Казнадій Іван Васильович
Іван Васильович Казнадій (7 липня 1926 року, с. Рогова, Уманський район, Черкаська область – 26 травня 2006 року, м. Кіровоград) – український режисер, актор. Заслужений діяч мистецтв УРСР. Учасник Другої світової. війни. Працював у Кіровоградському українському музично-драматичному театрі ім. М. Кропивницького (1956-1959, художній керівник – 1968-1976, 1996-1997); керівник художньої самодіяльності у Кіровограді (1983–1996). Послідовник школи Марка Кропивницького.
Життя і діяльність
Іван Васильович Казнадій народився 7 липня 1926 року у селі Рогова Уманського району Черкаської області в селянській сім’ї.
Його батько Василь Казнадій був колгоспним бухгалтером у селах Рогова та Бабанка Уманського району. Мати Антонія Кирилюк займалася домашнім господарством, і померла досить рано, коли Іванові було лише 12 років.
Після закінчення школи, у 1940 році Іван вступив до радіотехнічного училища у м. Одесі, де і застала його Друга світова війна. А вже у липні учні радіофакультету училища разом з морськими піхотинцями відступили до м. Миколаєва, а далі – евакуація до сибірського міста Тобольська Омської області.
У 1942 році, Казнадій, додавши собі один рік до свого віку, попросився на фронт. Його було направлено до 2-го Омського воєнно-піхотного училища. Закінчивши 6-місячний військовий курс, Іван, у серпні 1943 року, потрапив до екіпажу танка Т-34 як радист-стрілець 14-го навчального танко-самоходного полку 3-ї Гвардійської танкової армії генерала Павла Рибалка, яка, у свою чергу, була складовою частиною 1-го Українського фронту під командуванням маршала Івана Конєва.
Під час визвольного наступу армії на Київ, у центрі курортного міста Ворзель, танк Івана було підбито, але ніхто з екіпажу серйозно не постраждав.
Далі були Шепетівка, Польща, Австрія, Угорщина, Німеччина. Після закінчення війни до 1949 року Іван Казнадій служив в Австрії, патрулюючи австрійські ліси на англійському танку «Валентайн».
Під час військової служби, І. Казнадій захопився художньою самодіяльністю, організовував концерти для військовослужбовців свого полку, сам складав їх програми, та навіть ставив невеличкі театралізовані вистави на військову тематику.
У 1951 році, після демобілізації з фронтів і довгострокової служби, Іван Казнадій вступив на режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, який закінчив у 1956 році. Був учнем відомого театрального педагога професора Мар’яна Крушельницького. Весь свій вільний час майбутній режисер вивчав історію українського театру у всіх бібліотеках Києва. Був дуже старанним і дисциплінованим в навчанні. Два роки отримував персональну стипендію І. Тобілевича, а протягом трьох років був сталінським стипендіатом.
Навчаючись в інституті та, згодом, проходячи стажування, Іван Казнадій здружився з відомими українськими акторами, такими як Гнат Юра, Амвросій Бучма, Микола Яковченко, Михайло Задніпровський та ін.
Закінчуючи навчання в інституті, Іван одружився з тоді ще студенткою театрального інституту, а зрештою театральною актрисою, Світланою Мартиновою, й обоє пронесли любов до театру через усе своє життя, розвиваючи та збагачуючи українську театральну скарбницю. Шафером і дружкою на їх весіллі були їх друзі, які згодом стали відомою театральною парою, Ада Роговцева та Костянтин Степанков.
Першим видатним кроком режисерської кар’єри Івана Казнадія під час проходження практики у 1955 році у Кіровоградському музично-драматичному театрі ім. Марка Кропивницького, куди на прохання тодішнього головного режисера театру заслуженого артиста Михайла Донця він був направлений своїм наставником Мар’яном Крушельницьким, була постановка вистави «Люська» за п’єсою Г. Мазіна. Загалом, замість однієї дипломної роботи під час свого першого театрального сезону Казнадій поставив п’ять вистав.
З 1956 року, після практики, Іван Васильович до 1959 року залишився працювати в Кіровограді. У 1959 році Іван Казнадій поїхав стажуватися до Київського драматичного театру ім. Івана Франка, де у 1961 році вперше поставив знамениті «Фараони» за п’єсою Олексія Коломійця, що протягом наступних декількох десятиліть входили у репертуар майже усіх українських та деяких російських театрів, й шли з великим успіхом.
У 1962 році Івана Казнадія запросили до міста Дніпропетровська, до українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка. Там він поставив низку важливих спектаклів.
У 1965 році Івану Казнадію було присвоєно звання «Заслуженого діяча мистецтв України».
У 1967 році, за анонімними скаргами деяких акторів театру, та під тиском тодішнього першого секретаря Дніпропетровського обкому КПРС Олексія Ватченка, змушений був покинути Дніпропетровськ, та переїхати до Львова, де він працював у російському драматичному театрі. Але, вже у 1968 році, він повернувся до Кіровоградського театру ім. М. Кропивницького, і черговий період його режисерської роботи тут тривав до 1976 року.
У 1974 році місцева влада Кіровограду провела так звану «реконструкцію» приміщення театру, у результаті якої ложі, у яких сиділи корифеї українського театру, були зламані, акустичні пристрої зали та сцени були знищені, а фасад та загальний історичний вигляд приміщення було втрачено. Іван Казнадій виступив з різкою критикою рішення місцевої влади, за що й поплатився. Його незабаром звільнили з роботи в театрі і у 1976 році перевели до Київського музично-драматичного театру ім. П. Саксаганського у місті Біла Церква Київської області, де він пропрацював до 1983 року.
У 1983 році Казнадій знову повернувся до Кіровограда. Талановитому, визнаному далеко за теренами області і країни режисеру через утиски влади довелося працювати черговим режисером та керівником художньої самодіяльності у другорядних театрах та клубах майже 10 років, до самої пенсії.
У 1991 році Україна проголосила незалежність. 1996 року Івана Казнадія відновили на посаді головного режисера театру, з метою відродження історичних традицій театру корифеїв.
Тоді ж, Іван Казнадій й виступив перед місцевим керівництвом з ініціативою щодо реставрації приміщення театру й повернення йому його історичного вигляду. Реставрація тривала протягом 15 років, до 2012 року.
За весь час роботи у театрі ім. М. Кропивницького, що, за календарем ЮНЕСКО, вважається першим професійним українським театром, або «театром корифеїв», як його називають в Україні, Іван Казнадій поставив 44 вистави як суто українських, так і зарубіжних драматургів, і одну – власного авторства («Дума про незалежність України», 1996).
Окрім театральних вистав, Іван Казнадій також брав активну участь у організації українських фольклорних народних вуличних урочистостей та театралізованих народних обрядів, які блискуче знав, і які з задоволенням ставив у вже незалежній Україні.
Загалом, у режисерському доробку Казнадія – півтори сотні вистав на шести театральних сценах України, до двохсот програм за власними сценаріями. Понад п’ятдесят років Іван Васильович Казнадій створював свята для людей.
Завдяки своєму таланту театрального режисера та серцю патріота, Іван Казнадій зробив дуже великий внесок у розвиток й збереження української театральної культури, підіймаючи тим самим, попри усі незгоди, українську національну гордість та свідомість. Кропивничанство – це було його ідеологією. Все життя він працював, щоб кропивничанство визнали тією іскрою, з якого розгорілося полум’я театротворення по всій Україні.
Чимало вихованців Івана Васильовича стали відомими митцями. 22 з них удостоєні звання «Народний артист України», 37 – «Заслужений артист України», 20 режисерів захищали свої дипломні роботи під його керівництвом.
Іван Казнадій помер 26 травня 2006 року. Могила Івана Казнадія та його дружини Світлани Мартинової знаходиться у Почесному секторі Далекосхідного цвинтаря у Кіровограді.
Нагороди
У 1965 році Івану Васильовичу Казнадію присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв України».
Бібліографія
Казнадій Іван Васильович // Босько В.М. Історичний календар Кіровоградщини на 2010 рік. Люди. Події. Факти /В.М. Босько. – Кіровоград: Центр. – Укр. вид-во, 2009. – С. 136-137
Казнадій Іван Васильович // Босько В.М. Історичний календар Кіровоградщини на 2015 рік. Люди. Події. Факти/ В.М. Босько – Кіровоград: Центр. – Укр. вид-во, 2014. – С. 140
Казнадій Іван Васильович // Кузик, Борис Миколайович. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України : в 2-х т.: науково-популярне видання / Борис Миколайович Кузик, Василь Вікторович Білошапка. – Дніпропетровськ : Арт-Прес, 2005 – . Т.1. – 2005. – С. 382 : іл, фото
Казнадій І. // Мистецтво України: бібл. довід. / укл. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза, ред. А. В. Кудрицький. – К. : «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 1997. – С. 281-282
Казнадій І. // Митці України: енцикл. довід. / укл. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза, Ред. А. В. Кудрицький. – К.: «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 1992. – С.283
Казнадій Іван Васильович // Театральні митці Кіровоградщини другої половини ХХ століття : біобібліографічний покажчик. Вип. 1 / КЗ «ОУНБ ім. Д. І. Чижевського» ; укл.: Елла Янчукова, Людмила Іванцова ; ред. Валентина Козлова ; відп. за вип. Єлизавета Літвінова. – Кропивницький : ОУНБ ім. Д. І. Чижевського, 2017. – С. 19-40 : фото.
Кіровоградщина у дзеркалі часу: театральне мистецтво: фотоальбом / авт.-упор.: В.П.Шурапов, С.А. Ушакова. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. – 76 с.: іл. – Текст укр., рос. та англ. мовами
Театр Марка Кропивницького : Минуле і сучасне: Альбом / Автор-упорядник Володимир Шурапов; Ред. Василь Бондар, Худ. оформл. Ігор Смичек,. – Кіровоград : Мавік, 2004. – 220,[2] с. : іл, фото
Шурапов, Володимир Петрович. Відверта розмова. (Мистецькі кон’юктиви) / Володимир Шурапов. – Кіровоград : Видавець Лисенко В. Ф., 2012. – 103 с. : портр., фото, іл. – Бiблiогр. в пiдрядк. прим.
Барський М. Головний режисер. Знайомимо з митцями / М. Барський // Кіровоградська правда. – 1974. – 7 квітня
Борисенко Д. Через два десятиріччя / Д. Борисенко // Літературна газета. – 1957. – 14 травня. – С. 3. – Зміст: Соло на флейті
Галицький М. Театру корифеїв – 134: відроджуючи традиції, відроджуємо духовність / М. Галицький // Наше місто. – 2016. – 13 жовтня. – С. 4
Галицький, Микола. Тернистий шлях до Мельпомени : Слово про Івана Казнадія / Микола Галицький // Народне слово. – 2014. – 11 грудня. – С. 5 : фото
Гончаренко В. Іван Казнадій: опустити завісу – це ще не значить опустити руки... / В. Гончаренко // Вечірня газета. – 1997. – 19 червня. – С. 3
Даценко Б. Мостки современности / Б. Даценко // Правда Украины. – 1957. – 22 мая. – С. 3. – Зміст: Соло на флейті
З болем у серці // Народне слово. – 2006. – 30 травня. – С. 3
З чистого джерела натхнення // Молодий комунар. – 1974. – 5 грудня
Здір Л. Театр – сенс його життя / Л. Здір // Народне слово. – 2005. – 19 липня. – С. 5
Казнадій І. «Такого велета звалили ...» / І. Казнадій // Народне слово. – 2002. – 24 жовтня. – С. 3
Казнадій І. Критерій театру – сучасність / І. Казнадій // Кіровоградська правда. – 1973. – 21 лютого. – Зміст: Плани та творчі пошуки колективу театру ім. М.Л.Кропивницького
Казнадій І. Кропивничани – хліборобам / І. Казнадій // Кіровоградська правда. – 1974. – 17 вересня
Казнадій І. Кропивничани в новому сезоні / І. Казнадій // Кіровоградська правда. – 1973. – 19 жовтня
Казнадій І. Кропивничани відкривають сезон / І. Казнадій // Кіровоградська правда. – 1976. – 7 січня
Казнадій І. На Башкирській землі / І. Казнадій // Кіровоградська правда. – 1968. – 24 вересня
Казнадій І. На берегах Дністра. Нотатки про гастролі театру ім М. Кропивницького [в Молдавській РСР] / І. Казнадій // Кіровоградська правда
Казнадій І. Стежина до Карпенкового джерела / І. Казнадій // Кіровоградська правда. – 1999. – 28 вересня. – С. 3
Казнадій І. Творчий звіт кропивничан / І. Казнадій // Трудова слава. – 1975. – 20 вересня
Казнадій І. Театр відкриває завісу / І. Казнадій // Кіровоградська правда. – 1974. – 30 листопада. – Зміст: Відкриття 37-го театрального сезону театру ім. М. Л. Кропивницького
Казнадій І. У нас в гостях Раїса Сергієнко / І. Казнадій // Радянське село. – 1976. – 7 березня
Казнадій І. Ювілейний сезон кропивничан / І. Казнадій // Кіровоградська правда. – 1972. – 1 листопада. – Зміст: Тридцять п’ятий театральний сезон театру ім. М.Л.Кропивницького
Кизименко О. Епоха Ватченків – і ватників? / О. Кизименко // Наше місто. – 2015. – 17 вересня. – С. 4 : фото
Кизименко О. Канада схожа на Кіровоградщину золотими широкими пшеничними та житніми ланами / О. Кизименко // Кіровоградська правда. – 2012. – 6 листопада. – С. 6 : фото
Кизименко О. Шлях до професії проклав... капітан Врунгель / О. Кизименко // Кіровоградська правда. – 2011. – 23 вересня. – С. 9 : фото
Куманський Б. Прощайте, Іване Васильовичу / Б. Куманський // Народне слово. – 2006. – 3 червня. – С. 1, 2
Левінська Т. «Відверта розмова» про головне / Т. Левінська // Кіровоградська правда. – 2012. – 27 березня. – С. 7 : фото
Левочко В. Іван Казнадій: Я теж дещо зробив для мистецтва : Заслужений діяч мистецтв поставив понад 130 вистав / В. Левочко // Народне слово. – 2002. – 20 червня. – С. 3
Левочко В. Огни рампы, или эксклюзив для прессы / В. Левочко // Ведомости. – 2005. – 15 июля . – С. 7
Левочко В. Олена Короленко : Не ми обираємо театр, а театр обирає нас / В. Левочко // Наше місто. – 2016. – 14 квітня. – С. 3 : фото
Лункан О. Іван Казнадій: «Немає більше на світі явища, окрім театру, яке я любив би усіма фібрами своєї душі» / О. Лункан // Вечірня газета. – 2000. – 22 вересня. – С. 8
Любарський Р. Вічні інвестиції в майбутнє / Р. Любарський // Народне слово. – 2012. – 26 січня. – С. 11 : фото
Матівос Ю. Привиди забутих афіш, або Що сниться «революціонерам» / Ю. Матівос // Кіровоградська правда. – 2012. – 11 вересня. – С. 5 : фото
Моторний О. Соло на флейті / О. Моторний // Кіровоградська правда. – 1957. – 17 квітня
Олійниченко Ж. Золото пройдених доріг / Ж. Олійниченко // Народне слово. – 2004. – 1 січня. – С. 2
Орел С. «Бути послідовником корифеїв дуже важко, а інколи й небезпечно...» / С. Орел // Слово «Просвіти». – 2011. – 8-14 серпня. – С. 13; Вечірня газета. – 2011. – 9 вересня. – С. 6
Орел С. «Быть последователем корифеев очень трудно, а иногда и опасно» / С. Орел // Зеркало недели. – 2006. – 8 июля. – С. 11
Орел С. «Пожвавлення» театрального життя вже сьогодні матиме руйнівні наслідки / С. Орел // Кіровоградська правда. – 2012. – 23 серпня. – С. 4 : фото
Орел С. На крилах однієї любові : Золоте весілля / С. Орел // Вечірня газета. – 2004. – 1 січня. – С. 4
Орел С. На плечах атлантів варто стояти міцно ... / С. Орел // Слово «Просвіти». – 2006. – 22-28 червня. – С. 13
Погрібний В. Жива легенда Іван Казнадій : Відомому режисеру і актору виповнюється 80 літ / В. Погрібний // Кіровоградська правда. – 2005. – 5 липня. – С. 4
Поляруш О. За духовне багатство сучасника / Поляруш О. // Кіровоградська правда. – 1973. – 3 листопада
Ревва, Тетяна. Присвячено видатному режисеру й актору / Тетяна Ревва // З перших уст. – 2015. – 5 листопада. – С. 7 : фото
Старинкевич Е. Нищівна сатира / Е. Старинкевич // Радянська культура. – 1957. – 26 травня. – С. 3
У нащадка корифеїв – ювілей! : Івану Казнадію – 80 // Нова газета. – 2005. – 8 липня. – С. 1
Хосяінова, Лариса. «...і всім – добратолюбія..»« : До 90-річчя І. В. Казнадія / Лариса Хосяінова // Народне слово. – 2015. – 2 липня. – С. 4 : фото
Шурапов В. Більше півстоліття віддав сцені / В. Шурапов // Кіровоградська правда. – 2005. – 19 липня. – С. 1
Web-ресурси
Казнадій Іван Васильович (Вікіпедія. Вільна енциклопедія)
Казнадій Іван Васильович (Енциклопедія сучасної України)
Левочко, Валентина. Гастролі черкаського театру: невмирущі «Зайці» та ностальгійні «Фараони»