Дума Павло Михайлович
Павло Михайлович Дума (спр. прізв. – Крикун, 15. (28) січня 1901, с. Комишувате, Новоукраїнський район, Кіровоградська область – 30 жовтня 1998, м. Київ) – український оперний співак (баритон), заслужений артист УРСР (1951).
Життя і діяльність
Павло Дума народився 15(28) січня 1901 року в селі Комишувате Новоукраїнського району, Кіровоградської області в бідній селянській родині. Початкову освіту отримав у церковно-парафіяльній школі, співав у дитячому хорі школи та в церкві.
В одинадцять років батьки віддали юного Павла до шевської майстерні, де він здобув професію чоботаря та близько двадцяти років працював на шевському верстаті, сукав дратву. Цим ремеслом він займався до 1930 року. За роботою в майстерні, коли Павло наспівував українські пісні, його почув артист Володимир Ткаченко, який і умовив серйозно навчатися співу.
Майбутній співак вступає на музичний робітфак при Бакинській консерваторії( клас професора М. Сперанського), а потім і до консерваторії, де навчається в класі народного артиста РРФСР К. Книжникова.
В цей же час розпочинається і артистична діяльність Павла Михайловича. З 1930 року він працює артистом театру російської драми в Баку і одночасно виступає солістом Концертного об’єднання Азербайджану. 1934 року, після успішного закінчення консерваторії, стає солістом Бакинського театру опери та балету.
Чудовий могутній голос, сценічні, акторські здібності визначили його місце провідного оперного баритона. Він успішно виступав на сцені Бакинської опери до початку війни, а з її початком добровільно пішов до війська. Служив солістом ансамблю пісні і танцю Закавказького фронту, очолюваному композитором, народним артистом СРСР Ю. Шапоріним. Виступав у військових частинах і госпіталях, взяв участь у 2300 концертах.
У 1944 році Павло Михайлович повернувся на Україну, з того ж року він – соліст Одеського театру опери та балету, де пропрацював більше шести років, а з 1951-го – соліст Львівського театру опери та балету. У 1951 році П. Думі присвоєно звання – заслужений артист УРСР.
За тридцять років сценічної діяльності, володар надзвичайно красивого, широкого за діапазоном голосу, Павло Михайлович створив на українській сцені цілий ряд незабутніх образів в операх українських, російських та зарубіжних композиторів класиків.
Серед них партії: Остап («Тарас Бульба» М. Лисенка), Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Мазепа, Онєгін, Демон в однойменних операх П. Чайковського та А. Рубінштейна, Ігор («Князь Ігор» О. Бородіна), Борис («Борис Годунов М. Мусоргського), Ріголетто «Ріголетто», Яго «Отелло», ді Луна «Трубадур», Амонасро «Аїда», Ренато «Бал-маскарад» Д. Верді, Скарпіа («Тоска» Д. Пуччіні), Ескамільо («Кармен» Ж. Бізе) та ін.
Яскраві, незабутні образи П. Дума створив також в операх радянських композиторів: Монтанеллі («Овод» А. Спадавеккіа), Качура («Броненосець «Потьомкін О. Чишка), Митько Коршунов («Тихий Дон» І. Дзержинського), Лев («Лісова пісня В. Кирейка). Особливо вражаючим був образ Богдана Хмельницького в однойменній опері К. Данькевича.
Павло Дума з успіхом виконував навіть деякі басові партії, зокрема Алеко в однойменній опері С. Рахманінова, Галицького в «Князі Ігорі» О. Бородіна, Кочубея в «Мазепі» П. Чайковського та ін.
Багатогранною була і концертна діяльність П. Думи. Митець виявив себе талановитим камерним співаком. В його репертуарі присутні вокальні твори українських, зарубіжних, радянських композиторів, а також українські та російські народні пісні.
Основною рисою творчості Павла Михайловича Думи була закоханість в свою професію, невтомна праця, безмежна відданість музичному мистецтву.
Перейшовши на заслужений відпочинок, займався педагогічної роботою. Останні роки життя провів у Будинку ветеранів сцени імені Н. Ужвій, розташованому в курортному місці Києва Пущі-Водиці. Помер Павло Михайлович 10 жовтня 1998 року.
Бути корисним людям, нести їм своє сонячне мистецтво – в цьому полягало кредо митця-громадянина.
Бібліографія
Князь Ігор з Комишуватого [Текст] / Рябцев І. // Народне слово. – 2001. – 27 січня. – С. 2
Лисенко І. З когорти будівничих // Культура і життя. – 1986. – 10 серпня. – С. 6 Лисенко, Іван Максимович. Словник співаків України [Текст] / Іван Максимович Лисенко; Післямова М. Слабошпицького. – К. : Рада, 1997. – 354 с.
Рябцев Ігор. Князь Ігор з Комишуватого [Текст] / Рябцев І. // Народне слово. – 2001. – 27 січня. – С. 2
Сандул Валентин. Кредо митця-громадянина // Народне слово.– 1991.– 9 лютого.–С.3
Енциклопедія сучасної України : в 25 т. / НАH України; Наук. тов-во ім. Т. Г. Шевченка; Координац. бюро Енциклопед. Сучасної України НАН України ; редкол. : І. М. Дзюба [та ін.]. – К. : [б. и.], 2001 Т. 8 : Дл – Дя. А – Ґ : додаток. – 2008. – 715, [1] с. : іл, фото.
Web-ресурси
Будинок ветеранів сцени імені Наталії Ужвій (Вікіпедія. Вільна енциклопедія)