, директор Новоархангельського краєзнавчого музею «Театру віддане життя» / Ю. Галкін // Колос. – 2020. – 6 лютого. – С. 4 : фото.
Режисер, актор, керівник родом з Кальниболота // Колос. – 2016. – 28 липня. – С. 2 : фото.
Web-ресурси
Магар Володимир Герасимович (Вікіпедія — Вільна енциклопедія)
Магар Володимир Герасимович ( Енциклопедія сучасної України)